28 квітня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 671/1321/24
Провадження № 22-ц/820/769/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Заворотна А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волочиської міської об'єднаної територіальної громади в особі Волочиської міської ради Хмельницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року (суддя Бабій О.М.).
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Волочиської міської об'єднаної територіальної громади в особі Волочиської міської ради Хмельницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
В обґрунтування позову зазначав, що за життя ОСОБА_2 отримала право на земельну частку (пай) у землі, що перебувала у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Жовтнева перемога» площею 3,8 умовних кадастрових гектарах.
11.12.1997 ОСОБА_2 склала заповіт, яким сертифікат на земельну частку (пай), площею 3,8 умовних кадастрових гектарах заповіла позивачу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема право на земельну частку (пай).
Позивач звернувся до нотаріуса для оформлення спадщини, однак, нотаріусом йому було відмовлено у зв'язку з пропуском встановленого законом шестимісячного терміну для прийняття спадщини.
Вказував, що строк для прийняття спадщини він не пропустив, оскільки у нього є сертифікат на земельну частку (пай) ОСОБА_2 відповідно до якого він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, отже своє бажання прийняти спадщину він виразив безпосередньо шляхом певних юридичних дій, які не заборонені законом, і по суті прийняв спадщину.
Враховуючи викладене, просив суд визнати за ним в порядку спадкування право на земельну частку (пай) в розмірі 3,8 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 44644 грн, яка належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. При цьому, посилається на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що норми чинного на момент смерті ОСОБА_2 законодавства містили альтернативу прийняття спадщини, шляхом вступу у володіння спадковим майном або подачі заяви в нотаріальну контору.
Зазначає, що маючи сертифікат на земельну частку (пай) позивач фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, що також підтверджується довідкою Поповецької сільської ради від 05.09.1998.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновком суду, враховуючи наступне.
Встановлено, що 25 жовтня 1996 року на ім'я ОСОБА_2 Волочиською районною державною адміністрацією видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 0193276 у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Жовтнева перемога» с. Попівці Волочиського району Хмельницької області в розмірі 3,8 в умовних кадастрових гектарах (а.с. 10).
11 грудня 1997 року ОСОБА_2 склала на ім'я ОСОБА_1 заповіт, за яким заповіла йому сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 0193276 у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Жовтнева перемога» с. Попівці Волочиського району Хмельницької області в розмірі 3,8 в умовних кадастрових гектарах. (а.с. 7)
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 . (а.с. 8)
Згідно з листом Волочиської державної нотаріальної контори №1953/01-16 від 17.12.2019, повідомлено ОСОБА_1 про неможливість видати йому свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з пропуском ним шестимісячного строку для прийняття спадщини. (а.с. 9).
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
За змістом пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який набрав чинності з 01 січня 2004 року, він застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.
Тлумачення статті 5 та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв'язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ними чинності, абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов'язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.
Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК Української РСР свідчить, що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.
Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 ЦК Української РСР); якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК Української РСР).
Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою.
З урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК Української РСР закріплювався перехід спадщини до держави та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 1 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК Української РСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі №671/22/19 (провадження № 61-9511сво19).
До спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосуванню підлягають норми ЦК Української РСР.
У частині першій статті 555 ЦК Української РСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо: спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; всі спадкоємці відмовились від спадщини; всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
У справах про спадкування щодо спадщини, яка відкрилася до 01 липня 2003 року, належним відповідачем є спадкоємці (спадкоємець), які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є держава в особі уповноваженого органу.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 621/895/17 (провадження № 61-15792св19).
У позовній заяві ОСОБА_1 відповідачем за вимогами про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування визначив Волочиську міську об'єднану територіальну громаду в особі Волочиської міської ради Хмельницької області.
Відповідно до частин першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17 (провадження № 61-9395св20).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Тлумачення вказаних норм процесуального права свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Позивач у цій справі клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернули уваги, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, проте вирішив спір по суті.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги статті 555 ЦК Української РСР, належним відповідачем у справі є держава в особі уповноваженого органу.
Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб'єктному складу сторін у справі та вирішив спір до Волочиської міської об'єднаної територіальної громади в особі Волочиської міської ради Хмельницької області, яку позивач визначив відповідачем.
За таких обставин, оскаржуване судові рішення не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову зроблений за неналежного суб'єктного складу, отже, є помилковим, а судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Волочиської міської об'єднаної територіальної громади в особі Волочиської міської ради Хмельницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування суду слід було відмовити у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови.
Слід зазначити, що відмова в позові з указаної підстави не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом на загальних підставах з визначенням належного складу учасників справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай