справа № 760/20849/24 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А.
провадження № 22-ц/824/7973/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
23 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив - припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/3 частку квартири загальною площею 82,40 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/3 частку квартири загальною площею 82,40 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , на яку припинено право власності ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 943 230,00 грн., які внесені на депозитний рахунок суду.
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, якою просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які фізичні/або юридичні дії щодо квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідачем направлено заяву від 19 липня 2024 року про намір продати 1/3 частку квартири, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про права на спадщину, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання можливого рішення суду.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладенні ним у заяві про забезпечення позову.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить суд накласти арешт на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_3 , посилаючись на ту обставину, що останнім направлено нотаріально посвідчену заяву про намір продати належну йому 1/3 частку квартири, тобто, враховуючи вищезазначене, вчиняються дії щодо відчуження власності. Разом з тим, будь-яких дій, з дня посвідчення нотаріальної заяви ОСОБА_3 від 19 липня 2024 року, спрямованих на відчуження відповідачем своєї частки позивачем до суду не надано.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту другого частини першої ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у цивільній справі 522/19690/18 висловив правову позицію, що забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду у гіпотетичному випадку задоволення позову.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заявник зазначає, що відповідачем ОСОБА_3 направлено нотаріально посвідчену заяву про намір продати належну йому 1/3 частку квартири, тобто, вчиняються дії щодо відчуження власності.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів та обґрунтувань, які б свідчили про відсутність у відповідача права вільно розпоряджатись своїм майном. Також подана заява не містить доводів в частині не належності вказаної 1/3 частини квартири відповідачу чи не обґрунтованого набуття ним права власності на дане майно.
Отже єдине право, що належить позивачу щодо 1/3 частини квартири відповідача є право визначене ст. 362 ЦК України, у відповідності до якої у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
За змістом зазначеної норми закону, саме власник має право відчужити належну йому частку квартири, за ціною, яку вважає прийнятною для себе. При цьому у іншого співвласника є першочергове право придбати таку частку, за визначеною власником ціною. У разі відсутності у іншого співвласника бажання придбати оголошену до продажу частини квартири, власник має право її продати іншому покупцеві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відмовився придбати у відповідача 1/3 частину належної відповідачу квартири, оскільки встановлена ціна на думку позивача є завищеною.
Зазначене надає право відповідачу продати належну йому частку іншим покупцям, однак за вказаною ціною. Продаж частки квартири іншому покупцеві за нижчою ніж запропонована ціною буде порушувати право позивача на переважне право купівлі такої частки.
В даному випадку, продаж належної відповідачу 1/3 частини квартири, за ціною, за яку відмовився її придбати позивач, ніяким чином не буде порушувати права останнього, оскільки його переважне право на купівлю вказаного майно забезпечено відповідачем.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що накладення арешту на належну відповідачу частину квартири, не є співмірним з заявленими вимогами і не може бути застосовано лише тільки тому, що інший співвласник бажає отримати вказане майно в порядку припинення права власності відповідача на зазначену частку за ціною, що є нижчою ніж ціна, за яку відповідач хоче її продати.
Крім того, помилковими є доводи заяви в частині, що не вжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення позову, оскільки право власності співвласника на частину квартири може бути припинено з підстав зазначених в позові незалежно від того хто є власником вказаної частини квартири.
При цьому позивач не звернув уваги, що право власника вільно розпоряджатись своїм майном в даному випадку обмежено лише вимогами ст. 362 ЦК України і не може бути обмежене через бажання позивача отримати вказану частку у власність за ціною, що є меншою ніж ціна, за яку відповідач хоче її продати.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи не співмірність заходів забезпечення позову із вимогами позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви і вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_3 .
Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 374, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 квітня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.