вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.04.2025м. ДніпроСправа № 904/1290/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)
до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712 грн. 12 коп.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) суму нарахованих інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712 грн. 12 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 10 797 грн. 62 коп. - інфляційні втрати;
- 3 914 грн. 50 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- у вересні-жовтні 2023 року позивач надавав відповідачу послуги з перевезення власних порожніх вагонів, які відповідач мав сплатити на умовах договору. Зокрема, у процесі перевезення були нараховані плата за користування вагонами в сумі 186 847 грн. 80 коп. (з ПДВ) та збір за зберігання вантажів в сумі 8 950 грн. 44 коп. (з ПДВ). Плату за користування вагонами включено до Відомостей плати за користування вагонами №№13109096, 13109097, 16109098, 17109099, 18109100, 18109102, а збір за зберігання вантажів - до Накопичувальних карток №№ 13109035, 16109037, 16109038, 17109039, 17109040, 17109041, 19109042, 19109043, 19109044, 19109045, 19109046. Відповідач нараховані суми не визнав та не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення спірних сум;
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 по справі №904/71/24 позовні вимоги були задоволені, а саме: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за користування вагонами у розмірі 186 847 грн. 80 коп., збір за зберігання вантажів у розмірі 8 950 грн. 44 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 936 грн. 98 коп.;
- постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2024 по справі № 904/71/24 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/71/24 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/71/24 - залишено без змін;
- після набрання судовим рішенням законної сили відповідач у добровільному порядку платіжною інструкцією № 4500030667 від 19.06.2024 сплатив борг у загальному розмірі 195 798 грн. 24 коп., який складається з плати за користування вагонами у розмірі 186 847 грн. 80 коп. та збору за зберігання вантажів у розмірі 8 950 грн. 44 коп.;
- оскільки відповідач не визнав суми, що були нараховані на підставі відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток, відмовився їх сплачувати, про що зазначив у зауваженнях до них, то відповідно до пункту 2.1.7 договору через два робочі дні після складення цих документів і пред'явлення на підпис, грошове зобов'язання відповідача є простроченим, і з цього дня починається облік часу прострочення. Закінчується період прострочення напередодні дня сплати коштів за рішенням суду, тобто 18.06.2024;
- враховуючи вказане, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2023 року по червень 2024 року у сумі 10 797 грн. 62 коп., а також 3% річних за період прострочення з 17.10.2023 по 18.06.2024 у сумі 3 914 грн. 50 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Ухвалою суду від 21.03.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 14406/25 від 04.04.2025), в якому він просить суд:
- у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з їх безпідставністю;
- у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, застосувати до вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712 грн. 12 коп., - позовну давність та відмовити у задоволенні позову в зв'язку зі спливом строку позовної давності;
- у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення позову, - зменшити розмір стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України на 99%.
В обґрунтування власної правової позиції відповідач посилається на таке:
- заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат у даній справі є особливою мірою відповідальності відповідача (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання зі сплати плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, що були нараховані у зв'язку з неналежним виконанням вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів;
- виходячи з принципу рівності суб'єктів господарювання, а також з приписів частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, частини 2 статті 908, статті 920 Цивільного кодексу України, статті 105 Статуту залізниць України, вбачається, що положення абзацу другого пункту 2.14. Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" про те, що понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику, слід вважати як такі, що застосовуються і до вантажовідправників, вантажоодержувачів, пасажирів, транспортних, експедиторських і посередницьких організацій та осіб, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, а не тільки до залізниці. Тобто, понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику. Відповідач вказує на те, що Верховний Суд у своїй постанові від 30.08.2019 у справі № 910/15119/18 зазначив, що у відповідності до статті 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Таким чином, нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами. Частиною 5 статті 114 Статуту залізниць України прямо встановлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню, тобто, понад встановлені граничні межі відповідальності вантажоодержувача за договором перевезення з вантажоодержувача не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки. Отже, підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення з відповідача боргу, що виник в зв'язку з неналежним виконанням умов договору перевезень, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми - відсутні. В іншому випадку, застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення лише з вантажовідправника, було б дискримінаційним по відношенню до останнього та ставило б у привілейоване становище іншого учасника договору перевезення - залізницю. Застосування приписів абзацу другого пункту 2.14. Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" лише до залізниці порушувало б принцип рівного захисту державою всіх суб'єктів господарювання, закріплений статтею 13 Конституції України та статтею 6 Господарського кодексу України. Немає жодного розумного пояснення, чому з вантажоодержувача мають бути стягнуті інфляційні втрати та річні відсотки, тоді як з залізниці відповідно абзацу другого пункту 2.14. Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 не підлягають стягненню інфляційні втрати та річні відсотки. Приймаючи до уваги, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, стягнення з відповідача, як з вантажоодержувача, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення (несвоєчасною сплатою плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу) суперечить вимогам законодавства, а саме приписам частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, частини 2 статті 908, статті 920 Цивільного кодексу України, статті 105 Статуту залізниць України. Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними і не підлягають задоволенню;
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 в пункті 8.38. зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання, тому відповідач вважає, що розмір стягуваних інфляційних втрат та 3% річних підлягає зменшенню на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, так як позивач не поніс збитків у зв'язку з порушенням строків оплати з боку відповідача, а також тому, що наявні обставини, які вказують на: погіршення умов господарювання та фінансового стану підприємства відповідача внаслідок повномасштабного військового вторгнення Росії на територію України; зменшення чисельності працівників (зокрема з причин призову до служби в ЗСУ та загибелі внаслідок військових дій); надання суттєвої матеріальної підтримки Збройним Силам України та Військовим адміністраціям. Відповідач вказує на такі обставини, що істотно ускладнили виконання ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" грошових зобов'язань перед АТ "Українська залізниця": 1) загальний негативний вплив російської агресії на результати господарської діяльності відповідача, у зв'язку з чим на початку 2022 року для ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" були порушені традиційні логістичні ланцюги зі збуту продукції відповідача, на підставі чого що відбулося зниження попиту на внутрішньому ринку, відсутність доступу до морських портів, внаслідок чого відповідач був вимушений переорієнтувати майже всі експортні відвантаження продукції за допомогою залізничного транспорту через західні кордони України, що призвело до росту середнього часу доставки продукції до кордонів. Також у зв'язку із ворожими обстрілами енергетичної інфраструктури України внаслідок проведення воєнних дій підприємство ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" постійно відключається від електроенергії. Внаслідок відключення відбулася неодноразова зупинка підприємства та порушення технологічного процесу у виробничих підрозділах. Така ситуація призвела до суттєвого погіршення економічного стану відповідача. Також відповідач звертає увагу, що, починаючи з 01.07.2024 на ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" повністю зупинений технологічний цикл виробництва концентрату, який є основною продукцією підприємство. Тобто, фактично підприємство в теперішній час не працює та не отримує кошти від реалізації продукції і не отримує прибутку; 2) відповідач надає суттєву матеріальну допомогу ЗСУ. ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" продовжує, як виконувати свої зобов'язання перед своїми контрагентами, зокрема, і перед позивачем, так і працювати, забезпечувати, підтримувати обороноздатність країни, допомагати ЗСУ, силам територіальної оборони, правоохоронним органам, лікарням, комунальним підприємствам, Товариству Червоного Хреста України, благодійним організаціям, зокрема: у період з 2022 року ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" придбало та безоплатно передало до Збройних Сил України та Територіальних центрів комплектації та Соціальної підтримки: товарно-матеріальних цінностей (стрічка та автомобільні шини б/в, спецодяг, масла, ліжка, подушки, їжаки, фундаменти залізобетоні, батареї акумуляторні б/в, кабель, ємності поліетиленові) на загальну суму 668 807 грн. 94 коп.; паливо-мастильних матеріалів на загальну суму 7 996 297 грн. 90 коп.; у період з 2022 року ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" безоплатно виготовило та передало для потреб Збройних Сил України та військових адміністрацій: 57 одиниць модульних укриттів на загальну суму 13 270 593 грн. 44 коп.; пічок буржуйка 207 штук та умивальників польових 25 штук на загальну суму 1 095 610 грн. 96 коп. Всього ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" передало запасів, паливо-мастильних матеріалів, виробів на загальну суму 48 730 950 грн. 62 коп. У межах виконання військово-транспортного обов'язку здійснено залучення та передача власних транспортних засобів у кількості 33 одиниць техніки, двох генераторів та кабіни модульної на загальну вартість 36 113 393 грн. 14 коп.; 3) відповідач зазначає про одну з обставин, що істотно ускладнили виконання грошових зобов'язань - призов працівників відповідача до лав ЗСУ, а саме: у період з 24.02.2022 в умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України в ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" відбулося значне зниження кількості штатної чисельності працівників. Так у період з 24.02.2022 було мобілізовано до Збройних Силах України та Територіальної оборони 789 працівників ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат". Вказані обставини є об'єктивною причиною, що негативно впливає на господарську діяльність підприємства та відповідно на можливість своєчасного виконання грошових зобов'язань перед контрагентами. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили, що порушення відповідачем грошових зобов'язання завдало йому збитків. Як вбачається з рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/71/24, яким з відповідача на користь позивача була стягнута заборгованість зі сплати плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, вказані суми були нараховані за вагони, що не є власністю залізниці. Окрім плати за перевезення цих вагонів, залізниця фактично отримує кошти за користування відповідачем вагонами, що їй не належать, отже, мова про жодні збитки в даному випадку не йде;
- щодо позовної давності відповідач зазначає, що пунктом 7.3. договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному 30.06.2020 між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", сторони встановили, що строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік. Тобто, строк позовної давності був збільшений за письмовою домовленістю позивача та відповідача на підставі статті 259 Цивільного кодексу України до одного року. Отже, за твердженнями відповідача, з урахуванням приписів частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, статті 137 Статуту залізниць України, умов пункту 7.3. договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному 30.06.2020 між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", для пред'явлення позову позивача, як перевізника, до відповідача, як вантажоодержувача, щодо стягнення суми боргу, що виник в зв'язку з неналежним виконанням умов договору перевезення, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, має застосовуватись строк позовної давності в один рік. При цьому зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу). Як вбачається з позовної заяви та доданого до неї розрахунку, плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, прострочення зі сплати яких було допущено ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", були нараховані позивачем в жовтні 2023 року. З урахуванням приписів частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, статті 137 Статуту залізниць України, умов пункту 7.3. договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному 30.06.2020 між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, що були нараховані в жовтні 2023 року, становить 1 рік і сплинув в жовтні 2024 року. Відповідно, в жовтні 2024 року, зі спливом позовної давності про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу сплила й позовна давність за вимогою про сплату процентів і сум інфляційних нарахувань згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України. Відповідач зауважує, що позивач звернувся з позовом до суду 21.03.2025, тобто після спливу строку позовної давності.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. суду № 14407/25 від 04.04.2025), в якій він просить суд, у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, застосувати до вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712 грн. 12 коп., позовну давність та відмовити у задоволенні позову в зв'язку зі спливом строку позовної давності. В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що з позовної заяви та доданого до неї розрахунку вбачається, що плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, прострочення зі сплати яких було допущено ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", були нараховані позивачем в жовтні 2023 року. З урахуванням приписів частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, статті 137 Статуту залізниць України, умов пункту 7.3. договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному 30.06.2020 між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, що були нараховані в жовтні 2023 року, становить 1 рік і сплинув в жовтні 2024 року. Відповідно, в жовтні 2024 року зі спливом позовної давності про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу сплила й позовна давність за вимогою про сплату процентів і сум інфляційних нарахувань згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України. Відповідач зауважує, що позивач звернувся з позовом до суду 21.03.2025, тобто після спливу строку позовної давності.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 15110/25 від 09.04.2025), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" не може бути підставою для звільнення відповідача від сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, оскільки воно носить роз'яснювальний характер, і не може скасовувати норму статті 625 Цивільного кодексу України;
- позивач вважає, що підстави для зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку у відповідача також відсутні, оскільки відповідач свідомо не сплачував суму боргу протягом тривалого часу - з жовтня 2023 року по червень 2024 року, у тому числі протягом 3-х місяців після набрання законної сили рішенням суду. Розмір нарахованої суми 3% річних не є надмірно великим порівняно з сумою боргу. Загальний негативний вплив російської агресії на результати господарської діяльності має місце як у роботі підприємства відповідача, так і позивача. Укрзалізниця протягом повномасштабного вторгнення Російської Федерації нарівні з іншими підприємствами надавала допомогу державі та ЗСУ, перевозила біженців, велика кількість працівників підприємства стали до лав ЗСУ, тому посилання відповідача на складні умови господарювання під час війни не можуть бути підставою для відмови у позові;
- відповідач звернувся до господарського суду із заявою про застосування позовної давності, де зазначив, що договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом за вимогами перевізника до замовника, що випливають з правовідносин сторін за договором, передбачено строк позовної давності один рік. Разом з тим, позивач вказує на те, що застосування скороченого строку позовної давності до стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, що передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, законом не передбачено, відповідно до цих вимог має застосовуватись загальна позовна давність тривалістю у три роки. Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 03.10.2019 у справі № 905/587/18 зазначив, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Таким чином, за твердженнями позивача, посилання відповідача на те, що борг виник у жовтні 2023 року, відповідно річний строк давно сплинув, є безпідставним, оскільки заборгованість тривала з жовтня 2023 року до червня 2024 року, відповідно право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникало постійно за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення, тобто строк позовної давності станом на березень 2025 року жодним чином не може бути пропущеним.
Слід відзначити, що ухвалою суду від 21.03.2025, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.
Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана позивачем відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 09.04.2025 о 15:00, що підтверджується наявною в матеріалах справи Квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС №3151889 (а.с. 167).
Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву було 14.04.2025.
Судом також враховано, що відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відповіді на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву аргументів. У даному випадку додатково наданий строк у два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 28.04.2025 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 21.04.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 20.05.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частинами 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю прострочення виконання зобов'язання за договором, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення та невиконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за договором.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа № 904/71/24 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 195 798 грн. 24 коп.
За результатами розгляду вказаної справи, Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення від 06.03.2024, яке було залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2024, яким позовні вимоги були задоволені у повному обсязі та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 186 847 грн. 80 коп. - плати за користування вагонами, 8 950 грн. 44 коп. - збору за зберігання вантажу, 2 936 грн. 98 коп. - судового збору.
Під час ухвалення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/71/24 були встановлені, зокрема, такі обставини:
- 20.03.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (залізниця) та Приватним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (власник колії) укладено договір № ПР/М-20240/НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станцій Інгулець регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця";
- на сайті Філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця" (далі - філія "ЦТЛ" АТ "Укрзалізниця") було оприлюднено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - договір про надання послуг з організації перевезень), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона перевізника не є орендною платою (пункт 1.1 договору про надання послуг з організації перевезень). Надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами (пункт 1.4 договору про надання послуг з організації перевезень);
- відповідач у встановленому порядку звернувся до позивача із заявою про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом. Позивач надав відповідачу повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020;
- у вересні - жовтні 2023 року за накладними №№ 59868, 59869, 59801, 59795, 59790, 59800, 59799, 59788, 59803, 59789, 59793, 59794, 59802, 59792, 59791, 59798, 59844, 45161, 45162, 45163, 45164, 45165, 45166, 45167, 45168, 45169, 5170, 4517К 45172, 45173, 45174, 45175, 45176, 45177, 45178, 45179, 45180, 45181, 45194, 45193, 45196, 45195, 45199, 45198, 45197, 318196, 45511, 59872, 59875, 59874, 59873, 598872, 59926, 59927, 59928, 42740688, 42734897, 42740746, 42734863, 42734913, 42734889, 42745810, 2736587, 42740753, 42734855, 42740738, 42734871, 42751610, 46363065, 46374146, 42741843, 42741793, 46399267, 46383477, 42741835, 42745802, 42741850, 46402657, 46403028, 46424230, 46399358, 46414066, 46414009, 46450540, 46403036, 46523999, 46510087, 46422747, 46425302, 46402582, 46402590, 46399333, 46402608, 46509600, 46523940, 46524229, 46528535, 46509519, 46524039, 46524021, 46524062, 46524047, 46524054, 46524302, 46532701, 46532727, 46524286, 46509493, 46532669, 46532651, 46532693, 46532677, 46528568, 46539862, 46528550, 46532487, 46528576, 46533733, 46533741, 46536249, 46547931, 46547907, 46544151, 46545943, 46533634, 46532735, 46533014, 46533717, 46532768, 46532784, 46548186, 46548004, 46548194, 46549432, 46549515, 46549655, 46549671, 46549572, 46547949, 46548152, 46548129, 46548160, 46549796, 46549820, 46549861, 46549846, 46549689, 46549705, 46549887, 46549903, 46549739, 46549770, 46549788, 46562112, 46565362, 46566485, 46566576, 46549929, 46549945, 46566600, 46559159, 46557195, 46557120, 46549960, 46557138, 46567012, 46567004, 46567038, 46572053, 46577193, 46566998, 46566741, 46566980, 46566774, 46577201, 46566675, 46566964, 46580619, 46580593, 46596292, 46583175, 46577219, 46593612, 46592143, 46605630, 46577250, 46580031, 46578225, 46577243, 46580049, 46605614, 46605622, 46605713, 46605655, 46605747, 46605416, 46605531, 46606935, 46600144, 46600128, 46605465, 46621082, 46628483, 46650248, 46630745, 46651212, 46620845, 46620894, 46651220, 46621033, 46621017, 46620977, 46651295, 46651337, 46651303, 46651410, 46651345, 46651246, 46651436, 46651469, 46651253, 46651238, 46651287, 46651501, 46651493, 46651550, 46651790, 46651584, 46681144, 46651485, 46651477 на адресу Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" залізницею були прийняті до перевезення порожні власні вагони. Позивач зазначає, що по прибуттю вагонів на станцію Інгулець, вантажоодержувача було повідомлено про прибуття та готовність подавання вагонів на під'їзну колію відповідача, про що зроблені відповідні записи в Книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження і вивантаження станції Інгулець;
- у зв'язку з тим, що відповідач не був готовий прийняти вагони на свою під'їзну колію, з моменту запланованого часу подачі вагонів було складено Акти загальної форми № 980 від 12.10.2023, № 981 від 12.10.2023, № 982 від 12.10.2023, № 995 від 14.10.2023, № 1005 від 15.10.2023, № 1006 від 15.10.2023, № 1012 від 16.10.2023, № 1017 від 16.10.2023, № 1020 від 16.10.2023, № 1023 від 16.10.2023, № 1024 від 16.10.2023, № 1025 від 16.10.2023, № 1032 від 17.10.2023, № 1033 від 17.10.2023, № 1034 від 17.10.2023, № 1035 від 17.10.2023, № 1037 від 17.10.2023, №1038 від 17.10.2023, в яких зазначено, що затримка вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції відбувається з вини клієнта та зазначено час початку та закінчення затримки. Відповідачем Акти підписані із застереженням;
- після повернення вагонів з під'їзної колії була нарахована плату за користування ними під час простоювання на підставі Актів загальної форми, та включено до Відомостей плати за користування вагонами №№ 13109096, 13109097, 16109098, 17109099, 18109100, 18109102 на загальну суму 155 706 грн. 50 коп. (без ПДВ), які представник відповідача підписав із зауваженням;
- також за час затримки вагонів на коліях станції Інгулець з вини відповідача залізницею на підставі Накопичувальних карток №№ 13109035, 16109037, 169109038, 17109039, 17109040, 17109041, 19109042, 19109043, 19109044, 19109045, 19109046 був нарахований збір за зберігання вантажу на загальну суму 7 458 грн. 70 коп. (без ПДВ), які представник відповідача також підписав із зауваженням, у зв'язку з чим нараховані кошти у безспірному порядку не були списані;
- залізниця не мала можливості доставити спірні вагони на станцію призначення з огляду на знаходження на її коліях вагонів, що прибули на адресу відповідача раніше та своєчасно не забиралися ним на свою під'їзну колію. Дані факти засвідчено в складених на станції призначення Актах загальної форми ГУ-23, які відповідальними працівниками комбінату підписано без заперечень;
- на час дії спірних наказів на коліях станції Інгулець вже було затримано вагони, які не забиралися відповідачем на під'їзну колію, що зафіксовано Актами форми ГУ-23. При цьому заявка відповідача доставити на його адресу в першу чергу затримані за спірними наказами вагони, з підтвердженням готовності їх прийняття на під'їзну колію, була відсутня;
- наявність на станції призначення відповідача незабраних вагонів надає позивачу достатньо підстав вважати, що наступні поставлені вагони також будуть скупчуватися на коліях;
- з огляду на наведене та встановивши, що затримка вагонів на підходах до станції призначення відбулась через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу відповідача, у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажовласником (відповідачем) і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, тобто з причин, які залежать від вантажовласника (відповідача), що доводить і його вину, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача плати за користування вагонами в сумі 186 847 грн. 80 коп. та збору за зберігання вантажу в сумі 8 950 грн. 44 коп.
Як зазначає позивач, фактично, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 по справі № 904/71/24, виконано відповідачем добровільно 19.06.2024 платіжною інструкцією № 4500030667 від 19.06.2024 на суму 195 798 грн. 24 коп., яка складається з плати за користування вагонами у розмірі 186 847 грн. 80 коп. та збору за зберігання вантажів у розмірі 8 950 грн. 44 коп. Філія "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" переліком № 20240621 від 21.06.2024 відобразила в особовому рахунку відповідача кошти, що надійшли, як оплату спірних сум плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів (а.с.87).
Позивач зазначає, що оскільки відповідач не визнав суми, що були нараховані на підставі відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток та відмовився їх сплачувати, про що зазначив у зауваженнях до них, то відповідно до пункту 2.1.7 договору, через два робочі дні після складення вказаних документів і пред'явлення на підпис, грошове зобов'язання відповідача є простроченим, і з цього дня починається облік часу прострочення; закінчується період прострочення напередодні дня сплати коштів за рішенням суду, тобто 18.06.2024.
Отже, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2023 року по червень 2024 року у сумі 10 797 грн. 62 коп., а також 3% річних за період прострочення з 17.10.2023 по 18.06.2024 у сумі 3 914 грн. 50 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
З урахуванням того, що у справі № 904/71/24 господарським судом було встановлено факт наявності у відповідача перед позивачем:
1) заборгованості з плати за користування вагонами в сумі 186 847 грн. 80 коп., включеної до Відомостей плати за користування вагонами №№ 13109096, 13109097, 16109098, 17109099, 18109100, 18109102;
2) заборгованості із збору за зберігання вантажів на загальну суму 8 950 грн. 44 коп., нарахованого на підставі Накопичувальних карток №№ 13109035, 16109037, 16109038, 17109039, 17109040, 17109041, 19109042, 19109043, 19109044, 19109045, 19109046, вказані обставини не доказуються під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі №910/16898/19 та ін.).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів, законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи вказане, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2023 року по червень 2024 року у сумі 10 797 грн. 62 коп., а також 3% річних за період прострочення з 17.10.2023 по 18.06.2024 у сумі 3 914 грн. 50 коп.
При цьому позивач, визначаючи початок періоду прострочення, виходив з того, що, оскільки відповідач не визнав суми, що були нараховані на підставі відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток, відмовився їх сплачувати, про що зазначив у зауваженнях до них, то відповідно до пункту 2.1.7 договору через два робочі дні після складення цих документів і пред'явлення на підпис, грошове зобов'язання відповідача є простроченим, і з цього дня починається облік часу прострочення; закінчується період прострочення напередодні дня сплати коштів за рішенням суду, тобто 18.06.2024.
Суд не погоджується з визначеним позивачем початком періоду прострочення (листопад 2023 року щодо нарахування інфляційних втрат та 17.10.2023 щодо нарахування 3% річних), з огляду на таке.
Укладеним сторонами договором про надання послуг з організації перевезення №45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 передбачений обов'язок замовника сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника (пункт 2.1.4. договору).
Згідно з умовами пункту 2.1.7 зазначеного договору замовник зобов'язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.
Відповідно до пункту 1.4 договору про надання послуг з організації перевезення №45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / збирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Проте договором не визначено строк виконання відповідачем обов'язку з оплати послуг у разі не підписання ним таких документів або наявності спору щодо наданих послуг.
Порядок оплати належних залізниці платежів передбачений Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №864/5085) (далі - Правила, Правила розрахунків за перевезення вантажів).
Так, пунктом 2.3. Правил розрахунків за перевезення вантажів визначено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.
Платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг (пункт 2.5. Правил).
Відповідно до пункту 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг.
Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника.
Згідно з пунктом 2.10. Правил розрахунків за перевезення вантажів усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковим підрозділом, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.
Отже, Правила розрахунків за перевезення вантажів також не визначають строку виконання замовником (вантажовласником) обов'язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору.
Згідно з пунктом 5.1. Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" облік використання коштів з особового рахунку ведеться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника.
Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом (457-98-п) порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.
Однак, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Обставини, встановлені судом у справі № 904/71/24, свідчать про те, що між сторонами у позасудовому порядку не було досягнуто згоди щодо плати за користування вагонами в сумі 186 847 грн. 80 коп., включеної до Відомостей плати за користування вагонами №№ 13109096, 13109097, 16109098, 17109099, 18109100, 18109102, а також збору за зберігання вантажів на загальну суму 8 950 грн. 44 коп., нарахованого на підставі Накопичувальних карток №№ 13109035, 16109037, 16109038, 17109039, 17109040, 17109041, 19109042, 19109043, 19109044, 19109045, 19109046. Тому, стягнення платежів за вказаними документами здійснювалось у судовому порядку за позовом залізниці.
За усталеною судовою практикою, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22, 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення позивачем належними й допустимими доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, - надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача (власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства).
При цьому настання строку виконання зобов'язання з оплати послуг не входить до предмета доказування, що пояснюється особливостями нормативного регулювання оплати послуг залізниці.
За вказаних обставин, з огляду на наявність спору між сторонами стосовно надання послуг та їх вартості, виникнення у відповідача (замовника) обов'язку з оплати таких послуг перед позивачем безпосередньо пов'язано з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі № 904/71/24, яке набрало законної сили 11.06.2024 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 904/256/24).
Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Враховуючи вказане вище, судом встановлено, що прострочення відповідача існувало в період з 12.06.2024 (наступний день після набрання рішенням суду у справі № 904/71/24 законної сили) до 18.06.2024 (день, що передує дню оплати).
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат у період з листопада 2023 року по травень 2024 року є безпідставними, оскільки в цей період прострочення відповідача було відсутнє.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у червні 2024 року слід зазначити таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Отже, суд приходить до висновку, що інфляційні втрати за червень 2024 року у даній ситуації нарахуванню не підлягають, оскільки прострочення в цьому місяці існувало всього 7 днів (у період з 12.06.2024 по 18.06.2024).
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 10 797 грн. 62 коп. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Як було зазначено вище, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 17.10.2023 по 18.06.2024 у сумі 3 914 грн. 50 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.8 на звороті), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але періоди прострочення визначений не вірно, оскільки судом встановлено, що прострочення відповідача існувало в період з 12.06.2024 по 18.06.2024, отже і 3% річних підлягають нарахуванню саме в цей період.
Отже, розрахунок 3% річних, зроблений позивачем (а.с.8 на звороті), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що в період з 12.06.2024 по 18.06.2024 3% річних підлягають нарахуванню на загальну суму 195 798 грн. 24 коп. та в цей період складають 112 грн. 34 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 112 грн. 34 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
З приводу клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.
Нарахування процентів річних, передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України, тісно пов'язане із застосуванням індексу інфляції, що свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
За змістом частини другої вказаної статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте, у даному випадку сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За наведених обставин суд не вбачає підстав для зменшення 3% річних у даній справі.
Клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки у їх стягненні судом було відмовлено у повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 7.3. договору строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором становить один рік.
У рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), від 22.10.1996 (справа "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства") вказано, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Суд зазначає, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц).
Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково вважає відповідач, а три роки.
Таким чином, якщо період нарахування 3% річних у даній справі розпочинається з 12.06.2024, то трирічний строк позовної давності спливає 12.06.2027.
Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву у даній справі було подано 21.03.2025, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку.
Враховуючи вказане, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності є безпідставною.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 422 грн. 40 коп.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 18 грн. 50 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 14 712 грн. 12 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (вулиця Рудна, будинок 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50064; ідентифікаційний код 00190905) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 40075815) 112 грн. 34 коп. - 3% річних та 18 грн. 50 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 28.04.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко