вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"29" квітня 2025 р. Справа№ 910/11809/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 (повне рішення складено 29.01.2025)
у справі №910/11809/24 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдендорф Енерджи»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 14 912 305,52 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдендорф Енерджи» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 14 912 305,52 грн, з яких: 14 037 321,06 грн основного боргу, 230 102,88 грн 3% річних, 644 881,58 грн інфляційних втрат та 223 684,58 грн судового збору. Також у позові позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи становить 5 000,00 Євро.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №322/01/20 від 28.02.2020 (далі за текстом - Договір), Додаткових угод до нього №323/01/20 від 28.02.2020, №1320/01/20 від 30.04.2020, №1475-1/01-20 від 29.05.2020, №1574-1/01-20 від 30.06.2020, №922/01/21 від 26.02.2021, №1174/07/03 від 18.05.2023, №424/07/24 від 25.01.2024, в частині повної оплати за відпущену електричну енергію, вироблену позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом, за періоди вересень - грудень 2022 року, лютий - липень 2023 року та вересень - жовтень 2023 року. Крім того, за порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 230 102,88 грн 3% річних та 644 881,54 грн інфляційних втрат за періоди з вересня 2022 року по грудень 2022 року, з лютого 2023 по липень 2023 року та з вересня 2023 року по жовтень 2023 року.
Господарський суд міста Києва рішенням від 20.01.2025 у справі №910/11809/24 позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 8 067 513,39 грн, 3% річних у розмірі 230 102,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 644 881,58 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 134 137,47 грн; закрив провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 5 343 561,42 грн; в іншій частині позову відмовив.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог, а строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за періоди вересень-грудень 2022 року, лютий-липень, вересень, жовтень 2023 року є таким, що настав, оскільки зобов'язання відповідача з остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу, електроенергії, а з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги Регулятором - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - НКРЕКП) відповідно до абзацу 2 пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції з 26.01.2024). Постановами НКРЕКП від 30.04.2024 № 858, від 08.05.2024 № 896 та від 15.05.2024 № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець», за спірний період.
Суд першої інстанції під час розгляду справи з'ясував, що відповідач до відкриття провадження у даній справі здійснив часткову оплату згідно платіжних інструкцій №401435 від 27.09.2024 на суму 580 939,66 грн та №402272 від 27.09.2024 на суму 45 306,59 грн, а тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову частині стягнення 626 246,25 грн. Крім того, після відкриття провадження у справі №910/11809/24 відповідач сплатив на користь позивача 5 343 561,42 грн згідно платіжних інструкцій № 403961 від 30.09.2024 на суму 773 954,17 грн, №406481 від 07.10.2024 на суму 1 432 420,64 грн, № 409420 від 23.10.2024 на суму 597 417,49 грн, № 411058 від 25.10.2024 на суму 67 348,12 грн, № 415372 від 30.10.2024 на суму 185 750,70 грн, № 419698 від 14.11.2024 на суму 202 100,77 грн, № 437886 від 21.12.2024 на суму 22 329,08 грн, № 435228 від 26.12.2024 на суму 28 971,29 грн, №436022 від 26.12.2024 на суму 898 256,58 грн та № 440372 від 31.12.2024 на суму 1 135 012,58 грн, тому суд першої інстанції в цій частині закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).
Також суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача про стягнення 230 102,88 грн 3% річних, 644 881,58 інфляційних втрат, розрахунок яких позивачем наведено арифметично правильно. Щодо тверджень відповідача про наявність обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), то суд першої інстанції, надавши оцінку доводам та доказам відповідача, визнав такі доводи не доведеними.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у цій справі; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/11809/24 повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2024 у справі №910/11809/24 прийняте з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги наявності заборгованості НАЕК «Укренерго» перед відповідачем за надані згідно умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 у розрахунковому місяці послуги, що виключає виникнення зобов'язання Гарантованого покупця з оплати вартості відпущеної продавцями за «зеленим» тарифом електричної енергії попереднього розрахункового місяця в частині, пропорційній до розміру заборгованості НАЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем за послугу в такому місяці. Отже, строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем є таким, що не настав. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення Порядку №641 у редакції, що втратила чинність.
Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у зменшенні розміру 3% річних та інфляційних витрат, оскільки, на думку відповідача, 3% річних та інфляційні втрати є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та носять акцесорний характер, і на такі нарахування розповсюджується дія частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України). При цьому відповідач посилається на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.02.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11890/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24.
Матеріали справи №910/11809/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.03.2025.
Головуючий суддя - Владимиренко С.В. та судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М. з 03.03.2025 по 07.03.2025 перебували у відпустках.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.03.2025 відмовив Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24; апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24 залишив без руху, надавши скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Після усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.03.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 29.04.2025 на 13 год. 15 хв.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що положення абзацу 2 пункту 11.4 Порядку №641 вказує на те, що кошти від ОСП (оператор системи передач) є складовою бюджету Гарантованого покупця при розрахунку з продавцями за «зеленим» тарифом, проте не ставить у залежність щодо здійснення відповідачем розрахунків з позивачем за спірним Договором. Невиконання зобов'язань третіми особами перед відповідачем не стосується спірних правовідносин та не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань за укладеним із позивачем Договором, та звільнення відповідача від відповідальності.
Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, то відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України такі нарахування не є штрафними санкціями і до них не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Як зазначає позивач, посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу, оскільки справи не є побідними. У справі, що розглядалась Великою Палатою Верховного Суду предметом розгляду стало встановлення сторонами у договорі іншої процентної ставки, аніж визначеної у частині 2 статті 625 ЦК України, та наявність невідповідності принципу справедливості, тоді як у даній справі позивач нарахував відповідачу річні у розмірі, визначеному частиною 2 статті 625 ЦК України. При цьому питання стосовно зменшення розміру інфляційних втрат Великою Палатою Верховного Суду у справі №902/417/18 не розглядалось.
У судовому засіданні 29.04.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2024 у справі №910/11809/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні 29.04.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2024 у справі №910/11809/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог оскаржених відповідачем, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 4 статті 269 ГПК України).
Відповідно до постанови НКРЕКП № 907 від 31.05.2019 позивачу надано ліцензію з виробництва електричної енергії.
Постановою НКРЕКП від 25.07.2019 № 1574 позивачу встановлено «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01.01.2030.
28.02.2020 позивачем (далі - продавець за «зеленим» тарифом) та відповідачем (далі - гарантований покупець) укладено Договір (т.1, а.с. 21-27), за умовами пункту 1.1 якого продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену Продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі Гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 року № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Згідно з пунктом 2.1 Договору сторони визнають свої зобов'язання згідно із законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.
Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за «зеленим» тарифом у балансуючій групі гарантованого покупця (пункт 2.2 Договору).
НЕК «Укренерго» повідомленням №01/9190 від 06.03.2020 проінформувало позивача про те, що його включено до балансуючої групи ДП «Гарантований покупець» шляхом приєднання до умов Договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучено до реєстру учасників ринку, ідентифікатор Договору №1551-01014.
Відповідно до пункту 2.3 Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
За умовами пункту 2.4 Договору продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України.
Відповідно до пункту 2.5 Договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Згідно з пунктом 3.1 Договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (пункт 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Відповідно до пункту 4.5 Договору гарантований покупець зобов'язаний: купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; нараховувати плату за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.
Згідно з пунктом 5.1 Договору обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов'язань за договором.
При настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язань за цим Договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків. Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства.
Потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (пункти 5.2 - 5.4 Договору).
Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, сторони вирішують питання щодо подальшого виконання договору (пункт 5.5 Договору).
Відповідно до пункту 7.4 Договору якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).
Додатковими угодами № 323/01/20 від 28.02.2020, № 1320/01/20 від 30.04.2020 та № 1475-1/01/20 від 29.05.2020 (т.1, а.с. 28, 29, 30) до Договору сторони дійшли згоди, що продавець за «зеленим тарифом» зобов'язується у встановлений додатковими угодами термін, у зв'язку із заміною трансформаторів струму, погодити у відповідного оператора системи передачі, оформити належним чином та надати гарантованому покупцю Перелік точок комерційного обліку електричної енергії та Однолінійну схему розташування приладів та систем розрахункового обліку стосовно вказаного об'єкта електроенергетики.
Додатковою угодою № 1574-1/01/20 від 30.06.2020 (т.1, а.с. 31) сторони дійшли згоди, в зв'язку із заміною трансформаторів струму, внести зміни до Переліку місць встановлення приладів та систем розрахункового обліку, Однолінійної схеми розташування приладів розрахункового обліку щодо Сонячної електростанції та вкласти їх з 01.07.2020 в новій редакції.
26.02.2021 Додатковою угодою № 922/01/21 (т.1, а.с. 32-34) до Договору сторони, зокрема, дійшли згоди викласти, зокрема, пункт 3.3, підпункт 3 пункту 4.5 Договору у новій редакції: «пункт 3.3. Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами»; «підпункт 3 пункту 4.5. Розраховувати розмір частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавцем за «зеленим» тарифом відповідно до глави 9 Порядку»;
25.01.2024 сторонами укладено Додаткову угоду № 424/07/24 до Договору, за умовами якої сторони дійшли згоди глави 1-8 Договору замінити главами 1-9 у новій редакції (т.1, а.с. 39-46).
Відповідно до пункту 3.3 Договору (у редакції Додаткової угоди № 424/07/24 від 25.01.2024) оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюється відповідно до Порядку.
На виконання умов Договору протягом вересня-грудня 2022 року, лютого-липня 2023 року, вересня та жовтня 2023 року, позивач продав, а відповідач купив електричну енергію, вироблену позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом на загальну суму 83 915 577,69 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії за вересень 2022 року від 30.09.2022 на загальну суму 6 926 252,93 грн (т.1, а.с. 61) (з актом коригування від 30.04.2024 на суму 45 290,35 грн (т.1, а.с. 73), за жовтень 2022 року від 31.10.2022 на загальну суму 6 587 577,80 грн (т.1, а.с. 62), за листопад 2022 року від 30.11.2022 на загальну суму 2 051 880,55 грн (т.1, а.с. 63), за грудень 2022 року від 31.12.2022 на загальну суму 2 022 644,04 грн (т.1, а.с. 64), за лютий 2023 року від 28.02.2023 на загальну суму 5 114 286,19 грн (т. 1, а.с. 65) за березень 2023 року від 31.03.2023 на загальну суму 7 378 382,33 грн (т.1, а.с. 66), за квітень 2023 року від 30.04.2023 на загальну суму 4 548 048,25 грн (т.1, а.с. 67), за травень 2023 року від 31.05.2024 на загальну суму 9 331 157,75 грн (т.1, а.с. 68), за червень 2023 року від 30.06.2023 на загальну суму 11 875 916,12 грн (т.1, а.с. 69), за липень 2023 року від 31.07.2023 на загальну суму 12 549 178,55 грн (т. 1, а.с. 70), за вересень 2023 року від 30.09.2023 на загальну суму 8 565 569,22 грн (т.1, а.с. 71) та за жовтень 2023 року від 31.10.2023 на загальну суму 6 919 393,61 грн (т.1, а.с. 72).
НКРЕКП постановами №858 від 30.04.2024 (дата оприлюднення - 01.05.2024) (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-rozmiru-vartosti-poslugi-iz-zabezpechennya-zbilshennya-chastki-virobnictva-elektrichnoyi-energiyi-z-alternativnih-dzherel-energiyi-nadanoyi-dp-garantovanij-pokupec-u-sich-3 ), №896 від 08.05.2024 (дата оприлюднення - 10.05.2024) (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-rozmiru-vartosti-poslugi-iz-zabezpechennya-zbilshennya-chastki-virobnictva-elektrichnoyi-energiyi-z-alternativnih-dzherel-energiyi-nadanoyi-dp-garantovanij-pokupec-u-grud-2) та №946 від 15.05.2024 (дата оприлюднення - 16.05.2024) (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-rozmiru-vartosti-poslugi-iz-zabezpechennya-zbilshennya-chastki-virobnictva-elektrichnoyi-energiyi-z-alternativnih-dzherel-energiyi-nadanoyi-dp-garantovanij-pokupec-u-veresn) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема у вересні-грудні 2022 року, лютому-липні 2023 року, вересні та жовтні 2023 року.
Як вказує позивач, відповідач в порушення умов Договору та Порядку свої зобов'язання перед позивачем за отриману електричну енергію протягом вересня-грудня 2022 року, лютого-липня 2023 року, вересня та жовтня 2023 року оплатив не у повному обсязі та з простроченням, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 037 321,06 грн.
За порушення взятих на себе грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу за період з вересня 2022 року по грудень 2022 року, з лютого 2023 року по липень 2023 року, з вересня 2023 року по жовтень 2023 року 230 102,88 грн 3% річних, 644 881,58 грн інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору та Порядку в частині повної оплати за відпущену електричну енергію позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом.
Правовідносини, що виникли між учасниками даного спору регулюються нормами ЦК України та ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно із частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 6, 7 статті 276 ГК України).
Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі за текстом - Закон) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
Позивач продав, а відповідач купив електричну енергію, вироблену позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом, на загальну суму 83 915 577,69 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії за вересень 2022 року від 30.09.2022 на загальну суму 6 926 252,93 грн (т.1, а.с. 61) (з актом коригування від 30.04.2024 на суму 45 290,35 грн (т.1, а.с. 73), за жовтень 2022 року від 31.10.2022 на загальну суму 6 587 577,80 грн (т.1, а.с. 62), за листопад 2022 року від 30.11.2022 на загальну суму 2 051 880,55 грн (т.1, а.с. 63), за грудень 2022 року від 31.12.2022 на загальну суму 2 022 644,04 грн (т.1, а.с. 64), за лютий 2023 року від 28.02.2023 на загальну суму 5 114 286,19 грн (т. 1, а.с. 65) за березень 2023 року від 31.03.2023 на загальну суму 7 378 382,33 грн (т.1, а.с. 66), за квітень 2023 року від 30.04.2023 на загальну суму 4 548 048,25 грн (т.1, а.с. 67), за травень 2023 року від 31.05.2024 на загальну суму 9 331 157,75 грн (т.1, а.с. 68), за червень 2023 року від 30.06.2023 на загальну суму 11 875 916,12 грн (т.1, а.с. 69), за липень 2023 року від 31.07.2023 на загальну суму 12 549 178,55 грн (т. 1, а.с. 70), за вересень 2023 року від 30.09.2023 на загальну суму 8 565 569,22 грн (т.1, а.с. 71) та за жовтень 2023 року від 31.10.2023 на загальну суму 6 919 393,61 грн (т.1, а.с. 72).
Проти чого учасники справи не заперечують.
Відповідно до пункту 3.3 Договору (у редакції Додаткової угоди № 424/07/24 від 25.01.2024), оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюється відповідно до Порядку.
Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641. Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за «зеленим» тарифом викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.
З 26.01.2024 Порядок №641 діє у новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178.
Відповідно до пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції чинній з 26.01.2024) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
НКРЕКП постановами №858 від 30.04.2024 (дата оприлюднення - 01.05.2024) (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-rozmiru-vartosti-poslugi-iz-zabezpechennya-zbilshennya-chastki-virobnictva-elektrichnoyi-energiyi-z-alternativnih-dzherel-energiyi-nadanoyi-dp-garantovanij-pokupec-u-sich-3 ), №896 від 08.05.2024 (дата оприлюднення - 10.05.2024) (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-rozmiru-vartosti-poslugi-iz-zabezpechennya-zbilshennya-chastki-virobnictva-elektrichnoyi-energiyi-z-alternativnih-dzherel-energiyi-nadanoyi-dp-garantovanij-pokupec-u-grud-2) та №946 від 15.05.2024 (дата оприлюднення - 16.05.2024) (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-zatverdzhennya-rozmiru-vartosti-poslugi-iz-zabezpechennya-zbilshennya-chastki-virobnictva-elektrichnoyi-energiyi-z-alternativnih-dzherel-energiyi-nadanoyi-dp-garantovanij-pokupec-u-veresn) затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу, зокрема у вересні-грудні 2022 року, лютому-липні 2023 року, вересні та жовтні 2023 року.
Відповідно до частини 1 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Згідно із частиною 4 статті 4 ЦК України інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, у тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП). Таким чином, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу, електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги Регулятором. До затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці в гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію. Зазначене спростовує доводи відповідача проте, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення Порядку №641 у редакції, що втратила чинність.
Отже, у даному випадку підлягає застосуванню редакція Порядку №641 від 26.01.2024, оскільки постанови НКРЕКП №№858, 896 та 946 затверджені після 26.01.2024.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у лютому 2023 року, липні 2023 року та вересні 2023 року в строк до 07.05.2024 включно, за поставку електроенергії у грудні 2022 року, березні-червні 2023 року у строк до 16.05.2024 включно, а за поставку електроенергії у вересні-листопаді 2022 року, жовтні 2023 року до 22.05.2024 включно.
Такий порядок визначення кінцевої дати остаточного розрахунку за поставку електричної енергії узгоджується із позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 по справі №910/4439/23 (не з дня, наступного за днем оприлюднення постанови Регулятора, а саме з дня оприлюднення постанови регулятора).
Тоді як, суд першої інстанції, погодившись із розрахунком позивача, помилково визначив, що відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у лютому 2023 року, липні 2023 року та вересні 2023 року в строк до 08.05.2024 включно, за поставку електроенергії у грудні 2022 року, березні-червні 2023 року у строк до 17.05.2024 включно, а за поставку електроенергії у вересні-листопаді 2022 року, жовтні 2023 року до 23.05.2024 включно.
Допущена судом першої інстанції помилка не впливає на його правильний висновок про те, що строк виконання зобов'язання щодо остаточного розрахунку є таким, що настав.
Доводи відповідача про те, що строк виконання зобов'язання щодо остаточного розрахунку є таким, що не настав через наявність заборгованості НАЕК «Укренерго» перед відповідачем за надані згідно умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 у розрахунковому місяці послуги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції з 26.01.2024) при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Отже, сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, є складовою суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію. При цьому вказаний пункт Порядку не містить положень про те, що у випадку неотримання коштів гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку гарантованого покупця з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження коштів, тобто є відкладальною умовою в силу приписів частини 1 статті 212 ЦК України.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Отже, невиконання НАЕК «Укренерго» умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 перед відповідачем не звільняє останнього від відповідальності перед позивачем за неналежне виконання умов Договору.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом першої інстанції, після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено позивачу частково заборгованість згідно платіжних інструкцій №403961 від 30.09.2024 на суму 773 954,17 грн, №406481 від 07.10.2024 на суму 1 432 420,64 грн, №409420 від 23.10.2024 на суму 597 417,49 грн, №411058 від 25.10.2024 на суму 67 348,12 грн, №415372 від 30.10.2024 на суму 185 750,70 грн, №419698 від 14.11.2024 на суму 202 100,77 грн, №437886 від 21.12.2024 на суму 22 329,08 грн, №435228 від 26.12.2024 на суму 28 971,29 грн, №436022 від 26.12.2024 на суму 898 256,58 грн та №440372 від 31.12.2024 на суму 1 135 012,58 грн, а також до відкриття провадження у справі згідно платіжних інструкцій №401435 від 27.09.2024 на суму 580 939,66 грн та № 402272 від 27.09.2024 на суму 45 306,59 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 ГПК України).
Таким чином, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у даній справі в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 5 343 561,42 грн, та відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 626 246,25 грн суми основного боргу, оскільки такі кошти сплачені відповідачем до відкриття провадження у даній справі.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8 067 513,39 грн заборгованості.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Отже, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями і до них не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, що спростовує доводи відповідача про помилковий висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні його клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за результатами розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
З огляду на вимоги статті 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
В силу частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у розрахунку 3% річних позивач допустив помилку у визначені дати, до якої відповідач мав здійснити остаточний розрахунок, вказавши наступний день, тим самим зменшивши розмір такого нарахування. Враховуючи повноваження суду щодо неможливості виходити за межі позовних вимог та відповідно за заявлений позивачем період нарахувань, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 230 102,88 грн 3% річних.
Щодо стягнення заявлених інфляційних втрат, то суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат у розмірі 644 881,54 грн за періоди з вересня 2022 року по грудень 2022 року, з лютого 2023 по липень 2023 року та з вересня 2023 року по жовтень 2023 року, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений позивачем розрахунок є арифметично правильним.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника.
У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити (погоджений сторонами у договорі) загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі, що наразі розглядається судом апеляційної інстанції, позивач нарахував відповідачу 3% річних, тобто у розмірі, визначеному частиною 2 статті 625 ЦК України, що спростовує доводи відповідача
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №902/417/18 питання про зменшення інфляційних витрат не розглядалось, а тому суд першої інстанції підставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 644 881,58 грн інфляційних втрат та 230 102,88 грн 3% річних.
Водночас помилковий висновок суду першої інстанції щодо визначення дат остаточного розрахунку не призвело до прийняття неправильного рішення.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11809/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Гарантований покупець».
4. Матеріали справи №910/11809/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 29.04.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська