вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
22.04.2025 Справа № 917/275/25
за позовною заявою Управління майном обласної ради, код ЄДРПОУ: 24386961 (вул. Матвійчука Юліана, 115, м. Полтава, 36014)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня», код ЄДРПОУ: 33910242 (вул. Перемоги, будинок 34, м. Кременчук)
про стягнення 1 174 909,78 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін: згідно протоколу
Управління майном обласної ради звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня» про стягнення 1 174 909,78 грн. заборгованості з орендної плати за Договором № 1547 від 24.06.2021, у тому числі: в т.ч. 828 242,03 грн - основна сума боргу; 238 153,57 грн - пеня; 85 861,26 грн - інфляційні втрати; 22 652,92 грн - 3% річних від простроченої суми.
Ухвалою від 12.02.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 13.03.2025, запропонувати відповідачу, зокрема, відповідачу: протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Ухвалою від 13.03.25 суд постановив відкласти підготовче засідання на 27.03.2025 р., запропонувати учасникам справи вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження.
25.03.25 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно з якою позивач здійснив перерахунок пені та просить суд стягнути з відповідача 828 242,03 грн - основна сума боргу; 166 433,58 грн - пеня; 85 861,26 грн - інфляційні втрати; 22 652,92 грн - 3% річних від простроченої суми.
Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та ухвалив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням зменшених позовних вимог (обгрунтування наведене у ухвалі від 27.03.25).
Від відповідача відзив на позов не надійшов.
Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.
У підготовчому засіданні, 27.03.25, судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 27.03.25 суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/275/25, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 22.04.2025.
Сторони явку представників не забезпечили.
22.04.25 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд констатує, що у відповідача відсутній електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
З метою дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у справі була направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з тим, суду у справі, надіслані на адресу відповідача, повернуті до суду поштовою установою із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на викладене, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/275/25.
У судовому засіданні 22.04.25 складено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
21.07.2011 між Управлінням майном обласної ради (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня» (далі - Відповідач) було укладено та нотаріально посвідчено договір № 2831 оренди єдиного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Кременчук, вул. Перемоги, 34 (далі - Договір №2831) строком на 10 років.
На підставі договору за Актом 21.07.2011 позивач передав відповідачу вказане майно в оренду.
24.06.2021 сторонами було укладено та нотаріально посвідчено договір №1547 (далі - Договір) на продовження оренди єдиного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Кременчук, вул. Перемоги, 34, з 16.03.2021, строком на 10 років.
Згідно з умовами Договору орендна плата має сплачуватися орендарем до обласного бюджету (пункт 14 Умов).
Пунктами 3.2-3.3 Договору передбачено, що орендна плата за другий і кожний наступний місяці оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції.
Орендар сплачує орендну плату до обласного бюджету щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди.
Згідно з пунктом 11 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, затвердженої рішенням п'ятнадцятої сесії обласної ради шостого скликання від 28 лютого 2013 року, (далі - Методика) розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції. У разі, якщо у будь-якому місяці індекс інфляції складає менше 100%, при розрахунках треба враховувати його на рівні 100%.
На момент продовження (24.06.2021) Договору №2831 заборгованість за ним у орендаря була відсутня, про що зазначено у Договорі (пункт 16.1 Умов).
Звертаючись до суду з позовом позивач вказує, що:
- після укладення Договору на продовження з боку Відповідача почали траплятися прострочення зі сплати орендних платежів. Останній платіж був здійснений 06.12.2023 (платіжне доручення № 665).
- 10.03.2022 на адресу Позивача від Відповідача надійшов лист з проханням відтермінувати оплату орендної плати ЄМК до 01.06.2022, у зв'язку з ситуацією, яка склалася в країні.
- 16.01.2023 за № 1/2 під Відповідача Позивачу надійшов лист з проханням реструктуризувати заборгованість за 2022 рік на перший квартал 2023 року.
- Позивач листом від 25.01.2023 за № 204/07-04-30 погодився та запропонував узгодити строки виконання зобов'язання шляхом укладання додаткової угоди до Договору.
- 12.01.2023 до Договору було укладено додаткову угоду №3, якою сторони домовились відтермінувати сплату орендарем заборгованості з орендної плати за період листопад-грудень 2022 на суму 56 905,52 грн до 31.03.2023.
- Відповідачем не виконувались ці домовленості, коштів, що від нього надходили, вистачало лише на погашення раніше утвореного боргу.
- з метою з'ясування розбіжностей, які виникли між сторонами щодо розміру заборгованості зі сплати орендних платежів було підготовлено акт звірки взаєморозрахунків між Управлінням майном обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня» за період 01.03.2021- 30.09.2024. У розрахунках сторін виявилися значні розбіжності, зумовлені, зокрема, тим, що Орендарем не виконувалась вимога, передбачена умовами Договору, щодо щомісячної індексації орендної плати.
- Позивачем Відповідачу було направлено претензію з проханням оплатити борг, а також вирішити питання щодо припинення договірних відносин. Вказана претензія була направлена Відповідачу на електронну пошту, а також цінним листом з повідомленням про вручення та описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого підприємства (вказані адреси збігаються). Однак, Відповідач не забрав лист і після закінчення строку зберігання він повернувся Позивачу. Спроби врегулювати спірні питання у телефонному режимі не дали результату: Відповідач почав уникати будь-якого контакту.
- станом на 31.12.2024 за орендарем утворилася заборгованість в сумі 828 242,03 грн (з урахуванням індексів інфляції відповідно до пункту 3.2 Договору).
Вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 174 909,78 грн. заборгованості з орендної плати за Договором № 1547 від 24.06.2021, у тому числі: в т.ч. 828 242,03 грн - основна сума боргу; 238 153,57 грн - пеня; 85 861,26 грн - інфляційні втрати; 22 652,92 грн - 3% річних від простроченої суми.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Частинами 1, 2 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.
Статтею 759 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 3 ст. 285 ГК України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, одностороння відмова від договору оренди в силу ч. 1 ст. 291 ГК України не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору сторони визначили, що орендар сплачує орендну плату до обласного бюджету щомісяця до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди (п.3.3. договору).
Оскільки сторони у договорі обумовили строк здійснення оплати робіт відповідачем за договором, то згідно ч.І ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду відповідачу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за Договором оренди в частині своєчасної сплати орендних платежів виконував неналежним чином, за наслідком чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі є 828 242,03 грн.
Судом встановлено, що розмір заборгованості позивач визначив відповідно до п.3.2 Договору згідно з пунктом 11 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, затвердженої рішенням п'ятнадцятої сесії обласної ради шостого скликання від 28 лютого 2013 року.
Доказів в спростування вищевикладеного, доказів сплати вказаної суми боргу відповідач суду не надав.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за Договором № 1547 від 24.06.2021 у розмірі 828 242,03 грн. обґрунтовані, доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача 166 433,58 грн пені; 85 861,26 грн інфляційних втрат; 22 652,92 грн 3% річних від простроченої суми.
Щодо вимог про стягнення пені.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Відповідно до п. 3.7. Договору на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення перерахування орендної плати.
Позивач заявив до стягнення 166 433,58 грн. пені за загальний період з 15.07.2021 по 31.12.2024 (в редакції заяви про зменшення позовних вимог).
Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що позивач при нарахуванні пені врахував вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо обмеження нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також, судом враховано, що пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказані зміни були внесені згідно із Законом № 3450-IX від 08.11.2023.
В редакції Закону № 2120-IX від 15.03.2022 пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Здійснивши перерахунок пені у заявлений період на суму заборгованості, суд зазначає, що нарахування здійснені за період виникнення заборгованості за кожен окремий місяць оренди приміщення з урахуванням здійснених часткових оплат та дати виникнення зобов"язання, заявлений до стягнення розмір пені не перевищує розрахованого судом розміру, тому вимога про стягнення пені підлягає задоволенню повністю.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Суд встановив, що дії відповідача є порушенням умов договору оренди, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.
Позивач заявив до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за загальний період з 15.07.2021 по 31.12.2024.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат у заявлений період на суму заборгованості, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір 3% річних та інфляційних втрат не перевищує розрахованого судом розміру, тому підлягає вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, тому підлягають задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Позивач при звернення з позовом заявив вимоги про стягнення 1 174 909,78 грн.
Проте, згідно із заявою про зменшення позовних вимог (яка прийнята судом до розгляду) просив суд стягнути з відповідача 1 103 189.79 грн..
За звернення до суду з позовом майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціна позову, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначається станом на перше січня календарного року, в якому поданий позов.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява подана позивачем в електронній формі. Виходячи із ціни позову у редакції заяви про зменшення позовних вимог з врахуванням подання позивачем позову в електронній формі позивач мав сплатити 13238,28 грн.
Як убачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у даній справі позивачем надані докази сплати судового збору у розмірі 20 000,00 грн.
Суд здійснює розподіл судових витрат по сплаті судового збору, виходячи з розміру 13238,28 грн (необхідний розмір судового збору для звернення до суду у даному випадку).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в 13238,28 грн.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня», код ЄДРПОУ: 33910242 (вул. Перемоги, будинок 34, м. Кременчук), до обласного бюджету Полтавської області (Полтавська область/м.Полтава, отримувач: ГУК у Полтавській області/Полтавська/22080400, код отримувача(ЄДРПОУ):37959255, банк отримувача: Казначейство України(ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA898999980334179870000016706) 828 242,03 грн основної суми боргу; 166 433,58 грн пені; 85 861,26 грн інфляційних втрат; 22 652,92 грн 3% річних від простроченої суми.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька міська друкарня», код ЄДРПОУ: 33910242 (вул. Перемоги, будинок 34, м. Кременчук) на користь Управління майном обласної ради, код ЄДРПОУ: 24386961 (вул. Матвійчука Юліана, 115, м. Полтава, 36014), судовий збір у розмірі 13238,28 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.04.2025
Суддя Киричук О.А.