Справа № 757/35461/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6177/2025
28 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року у складі судді Козлова Р.Ю.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,-
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, у якому просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25 відсотків від усіх видів доходу щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення даного позову і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтовано тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2020 року розірвано.
У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після припинення шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з позивачкою і знаходиться на її утримані. Посилаючись на те, що вона фактично самостійно несе всі витрати пов'язані з утриманням дитини, позивачка вимушена звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. При цьому, вказує позивачка, відповідач є працездатною особою, може надавати матеріальну допомогу сину, батьком якого він є. Посилаючись на вищевикладені обставини, позивачка просить суд задовольнити пред'явлені вимоги у повному обсязі.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року, просить скасувати частково та змінити його резолютивну частину, в якій позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини від всіх видів доходу (заробітку), починаючи з дати звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідачем після розірвання шлюбу добровільно виконувався обов'язок щодо сплати аліментів, а відтак твердження позивачки щодо самостійного утримання нею неповнолітнього сина не відповідає дійсності.
Вказує, що починаючи з серпня 2023 року позивачка щомісячно отримувала від нього кошти на утримання дитини у розмірі 5 000 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку. Зазначена сума суттєво перевищує встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Посилається на те, що навіть за відсутності судового рішення дитина отримує від батька стабільне та достатнє матеріальне забезпечення відповідно до свого віку.
Крім того, судом першої інстанції не проаналізовано та не враховано факт наявності на утримані відповідача старшого сина.
Звертає увагу суду на те, що підвищення частки до стягнення викликає обґрунтовані сумніви у тому, що кошти отримані позивачкою будуть витрачені за цільовим призначенням, а саме на потреби дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Святогор Є.А. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року - залишити без змін.
Вважає, доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з 15 вересня 2019 року, який розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 (а.с. 7, 9-10).
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 районний суд, виходив з того, що відповідачем не підтверджено погіршення його майнового стану, в тому числі й у зв'язку із перебуванням на його утриманні іншого сина ОСОБА_4 .
Крім того суд вказав, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою, пославшись при цьому на правову позицію Верховного Суду у справі № 565/2071/19.
З такими висновками районного суду колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. ч. 8, 9 ст. 7 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України).
Більше того, навіть особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України).
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6) СК України.
Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів", який набув чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до Сімейного кодексу України.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до вказаної норми аліменти на утримання дитини можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким вона проживає та на чиєму утриманні вона перебуває.
Таким чином, положеннями СК України спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу відповідача чи у твердій грошовій сумі) поставлений в залежність від вимоги того, хто має на них право та одночасно встановлено, що розмір аліментів, призначений за будь-яким із зазначених способів стягнення аліментів, не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Пред'явлення позивачкою позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо способів виконання кожним із батьків обов'язку утримувати дитини, що власне відповідачем не спростовано та підтверджується поданням апеляційної скарги.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами виник спір з приводу утримання неповнолітніх дітей та дійшов правильного висновку про те, що позивачка потребує допомоги на утримання дитини, а відповідач, як батько зобов'язаний надавати таку допомогу.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей; непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
В свою чергу, в силу приписів статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд виходить із безумовного права дитини на належне утримання, виховання, рівень життя та розвитку від своїх батьків, до досягнення повноліття.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Аналізуючи зазначені норми закону, апеляційний суд виходить з того, що батьки дітей повинні забезпечити для них утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я.
Цей мінімум стягується з батьків навіть при наявності доходу лише в межах державних соціальних гарантій, призначених батькам (пенсій, допомог тощо) і не є достатнім для задоволення потреб дитини, тому при наявності більших доходів у батьків, відповідно і аліменти повинні визначатися у більшому розмірі від мінімальної межі.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів на неповнолітніх дітей, суд враховує стан здоров'я позивачки та відповідача платника аліментів, їхнє матеріальне становище, рівність прав та обов'язків обох батьків щодо дитини, вимоги розумності та справедливості, мінімальний розмір аліментів на одну дитину.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 вказано, що зміна сімейного стану, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Адже батьки мають належними та допустимими доказами підтвердити погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв'язку з народженням дитини від іншого шлюбу.
Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20.
Відтак, саме по собі утримання ще однієї дитини відповідача не є підставою для зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього на утримання першої дитини.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів погіршення майнового стану позивача, зокрема, останнім не надано суду доказів щодо розміру його доходів.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23 (провадження № 61-5168св24) та від 16 вересня 2024 року у справі № 591/6388/22 (провадження № 61-153св24).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: