Дата документу 28.04.2025Справа № 554/11981/24
Провадження № 3/554/23/2025
28.04.2025 р. м. Полтава
Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Горбунова Я.М., за участю адвоката Ковжоги О.І., особи, з приводу якої склали протокол ОСОБА_1 ,розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов від Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , громадянина України, працює директором ПП «Арсенал 2009», мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у скоєні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1№ 159775 від 27.10.2024 р. ОСОБА_1 26.10.2025 р. о 23 год. 35 хв. в м. Полтава по вул. Харківське Шоссе, 2, керував транспортним засобом SMARTMCC, державний номерний знак НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння за згодою водія проводився у встановленому законом порядку за допомогою ALCOTEST Drager, огляд на стан сп'яніння фіксувався із застосуванням технічних засобів відеозапису, за допомогою бодікамери 468835.
ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав.
Пояснив, що є директором ПП «Аресенал 2009»та за договором з Департаментом розвитку громад, територій та інфраструктури Сумської державної адміністрації від 03.04.2024 р. його підприємство надає послуги з нерегульованих пасажирських перевезень осіб, звільнених з полону в межах м. Суми, Сумської області по території України.
26жовтня 2024 р. ввечері трішки випив та ліг спати. Через деякий час йому зателефонував його водій ОСОБА_2 , який того дня перевозив військовослужбовців, які звільнені з полону та повідомив, що в автобусі закінчилася солярка. Так як відповідно до умов договору інформація з приводу маршруту є секретною, з цих підстав пальне мав привезти саме він, і так як неможливо цю інформацію комусь було довірити, то не скористався послугами інших водіїв. Крім того, полонені зазвичай перебувають у тяжкому фізичному та психологічному стані, то зволікати по часу не було можливості. Узявши три каністри солярки він поїхав до місця зупинки автобуса, разом із водієм заправили солярку, завели автобус, після чого автобус поїхав, а він повертався до додому. Проїжджаючи перехрестя біля МакДональдз, був зупинений працівниками поліції, які виявили у нього ознаку алкогольного сп'яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота. У ході спілкування він почав пояснювати працівникам поліції, що у нього була нагальна потреба сісти за кермо транспортного засобу, але працівники поліції не перевірили дану інформацію, та склали на нього протокол. Тому зазначив, що так як відбувалася надзвичайна ситуація, крім того, в автобусі були присутні 25 військовослужбовців, які тільки звільнилися з полону, а деякі з них були у критичному стані, а ніхто крім нього не мав знати про причини поїздки, виключно через секретність даної інформації, з цих підстав сів за кермо автомобіля. Просив не позбавляти його права керування транспортним засобом, так як у його роботі право керування транспортним засобом є необхідним та крім того, він також сідає за кермо транспортних засобів для того, щоб перевозити військовополонених.
Свідок ОСОБА_2 , який працює водієм на ПП «Арсенал 2009», повідомив в суду, що 24 жовтня 2024 р. виїхав до м. Сум для обміну військовополонених. Разом із ним було ще два автобуси з ПП «Арсенал 2009». Так як того дня обмін не відбувся, чекали декілька днів, весь час перебував у автобусі, тому приходилося топити, так як вже було холодно. У результаті чого спалювалася солярка.
26 жовтня 2024 р. після успішного обміну відвозив військовополонених до госпіталю. Спочатку було визначено один маршрут, після чого дорогою маршрут змінили ще декілька разів. Зазвичай, солярки завжди вистачало, але так як цього разу маршрут було змінено декілька разів, йому не вистачило солярки. Так як вся інформаціє є таємною, єдиною людиною, яка має знати - це директор, в особі ОСОБА_1 . В цій ситуації він прийняв рішення зателефонувати директору для того аби він привіз солярки. Через певний час приїхав ОСОБА_1 , вони разом залили солярку, завели автобус, та він поїхав собі далі до місця призначення. Також зазначив, що іншої особи, яка б могла привезти солярку не було, через таємність ситуації та зазначив, що звертати з маршруту також неможна, тому з'їхати на заправку він не міг та і в тому місці, де зупинився автобус, не було заправок. Військовослужбовці, які були звільнені з полону, були вкрай незадовільному стані, на них було важко дивитися, бо вони були змучені та втомлені, деякі у важкому стані, що й викликала нагальну потребу не чекати, а діяти швидко.
Суд, дослідив матеріали справи, відеозапис із диску, пояснення ОСОБА_1 , пояснення свідка ОСОБА_2 , договір №10 на закупівлю послуг з нерегульованих пасажирських перевезень від 03.04.2024 р., відповідь на адвокатський запит, наданий Сумською обласною державною адміністрацією департамент розвитку інфраструктури від 27.01.2025 р., прийшов до наступних висновків.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно п. 2.9 а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена відповідальність за керування транспортним засобом в стані наркотичного, алкогольного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 18 КУпАПне є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17).
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
З наданих ОСОБА_1 відповіді на адвокатський запит встановлено, що дійсно 24-26 жовтня 2024 року ПП «Арсенал» в особі директора ОСОБА_1 виконувало умови договору по перевезенню звільнених осіб з полону в межах м. Суми, Сумської області потериторії України.
Саме на необхідність надання невідкладної допомоги водію ОСОБА_2 , у якого в автобусі перебувало 25 військовослужбовців, які повернулися з полону та були в критичному стані, усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків ненадання їм своєчасної медичної допомогти, посилався під час свого спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 , що підтверджується його показами та показами свідка ОСОБА_2 , та діалогом ОСОБА_1 із працівниками поліції, з відтвореного відеозапису з місця події.
Аналізуючи наведені обставини та твердження правопорушника, суд приходить до висновку щодо наявності крайньої необхідності у діях ОСОБА_1 , який діяв виключно з метою надання допомоги військовослужбовцям, звільненим з полону, і ця мета безумовно є важливою та соціально значущою в умовах воєнного стану, який діє в Україні, враховуючи, що таку допомогу має надати саме він.
За положеннями ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом статей 10, 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
За законом, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина).
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення.
В ході розгляду справи, суд має дати оцінку не тільки даним, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення, але й доказам, які представлені особою в порядку захисту.
Таким чином, ОСОБА_1 було вчинено дії, які хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП, проте на нього не може бути накладене адміністративне стягнення, оскільки правопорушення було вчинено в стані крайньої необхідності, так як своїми діями він виконував умови договору, відвертав настання більшої можливої шкоди життю та здоров'ю 25 військовослужбовцям, які повернулися з полону, аніж суспільна небезпечність його дій, пов'язаних з порушенням Правил дорожнього рухуУкраїни у вигляді керування транспортним засобом у стані крайньої необхідності з ознаками алкогольного сп'яніння. Іншими засобами відвернення настання можливої шкоди усунена не могла бути, так як ОСОБА_1 був позбавлений можливості залучити іншого водія, враховуючи, що вся інформація про перевезення військовослужбовців, звільнених з полону, є таємною.
При цьому суд враховує, що показники стану алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом мають незначне перевищення допустимих норм (0.87 %), а також враховує той факт, що в наслідок порушення правил дорожнього руху не завдано шкоди будь яким іншим особам або матеріальних об'єктам.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що водій ОСОБА_1 вчинив дії, відповідальність за які передбачена ч.1ст. 130 КУпАП, в стані крайньої необхідності, що відповідно до п. 4 ч. 1ст. 247 КУпАП виключає провадження по справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 7, 9, ч. 1 ст. 130, ст. 247, 251, 252, 266, 280, 284 КУпАП,
Закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п. 4 ч. 1 ст.247 КУпАП - вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.
Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Полтави протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя Я. М. Горбунова