"24" квітня 2025 р. Справа №914/1775/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С
за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.
від скаржника - Атаманюк Л.З. і Борейко Г.Д. ( адвокатка);
від позивача - Гузюк Н.І. ( в порядку самопредставництва).
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Атаманюка Любомира Зіновійовича (вх. ЗАГС №01-05/120/25 від 10.01.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2024 (повне рішення складено - 20.12.2024, суддя Трускавецький В.П.)
у справі №914/1775/24
за позовом Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача Фізичної особи-підприємця Атаманюка Любомира Зіновійовича, м.Львів-смт. Брюховичі
про стягнення 135 509, 71 грн безпідставно збережених коштів
Суть спору.
Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Атаманюка Любомира Зіновійовича про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 135 509, 71 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Брюховицькою селищною радою та відповідачем було укладено договір оренди землі від 17.08.2011 строком до 30.03.2021. Договір не було поновлено чи продовжено. Після завершення строку дії договору, відповідач фактично продовжив використовувати земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:01:001:1466 в смт. Брюховичі на вул. Макаренка, 6 для обслуговування готелю-ресторану “Акваріус».
Водночас внаслідок невжиття з боку відповідача заходів щодо оформлення права землекористування та оформлення відповідного договору оренди землі, територіальна громада в особі Львівської міської ради не отримала плату за використання вказаної вище земельної ділянки.
Господарський суд Львівської області рішенням від 10.12.2024 позов задовольнив повністю. Стягнув з ФОП Атаманюка Л.З. на користь Львівської міської ради 135 509,71 грн безпідставно збережених коштів та 3 028,00 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору.
У вказаному рішенні суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що оскільки відповідач використовув земельну ділянку без оформлення договору оренди землі, враховуючи приписи ст. 1212 ЦК України, наявні правові підстави для стягнення з нього 135 509,71 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ФОП Атаманюк Любомир Зіновійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2024 та закрити провадження у справі.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на помилкове визначення юрисдикції суду. Позов Львівської міської ради було пред'явлено до фізичної особи-підприємця про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення відповідного договору. Проте відповідач не здійснює господарської діяльності, що підтверджується документами, зокрема податковими деклараціями, інформацією від Пенсійного фонду та фото об'єкта нерухомості. З огляду на це, спір не належить до господарської юрисдикції, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, наголошує, що на момент виникнення спору між сторонами не існувало договірних відносин, що унеможливлює застосування положень господарського процесуального законодавства. Суд, попри це, не надав оцінки доказам, які свідчать про відсутність господарської діяльності, та не врахував правові висновки Верховного Суду.
Щодо суті спору, скаржник зазначає, що користування земельною ділянкою відбувається на підставі договору оренди від 17.08.2011, який було пролонговано. Орендар повідомив орендодавця (Львівську міську раду) про намір поновити договір, а відповіді про відмову не надійшло. Відповідно до чинного законодавства і судової практики, така поведінка орендодавця вважається "мовчазною згодою", що свідчить про автоматичне поновлення договору.
Скаржник також заперечує правомірність стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки юридична підстава для користування земельною ділянкою існує, отже, відсутній один із ключових елементів для застосування ст. 1212 ЦК України. Наявність чинного договору оренди унеможливлює кваліфікацію отриманих коштів як безпідставно набутого майна.
Щодо розрахунку суми до стягнення, зазначає, що позивач використав нормативну грошову оцінку землі, яка була дійсною лише з жовтня 2023 року, тоді як позов охоплює період з березня 2021 року. Суд, своєю чергою, помилково прийняв ці розрахунки, не врахувавши, що на більшу частину спірного періоду така оцінка не поширюється.
У поданому відзиву, позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить у її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Позивач стверджує, що апелянт залишився зареєстрованим ФОП, має діючі КВЕДи, пов'язані з комерційною діяльністю (готель, ресторан, оренда майна тощо), а на земельній ділянці фактично функціонує готельно-ресторанний комплекс. Тобто, спірні правовідносини мають господарський характер, а отже, справа правильно розглядається в господарському суді. Це підтверджується також численними правовими висновками Верховного Суду.
Покликається на те, що строк дії договору оренди, укладеного з Брюховицькою селищною радою, завершився 30.03.2021. Поновлення цього договору не відбулося, оскільки не було оформлено відповідної додаткової угоди, як цього вимагає закон. Апелянт не дотримався необхідної процедури поновлення: не подав вчасно лист-повідомлення з проєктом договору, не було рішення ради про продовження оренди, а також відсутня державна реєстрація нового договору. Заперечує застосування принципу "мовчазної згоди", посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який змінив процедуру поновлення орендних договорів. Судова практика підтверджує, що автоматичне поновлення можливе лише при дотриманні вимог, яких у цій справі не було виконано.
Посилання апелянта на фото, декларації та відсутність працівників вважає неналежними доказами, адже єдиним підтвердженням припинення підприємницької діяльності є офіційне припинення статусу ФОП, якого не відбулося.
Позивач стверджує про обґрунтовані розрахунки заборгованості, які відбулися на основі витягів з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Витяги формуються автоматично у реальному часі з Державного земельного кадастру, а програмне забезпечення кадастру не дозволяє сформувати витяг на конкретну минулу дату, натомість надає чинні на момент запиту відомості, які зберігають юридичну силу.
28.02.2025 через систему “Електронний суд» представниця скаржника - адвокатка Борейко Г.Д. сформувала відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Суд звертає увагу, що положення ГПК України в частині здійснення апеляційного провадження не передбачають право сторін на подання відповіді на відзив. Більше того, зазначений процесуальний документ подано поза межами встановленого строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення поданої відповідачем відповіді на відзив без розгляду.
06.03.2025 в судовому засіданні взяли участь представники позивача, відповідача та апелянт особисто, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що 22.09.2004 Брюховицькою селищною радою видано свідоцтво на право власності, що посвідчує, що приміщення загальною площею 128,3 кв. м належать Атаманюку Л. З. на праві приватної власності.
23.17.2011 між Брюховицькою селищною радою та ФОП Атаманюком Л. З. укладено договір оренди землі, а саме - земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:001:1466 в смт. Брюховичі на вул. Макаренка, 6 для обслуговування будівлі кафе-бару “Акваріус». В договорі зазначено, що на земельній ділянці немає об'єктів нерухомого майна (п. 3), строк його дії до 30.03.2021 (п. 8), земельна ділянка передається в оренду для влаштування міні-магазину (п. 14), цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, функціональне використання - землі комерційного використання (п. 15).
Рішенням Брюховицької селищної ради № 2052 від 15.10.2020 розірвано договір оренди землі від 17.08.2011 в зв'язку із систематичним порушенням його умов.
Рішенням Брюховицької селищної ради № 2273 від 23.11.2020 поновлено договір оренди землі від 17.08.2011 до до 30.03.2021.
У відповіді від 31.03.2021 на звернення ФОП Атаманюка Л. З. від 25.02.2021 про надання земельної ділянки на території Брюховицької селищної ради, Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради роз'яснено про можливість звернутись до Львівської міської ради після опрацювання департаментом містобудування Львівської міської ради містобудівних та землевпорядних документів, які затверджені Брюховицькою селищною радою.
Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, у відповіді від 14.10.2022 на лист ФОП Атаманюк Л. З. від 23.12.2021 щодо продовження терміну оренди земельної ділянки за адресою: вул. Макаренка, 6 в смт. Брюховичі для обслуговування будівлі кафе-бару “Акваріус», надало заявнику перелік документів, які необхідно надати для продовження терміну договору оренди.
28.23.2023 складено акт обстеження земельної ділянки, яка розташована за адресою: смт. Брюховичі, вул. Макаренка, 6, згідно якого встановлено, що ФОП Атаманюк Л. З. фактично використовує земельну ділянку для обслуговування готелю-ресторану “Акваріус» за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради щодо продовження терміну оренди земельної ділянки та за відсутності вчиненого правочину щодо неї.
У листі ГУ ДПС у Львівській області № 21703/6/13-01-24-11 від 20.07.2023 зазначено, що за фактичне користування земельною ділянкою площею 2138 кв.м за адресою: смт. Брюховичі, вул. Макаренка, 6 за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 нараховано та сплачено 85 178,97 грн орендної плати. Станом на 01.07.2023 заборгованість по орендній платі відсутня.
30.07.2023 позивач звернувся до відповідача з листом, де пропонував вжити заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою та провести оплату безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0002391182023 від 09.11.2023 земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:01:001:1466 належить до земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.08, нормативно грошова оцінка станом на 24.10.2023 становить 3 278 582,87 грн.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №353674092 від 09.11.2023 за Атаманюком Л. З. зареєстровано право власності на будівлю ресторану А-2 загальною площею 6789,8 кв.м та приміщення загальною площею 128,3 кв.м за адресою: м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Макаренка, 6.
Відповідно до листа Управління адміністрування місцевих та залучених фінансів Департаменту фінансової політики Львівської міської ради № 4-2201-15437 від 17.11.2023 від ФОП Атаманюк Л. З. за період з 31.03.2021 по 31.10.2023 до бюджету Львівської міської територіальної громади на ККДБ 18010900 “Орендна плата за землю з фізичних осіб» надійшло 90 506,54 грн.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-00013116222024 від 29.05.2024 земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:01:001:1466 належить до земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.08, нормативно грошова оцінка станом на 12.03.2024 становить 3 447 047,60 грн.
У листі ГУ ДПС у Львівській області № 21900/6/13-01-24-11 від 23.07.2024 зазначено, що за фактичне користування земельною ділянкою площею 2138 кв.м за адресою: смт. Брюховичі, вул. Макаренка, 6 станом на 22.07.2024 заборгованість по орендній платі відсутня.
У листі від 23.07.2024 Управління земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради повідомило Атаманюка Л.З., що термін вирішення питання про поновлення оренди земельної ділянки продовжено до 23.10.2024.
В матеріалах справи також містяться податкові декларації про майновий стан і доходи Атаманюка Л. З. за 2021, 2022, 2023 роки.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Так, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув в порядку господарського судочинства спір, який підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
На підтвердження зазначеного вказує на те, що він не здійснює господарської діяльності, що підтверджується документами, зокрема податковими деклараціями, інформацією від Пенсійного фонду та фото об'єкта нерухомості, а на момент виникнення спору між сторонами не існувало договірних відносин. З огляду на це, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положень господарського процесуального законодавства.
Колегія суддів зазначає, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства: цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо хоча б однією зі сторін спору є фізична особа.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа (сторона у відповідних правовідносинах) як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18 (провадження № 12- 37гс19).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) зроблено висновок, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення ним діяльності як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.11.2024 в графі «Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава внесення» інформація відсутні. Отже, статус Атаманюка Л.З., як фізичної особи-підприємця не є припинений. Крім цього, основними видами діяльності ФОП Атаманюк Л.З. є : 55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування. Також, в графі «Місцезнаходження» вказана адреса: смт. Брюховичі, вул. Макаренка, 6, що відповідає адресі розміщення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:01:001:1466.
Відповідно до акту обстеження та земельної ділянки від 23.02.2023 № 54, складеним контролюючим органом ЛМР встановлено, що ФОП Атаманюк Л. З. фактично використовує земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:01:001:1466, площею 0,2138 га в АДРЕСА_1 для обслуговування готелю-ресторану «Акваріус» за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради щодо продовження терміну оренди земельної ділянки та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Доступ до земельної ділянки обмежено шляхом облаштування кам'яної дерев'яної огорожі по периметру земельної ділянки. Відповідно до фотоматеріалів, складених під час обстеження земельної ділянки, можна побачити, що на земельній ділянці розміщується приміщення із вивіскою «ГОТЕЛЬ-РЕСТОРАН». Також, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2023 № 353674092 у власності Атаманюка Л.З. перебуває будівля ресторану «А-2» загальною площею (кв.м): 679,8 кв.м на АДРЕСА_1 .
Крім того, суд враховує, що первинно спірна земельна ділянка за кадастровим номером 4610166300:01:001:1466 площею 0,2138 га передавалась за договором оренди землі відповідачу для обслуговування будівлі кафе-бару «Акваріус».
Також відповідно до п. 15 договору оренди земельної ділянки, який апелянт вважає продовженим, встановлено функціональне призначення земельної ділянки: землі комерційного призначення.
З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між Львівською міською радою з однієї сторони та ФОП Атаманюкком Л.З. як суб'єктом господарювання - з іншої, існує спір, пов'язаний зі здійсненням відповідачем підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці після спливу строку дії договору оренди. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №464/5382/21.
Враховуючи викладене вище, у суду першої та апеляційної інстанції відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Як визначено ст. 206 Земельного кодексу України (ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
За змістом ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2023 № 353674092 у власності ОСОБА_1 перебуває будівля ресторану “А-2» загальною площею (кв.м): 679,8 кв.м на вул. Макаренка, 6 у смт. Брюховичі.
Таким чином, Львівська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.
Враховуючи положення ухвал Брюховицької селищної ради та договору оренди землі відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за її користування власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Главою 83 Цивільного кодексу України (ЦК України) врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення вказаної вище глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Із системного аналізу гл. 15, ст. 120, 125 ЗК України та положень ст. 1212 ЦК України випливає, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).
Для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із ст. 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований необхідно, насамперед, з'ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов'язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.
Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об'єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.
Верховним Судом вже сформована стала судова практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об'єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №922/1453/20, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із ч. 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч. 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, від 27.07.2023 у справі №918/779/22.
Таким чином, розмір земельної ділянки, визначений у Державному земельному кадастрі, є юридично встановленим і не підлягає довільній зміні без належної процедури (поділу, об'єднання тощо).
Згідно із ст. 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування, а об'єктами оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Судом встановлено, що згідно з наявними в матеріалах справи витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, датою державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:001:1466 є 16.05.2006, що свідчить про те, що відповідна земельна ділянка є сформованою, є об'єктом цивільних прав та відповідно є об'єктом плати за землю.
В апеляційній скарзі скаржник спростовує використання ним спірної земельної ділянки без правових підстав, адже вважає, що спірний договір оренди землі після 30.03.2021 продовжив свою дію на тих самих умовах і на той самий строк. Вказані доводи апелянта суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, з огляду на таке.
Як визначено п. 8 договору, такий укладено до 30.03.2021. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України «Про оренду землі» (надалі - Закон про оренду землі.
Так, 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8 з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону про оренду землі, яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.
Розділ IX «Перехідні положення» Закону про оренду землі доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:
«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені ст. 33 цього Закону та ст. 126-1 ЗК України.
Правила, визначені ст. 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідно за змістом ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом про оренду землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону про оренду землі).
ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124). Проте саме Законом про оренду землі врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв'язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов'язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
Стаття 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч. 1 цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди (ч. 3).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч. 4).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5).
Частина 6 ст. 33 Закону про оренду землі встановлювала, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
За приписами ч. 8 цієї статті (у попередній редакції) додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
У пунктах 41 та 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зазначено, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п'ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.
Тож ст. 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» істотно змінив редакцію ст. 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (ч. 1-5 ст. 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (ч. 6 попередньої редакції ст. 33) тепер регулюється ст. 126-1 ЗК України.
При цьому, відповідно до абзацу 4 розділу «Перехідні положення» Закону про оренду землі правила, визначені ст. 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (тобто укладені або змінені після 16.01.2020), а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом (тобто до 16.01.2020), здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
Як правомірно вказав суд першої інстанції, договір оренди спірної земельної ділянки укладений між Брюховицькою селищною радою та відповідачем 17.09.2011, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а відтак поновлення такого договору мало відбутись за правилами, чинними на момент укладення такого Договору.
Станом на момент укладення договору діяло законодавство, що передбачало єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення додаткової угоди. Оскільки у даному випадку така додаткова угода не укладалась ні в добровільному, ні в судовому порядку, суд вважає, що договір оренди землі від 17.08.2011 припинився 30.03.2021.
З урахуванням зазначеного вище, спросттовуються доводи апелянта про продовження дії договору внаслідок принципу «мовчазної згоди» органу місцевого самоврядування.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на той факт, що покликаючись на дотримання процедури продовження дії договору, надання органу місцевого самоврядування усього необхідного пакету документів, апелянт не надав суду доказів долучення проекту додаткової угоди до спірного договору, як і доказів надання такого міській раді.
Інших договорів щодо оренди спірної земельної ділянки відповідач суду не надав. Також відповідач не надав інших первинних документів, на підставі яких у нього виникло право користування такою земельною ділянкою (наприклад, акту про право постійного користування). Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з 31.03.2021 по 31.10.2023 відповідач використовує спірну земельну ділянку без правових підстав.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Частиною 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактору виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового Кодексу України.
Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (ст. 18 Закону України «Про оцінку земель»). Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на відсутність в матеріалах справи належних доказів про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2021-2022 роки. На спростування зазначених доводів скаржника про відсутність в матеріалах справи витягів з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок за кожен рік у період за 2021-2022 роки, колегія суддів зазначає таке.
Так, при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).
У пункті 7.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20 зроблено правовий висновок про те, що витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначити дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.
Функціонал щодо автоматизованого формування витягів з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок населених пунктів дозволяє розрахувати її з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру за умови внесення до нього відомостей про оцінку земель населених пунктів.
Із витягу № НВ-9932298402023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:001:1466 вбачається, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 22.11.2023 становила 3 278 582,87 грн.
Пунктом 1 ухвали Львівської міської ради від 25.05.2017 № 1995 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові (далі - Порядок). Пунктом 5 вказаної ухвали встановлено, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018.
Пунктом 7.5.1 вказаного Порядку визначено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 7.6 7.16 цього Порядку.
Крім того, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства (п. 289.1 Податкового кодексу України); Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок (п. 289.2 Податкового кодексу України).
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від №6-28-0.222-323/2-23 від 12.01.2023 роз'яснила, що відповідно до п. 9 підрозділу 6 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 30.11.2021 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») індекс споживчих цін, що використовується для визначення коефіцієнта із значенням 100 відсотків: за 2017-2022 роки - для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); за 2017-2020 роки - для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік - 1,703, 1997 рік - 1,059, 1998 рік - 1,006, 1999 рік - 1,127, 2000 рік - 1,182, 2001 рік - 1,02, 2005 рік - 1,035, 2007 рік - 1,028, 2008 рік - 1,152, 2009 рік - 1,059, 2010 рік - 1,0, 2011 рік - 1,0, 2012 рік - 1,0, 2013 рік - 1,0, 2014 рік - 1,249, 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) та 1,2 для сільськогосподарських угідь (рілля, перелоги, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження), 2016 рік - для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) - 1,0, для земель несільськогосподарського призначення - 1,06, 2017 рік - 1,0: 2018 рік 1,0; 2019 рік 1,0; 2020 рік 1,0; 2021 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1, 1 (для земель несільськогосподарського призначення).
Відповідно, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік становить: для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) - 1,0; для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь) - 1,15.
Індекс, встановлений у 2020 році (1,0), застосовується у 2021 році; індекс, встановлений у 2021 році (1,1), застосовується у 2022 році; ндекс, встановлений у 2022 році (1,15), застосовується у 2023 році.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів зазначає, що при розрахунку суми недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:01:004:0011 без документів, які підтверджують право користування, позивач правильно врахував ставку орендної плати у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки землі з врахуванням цільового призначення такої земельної ділянки, а також правильно визначив коефіцієнт індексації нормативного грошової оцінки за 2021-2023 роки, а саме: 1,0 - за 2021 рік, 1,1 - за 2022 рік та 1.15 - за 2023 рік.
Суд першої інстанції правомірно зауважив, що за періоди 2021-2023 роки позивач застосував менший розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що не суперечить юридичному призначенню витягу із технічної документації, сформованому станом на 24.10.2023.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, місцевий господарський суд, враховуючи сплачену відповідачем суму за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності у розмірі 90 506,54 грн, беручи до уваги межі позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнння із відповідача 135 509,71 грн безпідставно збережених коштів у формі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 31.03.2021 до 31.10.2023.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, а також те, що доводи апеляційної скарги не спростовують імперативних норм чинного законодавства, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Атаманюка Любомира Зіновійовича залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2024 у справі №914/1775/24 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК