вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/8462/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Брухно В.С.
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
від відповідача-3: не з'явився
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг:
Адвокатського об'єднання "Альма Теміс"
та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024, повний якого складено та підписано 03.10.2024
у справі № 910/8462/24 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія"
до 1. Адвокатського об'єднання "Альма Теміс"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж"
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - 1. Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д'яченко Євгенія Станіславовича
2. Приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни
про визнання правочину недійсним
Короткий зміст позовних вимог
У 2024 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Адвокатського об'єднання "Альма Теміс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" про визнання правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір відступлення права вимоги є договором факторингу, який укладений з порушенням частини 3 статті 1079 ЦК України, оскільки фактором у договорі факторингу може бути тільки банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. У зв'язку з цим у відповідності до частини першої та п'ятої статті 203, статті 215 ЦК України позивач просить визнати його недійсним.
Також додатковою (окремою) підставою для визнання недійсним договору позивачем визначено укладення оспорюваного договору з порушенням загальних засад цивільного законодавства (справедливості, добросовісності та розумності), імперативно унормованих пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України).
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач-1 з позовом не погодився, посилаючись на те, що детальний аналіз умов договору свідчить про укладення між Адвокатським об'єднанням «Альма Теміс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбудстроймонтаж» саме договору відступлення права вимоги (цесія), тобто відповідач мав право бути стороною такого роду правочину. Вказаний договір не мітить характерних ознак договору факторингу.
Договір відступлення права вимоги №1 від 04.03.2024 не містить жодних ознак фраудаторного правочину, оскільки між сторонами немає жодних доведених зав'язків поза укладенням договору; ціна договору (860 000,00 грн.) відповідає ринковим умовам; наявна оплати на користь ТОВ «Спецбудстроймонтаж» та вчинення відповідачем-1 дій, які спрямовані на стягненні заборгованості з ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво»; оспорюваний договір укладено до набрання законної сили рішенням, на яке посилається позивач, до видачі виконавчого листа та до відкриття виконавчого провадження.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 1 від 04.03.2024, укладений між Адвокатським об'єднанням "Альма Теміс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж". Присуджено до стягнення з Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" 807,47 грн судового збору та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" 807,47 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що оскільки за результатом дослідження змісту оспорюваного договору судом не встановлено умов, які притаманні договору факторингу, то підстави визнання його недійсним як такого, що укладений всупереч положень частини 3 статті 1079 ЦК України відсутні. Однак, з огляду на встановлену наявність ознак фраудаторного правочину, суд першої інстанції, керуючись положеннями частини першої статті 3, частиною 3 статті 13, частинами 1, 5 статті 203, статтею 215 ЦК України, дійшов висновку про визнання правочину недійсним.
Крім того, суд виснував про те, що ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки всі доводи та докази в обґрунтування позовних вимог обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку відповідача-1 та відповідача-2 при укладені та виконанні оспорюваного правочину.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, Адвокатське об'єднання "Альма Теміс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
А саме апелянт-відповідач-1 посилається на те, що:
- Договір відступлення права вимоги №1 від 04.03.2024 не містить ознак фраудаторного правочину, у зв'язку з чим не може бути визнаним недійсним;
- відсутні докази на підтвердження пов'язаності контрагента, з яким Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбудстроймонтаж» підписав оспорюваний Договір (наприклад, родич боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа);
- оспорюваний Договір є відплатним. До того ж, ціна договору (860 000,00 грн.) відповідає ринковим умовам, а також наявна оплата на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудстроймонтаж» у розмірі, погодженому сторонами правочину;
- позивач не надав до суду доказів на підтвердження наявності у сторін Договору умислу щодо ненастання правових наслідків, що випливають зі змісту спірного правочину, чи настання інших правових наслідків, аніж передбачені спірним Договором відступлення права вимоги;
- рішення щодо стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудстроймонтаж» на користь Позивач, набрало законної сили вже після укладення оспорюваного Договору відступлення права вимоги;
- позовна заява не підлягала розгляду та задоволенню з підстав того, що у Позивача відсутнє порушене право;
- оскільки в межах виконання судового рішення про стягнення з відповідача-2 було постановлено ухвалу про звернення стягнення на грошові кошти ТОВ «Енергетично - дорожнє будівництво» як боржника відповідача-2, то позов у цій справі не підлягає розгляду через відсутність предмета спору.
Також, не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вказана апеляційна скарга відповідача-2 обґрунтована наступними доводами:
- укладений між відповідачами-1, -2 договір жодним чином не впливає на можливість задоволення позивачем своїх вимог за рахунок звернення стягнення на грошові кошти боржника відповідача-2;
- позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів договором про відступлення права вимоги;
- суд дійшов помилкового висновку, що оспорюваний договір є фраудаторним і його укладення порушує права та охоронювані законом інтереси позивача;
- договір відступлення права вимоги №1 від 04.03.2024 не містить ознак фраудаторного правочину.
Доводи та заперечення інших учасників
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:
- з моменту отримання позовної заяви, відкриття провадження у справі № 902/831/23 і закінчуючи днем винесення рішення Господарського суду Вінницької області від 23.11.2023 про стягнення заборгованості, ТОВ «Спецбудстроймонтаж» вже усвідомлювало, що ТОВ «ТЕК» матиме намір стягнути у боржника 3 454 705,27 грн договірної заборгованості;
- єдиним ліквідним майном ТОВ «Спецбудстроймонтаж» стало майнове право на отримання коштів в розмірі 2 215 462,74 грн до ТОВ «Енергетично - дорожнє будівництво» за рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.02.2024 у справі № 925/661/23;
- на пов'язаність сторін вказують дії представника ТОВ «Спецбудстроймонтаж» адвоката Весеньова Є.В., який подав до приватного виконавця Чупис Т.П. заяву про відкриття виконавчого провадження ТОВ «Спецбудстроймонтаж» з банківськими реквізитами не свого довірителя ТОВ «Спецбудстроймонтаж», не будь-якої іншої особи, а саме АО «Альма Теміс». Так грошові кошти мали б бути перераховані одразу на адресу АО «Альма Теміс», оминаючи необхідність вчинення процесуальної заміни стягувача, так як рахунки ТОВ «Спецбудстроймонтаж» арештовані у межах ВП № 75095066, де стягувач позивач;
- будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності;
- дії представника ТОВ «Спецбудстроймонтаж» Дантлюка О.С., який підписав договір, направлені виключно на зниження платоспроможності ТОВ «Спецбудстроймонтаж» і виведення обігових коштів з підприємства;
- без недійсності договору відступлення права вимоги ухвала Господарського суду Вінницької області від 17.07.2024 про звернення стягнення на майно виконана бути не може.
Апелянт у відповіді на відзив заперечив проти відзиву позивача та просив у задоволенні позову відмовити, а оскаржене рішення скасувати.
Позивач у своїх письмових поясненнях до суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду про фраудаторний характер оспорюваного правочину та звертає увагу на поведінку представника відповідача-2 і приватного виконавця в рамках виконавчого провадження з примусового стягнення з відповідача-3 заборгованості.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8462/24.
21.10.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/8462/24.
Згідно з протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 25.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 року встановлювався строк Адвокатському об'єднанню "Альма Теміс" для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3633 грн 30 коп. Встановлено строк Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4542 грн 00 коп.
06.11.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
07.11.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі №910/8462/24. Об'єднано апеляційні скарги Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі №910/8462/24 в одне апеляційну провадження. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відзив має бути оформлений з дотриманням вимог ст. 263 ГПК України. Апелянт має право подати до суду відповідь на відзив, протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу. Розгляд справи №910/8462/24 призначено на 11.12.2024. Явку представників сторін у судове засідання визнати необов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 розгляд апеляційних скарг відкладено на 22.01.2025.
Судове засідання, призначене на 22.01.2025 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться 19.02.2025.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025, у зв'язку з тим, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 20.02.2025 № 302/0/15-25 суддю Північного апеляційного господарського суду Агрикову О.В. звільнено у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8462/24.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025, апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 апеляційні скарги Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі №910/8462/24 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Алданова С.О. Розгляд апеляційних скарг Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі №910/8462/24 призначено на 07.04.2025.
Явка представників учасників справи
Представник позивача в судовому засіданні 07.04.2025 заперечив проти доводів апелянтів з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
В судове засідання 07.04.2025 представники відповідачів та третіх осіб не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третіх осіб, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
З метою захисту порушених прав у червні 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" (позивач у цій справі) зверталось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" про стягнення 3 794 286,92 грн заборгованості.
Господарський суд Вінницької області рішенням від 23 листопада 2023 року у справі № 902/831/23, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2024 року та Верховного Суду від 25 грудня 2024 року, позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова електрична компанія" 3 454 705,27 грн заборгованості, у тому числі 2 365 607,12 грн заборгованості за електричну енергію, 350 600,78 грн пені, 99 628,19 грн 3 % річних, 638 869,18 грн інфляційних втрат та 51 820,47 грн судових витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 339 581,65 грн пені - відмовив, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 5 093,83 грн залишив за позивачем.
На примусове виконання судового рішення Господарський суд Вінницької області 04 квітня 2024 року видав відповідний наказ.
21.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Д'яченком Є.С. відкрито виконавче провадження ВП № 75095066 з примусового виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 04.04.2024 у справі № 902/831/23. Стягувачем в межах названого виконавчого провадження є ТОВ "Торгова електрична компанія", а боржником ТОВ "Спецбудстроймонтаж".
21.05.2024 приватним виконавцем Д'яченком Є.С. винесена постанова про арешт коштів боржника ТОВ "Спецбудстроймонтаж" на рахунках в банківських установах в межах суми боргу за наказом Господарського суду Вінницької області від 04.04.2024 у справі №902/831/23 та з урахуванням витрат виконавчого провадження та винагороди виконавця.
22.05.2024 приватним виконавцем Д'яченком Є.С. винесена постанова про арешт майна боржника (обтяження №31348603).
В подальшому, приватним виконавцем Д'яченком Є.С. за даними АСВП виявлено наявність відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. виконавчого провадження №75443254 на виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 02.07.2024 у справі №925/661/23, виданого на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 19.02.2024 у справі №925/661/23 про стягнення з ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" на користь ТОВ "Спецбудстроймонтаж" боргу.
04.07.2024 приватний виконавець Д'яченко Є.С. звернувся до приватного виконавця Чупис Т.П. з вимогою про перерахування суми, стягнутої на користь стягувача у виконавчому провадженні №75443254, в рахунок погашення заборгованості у виконавчому провадженні №75095066, в якому стягувач у виконавчому провадженні №75443254 є одночасно боржником у виконавчому провадженні №75095066 (ТОВ "Спецбудстроймонтаж").
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 17.07.2024 у справі №902/831/23, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024, звернуто стягнення на грошові кошти в розмірі 2 215 462,74 грн, які належать ТОВ "Енергетично - дорожнє будівництво", що має заборгованість перед ТОВ "Спецбудстроймонтаж" за рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.02.2024 у справі №925/661/23 в рахунок задоволення вимог ТОВ "Торгова електрична компанія" за наказом Господарського суду Вінницької області від 04.04.2024 у справі №902/831/23 в межах виконавчого провадження № 75095066.
Виконання судового рішення у справі №925/661/23 здійснюється в рамках виконавчого провадження №75443254, де стягувачем є ТОВ "Спецбудстроймонтаж" (відповідач-2 у цій справі), а боржником ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво"(відповідач-3 у цій справі).
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 17.07.2024 у справі №925/661/23 замінено сторону (стягувача) ТОВ "Спецбудстроймонтаж" на правонаступника АО "Альма Теміс" у виконавчому провадженні №75443254 з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 02.07.2024 у справі №925/661/23.
Вказана ухвала суду мотивована встановленням обставин передання позивачем у справі та стягувачем у виконавчому провадженні Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДСТРОЙМОНТАЖ" своїх прав іншій особі за правочином. Зокрема, судом встановлено, що 04.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДСТРОЙМОНТАЖ" (первісний кредитор) та Адвокатське об'єднання "Альма Теміс" (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги №1, відповідно до пункту 1 якого первісний кредитор відступає належне йому право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" згідно із договором субпідряду №09-07/21-ОД від 09 липня 2021 року, договором субпідряду №25-10/21-ОД-1 від 05 жовтня 2021 року, договором субпідряду № 16- 11/21-ОД від 16 листопада 2021 року, а також право вимоги на витрати, які були понесені первісним кредитором при вчиненні дій щодо стягнення-погашення даної заборгованості боржника. Новий кредитор приймає право вимоги що належне первісному кредитору за договорами.
Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги за договором первісний кредитор відступає новому кредитору права грошової вимоги до ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" за Договором в загальній сумі 2 182 721, 89 грн.
Постановою приватного виконавця Чупис Т.П. від 18.07.2024 замінено стягувача у виконавчому провадженні №75443254 з ТОВ "Спецбудстроймонтаж" на правонаступника Адвокатське об'єднання "Альма Теміс".
Звертаючись до суду з позовом у справі, що розглядається, позивач, серед іншого, зазначає, що ТОВ «ТЕК» має можливість розраховувати на стягнення грошових коштів з ТОВ «Спецбудстроймонтаж» виключно за рахунок грошових коштів, право вимоги яких виявилось предметом договору відступлення права вимоги. Зміна позивача та стягувача за виконавчим наказом у справі №925/661/23 шляхом укладення правочину, на думку позивача, позбавляє його можливості здійснити реалізацію виконання остаточного судового рішення у справі №902/831/23, де боржником є первісний кредитор за договором відступлення права вимоги.
Наявність майнового інтересу в названому договорі стало підставою для пред'явлення позову про визнання його недійсним, оскільки, за доводами позивача, він укладений з метою виведення майна (грошових коштів) на третю особу та уникнення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, чим порушується його право на отримання задоволення власних вимог.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині висновків про фраудаторність оспорюваного правочину. Питання щодо невірності наданих судом висновків щодо оцінки змісту спірного правочину в апеляційних скаргах не порушену, а тому оскаржуване рішення переглядається за правилами частини 1 статті 269 ГПК України.
Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Як вже зазначалось, позивач стверджує, що укладення між відповідачами-1, -2 договору відступлення права вимоги спрямовано на уникнення звернення стягнення на майно та створює негативні наслідки для позивача, оскільки останній не має можливості задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на майно ТОВ "Спецбудстроймонтаж", зокрема, на грошові кошти, які могли бути стягнуті на користь позивача за рішенням суду у справі № 902/831/23. У цьому зв'язку, за твердженням позивача, оспорюваний правочин містить ознаки фраудаторного правочину, а тому має бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.ч. 1-4 ст. 13, ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
В змісті названої предмета і підстави позову колегія суддів зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 дійшла висновків, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
В такий спосіб будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:
- фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України);
- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України);
- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).
Отже, у разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного кодексу України. Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі №916/379/23 зазначила наступне: що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі № 912/2007/18).
Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.12.2024 у справі № 487/6342/18 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Також Верховний Суд в постанові від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.
Матеріалами справи підтверджується, що за укладеним між сторонами оспорюваним договором первісний кредитор (ТОВ "Спецбудстроймонтаж") відступив належне йому право вимоги до ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" згідно із Договором субпідряду №09-07/21-ОД від 09.07.2021, Договором субпідряду №25-10/21-ОД-1 від 05.10.2021, Договором субпідряду №16-11/21-ОД від 16.11.2021, а також право вимоги на витрати, які були понесені первісним кредитором при вчиненні дій щодо стягнення/погашення даної заборгованості боржника. Новий кредитор приймає право вимоги що належне первісному кредитору за Договорами (п. 1.1. Договору про відступлення права вимоги).
Відповідно до п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги за договором первісний кредитор відступає новому кредитору права грошової вимоги до ТОВ "Енергетично-дорожнє будівництво" за Договором в загальній сумі 2 182 721, 89 грн.
Відповідно до п.п. 1.3-1.6 Договору про відступлення права вимоги з Договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Договорів в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за дійсність вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником. Договори не містять заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Договори не містять заборони щодо заміни кредитора без згоди боржника.
За відступлене право вимоги до боржника за Договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі 860 000, 00 грн. Новий кредитор зобов'язується протягом 5 банківських днів після підписання цього перерахувати на рахунок первісного кредитора грошову суму, визначену у п. 2.1. цього Договору (п.п. 2.1., 2.2. Договору).
Оцінюючи оспорюваний правочин на предмет наявності ознак фраудаторності, місцевий господарський суд встановив, що він укладений в "підозрілий" період 04.03.2024 за один день до набрання 05.03.2024 законної сили судовим рішенням у справі №902/831/23, де боржником є ТОВ "Спецбудстроймонтаж", а стягувачем позивач.
Той факт, що на час укладення оспорюваного договору судове рішення про стягнення з відповідача-2 грошових коштів не набрало законної сили, на чому наголошує апелянт-відповідач-1, на переконання колегії суддів не може бути підставою для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та вирішення спору у цій справі. Позаяк позов про стягнення боргу пред'явлено до відповідача-2 до укладення оспорюваного правочину, тож про матеріальні претензії позивача йому вже було відомо саном на 04.03.2024 (дата укладення правочину). Відповідно, сторона відповідача-2 не могла не передбачати настання для себе негативних наслідки у зв'язку з невиконанням товариством договору про постачання електричної енергії споживачу № 210/2020-Е від 03.06.2020 року (підстава позову у справі №902/831/23) та, очевидно, використати цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір) для недопущення звернення стягнення на майно.
Суд першої інстанції також звернув увагу на дії сторін в межах провадження у справі №925/661/23, зокрема, відповідач-1 набувши в березні 2024 року за оспорюваним договором права вимоги до боржника відповідача-2 не звертався з клопотання про заміну сторони в порядку статті 52 ГПК України до суду апеляційної інстанції, яким у період з березня по червень 2024 переглядалось рішення суду першої інстанції. Тобто зміна сторони позивача відбулась лише на стадії виконавчого провадження.
На пов'язаність і узгодження дій, направлених на уникнення стягнення коштів на користь позивача може також вказувати подання представником відповідача-2 до приватного виконавця заяви про примусове виконання судового рішення у справі №925/661/23 із зазначенням не реквізитів стягувача ТОВ "Спецбудстроймонтаж", а ідентифікуючих реквізитів і номеру рахунку, що належать відповідачу-1.
Колегія суддів не може залишати поза увагою такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але очевидно є недобросовісними і зводяться до зловживання правом, адже наведені у наказі реквізити рахунку сторони стягувача (ТОВ "Спецбудстроймонтаж") перебували під арештом, накладеним в межах виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №902/831/23. Тож надходження коштів на такий рахунок зумовлювало неодмінне автоматичне їх списання на користь позивача.
Додатково апеляційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на те, що за змістом умов оспорюваного договору відповідачу-1 відступлено право вимоги на загальну суму 2 182 721, 89 грн, тоді як новим кредитором сплачено первісному кредитору кошти в сумі 860 000, 00 грн. Відповідачами-1, -2 не представлено до матеріалів справи будь-яких доказів того, що таке заниження ціни продажу обумовлено відповідними чинниками ліквідності цього майна, адже за наслідком укладеного договору цесії відповідач-1 стягує з боржника на свою користь усю наведену вище суму заборгованості відповідача-3. Отже, бездоказові твердження апелянтів про те, що ціна договору відповідає ринковим умовам не заслуговують на увагу.
Виходячи із встановленого, колегія суддів констатує, що відповідач-2, маючи значну суму непогашеної заборгованості, що підтверджена судовим рішенням у справі №902/831/23, здійснив відчуження відповідачу-1 права вимоги за явно заниженою ціною, що вказує на зменшення обсягу майна боржника (відповідача-2). При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що після відчуження майна за оспорюваним договором у боржника (відповідача-2) наявне інше майно (достатньо на рахунках коштів), за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором (позивачем).
Таким чином, дії ТОВ «Спецбудстроймонтаж» з укладення оспорюваного договору слід кваліфікувати як такі, що направлені на зниження платоспроможності товариства та виведення обігових коштів з рахунків.
Поведінка боржника, у даному випадку ТОВ «Спецбудстроймонтаж», який має заборгованість перед кредитором за невиконання договірних зобов'язань, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином. А тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник, повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Однак, за результатами встановлених у даній справі обставин в їх сукупності вбачається, що відповідач-2 розуміючи, що має значну заборгованість перед позивачем, уклав з відповідачем-1 оспорюваний договір, таким чином ухилившись від їх сплати. Тобто договір цесії вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).
Відтак, висновки суду про належність договору ознак фраутарного, а також те, що його укладення порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, - є такими, що засновані на вірному досліджені матеріалів справи з правильним застосуванням норм чинного законодавства. Договір визнається недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.ч. 1-4 ст. 13, ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Доводи апелянтів про те, що Договір відступлення права вимоги №1 від 04.03.2024 не містить ознак фраудаторного правочину, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Посилання апелянтів на правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм закону про фіктивність правочину на увагу не заслуговують, оскільки правова підстава цього позову обґрунтована посиланням на порушення відповідачами загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), що у відповідності до частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору.
Також підлягають відхиленню твердження апелянтів про недоведення позивачем порушеного права, адже за результатом дослідження усієї сукупності матеріалів встановлено факт укладення оспорюваного правочину на шкоду майнових інтересів останнього. Власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Щодо доводів апелянта-відповідача-1 про відсутність предмета спору колегія зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Прийняття господарським судом ухвали про звернення стягнення на кошти боржника відповідача-2 не доводять того, що між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань в рамках розгляду спору за позовом про визнання недійсним договору.
Крім того, судом враховано, що відповідач-1, звертаючись з касаційною скаргою у справі у справі №902/831/23 про оскарження судових рішень щодо звернення стягнення на кошти боржника, посилався саме на наявність чинного договору цесії, неспростована презумпція правомірності якого, на думку касатора, виключає можливість звернення стягнення. Тобто в різних судових провадженнях відповідач-1 займає протилежні позиції - у даній справі: договір відступлення права вимоги не впливає на порушення прав позивача у зв'язку з наявністю ухвали суду про звернення стягнення; у справі №902/831/23: у зв'язку з належністю відповідачу-1 права вимоги згідно договору цесії судове рішення про звернення стягнення є незаконним через порушення його прав на це майно.
Резюмуючи усе викладене в сукупності, апеляційна інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно було кваліфіковано оспорюваний правочин як такий, що містить ознаки фраудаторного. Тож оскаржуване рішення в цій частині щодо визнання недійсним договору на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.ч. 1-4 ст. 13, ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є таким, що засновано на вірному застосуванні норм права із повним дослідженням усіх обставин справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційних скарг судові витрати покладаються на апелянтів.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Адвокатського об'єднання "Альма Теміс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудстроймонтаж" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 у справі № 910/8462/24 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 28.04.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
О.О. Євсіков