15 квітня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/454/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи
за позовом акціонерного товариства “Укртелеком», м. Київ
до Рукшинської сільської ради, Чернівецька обл.
про стягнення заборгованості в сумі 20700,20 грн
представники сторін:
від позивача - Романяк Н.Б., довіреність №10291 від 15.01.2025
від відповідача - не з'явився
Акціонерне товариство “Укртелеком» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Рукшинської сільської ради про стягнення заборгованості за надання послуг зв'язку пільговим категоріям споживачів в сумі 20700,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано невідшкодуванням відповідачем витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, які проживають на території Рукшинської територільної громади за період з 01.10.2019 по 31.12.2022.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 справу №926/454/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 18.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 17.03.2025.
25.02.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач зазначає, що Рукшинська сільська рада є неналежним відповідачем.
Окрім того, відповідач стверджує, що позивач не надав доказів на підтвердження того що Рукшинська сільська рада повинна відповідати за спірні послуги, оскільки оплата послуг зв'язку здійснюється безпосередньо споживачами або відповідними державними органами, якщо йдеться про фінансування пільгових категорій громадян.
Також, відповідач звертає увагу, що позивачем не додано доказів існування договірних зобов'язань між сторонами, що виключає можливість пред'явлення вимог про стягнення коштів.
Як наслідок, просить відмовити у задоволенні позову.
27.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Позивач зазначає, що представницький орган місцевого самоврядування є відповідальним за забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв'язку за рахунок коштів місцевого бюджету. Позивач в період з 01.10.2019 по 31.12.2022 надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на суму 20 700,20 грн., що підтверджується поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за спірний період та актами звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.
Окрім того, позивач стверджує, що у відповідача був безумовний обов'язок приймати розрахунки за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення та сплачувати їх вартість.
Також, позивач звертає увагу, що не передбачено обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання. Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього.
Як наслідок, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 17.03.2025 відкладено розгляд справи на 15.04.2025.
27.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 27.03.2025 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 27.03.2025.
У судовому засіданні 15.04.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 17.03.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 18.03.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Також, 25.02.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, що свідчить про обізнаність відповідача про розгляд справи у господарському суді.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.2 Статуту АТ "Укртелеком" Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків державного підприємства "Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком", відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та всього майна, прав та обов'язків дочірнього підприємства "Утел" відкритого акціонерного товариства "Укртелеком".
АТ "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 та інших законодавчих актів.
Позивач посилався на те, що він, як постачальник послуги зв'язку, надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звернеться в силу ст. 633 Цивільного кодексу України, оскільки послуга зв'язку є предметом публічного договору.
Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування відповідних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
З 01.10.2019 по 31.12.2022 позивач, як постачальник електронних комунікацій, надав пільги з оплати послуг зв'язку (телекомунікацій) пільговим категоріям громадян, що проживають на території Рукшинської територіальної громади Дністровського району Чернівецької області, на загальну суму 20700,20 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем щомісячно надсилались засобами поштового зв'язку та на електронну адресу відповідача листи з поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за спірний період, в паперовому та електронному вигляді, які містять відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи тощо та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах.
Листами №№10/16-01 від 08.01.20, №10/16-38 від 11.05.21, №10/16-3 від 12.01.22, №10/16-66 від 19.07.22, №10/4 від 20.02.23 відповідачу надсилались Вимоги з пропозицією перерахувати на рахунок позивача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення у добровільному порядку, на які відповідач не відповів.
Несплата відповідачем заборгованості в розмірі 20700,20 грн за надані позивачем послуги пільговим категоріям населення за період з 01.10.2019 по 31.12.2022 стала підставою для звернення АТ "Укртелеком" до господарського суду з відповідним позовом.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму (ст. 1 Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (ст. 18 Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Відповідно до ч. 2 ст. 19 вищезазначеного закону державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Водночас ч. 3 вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (ч. 1. ст. 20 Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відтак, надання АТ “Укртелеком» телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є його обов'язком, покладеним на нього низкою законодавчих актів.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані (ст. 143 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Здійснення зазначених соціальних виплат відносяться саме до делегованих повноважень і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення ч. 3 ст. 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (п. "а" ч. 1 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Зазначене повністю відповідає положенням ч. 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Водночас, відповідно до пп. "є" п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи. Вказане підтверджується наступним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення (далі - Порядок № 1101).
Пунктами 2, 3 Порядку № 1101 (в редакції, чинній у спірний період ) визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: Нацсоцслужба (в частині виплати грошової компенсації вартості одноразової натуральної допомоги “пакунок малюка»); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).
Новою редакцією Порядку, яка набрала чинності з 01.01.2023, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за напрямами, зазначеними у підпунктах 1-10 пункту 4 цього Порядку, є Рада міністрів Автономної Республіки Крим та структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п. 5 цього Порядку розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів за пропозиціями регіональних органів соціального захисту населення на підставі поданих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за встановленими формою та строками Мінсоцполітики даних, сформованих виходячи з прогнозної кількості отримувачів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг, установлених розмірів відповідних виплат, а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
З 01.01.2023 року розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними в пункті 4 цього Порядку, здійснюється Мінсоцполітики відповідно до потреби у видатках, сформованої на підставі пропозицій розпорядників нижчого рівня та наявних даних у базах даних державного підприємства “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики», а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.
Пунктами 7-9 Порядку № 1101 (в редакції, яка діяла в 2022 році) визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення подають щомісяця: до 25 числа регіональним органам соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на наступний місяць; до 8 числа заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на поточний місяць.
Регіональні органи соціального захисту населення узагальнюють отримані від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення та не пізніше ніж протягом двох робочих днів подають Мінсоцполітики узагальнену заявку за встановленою ним формою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
Мінсоцполітики після надходження від регіональних органів соціального захисту населення узагальнених заявок щодо виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення не пізніше ніж протягом трьох робочих днів перераховує бюджетні кошти регіональним органам соціального захисту населення.
Відповідний порядок дії розпорядників бюджетних коштів щодо здійснення виплат визначений і в п. 6 Порядку № 1101, чинному з 01.01.2023.
Таким чином, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Рукшинської територіальної громади, у спірний період належить до компетенції регіонального органу соціального захисту населення - Управління соціального захисту населення Дністровської районної державної адміністрації, оскільки саме управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Мінсоцполітики.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати такі пільги, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, №922/1418/22 від 07.08.2023, №916/2523/22 від 28.09.2023 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Відтак, суд вважає, що стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Рукшинська сільська рада не може бути боржником за таким зобов'язанням.
Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Отже, визначений позивачем відповідач Рукшинська сільська рада є неналежним відповідачем у цьому спорі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене суд приходить висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 20700,20 грн.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 18.04.2025 по 28.04.2025, повний текст рішення складено та підписано 29.04.2025, що є першим робочим днем після закінчення тимчасової непрацездатності судді, що розглядає справу.
Суддя С.О.Миронюк