вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" квітня 2025 р. Справа№ 910/14154/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 17.04.2025:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2025
у справі №910/14154/24 (суддя - Князьков В.В.)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Виробничого кооперативу "Олексія Лук'янова"
про стягнення 351 736, 99 грн.,
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14154/24 було закрито провадження у справі №910/14154/24 за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу "Олексія Лук'янова" про стягнення суми залучених коштів в розмірі 160 000 грн. та невиплачених відсотків за користування в розмірі 197 736, 99 грн. на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України. Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 5276, 05 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження, ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14154/24 про закриття провадження скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема скаржник зазначає, що Шевченківський районний суд міста Києва закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Було роз'яснено судом позивачу право на звернення до господарського суду за правилами положень ГПК України в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст клопотань учасників апеляційного провадження
14.03.2025 через відділ забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про залучення перекладача.
17.04.2025 через відділ забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника останнього.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М, Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14154/24 залишено без руху. Надано скаржнику можливість усунути недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі 910/14154/24 у розмірі 3028 грн;
05.03.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги в якій скаржник надав докази сплати судового збору, а саме платіжну інструкцію №9371-6462-5271-09-57 від 05.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного суду від 06.03.2025 Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 у справі №910/14154/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.04.2025. Витребувано невідкладно матеріали оскарження по справі №910/14154/24 з суду першої інстанції.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 17.04.2025 представники учасників апеляційного провадження не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Оскільки позивачем подано клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника останнього, клопотання позивача про залучення перекладача залишається колегією суддів без розгляду.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Виробничого кооперативу "Олексія Лук'янова" про стягнення суми залучених коштів в розмірі 160 000 грн та невиплачених відсотків за користування в розмірі 197 736, 99 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором про умови участі асоційованого члена в Прогармі розбудови мережі ломбардів "Ростовщік" в частині повернення суми залучених коштів та сплати відсотків за користування.
Ухвалою від 10.12.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників судового процесу.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено наявність підстав для закриття провадження у справі з урахуванням такого.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що спір у розглядуваній справі між асоційованим членом Виробничого кооперативу "ОЛЕКСІЯ ЛУК'ЯНОВА" ( ОСОБА_1 ) і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених договором про умови участі асоційованого члена в програмі розбудови мережі ломбардів "Ростовщик" №ВЕДВ-0000499 від 28.01.2021 не пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, тобто з корпоративними відносинами. Відтак, такий спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 20 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої юридичної особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів; а також справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач є асоційованим членом кооперативу та має право на отримання виплати на пай, що підтверджується пайовим свідоцтвом № ВКДВК-0001466 від 19.08.2021.
За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.
За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17.12.2019 у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19) зроблено висновки про те, що «обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними».
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справах № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20) зазначено, що «поняття «внутрішньо статутна діяльність» не використовується законодавством про кооперацію, при цьому йдеться про статутну мету або статутну діяльність. Така діяльність може стосуватися суб'єктивних прав та обов'язків особи (сплата членських внесків, управління юридичною особою тощо) і, загалом, такі відносини є корпоративними. Більш того, у правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи вже виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегулівні організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи)».
Відповідно до положень ст. 93, 94 Господарського кодексу України підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини стосуються прав учасників справи, пов'язаних із діяльністю юридичної особи. Тобто спір між ОСОБА_1 та Виробничим кооперативом «Олексія Лук'янова» як її членом пов'язаний з корпоративними відносинами. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 жовтня 2020 року у справах №683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20) та у постанові від 13.07.2022 у справі під № 761/2739/20 (провадження № 61-16613св21), а також правовим висновком про те, що відносини зі сплати членських внесків між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку, є корпоративними. Таким чином, враховуючи що спір у цій справі виник у зв'язку з порушенням прав кооперативу як юридичної особи його членом у формі невиконання корпоративних обов'язків щодо пайових виплат позивачу, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене вище, вказаний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
Більше того, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва 06.12.2023 у справі № 761/26006/23 вже закривалось провадження в цивільній справі з огляду на приналежність даного спору до господарського судочинства.
Дана ухвала Шевченківського районного суду міста Києва 06.12.2023 у справі № 761/26006/23 набрала законної сили та ніким не оскаржена.
У той же час, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Згідно резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних, господарських, адміністративних правовідносин.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття «право» та «охоронюваний законом інтерес» особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно-смисловому зв'язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових або публічно-правових питань до суду.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції»).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
Зокрема у рішенні від 09.12.2010 у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення).
У рішенні від 17.01.2013 у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення).
У рішенні від 21.12.2017 у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24 рішення)
Колегія суддів відзначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Слід зазначити, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
Положеннями ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Отже, колегія суддів зазначає, що непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист, а тому, з огляду на наведену вище аргументацію, враховуючи наявність судового рішення в цивільній справі, яке виключає процесуальну можливість позивача звернутися з цим позовом до цивільного суду повторно, суд апеляційної інстанції робить висновок, що для захисту права позивача на вільний доступ до правосуддя відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до передчасних висновків про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, у зв'язку із чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 3 статті 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції прийнято при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим на підставі статті 280 Господарського процесуального кодексу України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду.
Розподіл судових витрат
Оскільки розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 280, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14154/24 - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі №910/14154/24 - скасувати.
3. Матеріали справи № 910/14154/24 передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 28.04.2025. (після виходу головуючого судді Ткаченка Б.О. з відпустки)
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім