Дата документу 28.04.2025 Справа № 336/2607/24
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №336/2607/24 Головуючий у 1-й інстанції: Звєздова Н.С.
Провадження №22-ц/807/668/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
28 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У березні 2024 року Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 підписала заяву №2001822495101 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, в якій просила відкрити на її ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях та надати кредитну картку, встановити на поточний рахунок кредитний ліміт у сумі 3 000,00 грн, який пізніше було підвищено до 50 791,00 грн, зі сплатою 47,88 % річних, строком відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в залежності від типу Кредитної картки. В заяві зазначено орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, та інші платежі) 12577,58 грн (розрахунок здійснено за умови виникнення заборгованості у розмірі 1000,00 грн та наступним її погашенням зі строком 12 місяців рівними платежами).
За вказаним договором Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі по тексту АТ «ПУМБ») видав ОСОБА_1 банківську картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі 3000,00 грн, який згодом збільшив до 50 791,00 грн. Позивачем умови кредитного договору були виконані в повному обсязі. Відповідач взяті на себе обов'язки, щодо виконання умов договору, належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 01 лютого 2024 року виникла заборгованість по сплаті кредиту за кредитним договором №2001822495101у сумі 89 390, 9 грн, в тому числі: 50 790, 54 грн-заборгованість за кредитом; 38 600, 36грн - заборгованість по процентам; 0 грн - заборгованість за комісією.
Отже, ОСОБА_1 не виконувала свої зобов'язання по Кредитному договору, внаслідок чого заборгованість за вищевказаним договором складає 89 390, 9 грн.
Банк направив на адресу відповідача письмову вимогу (повідомлення), але в зазначений строк відповідач заборгованість не погасила.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 89 390, 9 грн та судові витрати у сумі 2 422,40 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за договором №2001822495101на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 24 лютого 2021 року у сумі 89 390 грн, з яких: 50 790, 54 грн - заборгованість за кредитом; 38 600, 36 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 , представник, адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити вимоги Банку, ухваливши суму стягнення в розмірі 41 321, 18 грн, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підписуючи заяву на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 24 лютого 2021 року, яка не містила правил та умов кредитування, відсоткової ставки. Суд не врахував, що оскільки умови договорів приєднання в даному випадку розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені робітниками банку - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача. Договір, укладений між сторонами є таким, що порушує права відповідача як споживача, тому він є недійсним в частині нарахованих процентів за користування кредитом. ОСОБА_1 систематично вносила платежі в рахунок погашення кредитної заборгованості, про те тіло кредиту не зменшилось, а відсотки тільки зростали, позивачем станом на 20 серпня 2023 року було зараховано в рахунок процентів за користування кредитом кошти сплачені відповідачем в сумі 9 469, 36 грн, які заявник вважає необхідним вирахувати з заборгованості за тілом кредиту та не враховувати заборгованість за процентами 38 600, 36 грн, у зв'язку із чим заборгованість за тілом кредиту складає наступним чином: 89 390,90-38600,36-9469,36=41 321, 18 грн. Незгодна також з нарахуванням комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки нарахування комісії суперечить положенням ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу АТ «Перший український міжнародний банк» отримав електронному вигляді в електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд» 18 лютого 2025 року, що підтверджується довідкою відповідального працівника Запорізького апеляційного суду (а.с. 164 ).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 30 = 90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 89 390, 90грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає в повній мірі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що боржник не сплачував заборгованість за кредитними договорами, у зв'язку з чим суд вважає позов обґрунтованим та доведеним, що дає підстави для його задоволення в повному обсязі.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» із Заявою №2001822495101про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого, Банк надав відповідачу кредит на загальні споживчі цілі шляхом відкриття на ім'я ОСОБА_1 поточного рахунку № НОМЕР_1 у гривнях та надано кредитну картку, встановлено на поточний рахунок кредитний ліміт у сумі 3 000,00 грн, який пізніше було підвищено до 50 791,00грн, з процентною ставкою 47,88% річних, строком відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в залежності від типу Кредитної картки. В заяві зазначено орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, та інші платежі) 12577,58 грн (розрахунок здійснено за умови виникнення заборгованості у розмірі 10000,00 грн та наступним її погашенням зі строком 12 місяців рівними платежами) (а.с.22).
Виконання Банком свого обов'язку з перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів стверджується випискою з особового рахунку.
Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує.
Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2001822495101від 24 лютого 2021 року станом на 01 лютого 2024 року виникла заборгованість по сплаті кредиту за кредитним договором №2001822495101 у сумі 89 390, 9 грн, в тому числі: 50 790, 54 грн-заборгованість за кредитом; 38 600, 36грн - заборгованість по процентам; 0 грн - заборгованість за комісією (а.с.66-68).
Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником, надавши кредит в обумовленому розмірі, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
З виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти і користувалася ними, що також не заперечується останньою, однак своєчасно банку їх не повертала, у зв'язку з чим станом на 01 лютого 2024 року у неї перед банком виникла заборгованість по кредитному договору №2001822495101 від 24 лютого 2021 рокув розмірі 89 390, 9 грн, в тому числі: 50 790, 54 грн-заборгованість за кредитом; 38 600, 36грн - заборгованість по процентам; 0 грн - заборгованість за комісією, що також підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.69-75).
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено письмову вимогу (повідомлення) 01 лютого 2024 року за вих. №КНО-44.2.2/74 з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 89 390, 9 грн протягом трьох днів з моменту отримання даної вимоги:
за договором №2001822495101 від 24 лютого 2021 року(рахунок IBAN: НОМЕР_2 ) сума до сплати 89 390, 9грн, не пізніше трьох календарних днів з дня отримання цього повідомлення (а.с.60-61).
Дана вимога була направлена ОСОБА_1 на адресу зазначену нею у заяві на отримання кредитних коштів, а саме: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом, що підтверджується згрупованим списком «Укрпошта» (а.с.27-28).
В зазначений строк відповідач заборгованість не погасила.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі N 572/1169/17 (провадження N 61-684св18) вказано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ "Перший Український Міжнародний Банк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Оскільки відповідачем підписано заяву №2001822495101 від 24 лютого 2021 рокупро приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про розмір кредитного ліміту, розмір встановлених процентів, строк кредитування, порядок погашення заборгованості, то сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, порядок погашення заборгованості, тощо.
Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що банк не дотримався вимог, щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем цих умов.
Звертаючись до суду першої інстанції банк наголошував на тому, що ОСОБА_1 24 лютого 2021 року підписала кредитний договір №2001822495101відповідно погодив умови надання кредитних коштів, порядок їх користування та повернення.
Зібрані докази вказують на те, що між АТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, в рамках якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.
Заява №2001822495101 від 24 лютого 2021 року підписана працівником АТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 , яка містить умови кредитування, що свідчить про укладення сторонами договору у письмовій формі.
Ця заява містять відомості про розмір кредиту, строк кредитування, відсоткову ставку 47, 88% річних, розмір щомісячних платежів, що свідчить про узгодження між сторонами умов договорів.
Вищевказаний кредитний договір укладений між відповідачем та відповідною фінансовою установою, який містить суму основного зобов'язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування.
Відповідачем не спростовувався факт укладення згаданого договору та отримання коштів, які у ньому зазначені.
Колегія суддів звертає увагу на те, що кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Відповідачем обставини підписання кредитного договору не заперечуються.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту укладення договорів з відповідачем та виникнення між ними зобов'язальних правовідносин спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитним договором, яка станом на 01 лютого 2024 року становить 89390, 90 гривень
Посилання в апеляційній скарзі на те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позові, а отже не є належним доказом заборгованості, апеляційний суд розцінює критично.
З наданого банком розрахунку заборгованості станом на 01 лютого 2024 року за кредитним договором №2001822495101заборгованість становить 89 390, 9 грн, в тому числі: 50 790, 54 грн-заборгованість за кредитом; 38 600, 36грн - заборгованість по процентам; 0 грн - заборгованість за комісією, що також підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.66-75).
Також зазначені суми заборгованості відображені у виписці по особовому рахунку ОСОБА_1 , яка є первинним бухгалтерським документом.
Із наданих позивачем доказів, зокрема виписки за особовим рахунком клієнта вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами шляхом отримання готівки, розраховувався ними за товари та послуги, а також здійснювала повернення кредитних коштів позивачу. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримала кредитні кошти та користувалася ними з частковим поверненням. Також, останньою здійснювалось погашення заборгованості до червня 2022 року (а.с.75).
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі N 554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75.
Отже, надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених щомісячних процентів.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного банком розміру заборгованості та контррозрахунку відповідачем не надано.
Оскільки відповідачем підписано заяву 24 лютого 2021 року №2001822495101про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, які містять відомості про розмір кредитного ліміту, розмір встановлених процентів, строк кредитування, порядок погашення заборгованості, то сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема розмір кредиту, розмір процентів за користування кредитом, порядок погашення заборгованості, тощо.
Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що банк не дотримався вимог, щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем цих умов.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами на користь АТ "ПУМБ", яка складається із фактично отриманих та не повернутих грошових коштів та погоджених сторонами відсотків.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 28 квітня 2025 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.