Справа № 607/12680/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.
Провадження № 22-ц/817/376/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
29 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Войнарського Андрія Йосифовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 грудня 2024 року, ухвалене суддею Стельмащуком П.Я. у цивільній справі №607/12680/24 за позовом комунального підприємства теплових мереж “Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та послуги з постачання теплової енергії,
У червні 2024 року комунальне підприємство теплових мереж “Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради (далі - КП “Тернопільміськтеплокомуненерго») звернулось в суду із позовом про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованого опалення та послуги з постачання теплової енергії в сумі 75 395,06 грн.
Позов обґрунтовано тим, що КП “Тернопільміськтеплокомуненерго» здійснює забезпечення тепловою енергією житла за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживає ОСОБА_1 разом із сім'єю. Відповідачі не здійснювали оплату за спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого у період з 1 лютого 2015 року по 1 травня 2024 року утворилась вищевказана заборгованість. Добровільно сплатити борг відповідачі відмовляються, тому сума боргу підлягає стягненню в примусовому порядку.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП “Тернопільміськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення (за період з 01.02.2015 по 30.11.2021), за послуги з постачання теплової енергії (за період з 01.12.2021 по 01.05.2024) у розмірі 75395,06 грн.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь КП “Тернопільміськтеплокомуненерго» 1514,00 гривень судового збору.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь КП “Тернопільміськтеплокомуненерго» 1514,00 гривень судового збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Войнарський А.Й. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що рішення суду є незаконним та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки КП “Тернопільміськтеплокомуненерго» не в повній мірі були надані послуги з постачання теплової енергії в квартиру відповідачів, зокрема не враховано того, що в у кімнаті площею 10,90 кв.м було від'єднано батарею. Крім цього, поза увагою суду залишився Акт від 22 січня 2016 року, в якому встановлено, що станом на 22 січня 2016 року у квартирі зафіксовано температуру +12 градусів Цельсія. Також судом не застосовано позовну давність.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» здійснював забезпечення централізованого опалення (постачання теплової енергії), надання гарячої води до будинку по АДРЕСА_2 впродовж періоду з 1 лютого 2015 і по цей час, що підтверджується актами про запуск системи опалення в роботу.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою від 9 травня 2024 року №б/н.
Згідно з випискою з особового рахунку про заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 ) від 17.05.2024, відповідачі не у повному обсязі (в лютому 2015 року оплата ОП 310,00 грн., в березні 2015 року оплата ОП 310,00 грн., в квітні 2015 року оплата ОП 310,00 грн., в травні 2015 року оплата ОП 117,63 грн.) проводили оплату за спожиту теплову енергію, внаслідок чого станом на травень 2024 року виникла заборгованість у розмірі 75 395,06 грн.
Оплачено за період з 01.02.2015 по 01.05.2024 1047,63 грн.
Оплату за період з 01.02.2015 до 01.05.2024 зараховано на погашення залишку, що існував на 01.02.2015. За період з 01.02.2015 до 01.06.2024 нараховано 75620,13 грн. До стягнення 75395,06 грн. (75620,13 - 1047,63 + 822,56).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тут і надалі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, тариф на утримання автопаркінгів відноситься до третьої групи - житлово-комунальних послуг, ціни/тарифи на які визначаються виключно за домовленістю сторін на підставі економічно обґрунтованих витрат виконавцем послуг і не вимагають затвердження органами місцевого самоврядування.
Як зазначалось вище, КП «Тернопільміськтеплокомуненерго» здійснює забезпечення централізованого опалення (постачання теплової енергії) будинку по АДРЕСА_2 .
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Положеннями статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.
Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказаний правовий висновок є незмінним.
Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
З огляду на викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про доведеність факту отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та невиконання ними зобов'язання щодо оплати таких послуг та вірно стягнув солідарно з відповідачів заборгованість 75 395,06 грн, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що при розрахунку заборгованості не враховано того, що в у кімнаті площею 10,90 кв.м було від'єднано батарею, оскільки таке відключення не є підставою для перерахунку та (або) припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією.
Не може бути взятий до уваги Акт від 22 січня 2016 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_2 про моніторинг температурного режиму у наріжній (кутовій) кімнаті квартири АДРЕСА_3 , виходячи з наступного.
Відповідно до пунктів 33-39 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції, чинній на складення Акту від 22 січня 2016 року) у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в договорі. Повідомлення споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником виконавця у журналі реєстрації заявок споживачів. Представник виконавця зобов'язаний повідомити споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання послуг споживач і виконавець визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання споживачів. За результатами повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання послуг, який підписується споживачем (його представником), представником виконавця, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання споживачів. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг (далі акт-претензія), який підписується споживачем та представником виконавця згідно з додатком 2. Акт-претензія складається у двох примірниках по одному для споживача та виконавця. У разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.
Отже, Акт від 22 січня 2016 року складено та підписано не уповноваженими на те особами, відтак до уваги не береться.
В матеріалах справи відсутні інші, передбаченні Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення акти-претензії або інші дані про повідомлення відповідачами виконавця послуг (в даному випадку КП “Тернопільміськтеплокомуненерго») щодо неналежної якості послуг або взагалі про їх відсутність.
Таким чином, відповідачами не доведено факту ненадання, надання не в повному обсязі, неякісного надання позивачем послуг з централізованого опалення та послуги з постачання теплової енергії, які б давали підстави для перерахунку розміру плати за надані послуги.
Щодо доводів апеляційної скарги відносно незастосування судом строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.
В матеріалах справи відсутня заява відповідачів про застосування строків позовної давності та така не міститься в запереченнях відповідачів на позовну заяву. Також під час прослуховування запису судових засідань у суді першої інстанції, на яких були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не встановлено того, що останніми заявлялось клопотання про застосування строку позовної давності.
Зважаючи на вищенаведене та з урахуванням того, що в апеляційній скарзі не наведено поважних причин, які об'єктивно позбавляли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зробити в суді першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, тому колегія суддів відхиляє доводи представника відповідачів про незастосування судом першої інстанції строку позовної давності.
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі? колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Войнарського Андрія Йосифовича - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.