вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.04.2025м. ДніпроСправа № 904/1399/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" (с. Дороге, Дніпровський район, Дніпропетровська область1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" (м.Дніпро)
про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 75 000 грн. 00 коп.
Товариство обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" (далі - відповідач) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 75 000 грн. 00 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 75 000 грн. 00 коп., перерахованих позивачем на підставі платіжного доручення № 559 від 18.08.2021.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого судового збору.
Ухвалою суду від 27.03.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №13386/25 від 28.03.2025), в якій він повідомляє про те, що 27.03.2025 на електронну адресу відповідача надійшло повідомлення Господарського суду Дніпропетровської області з ухвалою про відкриття провадження у справі. Відповідачем та/або його представником - адвокатом Борисенком Р.Ю. позовна заява з додатками у даній справі не отримувалась, її зміст стороні відповідача не відомий, що унеможливлює написання відзиву на позовну заяву. Відповідач зазначає, що при отриманні ним позовної заяви з додатками, в тому числі надання представнику відповідача - адвокату Борисенку Р.Ю. доступу через електронний суд до даної справи, сторона відповідача в обов'язковому порядку зобов'язується надати відзив на позов, з яким не погоджується в повному обсязі.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 13892/25 від 01.04.2025), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку зі спливом строків позовної давності та з інших підстав, викладених у даному відзиві, посилаючись на таке:
- позивач самостійно вчинив активні дії з перерахування коштів і зазначення саме такої підстави для перерахування коштів, так як в такому випадку його дії підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України - коли службова особа вносить в офіційний платіжний документ завідомо неправдиву інформацію;
- відповідач звертає увагу на дату сплати коштів - 18.08.2021 та зазначає, що відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. В даних правовідносинах застосовується загальна позовна давність у три роки, що передбачено статтею 257 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, сторона відповідача заявляє про сплив позовної давності за позовом позивача у даній справі, що є підставою для відмови судом у позові;
- щодо особи власника і директора позивача - ТОВ "Астон Сефеті" - громадянина ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що станом на зараз в Господарському суді Дніпропетровської області розглядається справа № 904/735/25 про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи (копія позову в додатках), де громадянин ОСОБА_1 за довіреністю від колишнього директора позивача - ТОВ "Центр протипожежних послуг Солодкого О.О. "Дія" заволодів майном даного підприємства. Окрім того за фактом заволодіння і розтрати майна ТОВ "Центр протипожежних послуг "Дія" відносно ОСОБА_2 відкрито низку кримінальних проваджень. Саме після відкриття провадження по справі № 904/735/25 позивачем було подано даний позов.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 14389/25 від 04.04.2025), в якому він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені. Згідно з пунктом 19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Враховуючи дату перерахування грошових коштів (18.08.2021) строк позовної давності не є пропущеним;
- щодо наявності судової справи № 904/735/25 за позовом відповідача до громадянина ОСОБА_2 , позивач зазначає, що не зрозуміло яким чином даний факт звільняє відповідача від обов'язку по повернення безпідставно отриманих коштів ТОВ "Астон Сефеті".
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду № 14699/25 від 07.04.2025), в яких він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку зі спливом строків позовної давності та з інших підстав, викладених у відзиві та даних запереченнях, посилаючись на таке:
- з урахуванням того, що дія карантину закінчилась 30.06.2023, а строки позовної давності у даній справі до 18.08.2024 - вони повністю охоплюють строк дії карантину і дія карантину в даному випадку жодним чином не впливає на строки позовної давності, тому посилання позивача на пункт 12 Розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України є неналежним і юридично некоректним;
- у своїй відповіді на відзив позивач посилається на пункт 19 Розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (розділ доповнено пунктом 19, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023), таким чином аргументуючи те, що строки позовної давності не пропущені. Окрім того, відповідно до позовних вимог і їх обґрунтування позивач наполягає саме на не укладенні договору поворотної фінансової допомоги № 18-08/21- ФД від 18.08.2021, таким чином моментом початку спірних відносин є день перерахування коштів - 18.08.2021, саме з цього моменту позивач (відповідно до його версії позову) набув право вимоги. Разом з тим, відповідач зазначає, що Розділ "Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023. Таким чином, на момент виникнення спірних відносин дана норма не була прийнята і не діяла, а при її прийнятті значно погіршила становище відповідача шляхом отримання позивачем додаткового часу на подання позову для притягнення до цивільної відповідальності відповідача;
- в даній конкретній справі, з урахуванням часу виникнення спірних правовідносин, мають застосовуватися строки позовної давності, передбачені статтею 257 Цивільного кодексу України, без врахування пункту 19 Розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України, положення якого були прийняті пізніше. Таким чином, сторона відповідача заявляє про сплив позовної давності за позовом позивача у даній справі, що є підставою для відмови судом у позові;
- повертаючись до змісту самого позову та його обґрунтування, відповідач наполягає на запереченні його вимог і самого обґрунтування, недотриманні позивачем змісту вимог статті 73 Господарського процесуального кодексу України, що виражається у повній відсутності доказів, що підтверджують його позицію, долученні самим позивачем письмових документів (платіжне доручення на перерахування коштів з призначенням платежу: "перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договором 18-08/21- ФД від 18.08.2021), що спростовують позицію позивача; не роз'ясненні двоякості своєї позиції, коли спочатку позивач перераховує кошти і зазначає як підставу їх перерахування: згідно з договором 18-08/21- ФД від 18.08.2021, а в позовній заяві вказує, що не укладав цей договір;
- позивач вказує на те, що йому не зрозуміло, яким чином справа № 904/735/25 щодо особи власника і директора позивача ТОВ "Астон Сефеті" - громадянина ОСОБА_1 впливає на справу, що розглядається. Відповідача наголошує, що зазначене пояснює дії позивача і додатково характеризує його особу - адже громадянин ОСОБА_1 , будучи посадовою особою - директором позивача, перерахував кошти згідно з договором 18-08/21- ФД від 18.08.2021, а в позовній заяві той же громадянин Аржанцев Є.О., будучи посадовою особою - директором позивача, через свого представника, вказує на відсутність даного договору.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Судом також враховано, що матеріали справи містять всі заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України та, відповідно, всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 27.04.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 26.05.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю: договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих 18.08.2021 грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп.; підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем на користь відповідача 18.08.2021 були перераховані грошові кошти в сумі 75 000 грн. 00 коп.
Вказані грошові кошти були перераховані на підставі платіжного доручення № 559 від 18.08.2021 на суму 75 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договором № 18/08-21-ФД від 18.06.2021" (а.с.4).
Слід відзначити, що одного факту перерахування позивачем грошових коштів відповідачу недостатньо для висновку про укладення сторонами договору поворотної фінансової допомоги й виникнення між сторонами договірних зобов'язань.
При цьому, як зазначає позивач, та що не заперечувалось під час розгляду справи відповідачем, фактично, договір № 18/08-21-ФД від 18.06.2021, на який є посилання у призначенні платежу, між сторонами не укладався.
З приводу вказаних обставин суд зазначає таке.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У даному випадку позивач посилається на те, що договір № 18/08-21-ФД від 18.06.2021 між позивачем та відповідачем не укладався, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частин 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).
У постанові від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини 1 статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, юридичний аналіз зазначених нормативних приписів у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що договір № 18/08-21-ФД від 18.06.2021 можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення вказаного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.
Як убачається з матеріалів справи та що не заперечується учасниками даної справи, договір № 18/08-21-ФД від 18.06.2021 укладений між позивачем та відповідачем у вигляді окремого юридичного документу не був. Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про волевиявлення позивача та відповідача укласти зазначений договір на певних умовах за допомогою будь-якого технічного засобу зв'язку.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.
Отже, такий договір (№ 18/08-21-ФД від 18.06.2021) вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
У той же час суд відзначає, що обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на користь відповідача на підставі платіжного доручення № 559 від 18.08.2021 були перераховані грошові кошти в сумі 75 000 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договором № 18/08-21-ФД від 18.06.2021" (а.с.4).
Суд також відзначає, що в процесі розгляду справи відповідач не заперечував факт отримання грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп. за вказаним вище платіжним документом. Також відповідачем не було надано суду доказів щодо наявності правових підстав отримання ним грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп.
Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.
В свою чергу платіжне доручення № 559 від 18.08.2021 суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп., а отже вказаний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжному дорученні господарського договору.
В даному випадку майном є грошові кошти в сумі 75 000 грн. 00 коп., які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" без достатніх правових підстав.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Наразі відповідачем у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування 18.08.2021 спірних грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп.
Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладених між сторонами договорів поворотної фінансової допомоги, отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 75 000 грн. 00 коп., що перераховані відповідно до платіжного доручення № 559 від 18.08.2021, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із вимогою (повідомлення № 1 від 05.03.2025) щодо повернення протягом семи днів з дня отримання повідомлення, зокрема, грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп., перерахованих відповідно до платіжного доручення № 559 від 18.08.2021 (а.с.5). Докази направлення вказаної вимоги відповідачу на юридичну адресу та докази її отримання відповідачем 10.03.2025 наявні в матеріалах справи (а.с.6).
Як зазначає позивач, вимога про повернення поворотної фінансової допомоги (повідомлення № 1 від 05.03.2025) залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Визначаючись із граничним строком виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, суд враховує приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи встановлену судом дату отримання відповідачем вимоги (повідомлення №1 від 05.03.2025) про повернення грошових коштів - 10.03.2025, судом встановлено, що граничним строком повернення відповідачем грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп. є 17.03.2025.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Слід відзначити, що доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп. позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи містять докази перерахування позивачем грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп. та не містять доказів виконання відповідачем вимоги позивача щодо повернення вказаних коштів у визначені позивачем строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 75 000 грн. 00 коп. безпідставно отриманих грошових коштів.
Суд також відзначає, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності розцінюються судом критично, оскільки, як встановлено судом, строк виконання зобов'язання з повернення грошових коштів у сумі 75 000 грн. 00 коп. настав 17.03.2025, отже строк позовної давності у даному випадку не є пропущеним.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 422 грн. 40 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 422 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 75 000 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "Дія" (вулиця Антоновича Володимира, будинок 33, м. Дніпро, 49101; ідентифікаційний код 42768053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астон Сефеті" (вулиця Павлова, будинок 4-А, с. Дороге, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52070; ідентифікаційний код 42009021) - 75 000 грн. 00 коп. - безпідставно отриманих грошових коштів та 2 422 грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 29.04.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко