вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2025 р. Справа № 910/6727/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Сечін С.О. (у режимі відеоконференції)
від відповідача: Ковтонюк Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 (повне рішення складено та підписано 03.12.2024) (суддя Борисенко І.І.)
у справі № 910/6727/24 Господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання пунктів договору недійсними, внесення змін до договору
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - ТОВ "Сумитеплоенерго", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", відповідач) про:
- визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 від 09.09.2022, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг";
- внесення змін до договору постачання природного газу № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 від 09.09.2022, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.7 у наступній редакції:
"п. 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
п. 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що порядок та строки здійснення оплати є несправедливими, а саме такими, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини, а сам правочин у частині зазначених умов вчинено на вкрай невигідних умовах.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24 позов задоволено в повному обсязі.
Визнано недійсними пункти 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 від 09.09.2022, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Внесено зміни до договору постачання природного газу № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 від 09.09.2022, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.7 у наступній редакції:
"п. 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
п. 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах".
Стягнуто з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на користь ТОВ "Сумитеплоенерго" витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 056,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що Кабінетом Міністрів України визнано та оприлюднено інформацію щодо того, що умови укладених договорів про постачання природного газу (в тому числі, укладеного 09.09.2022, що є предметом даної справи) є такими, що не могли бути виконані теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями за відсутності джерела погашення боргу. З урахуванням оцінки наданих доказів та доводів сторін, суд дійшов висновку щодо наявності елементів ст. 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 від 09.09.2022. Такий спосіб захисту випливає безпосередньо із Закону № 1730-VIII та спрямований на досягнення його мети та дотримання принципу справедливості.
У частині вимоги щодо внесення змін до договору судом враховано, що даний спосіб захисту повністю узгоджується з позицією Кабінету Міністрів України, викладеній у законопроекті № 11273, відповідно до якої заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01.10.2023 перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до Закону № 1730-VIII.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва 26.11.2024 у справі № 910/6727/24, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 3, 13, 233, 628, 655 ЦК України, ст. 3, 12, 13 Закону України "Про ринок природного газу", ст. 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення" та ст. 2, 13, 15, 74, 76, 79, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сумитеплоенерго" відмовити в повному обсязі.
Зокрема, скаржник зазначає, що відповідач виконав перед позивачем свої зобов'язання з оплати газу, а заявлений позов є спробою уникнути оплати за нього. У позивача відсутні тяжкі обставини, оскільки він міг придбати газ не тільки у відповідача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 18.03.2025 о 10:20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 14.02.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 задоволено заяву ТОВ "Сумитеплоенерго" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24; оголошено перерву в судовому засіданні до 15.04.2025 об 11:10.
Позиції учасників справи
ТОВ "Сумитеплоенерго" у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Явка представників учасників справи
У судовому засіданні 15.04.2025 взяли участь представники позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) та відповідача (в залі суду).
У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до умов договору № 7238-ПСО(ТКЕ)-29 постачання природного газу від 09.09.2022, укладеного між ТОВ "Сумитеплоенерго" як споживачем та ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" як постачальником (далі - Договір), постачальник взяв на себе зобов'язання поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2022 року по березень 2023 року (включно), в кількості 54 583,295 тис. куб. метрів. Період та обсяг замовленого природного газу змінювався шляхом укладення додаткових угод № 2 від 25.01.2023, № 5 від 03.04.2023 та № 6 від 09.05.2023.
Порядок та умови передачі природного газу встановлені розділом 3 Договору, а ціна природного газу - розділом 4 Договору.
У розділі 5 Договору сторони встановили порядок та умови проведення розрахунків.
Так, відповідно до п. 5.1 Договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього
Договору.
Пунктом 5.2 Договору погоджено, що для цілей виконання пункту 5.1 цього Договору споживач зобов'язується у строк до початку дії цього Договору в частині зобов'язань постачальника щодо передачі природного газу (п. 2.1 та 13.1 договору) укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі - договір про договірне списання) з рахунків споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ.
Під час підписання договору про договірне списання сторони зобов'язані використовувати накладення електронного підпису та печатки (за наявності) відповідно до вимог законодавства про електронний документообіг та електронні довірчі послуги, сервіси для обміну електронними документами, при цьому електронні копії документів та електронне листування прирівнюється до оригіналів документів (повідомлень).
Договір про договірне списання укладається між споживачем, постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок споживача. Споживач також зобов'язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений договір про договірне списання.
Умови договору банківського рахунку, укладеного між банком і споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами договору банківського рахунку у частині, в якій вони не суперечать умовам договору про договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Договором про договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету і розрахунки споживача з персоналом та пов'язані з ними обов'язкові відрахування, передбачені чинним законодавством України;
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед постачальником за всіма договорами постачання природного газу (в тому числі і за цим Договором постачання природного газу); у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку;
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку, та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим Договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим Договором, на підставі відповідного договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим Договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
У п. 5.3 Договору сторони погодилися, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер Договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Згідно з п. 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Пунктом 5.5 Договору встановлено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ;
4) у четверту чергу - компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Відповідно до пункту 5.6 Договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
Згідно з п. 13.1 Договору в редакції додаткової угоди № 6 від 09.05.2023 Договір діє до 31.08.2023 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Як зазначив позивач, у ході виконання Договору утворилась заборгованість за отриманий природний газ у сумі 444 975 799,74 грн.
Вказана заборгованість утворилась через ряд дій, вчинених державою на ринках природного газу та теплопостачання. Зокрема, у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, держава ввела мораторій на підвищення розміру тарифів на теплопостачання, зобов'язавшись при цьому покривати теплопостачальним підприємствам утворену заборгованість.
З огляду на викладене, листом від 11.04.2024 № 1761 позивач направив відповідачу проєкт додаткової угоди до Договору з пропозицією доповнити Договір пунктом 5.7 у наступній редакції: "5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах".
Проте, відповідач листом від 26.04.2024 № 125/2/2/1-2864 відхилив пропозицію позивача щодо укладення додаткової угоди до Договору на запропонованих позивачем умовах.
Звертаючись із даним позовом про визнання пунктів Договору недійсними та внесення змін до Договору, позивач, не заперечуючи проти наявної у нього заборгованості за Договором перед відповідачем, послався на те, що порядок та строки сплати природного газу, передбачені цим Договором, є несправедливими, а саме, такими, що були погоджені під впливом тяжкої обставини. Зокрема, необхідністю забезпечити проведення опалювального сезону; запровадженням мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутністю коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявністю монопольного становища відповідача та відсутністю альтернативи в обранні постачальника природного газу.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що позивачем не було доведено настання для нього тяжких обставин у розумінні ст. 233 ЦК України. Відповідач, зокрема, зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що опалювальний сезон 2022-2023 років був для нього тяжкою обставиною в контексті укладання оспорюваних умов Договору, як і не надано доказів того, що внаслідок укладання Договору позивач зазнав збитків, будь-якої інформації щодо ризику банкрутства чи невиконання перед позивачем кінцевими споживачами зобов'язань з оплати електричної і теплової енергії.
Відповідач звернув увагу на порушення позивачем доктрини заборони суперечливої поведінки, необхідність суду врахувати принципи підприємницької діяльності позивача, а також на те, що задоволення позову судом та внесення змін до Договору в запропонованій позивачем редакції призведе до порушення положень ст. 6 та 627 ЦК України щодо свободи договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Такий правовий висновок міститься в п. 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 Договору, позивач послався на положення ст. 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про наявність тяжких обставин щодо укладення Договору з оспорюваними умовами, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону 2022-2023 років лише у відповідача.
Однак, такі висновки суду є помилковими з огляду на таке.
Відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" в Україні діє ринок природного газу.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про ринок природного газу" принципами функціонування ринку природного газу є, в тому числі, вільна торгівля природним газом та вільний вибір постачальника природного газу.
Відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2022-2023 років був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", що безпосередньо вбачається з положень Закону України "Про ринок природного газу".
При цьому, аргументи позивача з приводу того, що він був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були значно нижчими за ринкові, очевидно не можуть підтверджувати невигідність умов укладеного сторонами Договору та наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час умовами.
Із цих же підстав апеляційний господарський суд відхиляє доводи позивача про монопольне становище відповідача на ринку постачання природного газу, оскільки такі доводи наводяться позивачем у контексті того, що зазначене становище дозволяє відповідачу пропонувати ціну на газ нижче, ніж в інших постачальників на ринку. Водночас, сторони не заперечують існування на ринку пропозицій інших постачальників природного газу. Відповідно, укладення договору з відповідачем за таких доводів обґрунтовано не необхідністю усунення тяжких обставин, а отриманням позивачем як юридичною особою приватного права, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, природного газу за найвигіднішою ціною.
Також апеляційний господарський суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.06.2024 у справі № 910/17359/23 за позовом споживача до ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу у зв'язку з наявністю тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
Верховний Суд у вказаній постанові, зокрема, зазначив, що згідно з п. 16 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" регулятор у межах повноважень, визначених цим законом та іншими актами законодавства, забезпечує споживачам (оптовим покупцям) можливість вільно обирати та змінювати постачальника (оптового продавця) на умовах, передбачених цим законом та іншими актами законодавства. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного договору недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦК України. Укладення сторонами оспорюваного договору в частині п. 4.3 розділу 4, а саме підписання додаткової угоди № 1 від 26.05.2022 до договору, якою сторони погодили новий порядок розрахунків за фактично переданий газ, свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо погодження спірного пункту договору, а тому доводи скаржника, що спірний правочин було вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, не знайшли свого підтвердження. Позивачем не доведено, що оспорюваний договір вчинений ним саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків, як і не доведено, що за відсутності тяжкої обставини оспорюваний договір позивачем би не укладався, або був би укладений на інших умовах.
Зазначені висновки також були застосовані Верховним Судом у постанові від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
Суд апеляційної інстанції вказує на те, що висновки Верховного Суду, зроблені у вказаних постановах, підлягають врахуванню при розгляді даної справи № 910/6727/24, оскільки ці справи є подібними за змістовим критерієм (оспорювання споживачем умов договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків із підстав, визначених ст. 233 ЦК України, коли постачальник заперечує такі доводи, зокрема посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок реалізації права споживача вільно обирати продавця природного газу).
Отже, у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону не тільки у відповідача, а й у будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ і в постачальника останньої надії, який згідно із Законом України "Про ринок природного газу" не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема, для забезпечення опалювального періоду 2022-2023 років.
При цьому, безпідставними є посилання позивача, які підтримані місцевим господарським судом, на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20 та від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20, оскільки по-перше, правозастосування норми ст. 233 ЦК України у вказаних справах здійснювалося не щодо умов договору постачання природного газу в частині визначення порядку розрахунку, а щодо договорів, які постачальник спонукав укласти споживачів для можливості укладення договору постачання природного газу (договори про переведення боргу, договори гарантії). У вказаних справах оспорювані договори укладалися саме як правова підстава для подальшої можливості споживачу укласти договір постачання природного газу, тоді як у справі № 910/6727/24 такі обставини не доводилися позивачем, а натомість останній послідовно стверджує про наявність його волевиявлення на укладення договору з огляду на найвигідніші умови щодо ціни на природний газ у відповідача на ринку. По-друге, позивачем у вказаних справах виступала юридична особа публічного права, тоді як позивач у даній справі не має такого статусу, а здійснює свою господарську діяльність із надання комунальних послуг на принципі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику з метою отримання прибутку.
Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який укладається виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі № 918/341/16, від 14.02.2018 у справі № 910/8862/17 та від 06.03.2018 у справі № 910/8866/17 наголосив, що для застосування ст. 233 ЦК України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Проте у спірних правовідносинах укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
Як наслідок, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про те, що договір між позивачем та відповідачем укладений під впливом тяжких обставин, якими є неможливість в умовах мораторію на підвищення тарифів закупити природний газ для проведення опалювального сезону 2022-2023 років у будь-якого іншого постачальника, аніж у відповідача.
Таким чином, доводи скаржника в наведеній частині є обґрунтованими.
Позивач також зазначав, що Договір у частині розрахунків та строків оплати був укладений на вкрай невигідних умовах. На переконання позивача, умова про оплату природного газу за фактом його отримання є невигідною, оскільки не передбачає, що така оплата має здійснюватися тільки після отримання видатків на таку оплату з державного бюджету.
Як встановлено вище, місцевий господарський суд погодився з тим, що Договір укладений на невигідних умовах. Проте, зазначені висновки є необґрунтованими.
У силу положень ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/9626/20, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
У постанові від 12.08.2021 у справі № 910/4288/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що для застосування ст. 233 ЦК України умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2021 у справі № 404/8483/15-ц, ст. 233 ЦК України хоча і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Отже, для визнання недійним правочину на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України позивач має довести не тільки наявність тяжких обставин, а й наявність невигідності умов, на яких укладено договір. При цьому, доведенню підлягає не будь-яка форма невигідності, а саме крайня форма невигідності, тобто умови договору мають бути явно кабальними для позивача.
У спірних правовідносинах позивач просив визнати недійними пункти договору, якими передбачено, що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
У той же час, умова про оплату за фактично поставлений природний газ не носить крайньої форми невигідності для позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом п. 21 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила), споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами.
Згідно з п. 19 розділу II Правил постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Отже, оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК України, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам.
Відповідні умови Договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
Вказана позиція відображена у вже згаданій постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
При цьому, позивач не доводив і судом першої інстанції не встановлено наявність нормативно-правових підстав, які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків державного бюджету, а також те, що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, запропонованих позивачем, є звичайними умовами відповідних аналогічних договорів, які не були застосовані лише у спірних правовідносинах щодо позивача.
Здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати. Передоплата за ще неотриманий природний газ є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу.
Отже, пункти Договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про їх недійсність із наведених підстав.
Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.
Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені в постанові від 16.11.2021 у справі № 21/89б/2011(913/630/20).
Отже, висновки суду першої інстанції щодо вчинення правочину в оспорюваній частині на вкрай невигідних умовах є помилковими і такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки встановлені обставини не можуть підтверджувати існування тяжких обставин у спірних правовідносинах.
Апеляційний господарський суд також вказує на те, що позивач у заявленому позові поєднав два способи захисту та просив визнати недійними пункти Договору, якими встановлюються порядок і строк оплати за фактично посталений природний газ, а також замість оспорюваних пунктів Договору просив доповнити його новими умовами.
Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав, який поєднує у собі вимоги про визнання недійсними пунктів договорів та внесення за рішенням суду на їх заміну інших умов, створює правову невизначеність у відносинах сторін щодо строків оплати природного газу з моменту укладення договору і до набрання судовим рішенням про внесення до договору змін законної сили.
Також, відповідно до ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Отже, вказаним Законом встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватися договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом.
Згідно з висновками Верховного Суду, які викладені в постановах від 11.08.2021 у справі № 926/324/20, від 18.11.2021 у справі № 907/12/19, від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16 та від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому.
Як наслідок, судом першої інстанції необґрунтовано задоволено позовні вимоги про визнання недійсними істотних умов Договору, оскільки визнання недійсним договору в частині істотних умов не допускається.
Позивач у позовній заяві на підставі ст. 233 ЦК України просив суд змінити умови Договору шляхом доповнення його новими пунктами щодо порядку і строків розрахунків за поставлений природний газ, оскільки, на його переконання, зазначена норма жодним чином не забороняє суду не просто визнати недійсним певне положення правочину, а й замінити його іншим, більш справедливим. Місцевий господарський суд погодився з відповідними доводами позивача.
Проте, такі висновки є необґрунтованими, що підтверджується судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
У наведеній постанові касаційним господарським судом зазначено, що ст. 233 ЦК України є імперативною та стосується виключно визнання недійсним правочину у разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано ст. 651 та 652 ЦК України.
Зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених ст. 651 та 652 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Згідно з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 та від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18, істотним є порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Однак у спірних правовідносинах позивач не доводив і суд першої інстанції не встановлював наявність підстав для зміни умов договору відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України.
У свою чергу, згідно зі ст. 652 ЦК України договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.04.2018 у справі № 910/12154/16 та від 17.04.2018 у справі № 927/763/17, закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то взагалі б не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, договір не можна змінити за рішенням суду.
Натомість, у спірних правовідносинах позивач не доводив наявності підстав для зміни умов Договору відповідно до ст. 652 ЦК України.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що позивачем належним чином доведено наявність обставин укладення ним договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а також наявності правових підстав для зміни умов спірного договору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі встановлених обставин, оскільки судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не враховано наведених вище висновків Верховного Суду та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судові витрати
Згідно із ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).
З урахуванням того, що позовні вимоги ТОВ "Сумитеплоенерго" не підлягають задоволенню, судові витрати, понесені ним у суді першої інстанції, покладаються на позивача (ТОВ "Сумитеплоенерго").
У свою чергу, витрати, понесені ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у суді апеляційної інстанції у зв'язку з розглядом судом апеляційної скарги, з огляду на її задоволення, також покладаються на позивача.
Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 7 267,20 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату апеляційної скарги судовим збором.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у справі № 910/6727/24 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення.
4. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" відмовити повністю.
5. Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, покласти на позивача.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (40030, Сумська обл., м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10, ідентифікаційний код 33698892) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) 7 267 (сім тисяч двісті шістдесят сім) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
8. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
9. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повна постанова складена - 29.04.2025.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
І.П. Ходаківська