ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/867/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Романенко Д.С.;
Від Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" - Пахомов К.Ю.;
Від Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"- Краснікова Я.В.;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 (повний текст складено 16.12.2024)
по справі №915/867/24
за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера"
про стягнення 10 788 988,60 грн,
(суддя першої інстанції М.В. Мавродієва, дата та місце прийняття рішення: 04.12.2024, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв)
У липні 2024 року Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Tepa", в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" грошові кошти у загальному розмірі 10788988,60 грн, з яких: 9 048 033,53 грн сума основного боргу за Договором № КД-18830 від 17.12.2013 оренди рухомого майна, що належить до державної власності, за лютий, жовтень, листопад, грудень 2022 року, січень - грудень 2023 року, січень, лютий, квітень 2024 року; 1 519 245,32 грн пеня, 221 709,79 грн 3% річних.
В обґрунтування вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору оренди рухомого майна, що належить до державної власності, в частині здійснення розрахунків за користування майном у спірний період.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 у даній справі позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" на користь Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" 622 192,68 грн основного боргу, 115 574,42 грн пені, 39 055,20 грн 3% річних, 11 652,33 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.
Суд у своєму рішенні дійшов висновку, про неможливість використання Відповідачем з 09.03.2022 портальних кранів, переданих йому Позивачем на підставі Договору оренди № КД-18830 від 17.12.2013, в силу приписів ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, яка зумовлює наявність правових підстав для звільнення Відповідача від сплати нарахованої Позивачем за період з 01.10.2022 по 17.04.2024 орендної плати за таким договором.
За таких обставин, суд відмовив у задоволенні позовних частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості зі сплати орендної плати за Договором оренди №КД-18830 від 17.12.2013 за період з 01.10.2022 по 17.04.2024 у розмірі 8 425 840,85 грн та, відповідно, нарахованих на таку суму заборгованості 1403670,90 грн пені та 182 654,59 грн 3% річних.
Не погоджуючись з таким рішенням, Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" грошових коштів у загальному розмірі 10 788 988,60 грн, з яких: 9 048 033,53 грн - сума основного боргу за Договором №КД-18830 від 17.12.2013 оренди рухомого майна, що належить до державної власності, за лютий, жовтень, листопад, грудень 2022 року, січень - грудень 2023 року, січень, лютий, квітень 2024 року; 1519245,32 грн - пеня, 221709,79 грн - 3% річних у повному обсязі.
Апелянт зазначає, що звільнення від сплати орендних платежів здійснюється через внесення відповідних змін в договір оренди, шляхом укладання додаткової угоди до нього у письмовій формі. Для цього Відповідач повинен був направити власнику майна відповідне звернення з правовим та доказовим обґрунтуванням (тягар доказування застосування ч. 6. ст. 762 Цивільного кодексу України покладено на орендаря) неможливості сплати орендних платежів, але жодного волевиявлення з боку Відповідача направленого на внесення відповідних змін у договір не адресу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" не надходило.
Посилання суду першої інстанції на те, що Відповідач повідомив ДП «Одеський порт» про настання обставин непереборної сили (форс-мажору) через збройну агресію російської федерації проти України, яка призвела до блокування морських портів та зробила неможливим використання орендованого майна та запропонувало припинити нарахування орендної ставки за його користування на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України апелянт вважає недостанім доказом для припинення нарахування орендної плати. Фактично Відповідач надав своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Проте судом першої інстанції не було надано оцінки таким діям Відповідача, що призвело до несправедливого вирішення даної справи.
Апелянт вважає, що через недбале ставлення та неприйняття Відповідачем відповідальності, не врахування ним ризиків воєнного стану, у Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" виникла значна дебіторська заборгованість, яка підлягає стягненню з Відповідача.
Проте, на переконання заявника, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив принципи добросовісності у господарських відносинах, не врахував наведену процедуру та факт недодержання її з боку Відповідача.
Отже, на думку апелянта, суд не взяв до уваги те, що через небажання Відповідача здійснити необхідні дії по доказуванню факту неможливості використання майна та припинення договору, Позивач знаходиться в гіршому становищі, несе тягар заборгованості і відсутності прибутку та можливості передати майно іншому орендарю, або продати його.
3 огляду на зазначене, апелянт просить задовольнити апеляційну скаргу, рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" в повному обсязі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі № 915/867/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи № 915/867/24.
27.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 915/867/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі № 915/867/24; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі № 915/867/24.
13.02.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві Відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає ії необгрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі № 915/867/24 без змін.
Відповідач зазначає, що має передбачені законодавством підстави для звільнення від сплати орендної плати, враховуючи настання обставин, за які він не відповідає.
У випадку, коли орендар позбавлений можливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає, з огляду на частину шосту статті 762 Цивільного кодексу України, він в імперативному порядку має бути звільнений від обов'язку вносити орендну плату на весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини.
Для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність надзвичайних обставин, за які орендар не відповідає.
Причиною виникнення обставин, незалежних від Відповідача, є заборона руху всіх суден та плавзасобів, відшвартування всіх суден та буксирів, які перебувають біля причалів терміналів Миколаївського регіону, що призвело до припинення морських та річкових перевезень, припинення заходу та виходу суден з морського порту Миколаїв, що стало наслідком військової агресії російської федерації, та введення на території України воєнного стану.
Разом з тим Відповідач вважає, що суд першої інстанції вірно врахував, що по причині того, що морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв паралізовані, він фактично позбавлений можливості використовувати орендовані портальні крани за цільовим призначенням, встановленим в пункті 1.3. Договору оренди (використання в господарській діяльності Відповідача), адже відсутні заходи в операційну акваторію Відповідача суден, які б можна було навантажувати чи розвантажувати. На підтвердження чого, Відповідач посилається на висновок експерта 137-0077 судової товарознавчої експертизи про факт невикористання Відповідачем Портальних кранів за цільовим призначенням.
Окрім того, наявність вказаних обставин, які виникли з незалежних від Відповідача причин та визнання таких обставин форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) підтверджується Сертифікатом №4800-24-1206 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області 20.06.2024.
Стосовно позиції апелянта, що Відповідач не вчинив жодних дій, направлених на мінімізацію негативних наслідків для контрагента у вигляді виникнення дебіторської заборгованості є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності, поза як Відповідачем, було здійснено заходи для повідомлення Скаржника про настання у Відповідача непередбачуваних обставин, за які він не відповідає, які унеможливлюють використання Портальних кранів та звільняють від сплати орендної плати. Позивачем не висловлено жодних заперечень щодо Листа (вих №183/нк) від 16.04.2022 року про неможливість використання Портальних кранів, через воєнний стан та заборону судноплавства.
У своєму відзиві Відповідач зазначає, що частина шоста статті 762 Цивільного кодексу України має імперативний характер та не передбачає для її застосування згоду сторін та не змінює умови договору. Єдиної умовою застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України є доведення орандарем факту настання обставин, за які він не відповідає.
З огляду на вищевикладене, Відповідач вважає рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 року у справі №915/867/24 таким, що ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм процесуального права та/або матеріального права, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі №915/867/24 призначено на 03.04.2025 року о 14-30 год.
26.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/867/24 поза межами приміщення суду; розгляд справи №915/867/24 призначено на 03.04.2025 року о 14-30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв?язку EASYCON.
02.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера" та повідомлено, що представник апелянта буде приймати участь у судовому засіданні безпосередньо в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.
03.04.2025 у судове засідання, яке відбувалося в режимі відеоконференції з'явилися представник Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", представник та керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера", які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.
В судовому засіданні 03.04.2025 протокольною ухвалою оголошено перерву по справі №915/867/24 до: 21.04.2025 року о 12-00 год.
21.04.2025 у судове засідання, з'явилися представник Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт Ніка-Тера"
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2013 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір №КД-18830 оренди рухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне рухоме майно - два поворотних портальних крани марки "СОКОЛ" АНС-500 інв.№001825, реєстр.№10383 та інв.№001827, реєстр.№10384, яке знаходиться на балансі орендодавця (п.1.1 Договору оренди).
Згідно з п.1.3 Договору оренди мета використання об'єкту оренди - для використання орендарем у виробничій діяльності.
Відповідно до п.2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами цього договору оренди та акту приймання-передачі майна.
Такий акт приймання-передачі майна за Договором оренди №КД-18830 від 17.12.2013 підписано між сторонами 17.12.2013.
Відповідно до п.3.1, Договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 зі змінами та доповненнями, за базовий місяць оренди (серпень 2013 року) та становить без ПДВ 300051,66 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному чинним законодавством України.
Пунктом 3.2. Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць (серпень 2013 року) на індекс інфляції за період з першого та наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Згідно з п.3.3 Договору оренди орендна плата вноситься орендодавцю щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним місяцям.
Відповідно до п.3.5 Договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно, або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Приписами п.5.2 Договору оренди встановлено, що орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п.2.4 Договору оренди майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна.
Пунктом 3.8 Договору оренди встановлено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дати повернення майна за актом приймання-передачі (повернення) включно. Закінчення строку договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою у повному обсязі, якщо така виникла.
Відповідачем було направлено Позивачу Лист (вих №183/НК-04) від 16.04.2022, в якому Відповідач повідомляв про неможливість використання з 01.03.2022 орендованих за договором №КД-18830 від 17.12.2013 поворотних портальних кранів, через запровадження воєнного стану та заборону судноплавства на БДЛК та Чорному морі, як обставини, за які Відповідач не відповідає та, як наслідок, має бути звільнений від орендної плати в порядку, передбаченому ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України.
Окрім того Відповідачем було направлено Позивачу заяву №236/НК-03 від 12.03.2024 про дострокове припинення дії Договору оренди державного рухомого майна №КД-18830 від 17.12.2013.
17.04.2024 між сторонами підписано акт повернення з оренди майна за Договором оренди №КД-18830 від 17.12.2013.
Позивачем за Договором оренди було виставлено Відповідачу рахунки з орендної плати на загальну суму 9048033,53 грн, зокрема:
- рахунок №250153 від 10.03.2022 на суму 622192,68 грн за період: 01.02.2022-23.02.2022;
- рахунок №250936 від 11.11.2022 на суму 459417,82 грн за жовтень 2022 року;
- рахунок №251032 від 12.12.2022 на суму 462633,74 грн за листопад 2022 року;
- рахунок №251127 від 11.01.2023 на суму 465872,20 грн за грудень 2022 року;
- рахунок №251248 від 10.02.2023 на суму 469599,17 грн за січень 2023 року;
- рахунок №251342 від 10.03.2023 року на суму 472886,38 грн за лютий 2023 року;
- рахунок №251432 від 11.04.2023 на суму 479979,67 грн за березень 2023 року;
- рахунок №251520 від 11.05.2023 на суму 480939,62 грн за квітень 2023 року;
- рахунок №251607 від 10.06.2023 на суму 483344,33 грн за травень 2023 року;
- рахунок №251694 від 10.07.2023 на суму 487211,06 грн за червень 2023 року;
- рахунок №251781 від 09.08.2023 на суму 484287,79 грн за липень 2023 року;
- рахунок №251866 від 08.09.2023 на суму 477507,77 грн за серпень 2023 року;
- рахунок №251951 від 09.10.2023 на суму 479895,31 грн за вересень 2023 року;
- рахунок №252044 від 09.11.2023 на суму 483734,47 грн за жовтень 2023 року;
- рахунок №252127 від 08.12.2023 на суму 486153,14 грн за листопад 2023 року;
- рахунок №252210 від 10.01.2024 на суму 489556,22 грн за грудень 2023 року;
- рахунок №253043 від 09.02.2024 на суму 491514,43 грн за січень 2024 року;
- рахунок №253123 від 08.03.2024 на суму 492988,99 грн за лютий 2024 року;
- рахунок №253279 від 10.05.2024 на суму 281318,74 грн за період: 01.04.2024 - 17.04.2024.
Позивач стверджує, а Відповідач не спростовує, що ним такі рахунки не оплачені.
Позивачем направлено Відповідачу претензію №20/6-150 від 28.03.2024 з вимогою сплатити суму заборгованості та нараховані суми пені, 3% річних, зокрема, і за спірним договором оренди №КД-18830 від 17.12.2013.
Відповідач у відповіді №307/НК-04 від 29.04.2024 відхилив таку претензію Позивача та повідомив про неможливість використання з 09.03.2022 орендованих, зокрема, і за спірним договором оренди №КД-18830 від 17.12.2013 поворотних портальних кранів, через запровадження воєнного стану та заборону судноплавства в Миколаївському регіоні, як обставини, за які Відповідач не відповідає та, як наслідок, має бути звільнений від орендної плати в порядку, передбаченому ч.6 ст.762 ЦК України.
В матеріалах справи також містяться Розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15 від 09.03.2022, яким:
- заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річками Південний Буг та Інгул;
- заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
Розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15/1 від 09.03.2022, яким:
- заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу;
- заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
В матеріалах справи наявна відповідь Капітана Миколаївського морського порту на запит керівника Відповідача Кутельвас Тетяни від 09.10.2023 №118, з якої вбачається, що рух будь-яких плав засобів від першого коліна каналу БДЛК до третього коліна Спаського каналу заборонений на підставі розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15 та № 15/1 від 09 березня 2022 року.
Окрім того, з відповіді Капітана Миколаївського морського порту на запит керівника Відповідача Кутельвас Тетяни від 11.03.2024 №12, вбачається, що рух будь-яких плав засобів від першого коліна каналу БДЛК до третього коліна Спаського каналу заборонений на підставі розпорядження Капітана Миколаївського морського порту №15 та № 15/1 від 09 березня 2022 року.
Судом встановлено, що відповідно до Висновку судової товарознавчої експертизи №137-0077 від 01.05.2024, виходячи з показників приладів обліку напрацювання кіловат-годин та візуального огляду, портальні поворотні крани марки «СОКОЛ» АНС-500 інв.№001825, реєстр.№10383 та інв.№001827, реєстр.№10384, не експлуатувалися ТОВ "МСП Ніка-Тера" за цільовим призначенням в період з 09.03.2022 по дату візуального огляду кранів експертом; та що причинами, що унеможливлюють експлуатацію за цільовим призначенням портальних поворотних кранів марки "СОКОЛ" АНС-500 інв.№001825, реєстр.№10383 та інв.№001827, реєстр.№10384, є вимушене виведення на тривале зберігання вищевказаних портальних поворотних кранів, внаслідок заборони руху суден згідно з розпорядженнями Капітану Миколаївського морського порту №15 та №15/1 від 09.03.2022.
В матеріалам справи наявний Сертифікат № 4800-24-1206 від 20.062024 про форс-мажорні обставини, відповідно до якого Регіональна торгово-промислова палата Миколаївської області засвідчила такі форс-мажорні обставини, як військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану, ракетно-артилерійські обстріли території Миколаївської міської територіальної громади, загроза життю та здоров'ю працівників підприємства, стало підставою оголошення простою на підприємстві, заборони руху суден по Бузько-Дніпровсько-Лиманському каналу, спричинили неможливість виконання вантажних операцій з перевалки вантажів на морські судна, та як наслідок виконання зобов'язання, передбаченого п.5.1 договору оренди державного рухомого майна №КД-18830 від 17.12.2013 в період з 09.03.2022 по 17.04.2024.
Колегія суддів, оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, дійшла наступних висновків.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України врегульовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічна норма закріплена статтею 283 Господарського кодексу України.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста статті 283 Господарського кодексу України). При цьому за частиною другою статті 759 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За приписами частин першої-другої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовує правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна.
Абзацом 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовано, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 17 цього ж Закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Стаття 14 Цивільного кодексу України унормовує, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Виконання цивільних обов'язків забезпечується як засобами заохочення, так і відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 по справі №910/7495/16 дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Для застосування ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 по справі №916/599/23).
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (постанови Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/13158/20, №911/3067/20, №911/654/21, №916/599/23).
Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних або надзвичайних обставин.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
При цьому сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що саме в цьому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Загальновідомим є факт того, що приміщення та територія ДП "Миколаївський морський торгівельний порт", в тому числі до яких віднесено причали порту, відносяться до об'єктів стратегічної інфраструктури, в силу введеного воєнного стану відносно яких запроваджено певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни.
Враховуючи обставини, які встановлені судовою колегією, а саме відповідно до Розпоряджень Капітана Миколаївського морського порту №15 та 15/1 від 09.03.2022, якими було заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річками Південний Буг та Інгул; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону; заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
Отже, у зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України було фактично зупинено здійснення морських та річкових перевезень в акваторії морського порту Миколаїв, що є фактом, який не заперечується Відповідачем.
Враховуючи специфіку орендованого майна та відповідно до Розпоряджень Капітана Миколаївського морського порту, судова колегія доходить висновку, що обставини пов'язані з обмеженням судноплавства у регіоні, фактично унеможливили використання орендованого майна за його цільовим призначенням, оскільки його використання безпосередньо залежить від забезпечення вільного руху суден.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції зазначає що, неможливість використання Відповідачем портальних кранів у своїй господарській діяльності з 09.03.2022 спричинена обставинами, які не залежать від волі Відповідача, та не перебувають у сфері його контролю, а саме військовою агресією російської федерації, яка призвела до припинення морських та річкових перевезень в акваторії морського порту Миколаїв.
Судовою колегією враховуються в якості підтвердження фактичного невикористання орендованого майна у своїй господарській діяльності, низькі показники споживання електричної енергії портальних кранів у червні - грудні 2022 року та січні - липні 2023 року та приймається в якості належного доказу Висновок судової товарознавчої експертизи №137-0077 від 01.05.2024, яким встановлено, що виходячи з показників приладів обліку напрацювання кіловат-годин та візуального огляду, портальні поворотні крани марки "СОКОЛ" АНС-500 інв.№001825, реєстр.№10383 та інв.№001827, реєстр.№10384, не експлуатувалися ТОВ "МСП Ніка-Тера" за цільовим призначенням в період з 09.03.2022 по дату візуального огляду кранів експертом; та що причинами, що унеможливлюють експлуатацію за цільовим призначенням портальних поворотних кранів марки "СОКОЛ" АНС-500 інв.№001825, реєстр.№10383 та інв.№001827, реєстр.№10384, є вимушене виведення на тривале зберігання вищевказаних портальних поворотних кранів, внаслідок заборони руху суден згідно з розпорядженнями Капітану Миколаївського морського порту №15 та №15/1 від 09.03.2022.
Крім того, судовим експертом у висновку також зазначено, що експлуатація кранів за цільовим призначенням неможлива через заборону руху всіх суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул від 1 коліна Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу до 3 коліна Спаського каналу, відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
Наявність обставин, які виникли з незалежних від Відповідача причин, які стали наслідком невиконання Відповідачем господарського зобов'язання, передбаченого п.5.1 Договору оренди та визнання таких обставин форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) підтверджується також Сертифікатом №4800-24-1206 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області 20.06.2024.
Так, в сертифікаті про форс-мажорні обставини Регіональна торгово-промислова палата Миколаївської області засвідчила такі форс-мажорні обставини, як військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану, ракетно-артилерійські обстріли території Миколаївської міської територіальної громади, загроза життю та здоров'ю працівників підприємства, стало підставою оголошення простою на підприємстві, заборони руху суден по Бузько-Дніпровсько-Лиманському каналу, спричинили неможливість виконання вантажних операцій з перевалки вантажів на морські судна, та як наслідок виконання зобов'язання, передбаченого п.5.1 Договору оренди державного рухомого майна №КД-18830 від 17.12.2013 в період з 09.03.2022 по 17.04.2024.
Крім того, судовою колегією приймається до уваги, що Позивач не довів належними та допустимими доказами факти проведення Відповідачем після 09.03.2022 вантажних операцій із застосуванням орендованих за спірним договором портальних кранів.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що неможливість використання Відповідачем з 09.03.2022 портальних кранів переданих йому Позивачем на підставі Договору оренди №КД-18830 від 17.12.2013, в силу приписів ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України зумовлює наявність правових підстав для звільнення Відповідача від сплати нарахованої Позивачем за період з 01.10.2022 по 17.04.2024 орендної плати за таким договором.
З огляду на зазначене судовою колегією відхилено доводи апелянта, що повідомлення Відповідачем про настання обставин непереборної сили (форс-мажору) через збройну агресію російської федерації про України, яка призвела до блокування морських портів та зробила неможливим використання орендованого майна є недостатнім доказом для звільнення від нарахування орендної плати.
Також, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи Позивача щодо необхідності внесення змін до Договору оренди стосовно звільнення від нарахування орендної плати є безпідставними, оскільки зазначені обставини не є підставою для внесення змін до договору, а лише призводять до звільнення від обов'язку сплати орендної плати.
Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Щодо частини задоволених вимог, а саме: стягнення 622 192,68 грн основного боргу за Договором оренди рухомого майна № КД-18830 від 17.12.2013, що належить до державної власності, за період з 01.02.2022 по 23.02.2022, а також нарахованих на цю суму 115 574,42 грн пені та 39 055,20 грн 3% річних, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до вимог апеляційної скарги апелянт просить скасувати рішення в цілому, натомість з тексту апеляційної скарги вбачається, що заперечення і всі доводи стосуються лише тієї частини позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, жодних доводів щодо оскарження рішення в частині задоволених вимог апелянтом не зазначено.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення Відповідачем фактично оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог, у зв'язку з чим судова колегія не надає оцінку рішенню в частині задоволених позовних вимог.
Разом з тим, враховуючи прохальну частину апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що Відповідач зобов'язаний був сплатити орендну плату за лютий 2022 року (01.02.2022-23.02.2022) у строк до 15.03.2022 включно.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вимог Позивача в частині стягнення 622 192,68 грн основного боргу по Договору №КД-18830 від 17.12.2013 оренди рухомого майна, що належить до державної власності, за період: 01.02.2022-23.02.2022, а також доказів на підтвердження сплати Позивачу 622192,68 грн основного боргу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.3.3 Договору оренди, орендна плата вноситься орендодавцю щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним місяцям.
Згідно з п.5.2 Договору оренди, орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України , у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).
Відповідно до п.3.5 Договору оренди, орендна плата, перерахована несвоєчасно, або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, в частині виникнення заборгованості за період: 01.02.2022-23.02.2022 погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Згідно зі статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі №915/867/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі №915/867/24- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2024 по справі №915/867/24- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2025.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош