справа № 761/43065/24 головуючий у суді І інстанції Романишена І.П.
провадження № 22-ц/824/8664/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
28 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 серпня 2024 року по 08 листопада 2024 року - 89 065,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15 частково задоволено позов позивача, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця». Суд допустив негайне виконання рішення суду щодо поновлення на роботі з 25 березня 2015 року, а також в частині стягнення виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року було оскаржене відповідачем. За наслідками апеляційного та касаційного перегляду, вказане рішення суду в частині поновлення позивача на посаді залишене без змін. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді не виконано відповідачем. 18 липня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва на виконання рішення суду в частині негайного виконання рішення про поновлення на посаді позивача видано виконавчий лист, як зазначено у виконавчому листі, боржником є ДТГО «П33» (Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця»), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лисенка, 6. 04 серпня 2016 року постановою державного виконавця відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі п.4 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, постанову державного виконавця від 04 серпня 2016 року визнано неправомірною та скасовано (ВП НОМЕР_2). Судами неодноразово розглядались позови про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за попередні періоди, які задовольнялись. Позивач вказує, що на дату звернення до суду з даним позовом його права не відновлені відповідачем: а саме наказу про поновлення його на роботі не видано. Позивач здійснив розрахунок посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 за період з 17 серпня 2024 року по 08 листопада 2024 року та звернувся до суду з даним позовом про стягнення вказаної суми з відповідача.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; не доведення обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця»вказує, що контракт, укладений з позивачем, закінчився 13 лютого 2017 року, а тому відсутні будь-які підстави для нарахування середнього заробітку за невиконання рішення суду про поновлення його на посаді. На даний час поновлення позивача на посаді неможливе з тієї ж підстави - закінчення строку контракту. Крім того, до повноважень відповідача не відноситься видача наказу про поновлення позивача на посаді, оскільки за умовами контракту у позивача виникли правовідносини не з відповідачем, а з Міністерством інфраструктури України строком до 13 лютого 2017 року.Суд першої інстанції всупереч фактичним та преюдиційним обставинам справи та умовам контракту, в порушення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не врахував преюдиційні обставини щодо припинення 13 лютого 2017 року трудового договору між сторонами через закінчення строку дії контракту, та в порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК України виніс рішення без урахування висновку щодо застосування ст. 236 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, викладеному зокрема в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 761/12013/17.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям ДТГО «ПЗЗ», задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДТГО «ПЗЗ» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених Контрактом № 5-IV від 13 лютого 2012 року, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та Додатковими угодами до Контракту.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року в частині, що стосується поновлення позивача на займаній посаді рішення Шевченківського районного суду міста Києва залишено без змін.
Оскільки в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» з 25 березня 2015 року допущено негайне виконання рішення суду, позивач 18 липня 2016 року отримав виконавчий лист щодо виконання рішення суду в цій частині.
04 серпня 2016 року постановою державного виконавця було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, постанову державного виконавця від 04 серпня 2016 року визнано неправомірною та скасовано.
02 серпня 2017 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі 285 005,93 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року вказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року змінено, зокрема, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стягнуто в розмірі 167 195, 66 грн.
29 травня 2018 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 03 серпня 2017 року по 23 березня 2018 року в сумі 206 930, 28 грн.
Постановою Верховного Суду відмовлено відповідачу у відкритті провадження за касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року.
26 березня 2019 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток в сумі за період з 24 березня 2018 року по 26 березня 2019 року в сумі 327 845,08 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року, стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27 березня 2019 року по 06 вересня 2019 року в сумі 146 328, 90 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року у справі №761/714/21, стягнуто з державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року в сумі 118 629,72 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2022 року у справі №761/24805/21 стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 180 928,92 грн.
Рішенням Шевченківського районного суд міста Києва від 31 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 191 518,21 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2021 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2024 року по 28 травня 2024 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача не надано доказів того, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем виконано чи того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на виконання вищевказаного рішення.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з наступних підстав.
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
За змістом приписів статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати не видання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Тобто належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Водночас працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов'язків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» не виконує рішення суду про поновлення його на роботі, у зв'язку з чим просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання зазначеного рішення суду за період з 17 серпня 2024 року по 08 листопада 2024 року - 89 065,26 грн.
За обставинами справи, що переглядається, встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України № 1633 від 29 жовтня 2002 року та № 1 від 04 січня 2006 року, ОСОБА_1 призначено начальником Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця».
13 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та Міністерством інфраструктури України, як органом управління майном, укладено Контракт № 5-IV на строк з 14 лютого 2012 року до 13 лютого 2017 року.
У період дії контракту, 25 березня 2015 року, позивача було звільнено з роботи та рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 08 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» Тягульського Володимира Григоровича, про визнання незаконними розпорядження, наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання не чинити перешкод, задоволено частково. Визнано незаконним розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 244-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця». Визнано незаконним наказ Міністерства інфраструктури України від 26 березня 2015 року № 44-о «Про припинення дії контракту з ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених контрактом № 5-IV від 13 лютого 2012 року, укладеним між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та додатковими угодами до контракту № 5-IV від 13 лютого 2012 року. Стягнуто із Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 444 396,63 грн. (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів), з індексацією. Визнано незаконним наказ Міністерства інфраструктури України від 24 березня 2015 року № 99 «Про голову комісії з реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця». У задоволенні позовних вимог в частині щодо заборони голові комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» Тягульському Володимиру Григоровичу чинити перешкоди ОСОБА_1 при виконанні ним обов'язків голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та в частині щодо Державної адміністрації залізничного транспорту України, відмовлено. Стягнуто із Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 6 665,96 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва 08 липня 2016 року скасовано в частині вирішення вимоги про визнання незаконним наказу Міністерства інфраструктури України від 24 березня 2015 року № 99 «Про голову комісії з реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цієї вимоги відмовлено. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва 08 липня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року залишити без змін.
Станом на час розгляду справи наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року, Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» не видавало.
У зв'язку із невиконанням рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року, яке залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року у справі № 761/12013/17 стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року в розмірі 394 657,67 грн.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року змінено. Стягнуто з державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 167 195,66 грн.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року, якою змінено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року, зазначено наступне.
«…Разом з тим суди неправильно встановили період затримки виконання рішення суду та визначили розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки вказаний період визначили поза межами укладеного з ОСОБА_1 трудового контракту.
Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Відповідно до укладеного між позивачем та Міністерством інфраструктури України контракту від 13 лютого 2012 року строк його дії сторони встановили до 13 лютого 2017 року, тобто трудовий договір між сторонами припинився саме з закінченням строку дії контракту.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід було стягувати за період з дня ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме з 09 липня 2016 року до 13 лютого 2017 року, а не до 02 серпня 2017 року як помилково вважали суди попередніх інстанцій.».
За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.
Від встановлення судом обставин справи потрібно відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 761/12013/17 встановлено преюдиційні обставини, зокрема факт закінчення 13 лютого 2017 року дії контракту, на підставі якого позивач перебував на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та на посаду якого ОСОБА_1 підлягав поновленню згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15-ц.
Враховуючи вище викладене, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що з 13 лютого 2017 року припинилися трудові відносини, які виникли між ОСОБА_1 та Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», а тому з цього моменту право позивача на працю за контрактом від 13 лютого 2012 року відповідачем не є порушеним.
Верховний Суд в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі 938/466/21 виклав правову позицію про те, «що до закінчення дії контракту права працівника, стосовно якого роботодавець не виконує судове рішення про поновлення на роботі, підлягають захисту шляхом виплати йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки, як те передбачено у статті 236 КЗпП України. Після ж закінчення строку дії трудового контракту, навіть за наявності судового рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, яке не виконане роботодавцем на момент припинення трудових відносин, немає підстав для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, зокрема у виді стягнення середнього заробітку, оскільки після закінчення дії контракту неможливість поновлення працівника зумовлена строковим характером його трудових відносин з організацією (підприємством) та настанням моменту, з яким пов'язується безумовне припинення таких правових відносин. У такому випадку відповідальність роботодавця за невиконання судового рішення про поновлення працівника на роботі не настає, оскільки права колишнього працівника на поновлення на роботі після припинення строкових трудових відносин вже не порушуються, оскільки особу не можна поновити на посаді, якої в юридичному значенні для неї вже не існує.»
Такі висновки узгоджуються також з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 752/3341/19 (провадження № 61-20146св21) «…за позовом про визнання звільнення незаконним та про поновлення на роботі, у якій зазначено, що заявника призначено виконуючим обов'язки директора дочірнього підприємства тимчасово, на період до призначення організацією-засновником на цю посаду особи шляхом підписання з нею контракту. Враховуючи, що позивач не обіймав на підприємстві іншої посади на час виконання обов'язків директора, він є таким, який перебував у строкових трудових відносинах з цим підприємством з метою тимчасового виконання ним обов'язків керівника цієї організації до моменту призначення засновником на цю посаду директора шляхом підписання з ним контракту. Відтак, із позивачем припинилися трудові відносини як із тимчасово виконуючим обов'язки директора дочірнього підприємства з моменту призначення іншої особи на посаду директора на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України - 06 лютого 2020 року, а тому суд першої інстанції не вправі був 17 лютого 2021 року поновлювати позивача на посаді виконуючого обов'язки директора підприємства. Верховний Суд виснував, що поновлення позивача на займаній посаді було неможливим, оскільки фактично могло призвести до поновлення особи (позивача) на посаді, якої в юридичному значенні для нього не існує. Такі висновки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 800/7/17 (провадження № 11-1198заі19). Верховний Суд вважав, що у правовідносинах, які склалися між сторонами цього спору, вимагати від відповідача в примусовому порядку поновити позивача на посаді є неприйнятним та неналежним способом захисту. Верховний Суд не встановив підстав для поновлення позивача на роботі, незважаючи на встановлені судом порушення під час його звільнення. Неможливість поновлення позивача зумовлена строковим характером трудових відносин його з підприємством та настанням моменту, з яким пов'язується безумовне припинення таких правових відносин.».
З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність пред'явленого позову про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 серпня 2024 року до 08 листопада 2024 року, тобто після припинення трудових відносин між сторонами у зв'язку із закінченням строку дії контракту.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги Державне територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» сплатило судовий збір у розмірі 1 816,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Державного територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця», місце знаходження: м. Київ, вул. Лисенка, буд.6, ідентифікаційний 04713033 судовий збір в розмірі 1 816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.