Постанова від 29.04.2025 по справі 927/287/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2025 р. Справа№ 927/287/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Коробенка Г.П.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд»

на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 (повний текст складено і підписано 03.03.2025)

у справі № 927/287/24 (суддя Д.В. Вдовенко)

за позовом Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд»

про стягнення 522 652,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 522 652,20 грн., які складаються з:

- заборгованості з орендної плати в сумі 200 000,00 грн., нарахованої за договором оренди приміщення № АК/45-2/23 від 03.01.2023 за період з 01.02.2023 по 01.09.2023 та плати за позадоговірне користування всією площею приміщення з 02.09.2023 до 31.05.2024;

- інфляційних втрат в сумі 4 106,00 грн., 3 % річних в сумі 3 139,99 грн. та пені в сумі 28 672,03 грн., нарахованих за несвоєчасну сплату орендної плати;

- заборгованості з компенсації комунальних платежів в сумі 57 420,30 грн.;

- інфляційних втрат в сумі 1 434,99 грн., 3 % річних в сумі 1 480,95 грн. та пені в сумі 13 397,94 грн., нарахованих за несвоєчасну сплату компенсації комунальних платежів;

- неустойки в сумі 213 000,00 грн. нарахованої за період з вересня 2023 року до травня 2024 року у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення приміщення договором оренди приміщення № АК/45-2/23 від 03.01.2023.

Позивач значив про те, що:

- між ним та відповідачем було укладено договір оренди приміщення № АК/45-2/23 від 03.01.2023 предметом оренди за яким є частина (20 кв.м.) нежитлового приміщення № 45 загальною площею 50 кв.м., яке знаходиться на 1 поверсі в будинку № 1/1 по вулиці Макаренка у м Білопіллі, 41800;

- з огляду на встановлення позивачем порушення відповідачем умов спірного договору, а саме самовільне зайняття останнім всього приміщення площею 50 кв.м., позивач листом від 11.08.2023 повідомив відповідача про дострокове розірвання спірного договору з 01.09.2023 право на що надано позивачу в силу положень п. 6.1 договору, а відтак такий договір є розірваним;

- водночас відповідач спірне приміщення позивачу не повернув, а продовжував ним користуватися;

- в свою чергу і під час дії спірного договору відповідач зобов'язання зі сплати орендної плати та комунальних платежів виконував не у повному обсязі;

- з огляду вказані обставини відповідач має сплатити на користь позивача оренду плату, плату за позадоговірне користування всією площею приміщення, неустойку, комунальні платежі, а також нараховані за несвоєчасне виконання сплати таких платежів 3 % річних, інфляційні втрати та пеню.

З наданого позивачем розрахунку боргу слідує, що позовні вимоги позивачем розраховують виходячи з наступного:

- відповідно до розділу 4 договору оренди розмір щомісячної орендної плати становить 1 000 грн. Сторони домовились, що нарахування орендної плати починається з 01 лютого 2023 року;

- з огляду на укладення сторонами додаткової угоди № 1 від 10.01.2023, відповідач додатково до суми орендної плати, визначеної п. 4.1 договору (1 000,00 грн.), щомісячно сплачує орендодавцю кошти у розмірі 6 000,00 грн.;

- з 01.09.2023 до 31.12.2023, у зв'язку з не звільненням відповідачем приміщення після розірвання спірного договору оренди, позивачем нараховувалась відповідачу орендна плата за фактичне позадоговірне користування всією площею приміщення у розмірі 22 000,00 грн., а з 01.01.2024 до 31.05.2024 - у розмірі 25 000,00 грн.;

- виставлені рахунки-фактури, разом з рахунками з компенсації отриманих комунальних послуг, направлялись відповідачу щомісячно з 01.10.2023;

- на суму заборгованості за користування приміщенням позивач нарахував відповідачу 3% річних в сумі 3 139,99 грн., інфляційні втрати в сумі 4106,00грн., пеню в сумі 28 672,03 грн.;

- у спірному договорі сторонами погоджено, що додатково до орендної плати до 05-го числа поточного місяця орендар сплачує за електроенергію та в осінньо-зимовий період за опалення приміщення, вартість опалення орендованого приміщення в осінньо-зимовий період становить 1 000,00 грн. в місяць та здійснюється щомісячно;

- сума заборгованості зі сплати компенсації спожитої електроенергії та опалення становить 57 420,30 грн., на яку позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 1 434,99 грн., 3 % річних в сумі 1 480,95 грн. та пеню в сумі 13 397,94 грн..

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- твердження позивача про зайняття 50,0 кв.м. приміщення замість 20,0 кв.м., як визначено у спірному договорі, не підтверджено жодним доказом;

- додані до позовної заяви акти звірки взаєморозрахунків ФОП Одринченка В.О. з ФОП Павленко Л.С. свідчать про те, що частина нежитлового приміщення № 45 по вул. Макаренка, буд. 1/1 в м. Білопіллі перебувала в оренді у ФОП Павленко Л.С.;

- додатковою угодою від 20.06.2023 сторони домовились зменшити орендну плату до 5 000,00 грн.

- у тексті додаткової угоди про розірвання спірного договору та акту повернення орендованого приміщення, що були надіслані позивачем, зазначений договір оренди № АК/45-2/22, а не № АК/45-2/23, який укладений між сторонами, а отже вони не мають відношення до укладеного між сторонами договору;

- відповідач постійно сплачував за комунальні послуги. При цьому рахунки - фактури, які додані до позовної заяви, не містять відомостей про їх отримання представником орендаря та містять посилання на неіснуючий договір оренди;

- 29.02.2024 орендар виїхав з орендованого приміщення, про що складений акт повернення нежитлового приміщення, який направлений засобами поштового зв'язку на адресу орендодавця з фотопідтвердженням. Щодо повернення ключів від приміщення, відповідач зазначає, що прийняв в оренду частину приміщення, ключі від приміщення не отримував, що підтверджується актом прийому - передачі від 03.01.2023, в якому відомості про передачу ключів від орендодавця до орендаря відсутні.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що:

- додані позивачем до позовної заяви акти звірки взаєморозрахунків з ФОП Павленко Л.С. підтверджують укладення договорів з постачальниками електроенергії, води та водовідведення, опалення, що підведені та надавались в орендованому приміщенні у період з 01.01.2023 до 01.03.2024, а також сплату відповідних послуг ФОП Одринченко В.О. ФОП Павленко Л.С. в зазначеному в доданих актах обсязі. Саме на підставі нарахувань, отриманих від постачальників послуг та наданих позивачу ФОП Павленко Л.С., позивач виставляє рахунки на оплату компенсації витрат спожитих орендарем комунальних послуг, що підтверджують об'єм та вартість спожитих відповідачем електроенергії, води, водовідведення та опалення в займаному ним приміщенні;

- щодо посилання відповідача на помилку в одній цифрі в нумерації договору, позивач зазначає, що при розробці договору оренди приміщення № АК/45-2/23 від 03.01.2023 виникла та не була вчасно помічена і усунена відповідна помилка, а саме замість цифри «23» в номері договору правильно мала бути зазначена цифра « 22». В наступних юридичних та бухгалтерських документах до договору, вже з 05.01.2023, вказану помилку в базі позивача було виправлено автоматично, тому додатки та всі рахунки до договору мали вже вірну нумерацію, але відмінну на одну цифру від нумерації самого договору. При цьому інші договори оренди приміщення між сторонами не укладались;

- після встановлення факту самовільного зайняття відповідачем всієї площі приміщення в липні 2023 року, з серпня 2023 року позивачем щомісячно направлялись на адресу відповідача листи з документами, які відповідачем отримувались та ігнорувались;

- з початку травня 2024 року в місті Білопілля почались активні бойові дії, а 10 травня було оголошено евакуацію. У зв'язку з зазначеним, саме 15 травня 2024 року відповідачем було звільнено приміщення. Крім того цифри на лічильниках води і електроенергії з 29.02.2024 значно зросли, що також підтверджує використання приміщення.

У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що:

- сторони не підписували додаткової угоди щодо збільшення орендної площі, позивач не складав акт про фактичне використання відповідачем орендованої площі в збільшеному розмірі, а відтак нарахування з 02.09.2023 орендної плати в розмірі 22 000,00 грн. неправомірне;

- позивачем в повідомленні про розірвання зазначений інший договір оренди, в телефонному режимі між сторонами була досягнута домовленість щодо дії договору оренди;

- розрахунок індексу інфляції та 3 % річних зроблений не коректно, оскільки нарахування зроблені на неправомірно нараховану орендну плату;

- умовами спірного договору передбачено відшкодування витрат на електроенергію та опалення, а витрати по водовідведенню не були передбачені. Позивачем не надані належні та допустимі докази щодо кількості спожитої відповідачем електроенергії. Позивач надав рахунки на все приміщення, а відповідач орендував тільки 20 кв.м. Всі витрати по відшкодуванню комунальних послуг відповідач сплатив в повному обсязі.

Також позивач подав заяву в якій просить суд виключити з числа доказів по справі додаткову угоду до договору оренди від 20.06.2023, у зв'язку з її недійсністю та фальсифікацією відповідачем, зазначивши, що:

- дійсно позивачем було підготовлено та направлено відповідачу два автентичних екземпляра підписаної позивачем додаткової угоди до договору, проте, відповідачем не було підписано та повернуто екземпляр позивача;

- згодом позивачу стало відомо, що з 13.04.2023 у відповідача змінився керівник, а саме замість Бєлінського Володимира Олександровича директором підприємства стала Бєлінська Людмила Володимирівна;

- оскільки додаткова угода датована 20.06.2023, а зміна директора відбулась 13.04.2023, підготовлена та підписана неповноважною особою додаткова угода є недійсною. Щодо підписання іншої угоди, зі зміною в ній інформації щодо повноважної особи, відповідач до позивача не звертався;

- відповідач передрукувавши отриманий екземпляр додаткової угоди від 20.06.2023, сфальсифікував номер договору, а саме змінив цифру « 2» в номері договору, зазначеному в направленій позивачем додатковій угоді, на цифру « 3» та підробив підпис позивача і Бєлінського Володимира Олександровича - директора відповідача.

У відповіді на письмові пояснення позивач зазначив, що:

- за сфальсифікованою відповідачем угодою мало відбутись зниження ціни оренди, а не її підвищення, як зазначає відповідач. У червні місяці відповідач просив знизити орендну плату, ніби то через обстріли на прикордонні. З урахуванням того, що відповідач здійснював продаж соціального продукту для населення печива та інших солодощів власного виробництва, позивач погодився на прохання відповідача знизити орендну плату до 5 000,00 грн.;

- пізніше позивачу, який територіально знаходиться в м. Харкові, стало відомо, що замість 20 кв. м площі приміщення, передбачених договором, відповідач самовільно та без погодження зайняв всю площу приміщення в 50 кв.м. Позивач попередив відповідача про розірвання договору, а так як відповідач під час переговорів погодився звільнити приміщення, йому було направлено не тільки лист про розірвання, а й додаткову угоду про зміну дати закінчення строку дії договору та підписаний позивачем проект акту повернення приміщення;

- всупереч умовам договору та діловій практиці відповідач не повідомив позивача про зміну керівника, а тому його посилання на те, що саме через позивача відповідачем передруковано отриманий ним з некоректним зазначенням керівника підприємства документ, та сфальсифіковано підпис не тільки колишнього директора, а і підпис позивача, є не тільки безпідставним, а й містить ознаки кримінального правопорушення;

- після розірвання договору оренди 20 кв. м. приміщення, позивач щомісяця направляв відповідачу рахунки-фактури на оплату за користування всією площею приміщенням та на компенсацію спожитих комунальних послуг. Відповідач заперечень на них не направляв, відповідно погоджував, адже приміщення не звільняв, періодично сплачував компенсацію спожитих комунальних послуг, ні до позивача, ні до суду про незаконність нарахувань не звертався;

- поведінка відповідача, який отримавши повідомлення про розірвання договору, замовчував помилку в нумерації договору, задля подальшого користування приміщенням всупереч умовам договору, з ціллю уникнення оплати реальної вартості оренди приміщення, є недобросовісною;

- при укладенні договору оренди не передбачалось користування відповідачем водою та водовідведенням, але пізніше відповідачем, разом з показами лічильника електроенергії, подавались покази лічильника води, тому, за усною домовленістю, позивачем проводились нарахування і за спожиту відповідачем воду та водовідведення, які виставлялись в рахунках за спожиті комунальні послуги, разом з опаленням та електроенергію, які оплачувались відповідачем. При цьому відповідачем добровільно було сплачено рахунки за спожиті ним комунальні послуги за листопад, грудень 2023 року, січень, лютий 2024 року в повному обсязі, в тому числі з нарахуванням компенсації за спожите опалення площі 50 кв. м., компенсації плати за воду та водовідведення чим відповідач погодив та підтвердив, що договір оренди був розірваним, та ним займано саме 50 кв. м. опалювальної площі;

- у рахунках постачальників послуг нарахування проведені відповідно до загального лічильника електроенергії всієї будівлі та загального лічильника води будівлі, а не лише за спожиті послуги в 45 приміщенні, яке займав відповідач. Надалі, відповідно до індивідуальних лічильників орендарів в кожному окремому приміщенні, сума нарахувань постачальників послуг, за вказаними постачальниками тарифами, розподіляється на споживачів-орендарів, за наданими ними показами їх індивідуальних лічильників, після чого на погодження їм виставляються рахунки-фактури, які ними перевіряються, на правильність нарахувань та сплачуються кожним, відповідно до спожитого.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 29 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 39 027,83 грн. заборгованості з компенсації витрат на комунальні послуги, 7 679,39 грн. пені, 1 470,00 грн. інфляційних втрат, 1 178,30 грн. 3% річних, за несвоєчасну сплату орендної плати за період з лютого до серпня 2023 року включно, 8 782,04 грн. пені, 1 369,69 грн. інфляційних втрат, 1 330,63 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату компенсації комунальних послуг, 14 000,00 грн. неустойки, 1 557,57 грн. витрат по сплаті судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції:

- встановивши, що оригіналу додаткової угоди № 1 від 20.06.2023 до договору №АК/45-2/23 від 03.01.2023 відповідач не подав (наданий відповідачем оригінал додаткової угоди № 1 від 20.06.2023 не є тотожним наявній в матеріалах справи копії додаткової угоди, зокрема містить інший номер договору - № АК/45-2/22) дійшов висновку про те, що за період з 01.02.2023 до 30.08.2023 розмір орендної плати становить 7 000,00 грн. за місяць з (всього 49 000 грн.);

- встановивши, що згідно з наявними у справі платіжними інструкціями відповідач сплатив орендну плату в загальній сумі 20 000,00 грн. (без зазначення у призначенні платежу за який місяць сплачується орендна плата), дійшов висновку про те, що заборгованість з орендної плати за цей період складає 29 000 грн.;

- зазначив, що згідно з платіжним дорученням № 1705 від 13.02.2024 відповідач сплатив орендну плату в сумі 42 000 грн., проте у призначенні платежу відповідач чітко зазначив, що орендна плата сплачується за період з вересня 2023 року до лютого 2024 року, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави враховувати зазначений платіж в рахунок сплати орендної плати за період з лютого до серпня 2023 року.

- встановивши, що за умовами спірного договору оренди відповідач зобов'язаний оплачувати вартість витрат за спожиті електроенергію, водопостачання, водовідведення, опалення приміщення і з огляду на вказане позивачем відповідачу виставлялись відповідні рахунки, визнав правомірною вимогу позивача щодо відшкодування витрат за період з січня 2023 року до серпня 2023 року на електроенергію, водопостачання та водовідведення у загальній сумі 54 944,83 грн., в тому числі за електроенергію 53 233,74 грн. за водопостачання та водовідведення 1 711,09 грн. При цьому суд визнав необґрунтованим нарахування експлуатаційних витрат (всього 3846 грн. 13 коп.) відшкодування яких умовами спірного договору не передбачено;

- встановивши, що матеріалами справи підтверджено факт оплати відповідачем компенсації витрат на комунальні послуги за липень-серпень 2023 року в загальній сумі 18 917 грн., визнав правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в цій частині шляхом стягнення з відповідача 39 027,83 грн.;

- встановивши, що п 6.1. спірного договору встановлено не право сторін на односторонню відмову від договору, що не допускається відповідно до ч. 1 ст. 291 ГК України, а право дострокового розірвання договору шляхом повідомлення однією стороною другої сторони, відтак, враховуючи, що умови такого договору не містить ані підстав розірвання договору, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів, виснував, що реалізація права на розірвання договору оренди здійснюється з дотриманням порядку, встановленого статтею 188 ГК України, що означає, що якщо одна сторона надіслала повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, а інша не відповіла, і сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, то у такому разі заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, і лише, якщо судовим рішенням договір розірвано, такий договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням;

- зазначивши, що докази згоди відповідача на розірвання спірного договору з 01.09.2023 в матеріалах справи відсутні, відповідач факт дострокового розірвання такого договору заперечує, спір про розірвання договору в суді не розглядався, дійшов висновку про те, що підстави вважати договір оренди припиненим з 01.09.2023 відсутні, а відтак такий договір оренди припинив свою дію 31.12.2023, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено;

- встановив, що згідно з платіжним дорученням № 1705 від 13.02.2024 відповідач сплатив орендну плату в сумі 42 000 грн., в тому числі за період з вересня до грудня 2023 року та повністю оплатив компенсацію витрат на комунальні послуги згідно з виставленими рахунками за цей період;

- визнав такими, що не підтверджені доказами твердження позивача про те, що відповідач користувався всією площею приміщення № 45 з вересня 2023 року, з огляду на що відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 171 000,00 грн. за фактичне користування всією площею приміщення № 45 за їх необґрунтованістю та в частині стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги при позадоговірному користуванні за період з березня до травня 2024 року в сумі 14 546,38 грн.

- встановивши, що до 29.02.2024 відповідач не вчиняв жодних дій щодо повернення орендованого приміщення позивачу, визнав вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України правомірними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача неустойки за період з січня до лютого 2024 року у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, виходячи з розміру орендної плати, визначеної сторонами у договорі (7 000,00 грн.) та з урахуванням сплати відповідачем за січень-лютий 2024 року 14 000,00 грн. в рахунок орендної плати (згідно з платіжним дорученням № 1705 від 13.02.2024) після закінчення строку дії договору та відмовив у задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 199 000,00 грн.;

- перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, з урахуванням умов договору, в межах нарахованих сум та періоду, частково задовольнив вказані вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємця Одринченко Віталій Олексійович звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 в частині відмови у стягненні з боржника плати за позадоговірне користування приміщенням з вересня 2023 року по 31 травня 2024 року в сумі 213 000,00 грн. та в частині відмови у стягненні з боржника компенсації за спожиті комунальні послуги при позадоговірному користуванні приміщення за березень, квітень та травень місяці 2024 року в сумі 26 931,56 грн., додатково до стягнутої з боржника рішенням Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 суми боргу, стягнути з відповідача плату за позадоговірне користування приміщенням з вересня 2023 року по 31 травня 2024 року в сумі 213 000,00 грн. та компенсацію за спожиті комунальні послуги при позадоговірному користуванні приміщення за березень, квітень та травень місяці 2024 року в сумі 26 931,56 грн.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що рішення в оскаржуваній частині є незаконним, винесеним помилково, з порушенням норм процесуального права, наслідком чого стало порушення матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що суд першої інстанції:

- дійшов невірного висновку про те, що спірний договір не було розірвано з 01.09.2023, оскільки пославшись на висновки Верховного Суду у постанові від 07.03.2023 по справі № 909/1199/21 (п.25-50), суд першої інстанції не врахував висновки у цій же справі судді Верховного Суду Вронської Г.О. викладені в окремій думці від 07.03.2023;

- не надав належної оцінки тому, що відповідач не заявляв заперечення і після отримання кожного місяця рахунки за позадоговірне користування приміщенням і рахунки з компенсації спожитих послуг при позадоговірному користуванні приміщенням, сплачуючи рахунки з компенсації спожитих послуг при позадоговірному користуванні приміщенням.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 справу № 927/287/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

26.03.2025 до суду від позивача надійшла заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься квитанція № 6544-5268-9773-6797 від 26.03.2025 про сплату (доплату) 719,90 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24, постановлено справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 927/287/24 призначено до розгляду на 29.04.2025 об 11 год. 30 хв., витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали справи № 927/287/24.

Крім того, не погоджуються з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» також звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 в частині стягнення 29 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 7 679,39 грн. пені, 1 470,00 грн. інфляційних втрат, 1 178,30 грн. 3% річних, за несвоєчасну сплату орендної плати за період з лютого до серпня 2023 року включно, 8 782,04 грн. пені, 1 369,69 грн. інфляційних втрат, 1 330,63 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату компенсації комунальних послуг.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що судове рішення не відповідає дійсним обставинам справи, внаслідок чого при винесення оскаржуваного судового рішення були порушені норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- позивач підтвердив факт зміни розміру орендної плати з 01.07.2023, додавши до позовної заяви копії надісланих на адресу відповідача рахунків, в яких за лютий-червень позивач виставив рахунки на суму 7 000,00 грн. щомісяця, за липень-серпень 2023 року рахунки на суму 5 000,00 грн. щомісяця;

- отже, враховуючи те, що за період користування приміщенням з 01.02.2023 по 31.12.2023 відповідач повинен був сплатити 65 000,00 грн., а згідно наданих квитанцій щодо здійснення оплати орендної плати відповідач сплатив за цей період 60 000,00 грн., заборгованість з орендної плати за період з 01.02.2023 по 31.12.2023 складає 5 000,00 грн.;

- відшкодування комунальних послуг орендодавцю не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, а відтак нарахування 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасну сплату комунальних платежів є незаконним.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідач) (складу суду) від 31.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» у справі № 927/287/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги - надання суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн. 60 коп. у встановленому порядку.

04.04.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, в додатках до якого міститься платіжна інструкція № 5003 від 03.04.2025 про сплату судового збору в сумі 3 633,60 грн.

07.04.2025 до суду надійшли матеріали цієї справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24, об'єднані апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» та Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича в одне провадження для спільного розгляду у справі № 927/287/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу призначено до розгляду на 29.04.2025 об 11 год. 30 хв.

10.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 вказану заяву задоволено.

28.04.2025 до суду від позивача надійшов відзив (заперечення) на апеляційну скаргу відповідача, в яких заявник просить відмовити відповідачу у задоволенні поданої апеляційної скарги в повному обсязі, пославшись на те, що зобов'язання зі сплати комунальних платежів є грошовим, а також зауважив на раніше викладеній позиції в обґрунтування підстав для задоволення власної апеляційної скарги.

Розпорядженням в. о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 № 09.1-08/1077/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/287/24 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 28.04.2025 по 11.05.2025 включно.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 справа № 927/287/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Коробенко Г.П.) апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24,сторони повідомлено, що розгляд апеляційних скарг відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 29.04.2025 об 11 год. 30 хв.

29.04.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в якому заявник:

- просить розгляд справи провести за відсутності позивача на підставі поданих ним у справі документів, письмових пояснень та доказів та зазначає, що у разі необхідності, на вимогу суду, позивачем будуть додатково надані необхідні пояснення та докази;

- зазначає, що апеляційні вимоги, заявлені позивачем в поданій ним апеляційній скарзі, підтримує та просить їх задовольнити, а у задоволення апеляційної скарги відповідача відмовити;

- зауважує на некоректній поведінці під час розгляду справи представника відповідача Потапової Сніжани Михайлівни, а саме - подання до суду у відзиві на позовну заяву сфальшованого документу, задля обґрунтування неправомірних дій боржника при неналежному виконанні ним умов укладеного договору, тривалий час ігнорування вимог суду першої інстанції про витребування оригіналу доданого до відзиву сфальшованого документу, затягування процесу шляхом неодноразового подання клопотань про перенесення судового засідання через відсутність електроенергії, подання необґрунтованої апеляційної скарги.

Станом на 29.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та інших клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача свою апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив,

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Позов заявлено про стягнення з відповідача 522 652,20 грн., які складаються з:

- заборгованості з орендної плати в сумі 200 000,00 грн., нарахованої за договором оренди приміщення № АК/45-2/23 від 03.01.2023 за період з 01.02.2023 по 01.09.2023 та плати за позадоговірне користування всією площею приміщення з 02.09.2023 до 31.05.2024;

- інфляційних втрат в сумі 4 106,00 грн., 3 % річних в сумі 3 139,99 грн. та пені в сумі 28 672,03 грн., нарахованих за несвоєчасну сплату орендної плати;

- заборгованості з компенсації комунальних платежів в сумі 57 420,30 грн.;

- інфляційних втрат в сумі 1 434,99 грн., 3 % річних в сумі 1 480,95 грн. та пені в сумі 13 397,94 грн., нарахованих за несвоєчасну сплату компенсації комунальних платежів;

- неустойки в сумі 213 000,00 грн. нарахованої за період з вересня 2023 року до травня 2024 року у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення приміщення договором оренди приміщення № АК/45-2/23 від 03.01.2023.

Правові позиції сторін детально наведені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

03.01.2023 між сторонами укладений договір № АК/45-2/23 (далі договір) за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає в оренду у строкове платне користування частину нежитлового приміщення № 45, яке знаходиться на 1 поверсі в будинку № 1/1 по вулиці Макаренка у м Білопіллі, 41800, на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 1.1. договору площа орендованого приміщення становить 20 кв.м.

Приміщення передається в оренду для розміщення магазину продовольчих товарів (п. 1.4. договору).

Право користування приміщенням переходить до орендаря одночасно з підписанням Акту приймання-передачі приміщення (п. 1.5. договору).

Факт передачі в оренду відповідачу частини нежитлового приміщення першого поверху, що знаходиться за адресою: Сумська область, м. Білопілля, вул. Макаренка, буд. 1/1, приміщення 45, площею 20 кв.м. підтверджується актом від 03.01.2023. В акті зафіксовано, що в приміщенні наявне електропостачання, вода, каналізація, опалення.

Згідно з п. 2.4.3., 2.4.4. договору орендар зобов'язаний незалежно від результату своєї господарської діяльності своєчасно сплачувати орендну плату, вносити заставний платіж. Незалежно від результату своєї господарської діяльності своєчасно оплачувати вартість витрат за спожиті орендарем комунальні послуги: електроенергію, водопостачання, водовідведення відповідно до тарифів на комунальні послуги і згідно з показами приладів обліку, встановлених в приміщенні, сплачувати послуги з опалення приміщення.

Відповідно до п. 3.2. договору після закінчення терміну дії договору або при достроковому його розірванні сторони протягом 5 (п'яти) банківських днів після закінчення місяця, в якому було підписано Акт прийому-передачі (повернення), проводять звірку розрахунків по оплаті послуг оренди та комунальних платежів.

Орендар повертає приміщення орендодавцю протягом п'яти наступних днів після закінчення дії договору по акту прийому-передачі приміщення (далі «Акт повернення») в належному справному стані (чистому, прибраному) з урахуванням нормального зносу, звільненому від обладнання і майна орендаря і третіх осіб. Приміщення вважається повернутим з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту повернення. В акті повернення вказується технічний стан приміщення на момент повернення, а також наявність або відсутність заборгованості і претензій сторін один до одного. У разі якщо в день закінчення терміну дії договору орендар ухиляється від підписання Акту прийому- передачі Приміщення, орендодавець має право звільнити приміщення від майна орендаря. Орендодавець не несе відповідальності за майно орендаря.

Згідно з п. 4.1., 4.1.1. договору розмір щомісячної орендної плати становить 1 000 (одна тисяча) гривень. Сторони домовились, що нарахування орендної плати по договору починається з 01 лютого 2023 року.

Відповідно до п. 4.1.2., 4.4., 4.5. договору оплата орендної плати за поточний місяць здійснюється орендарем не пізніше 5 (п'ятого) числа поточного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця відповідно до договору, незалежно від отримання ним рахунку на таку сплату.

Сторони узгодили, що додатково до орендної плати, згідно з п.4.1. договору, до 05-го числа поточного місяця орендар сплачує за електроенергію та в осінньо-зимовий період за опалення приміщення.

Вартість опалення орендованого приміщення в осінньо-зимовий період становить 1 000 (одна тисяча) гривень в місяць та здійснюється щомісячно.

Після закінчення терміну дії договору, або у разі його дострокового розірвання, сума орендної плати і витрати за спожиті комунальні послуги, обчислюються на день фактичного повернення приміщення орендодавцю за актом повернення. Остаточні розрахунки між сторонами проводяться протягом 10 (десяти) банківських днів після закінчення місяця, в якому було підписано акт прийому-передачі (повернення).

За умовами п. 5.1.1, 5.1.2. договору за прострочення оплати послуг оренди приміщення, починаючи з 16-го (шістнадцятого) числа поточного місяця, з орендаря на користь орендодавця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

За прострочення оплати відшкодування отриманих орендарем комунальних послуг, починаючи з 16-го (шістнадцятого) числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, з орендаря на користь орендодавця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пункт 6.1. договору визначає, що договір може бути розірваний достроково шляхом письмового повідомлення однією стороною другої сторони за 30 днів до дати такого розірвання.

Договір набуває чинності 03.01.2023 і діє по 31.12.2023, а в частині взаємних розрахунків і відповідальності сторін - до повного виконання умов договору (п. 9.1 договору).

Згідно з додатковою угодою № 1 від 10.01.2023 сторони доповнили пункт 4.1 розділу 4 договору оренди пунктом 4.1.3 за умовами якого з 01 лютого 2023 року орендар, додатково до суми орендної плати, визначеної п. 4.1 договору, щомісячно сплачує орендодавцю кошти у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 20.06.2023 сторони доповнили пункт 4.1 розділу 4 договору оренди пунктом 4.1.3 за умовами якого з 01 липня 2023 року сума орендної плати становить 5000 грн. (копія додаткової угоди додана відповідачем до відзиву, а.с. 136, том 1).

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (п. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено вище у позові позивач, серед іншого, просить стягнути з відповідача заборгованості з орендної плати нарахованої за період з 01.02.2023 по 01.09.2023.

З матеріалів справи слідує, що на сплату орендної плати за лютий-червень позивач виставив відповідачу відповідні рахунки на суму 7 000,00 грн. щомісяця, за липень-серпень 2023 року рахунки на суму 5 000,00 грн. щомісяця, проте у позовній заяві позивач заявив до стягнення орендну плату, з урахуванням розміру орендної плати за липень-серпень 2023 року в сумі 7 000,00 грн. щомісяця.

При цьому відповідач частково заперечив проти нарахування орендної плати, пославшись на те, що додатковою угодою від 20.06.2023 сторони домовились зменшити орендну плату до 5 000,00 грн.

Позивач проти підписання такої угоди заперечив, зазначивши, що відповідач не повернув йому примірник додаткової угоди від 20.06.2023 до договору з підписом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оригіналу додаткової угоди № 1 від 20.06.2023 до договору №АК/45-2/23 від 03.01.2023, яку відповідач додав до відзиву на позовну заяву, він суду не надав.

При цьому, згідно з клопотанням від 17.01.2025 відповідач подав суду для огляду оригінал додаткової угоди № 1 від 20.06.2023, який не є тотожним наявній в матеріалах справи копії додаткової угоди, зокрема містить інший номер договору - № АК/45-2/22, з огляду на що суд першої інстанції цілком вірно, з посиланням на приписи ч. 6 ст. 91 ГПК України (якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги) не прийняв до уваги копію цієї додаткової угоди, що подана відповідачем разом з відзивом на позовну заяву.

В свою чергу копія додаткової угоди чи оригінал, що містить у тексті номер договору АК/45-2/22 відповідачем у встановлений судом строк, на стадії підготовчого провадження, не подані, а відтак суд першої інстанції цілком вірно, з посиланням на приписи ч. 8 ст. 80 ГПК України (докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї) не прийняв до розгляду поданий суду для огляду на стадії розгляду справи по суті оригінал цієї угоди.

При цьому те, що позивач виставляв рахунки на сплату орендної плати за липень-серпень 2023 року на суму 5 000,00 грн. вказаних вище висновків не спростовує та не може вважатися належним, допустимим та достатнім доказом укладення сторонами додаткової угоди № 1 від 20.06.2023.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно виходив з того, що місячний розмір орендної плати за період з 01.02.2023 до 30.08.2023 становить 7 000,00 грн., а всього за вказаний період 49 000,00 грн.

Водночас, згідно з платіжними інструкціями № 594 від 07.02.2023, № 718 від 08.03.2023, № 817 від 05.04.2023, № 933 від 08.05.2023, № 1050 від 06.06.2023, № 1155 від 06.07.2023, № 512 від 11.08.2023, № 1359 від 13.09.2023 відповідач сплатив орендну плату в загальній сумі 20 000,00 грн. (без зазначення у призначенні платежу за який місяць сплачується орендна плата).

Також, згідно з платіжним дорученням № 1705 від 13.02.2024 відповідач сплатив орендну плату в сумі 42 000 грн., проте у призначенні платежу відповідач чітко зазначив, що орендна плата сплачується за період з вересня 2023 року до лютого 2024 року, у зв'язку з чим підстави враховувати зазначений платіж в рахунок сплати орендної плати за період з лютого до серпня 2023 року відсутні.

Обставини сплати орендної плати 04.09.2023 в сумі 6000 грн., 13.09.2023 в сумі 10 000,00 грн. («ав. звіт», пояснення відповідача, а.с. 189, том 2) не підтверджені доказами.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що заборгованість з орендної плати за цей період складає 29 000,00 грн. (49 000,00-20 000,00) та задовольнив вказані позовні вимоги. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

У п.п. 2.4.4., 4.3. договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний оплачувати вартість витрат за спожиті електроенергію, водопостачання, водовідведення, опалення приміщення.

На компенсацію витрат на опалення у січні-березні 2023 року позивач виставив відповідачу рахунок від 03.04.2023 на суму 3 000,00 грн.

На компенсацію витрат на комунальні послуги позивач виставив відповідачу: за січень 2023 року рахунок від 02.02.2023 на суму 5 227,18 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 4739,41 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 145,80 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 341,96 грн.; за лютий 2023 року рахунок від 02.03.2023 на суму 5402,15 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 4903,14 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 145,60 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 353,41 грн.; за березень 2023 року рахунок від 03.04.2023 на суму 6948,08 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 6275,64 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 217,89 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 454,55 грн.; за квітень 2023 року рахунок від 02.05.2023 на суму 6088,28 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 5473,98 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 216,00 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 398,30 грн.; за травень 2023 року рахунок від 02.06.2023 на суму 7078,51 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 6390,85 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 224,58 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 463,08 грн.; за червень 2023 року рахунок від 02.07.2023 на суму 8526,72 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 7817,40 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 151,50 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 557,82 грн.; за липень 2023 року рахунок від 02.08.2023 на суму 9236,58 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 8120,34 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 511,98 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 604,26 грн.; за серпень 2023 року рахунок від 04.09.2023 на суму 10283,47 грн., до якого включено витрати на електроенергію в сумі 9512,98 грн., витрати за воду та водовідведення в сумі 97,74 грн., а також експлуатаційні витрати в сумі 672,75 грн.

З вказаних рахунків вбачається, що до вартості послуг позивачем включено експлуатаційні витрати на загальну суму 3846,13 грн., проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, відшкодування таких витрат відповідачем у договорі сторонами погоджено не було, з огляду на що підстави для стягнення вартості таких послуг відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що позивач має право на відшкодування за рахунок відповідача комунальних послуг в сумі 54 944,83 грн., в тому числі за електроенергію 53 233,74 грн., за водопостачання та водовідведення 1 711,09 грн.

За умовами договору строк оплати витрат за спожиті електроенергію, опалення приміщення до 5 (п'ятого) числа поточного місяця.

Водночас, враховуючи, що строк оплати витрат на водопостачання та водовідведення договором не встановлений, до визначення моменту виникнення грошового зобов'язання в цій частині підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пред'явлення вимоги має бути вчинено в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до боржника. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, виставлені позивачем рахунки за період з січня до серпня 2023 року надіслані відповідачу 10.10.2023 та отримані останнім 19.10.2023 (поштова накладна, опис вкладення, роздруківка з сайту Укрпошти за пошуком поштових відправлень а.с. 48-50, том 1), а відтак відповідно, витрати на водопостачання та водовідведення відповідач мав оплатити у строк до 26.10.2023.

З урахуванням викладеного, а також факту оплати відповідачем компенсації витрат на комунальні послуги за липень-серпень 2023 року в загальній сумі 18 917,00 грн. (04.09.2023 в сумі 8 633,00 грн. за липень 2023 року, 13.09.2023 в сумі 10 284,00 грн. за серпень 2023 року), заборгованість з компенсацій витрат на комунальні послуги (електроенергія, водопостачання та водовідведення) за період січень-серпень 2023 року становить 36 027,83 грн., доказів сплати якої відповідач не подав. Крім цього, 3000 грн. заборгованості за опалення (січень-березень 2023 року), докази сплати якої відсутні в матеріалах справи, відповідачем не подані.

Обставини оплати комунальних послуг 13.09.2023 в сумі 284 грн., 04.09.2023 в сумі 2633 грн. («ав. звіт», пояснення відповідача, а.с. 189, том 2) не підтверджені доказами.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно, визнав правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в цій частині шляхом стягнення з відповідача 39 027,83 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо розірвання договору з 01.09.2023, стягнення плати за фактичне користування всією площею приміщення № 45 та відшкодування витрат на комунальні послуги за період з вересня 2023 року до травня 2024 року за фактичне користування всією площею приміщення № 45, слід зазначити про таке.

Листом від 11.08.2023 позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору з 1 вересня 2023 року. До листа позивач додав проекти додаткової угоди від 11.08.2023 та акту повернення об'єкта оренди від 01.09.2023 (опис вкладення, поштова накладна від 15.08.2023, а.с. 43-47, том 1). Відповідне поштове відправлення вручене відповідачу 22.08.2023.

За період з вересня до грудня 2023 року позивач щомісяця виставляв відповідачу рахунки на оплату фактичного позадоговірного користування всією площею приміщення № 45 на суму 22 000 грн. щомісяця, а також за січень-травень 2024 року - на оплату фактичного позадоговірного користування всією площею приміщення № 45 на суму 25 000,00 грн. щомісяця.

Відповідачу також були виставлені рахунки на оплату фактично отриманих комунальних послуг при позадоговірному користуванні приміщенням за період з вересня до травня 2024 року (рахунки від 02.10.2023, від 01.11.2023, від 01.12.2023, від 02.01.2024, від 01.02.2024, від 01.03.2024, від 01.04.2024, від 01.05.2024, від 17.05.2024).

Рахунки від 02.10.2023, від 01.11.2023, від 01.12.2023, від 02.01.2024, від 01.02.2024, від 01.03.2024 повністю оплачені відповідачем (платіжною квитанцією від 23.10.2023 за вересень 2023 року в сумі 7 579,86 грн.; платіжною квитанцією від 13.11.2023 за жовтень 2023 року в сумі 7 132,25 грн.; платіжною квитанцією від 18.12.2023 за листопад 2023 року в сумі 13 310,25 грн.; платіжною квитанцією від 20.01.2024 за грудень 2023 року в сумі 13 475,38 грн.; платіжною інструкцією № 1826 від 22.02.2024 за січень 2024 року в сумі 12 437,45 грн.; платіжною інструкцією № 1940 від 06.03.2024 за лютий 2024 року в сумі 12 385,18 грн.); стягнення заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги за період з вересня 2023 року до лютого 2024 року не є предметом спору у справі.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з відшкодування витрат на комунальні послуги при позадоговірному користуванні за період з березня до травня 2024 року в сумі 14 546,38 грн. (згідно з розрахунком позивача 6 747,18 грн. за березень 2024 року, 5 530,00 грн. за квітень 2024 року, 2 269,20 грн. за травень 2024 року).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частина 1 ст. 615 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже розірвання договору в односторонньому порядку та одностороння відмова від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, є правовими наслідками порушення зобов'язання, але самостійними правовими категоріями.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Ці поняття (одностороння відмова в зобов'язання, розірвання договору в односторонньому порядку, одностороння відмова від договору) пов'язані між собою тим, що вони стосуються можливості однієї зі сторін договору припинити дію договору. Проте, між ними є різниця:

- одностороння відмова від зобов'язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов'язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов'язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов'язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом

Особливості припинення договору оренди визначені у ст. 291 ГК України за змістом якої:

- одностороння відмова від договору оренди не допускається;

- договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди;

- договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відмова від договору оренди не допускається в силу закону і сторони не можуть відступити від цього положення, керуючись свободою договору (абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Натомість на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний. Сторона, яка має бажання розірвати договір оренди, повинна мати підстави, передбачені ЦК України для розірвання договору найму, та дотриматися порядку, встановленого ст. 188 ГК України.

За статтею 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, пунктом 6.1. договору встановлено не право сторін на односторонню відмову від договору, що не допускається відповідно до ч. 1 ст. 291 ГК України, а право дострокового розірвання договору шляхом повідомлення однією стороною другої сторони.

В свою чергу п. 6.1. договору не містить ані підстав розірвання договору, ані положень щодо можливості відхилення від загального порядку розірвання господарських договорів.

Як встановлено вище, реалізація права на розірвання договору оренди здійснюється з дотриманням порядку, встановленого статтею 188 ГК України.

Це означає, що якщо одна сторона надіслала повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, а інша не відповіла, і сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, то у такому разі заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. І лише, якщо судовим рішенням договір розірвано, такий договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 07.03.2023 по справі №909/1199/21 (п. 25-50).

У апеляційній скарзі позивач, серед іншого зазначив про те, що пославшись на висновки Верховного Суду у постанові від 07.03.2023 по справі № 909/1199/21 (п.25-50), суд першої інстанції не врахував висновки у цій же справі судді Верховного Суду Вронської Г.О. викладені в окремій думці від 07.03.2023;

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що за змістом положень процесуального законодавства окрема думка судді касаційного суду у певній справі не є обов'язковою для суддів при розгляді іншої справи.

Докази згоди відповідача на розірвання договору з 01.09.2023 в матеріалах справи відсутні, відповідач факт дострокового розірвання договору заперечує, спір про розірвання договору в суді не розглядався, а відтак, як вірно встановив суд першої інстанції, підстави вважати договір оренди припиненим з 01.09.2023 відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Враховуючи зміст п. 9.1 договору, яким встановлено, що договір діє по 31.12.2023, а в частині взаємних розрахунків і відповідальності сторін - до повного виконання умов договору, та відсутність доказів продовження сторонами умов договору, договір припинив свою дію 31.12.2023, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. Докази продовження сторонами строку дії договору відсутні.

Водночас за змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, стягнення передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі після припинення договору найму.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 формульовано наступну правову позицію:

- користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин;

- відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин;

- правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

- після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

- з урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України ;

- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно;

- отже, положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України).

Отже врахуванню при вирішенні цього спору підлягають останні правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19, якими усунуто різність практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним, а якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, належним способом захисту у цьому разі є позов орендодавця про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14 викладено наступний правовий висновок:

- виходячи зі змісту ч. 1 ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 785 ЦК України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України;

- особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Таким чином, після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірність користування майном, яке було передане в найм (оренду), а тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних (договірних) правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 910/11692/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20, від 27.08.2024 у справі № 924/177/24.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з платіжним дорученням № 1705 від 13.02.2024 відповідач сплатив орендну плату в сумі 42 000,00 грн., в тому числі за період з вересня до грудня 2023 року, а також повністю оплатив компенсацію витрат на комунальні послуги згідно з виставленими рахунками за цей період.

В свою чергу твердження позивача про те, що відповідач користувався всією площею приміщення № 45 з вересня 2023 року не підтверджені доказами, а відповідач цю обставину заперечує.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства саме на позивача покладений обов'язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто у даному випадку саме позивач повинен довести, що відповідач займав більшу частину приміщення, ніж було йому передано в орендне користування за договором, проте належних та допустимих доказів вказаного позивач до матеріалів справи не надав.

Орендована частина приміщення повернута позивачу за актом 29.02.2024, що підписаний відповідачем. Цей акт, разом з фото звільненого приміщення, фото приладів обліку, був надісланий відповідачем позивачу листом від 29.02.2024. Будь-яких доказів на спростування звільнення відповідачем приміщення станом на 29.02.2024, користування орендованим приміщенням до травня 2024 року позивач не подав. Фото вивіски на фасаді будівлі, подане позивачем разом з заявою від 16.07.2024, як доказ користування відповідачем приміщенням після 29.02.2024, на може вважатися належним доказом на підтвердження вказаних обставин, оскільки з відповідного доказу неможливо встановити дату, станом на яку фото зроблене. Актом приймання-передачі частини приміщення в оренду не було зафіксовано факту передачі відповідачу ключів від приміщення, останній цю обставину заперечує. При цьому слід врахувати, що відповідач за договором орендував не все приміщення № 45, а його частину 20 кв.м.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 171 000,00 грн. за фактичне користування всією площею приміщення № 45, а також в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги при позадоговірному користуванні за період з березня до травня 2024 року в сумі 14 546,38 грн., оскільки позивач не подав доказів того, що відповідач користувався всією площею приміщення № 45, не подав доказів на спростування факту звільнення відповідачем орендованого приміщення у лютому 2024 року. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо стягнення неустойки.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не повернув орендоване приміщення у строк, визначений договором після закінчення дії договору 31.12.2023.

В свою чергу невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.

Матеріалами справи підтверджено, що до 29.02.2024 відповідач не вчиняв жодних дій щодо повернення орендованого приміщення позивачу, такі докази в матеріалах справи відсутні Водночас відповідач не подав доказів неможливості повернути орендоване майно після закінчення строку дії договору.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, за таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України є правомірними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача неустойки за період з січня до лютого 2024 року у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, виходячи з розміру орендної плати, визначеної сторонами у договорі (7 000,00 грн.) та з урахуванням сплати відповідачем за січень-лютий 2024 року 14 000 грн. в рахунок орендної плати (згідно з платіжним дорученням № 1705 від 13.02.2024) після закінчення строку дії договору.

В свою чергу у задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 199 000,00 грн. слід відмовити за його необґрунтованістю (договір припинив свою дію 31.12.2023, позивач не обґрунтував розмір неустойки, не підтвердив факт користування відповідачем приміщенням у період березень-травень 2024 року).

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає неустойка в сумі 14 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну сплату орендної плати за період з лютого 2023 року до серпня 2023 року, а також за несвоєчасне відшкодування витрат на комунальні послуги за цей період, слід зазначити про таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, оплата орендної плати за поточний місяць здійснюється орендарем не пізніше 5 (п'ятого) числа поточного місяця, строк оплати витрат за спожиті електроенергію, опалення приміщення до 5 (п'ятого) числа поточного місяця, а відтак прострочення виконання грошового зобов'язання в цій частині починається з 6 числа кожного місяця з урахуванням положень. 5 ст. 254 ЦК України відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

В свою чергу, строк оплати витрат на водопостачання та водовідведення договором не встановлений, у зв'язку з чим до визначення моменту виникнення грошового зобов'язання в цій частині підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України Виставлені позивачем рахунки за період з січня до серпня 2023 року надіслані відповідачу 10.10.2023 та отримані останнім 19.10.2023, відповідно початок періоду прострочення виконання грошового зобов'язання в цій частині з 27.10.2023.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За умовами п. 5.1.1, 5.1.2. договору за прострочення оплати послуг оренди приміщення, починаючи з 16-го (шістнадцятого) числа поточного місяця, з орендаря на користь орендодавця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

За прострочення оплати відшкодування отриманих орендарем комунальних послуг, починаючи з 16-го (шістнадцятого) числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, з орендаря на користь орендодавця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення сум орендної плати, компенсації вартості комунальних послуг та неустойки, суд першої інстанції цілком вірно здійснив перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат та задовольнив позовні вимоги про стягнення:

- 7 679,39 грн. пені, 1 470,00 грн. інфляційних втрат, 1 178,30 грн. 3% річних, за несвоєчасну сплату орендної плати за період з лютого до серпня 2023 року включно,

- 8 782,04 грн. пені, 1 369,69 грн. інфляційних втрат, 1 330,63 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату компенсації комунальних послуг, 14 000,00 грн. неустойки,

а також відмовив у задоволенні решти позову в цій частині.

Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що відшкодування комунальних послуг орендодавцю не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, а відтак нарахування 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасну сплату комунальних платежів є незаконним, так як за змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

При цьому, стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, доказів на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Одринченка Віталія Олексійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Борзна конд» на рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2025 у справі № 927/287/24 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 29.04.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

Г.П. Коробенко