65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1045/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРДГАЗ» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29; код ЄДРПОУ 38404559)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Юрченко Ірини Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 117 760,49 грн;
представники сторін:
від позивача - Бєрікул Ю.В. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕРДГАЗ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Юрченко Ірини Сергіївни про стягнення 117 760,49 грн, з яких: 63 725,56 грн основного боргу; 6 372,55 грн штрафу; 11 488,06 грн пені; 30 370,93 грн інфляційних втрат; 5 803,39 грн 3% річних.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором постачання природного газу № 15/12/21-ЕГ-204 від 15.12.2021 в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за природний газ.
Ухвалою від 24.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1045/25, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 23.04.2025, запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
02.04.2025 представник позивача подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 04.04.2025.
У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористалась, у судове засідання не з'явилась, явку представника не забезпечила, про розгляд справи повідомлялась належним чином шляхом надсилання ухвали суду про відкриття провадження у справі за адресою реєстрації відповідача - 73002, Херсонська обл., м. Херсон, провулок Ковальський, буд. 8.
Однак, судова кореспонденція повернулася до суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
23.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
15.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕРДГАЗ» як постачальником та Фізичною особою-підприємцем Юрченко Іриною Сергіївною як споживачем укладено Договір постачання природного газу № 15/12/21-ЕГ-204 (далі - Договір; а.с. 8-10), згідно з п. 2.1. якого постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних (п. 1.3. Додатку № 1) для споживача підтверджених об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Пунктами 3.8., 3.9. Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.
За підсумками розрахункового періоду Споживач до 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки, зобов'язаний надати Постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від Споживача даних та/або даних Оператора ГРМ/ГТС Постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу. У випадку неповернення примірника акта приймання-передачі у вказаний строк, природний газ вважається прийнятим Споживачем за обсягом та вартістю.
Згідно з п. 3.11. Договору кількість газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу відповідно до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, Кодексом газорозподільної системи.
Відповідно до п.4.1. Договору постачання газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між Постачальником та Споживачем.
Ціна газу на момент укладання Договору становить:
При умові 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки 28 333,33 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 666,67 грн, всього з ПДВ - 34 000,00 грн.
При умові 100% оплати договірного обсягу постачання газу до 25 числа місяця поставки 28 583,33 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 716,67 грн, всього з ПДВ - 34 300,00 грн.
При умові 100% оплати фактичного обсягу споживання газу до 18 числа місяця наступного за місяцем поставки 29 250,00 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ 5 850,00 грн, всього з ПДВ - 35 100,00 грн.
В подальшому ціна на газ визначається на офіційному веб сайті Постачальника. У разі зміни Постачальником, така ціна є обов'язковою для Сторін даного Договору. Споживач підписанням цього Договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Вартість місячного договірного обсягу газу, відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та планового обсягу газу, визначеного Сторонами на відповідний місяць постачання (п. 1.3 Додатку №1 або відповідної заявки).
Вартість фактично поставленого Споживачу обсягу газу, протягом відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та обсягу фактично поставленого Споживачу газу, за відповідний місяць постачання, згідно актів приймання-передачі.
Загальна вартість Договору складається з місячних сум вартості фактично поставлених обсягів газу Споживачеві, згідно актів приймання-передачі, складених Сторонами протягом строку дії Договору.
Відповідно до п. 4.4. Договору оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток ціни, визначеної на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту Споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про ціну на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати за фактично поставлений природний газ за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, та/або акту звіряння, та/або рахунку-акту.
Положеннями пункту 6.1 Договору передбачено, що за невиконання, або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, що встановлена цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно п. 6.2. Договору у разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором він у безспірному порядку повинен сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Договір набирає чинності з дати його підписання … і діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 9.9. Договору).
В Додатку № 1 до Договору (а.с. 10, зворот) сторони узгодили умови постачання, зокрема:
- період постачання: з січня по грудень 2022 року;
- плановий обсяг постачання (5400 куб.м) з розподілом по місяцях (у т.ч. січень - 1100 куб.м; лютий - 800 куб.м);
- електронна пошта споживача для оперативного обміну інформацією, пов'язаною з виконанням Договору: fortunacafe@ukr.net;
- ЕIC-код споживача: 56ХО00068J7ВI005.
21.02.2022 відповідач перерахувала позивачу 25 000,00 грн у якості оплати за природний газ згідно Договору № 15/12/21-ЕГ-204 від 15.12.2021, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ «ЕРДГАЗ» № 26005000008004 (а.с. 11-12) та карткою рахунку ТОВ «ЕРДГАЗ» № 361 за 01.01.2022-14.01.2025 по контрагенту ФОП Юрченко І.С. (а.с. 13).
Листом від 07.03.2025 АТ «ХЕРСОНГАЗ» надало позивачу інформацію про обсяги споживання відповідачем природного газу у січні та лютому 2022 року, а саме: у січні 2022 року - 1134,10 куб.м; у лютому 2022 року - 793,10 куб.м.
Позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату природного газу:
- рахунок № 315 від 10.02.2022 на оплату природного газу, спожитого у січні 2022 року, в обсязі 1,13410 тис.куб.м на суму 58 746,38 грн (а.с. 17);
- рахунок № 846 від 19.03.2022 на оплату природного газу, спожитого у лютому 2022 року, в обсязі 0,79310 тис.куб.м на суму 29 979,18 грн (а.с. 16).
Матеріали справи містять також складені позивачем акти приймання-передачі природного газу № 155 від 31.01.2022 на суму 58 746,38 грн та № 818 від 28.02.2022 на суму 29 979,18 грн (а.с. 6-7).
Як свідчать матеріали справи, виставлені акти та рахунки на оплату позивач направив відповідачу на електронну пошту, зазначену в Додатку № 1 до Договору.
Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 63 725,56 грн заборгованості за природний газ, спожитий у січні та лютому 2022 року.
Крім основного боргу, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати спожитого природного газу, позивач нарахував та заявив до стягнення:
- штраф - 10% від суми простроченого платежу, нарахований в порядку п. 6.2. Договору, у розмірі 6 372,55 грн;
- пеню (подвійна облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу (63 725,56 грн) за кожен день прострочення) у розмірі 11 488,06 грн за період з 06.03.2022 по 06.09.2022;
- інфляційні втрати у розмірі 30 370,93 грн, нараховані на 63 725,56 грн боргу за період з 06.03.2022 по 18.03.2025, та 3% річних у розмірі 5 803,39 грн, які нараховано на цю ж суму основного боргу та за той самий період.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як з'ясовано судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕРДГАЗ", як постачальником, та ФОП Юрченко Іриною Сергіївною, як споживачем, виникли на підставі укладеного між ними Договору постачання природного газу №15/12/21-ЕГ-204 від 15.12.2021.
Отже, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери постачання природного газу.
За положеннями ч. 1ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу постачальником здійснюється на підставі відповідного договору. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну отриманого товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
ФОП Юрченко І.С. є суб'єктом ринку природного газу (як споживач) та має ЕІС-код, який є персональним номером для ідентифікації суб'єкта ринку природного газу у газотранспортній інформаційній системі України та є необхідною умовою для газопостачання як побутовим, так і непобутовим споживачам, оскільки використовуються для обліку природного газу.
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1382/27827, були затверджені Правила постачання природного газу.
Пунктом 3 розділу І Правил постачання природного газу визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач, що не є побутовим, автоматично виключається з Реєстру споживачів діючого постачальника на Інформаційній платформі з дня початку періоду постачання природного газу постачальником.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.
Також, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2493 затверджено Кодекс газотранспортної системи, який є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
Відповідно до пунктів 1 та 2 гл. 4 розділу IV Кодексу ГТС інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку; EIC-код фізичної точки виходу з газотранспортної системи; дані закріплених за споживачем діючих постачальників та визначені ними періоди постачання; інформацію про фактичне добове споживання; інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М); дані періодів обмеження (припинення) газопостачання споживачу (якщо такі дані вносились по споживачу) з початку функціонування інформаційної платформи.
Згідно з п. 2 глави 7 розділу XII Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та може використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених Кодексом ГТС.
Веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень, (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Усі операції, що здійснюються через інформаційну платформу, зберігаються з інформацією щодо відповідного користувача інформаційної платформи та часу здійснення операції.
Отже, суб'єкти ринку природного газу мають право доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Таким чином, як позивач, так і відповідач мають можливість відстежувати обсяг природного газу, що поставляється/споживається суб'єктом ринку газопостачання, згідно з ЕІС-кодом такого суб'єкту.
Судом з'ясовано, що позивач провів нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які були отримані ним в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Листом від 07.03.2025 АТ «ХЕРСОНГАЗ» на запит позивача надало останньому інформацію про обсяги споживання відповідачем природного газу у січні та лютому 2022 року, а саме: у січні 2022 року - 1134,10 куб.м; у лютому 2022 року - 793,10 куб.м.
Матеріали справи не містять жодних доказів на спростування вказаних даних, які отримано позивачем від Оператора ГТС.
Позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату природного газу:
- рахунок № 315 від 10.02.2022 на оплату природного газу в обсязі 1,13410 тис.куб.м на суму 58 746,38 грн;
- рахунок № 846 від 19.03.2022 на оплату природного газу в обсязі 0,79310 тис.куб.м на суму 29 979,18 грн.
Матеріали справи містять також складені позивачем акти приймання-передачі природного газу № 155 від 31.01.2022 на суму 58 746,38 грн та № 818 від 28.02.2022 на суму 29 979,18 грн.
Як свідчать матеріали справи, виставлені рахунки на оплату з актами приймання-передачі природного газу позивач направив відповідачу на електронну пошту, зазначену в Додатку № 1 до Договору.
Отже, суд встановив, що протягом спірного періоду позивач поставив, а відповідач спожив природний газ на загальну суму 88 725,56 грн.
21.02.2022 відповідач перерахував позивачу 25 000,00 грн у якості оплати за природний газ згідно Договору № 15/12/21-ЕГ-204 від 15.12.2021, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ «ЕРДГАЗ» № 26005000008004 та карткою рахунку ТОВ «ЕРДГАЗ» № 361 за 01.01.2022-14.01.2025 по контрагенту ФОП Юрченко І.С.
Доказів сплати відповідачем решти заборгованості у розмірі 63 725,56 грн матеріали справи не містять.
Наявність заборгованості за природний газ відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 63 725,56 грн є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і підлягають задоволенню судом.
Щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат, штрафу та пені, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За умовами п. 4.4. Договору відповідач був зобов'язаний провести остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу.
Отже, позивач цілком правомірно нараховує заявлені до стягнення суми з 06.03.2022, що відповідає умовам Договору.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши запропоновані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає їх правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення 30 370,93 грн інфляційних втрат та 5 803,39 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд встановив, що згідно п. 6.2. Договору у разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором він у безспірному порядку повинен сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Перевіривши запропоновані позивачем розрахунки штрафу та пені, суд встановив їх правильність та обґрунтованість.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 6 372,55 грн штрафу та 11 488,06 грн пені, суд водночас вбачає наявність підстав для зменшення їх розміру на 50%, тобто до 3 186,28 грн та 5 744,03 грн відповідно, з огляду на наступне.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, зважаючи на ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання, а саме часткову сплату у лютому 2022 року суми основного боргу у розмірі 25 000,00 грн, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати штрафу з 6 372,55 грн до 3 186,28 грн та пені з 11 488,06 грн до 5 744,03 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання ФОП Юрченко Іриною Сергіївною зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
При цьому суд враховує, що стягнення з ФОП Юрченко Ірини Сергіївни інфляційних втрат, 3% річних та частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов'язані з простроченням останньою виконання прийнятих на себе зобов'язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідного зобов'язання.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 63 725,56 грн основного боргу, 3 186,28 грн штрафу, 5 744,03 грн пені, 30 370,93 грн інфляційних втрат, 5 803,39 грн 3% річних. В решті позову суд відмовляє з наведених вище мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постановах від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
За таких обставин, витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн суд покладає на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРДГАЗ» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29; код ЄДРПОУ 38404559) до Фізичної особи-підприємця Юрченко Ірини Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 117 760,49 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Юрченко Ірини Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРДГАЗ» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29; код ЄДРПОУ 38404559) 63 725,56 грн основного боргу, 3 186,28 грн штрафу, 5 744,03 грн пені, 30 370,93 грн інфляційних втрат, 5 803,39 грн 3% річних, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 23 квітня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 28 квітня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков