Справа № 595/244/25
Провадження № 2-а/595/41/2025
29.04.2025 місто Бучач
Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Созанської Л.І.,
за участю секретаря судового засідання Швидкої Н.В.,
представника відповідача, адвоката Тарчинської Л.Я.,
представника відповідача Котуха М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тарчинська Леся Ярославівна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тарчинська Л.Я., звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року.
Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що постановою поліцейського 2 взводу 6 роти 1 батальйону УПП в Черкаській області серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року на нього накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП в розмірі 340 грн. Із зазначеною постановою позивач не згідний, вважає її незаконною, необґрунтованою, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складена з грубими порушеннями чинного законодавства, є незаконною і підлягає скасуванню, оскільки позивач правил дорожнього руху не порушував. В оскаржуваній постанові не конкретизовано обвинувачення, а саме не зазначено, яким саме законом було встановлено обмеження швидкості руху. Також, в графі 7 «До постанови додаються» відсутня будь-яка інформація як про технічний засіб, яким здійснено відео чи фотофіксацію правопорушення, так і про фотознімок з технічного приладу лазерного вимірювача швидкості руху «TruCam» серійний номер ТС 000424. Окрім того, поліцейським при розгляді справи не надано позивачу доказів, які б підтверджували, що саме транспортний засіб під керуванням позивача перевищив встановлене обмеження швидкості руху, так як ОСОБА_1 рухався в загальному потоці транспортних засобів. Згідно п.12.9.б Правил дорожнього руху водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил. В оскаржуваній постанові не зазначено даних про те, який саме дорожній знак, 3.29. чи 3.31, був розташований на ділянці дороги, якою рухався позивач, яка максимальна швидкість була зазначена на знаку, чи обмеження швидкості було зазначено на розпізнавальному знаку встановленому на транспортному засобі відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 Правил, тобто обвинувачення не конкретизовано, що не дає можливості встановити за яке саме порушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності. Тобто, оскаржувана постанова не містить посилання на докази, якими було б підтверджено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Окрім того, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення зобов'язують призначати стягнення в межах, встановлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення, та з урахуванням обставин, встановлених статтею 33 кодексу. Статтею 27 КУпАП штраф визначено як грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. У санкції частини 1 статті 122 КУпАП стягнення у виді штрафу визначено в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Згідно з «Перехідними положеннями» Податкового кодексу (п.5 підрозділу 1 розділ ХХ), якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділ IV цього кодексу для відповідного року. Отже, при накладенні стягнення у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією відповідної статті КУпАП, цей розмір визначається в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян із визначенням його у грошовій сумі в перерахунку його розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Разом з тим, накладаючи на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу, відповідач не дотримався наведених норм права та призначив штраф у грошовій сумі, що не відповідає санкції відповідної статті КУпАП.
За вказаних обставин ОСОБА_1 просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у справі про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та провадження у справі закрити.
Ухвалою судді від 24 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тарчинська Л.Я., до Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
11 березня 2025 року представник відповідача Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції надіслав відзив на адміністративний позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА №4045107 від 10 лютого 2025 року відмовити повністю. Зазначає, що 10 лютого 2025 року близько 12 год. 03 хв. поліцейським в Уманському районі Черкаської області на автодорозі М-05 "Київ-Одеса" 224 км за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000424) було зафіксовано, що водій транспортного засобу SKODA FABIA, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, зі швидкістю 138 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху більш як на 20 км/год, чим порушив п. 12.9.б) ПДР України. Після перевірки документів поліцейський згідно вимог ст. 279 КУпАП, з врахуванням ст. 280 КУпАП, здійснив розгляд справи про адміністративне правопорушення, при цьому роз'яснив позивачеві права та обов'язки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Під час розгляду справи позивач не заперечував факт вчинення ним правопорушення та повідомив, що годину тому його вже за перевищення інші поліцейські оштрафували. Письмові клопотання та/або пояснення позивач відмовився надавати, лише запитав чи можна оскаржувати постанову і сказав, що спробує оскаржити. Розглянувши справу, поліцейський відповідно до ст. 258 КУпАП з дотриманням вимог ст. 283 КУпАП з врахуванням ч. 2 ст. 33 КУпАП, ст. 251 КУпАП, ст. 252 КУпАП виніс постанову серії ЕНА №4045107 за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно позивача та наклав стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Надалі поліцейський згідно ст. 285 КУпАП ознайомив позивача із змістом постанови по справі про адміністративне правопорушення та вручив її копію під підпис. Також, позивачу було роз'яснено зміст ст. ст. 307, 308 КУпАП, щодо порядку виконання постанови про накладення штрафу та ст. 289 КУпАП, щодо порядку оскарження постанови. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Згідно п. 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Водій при керуванні автомобілем зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог Правил дорожнього руху, не розраховуючи на те, що факт вчинення правопорушення не буде належним чином зафіксований. На думку відповідача, позивач навмисно викривляє положення пунктів ПДР, щоб уникнути відповідальності, вказуючи, що в п. 12.9.б) ПДР визначена обов'язкова наявність дорожніх знаків 3.29, 3.31, 30.3 при забороні перевищення швидкості, зазначеної в п.п.12.4-12.7 ПДР та поліцейським не надано доказів наявності таких дорожніх знаків у напрямку руху позивача. Як вбачається з диспозиції пункту 12.9.б) ПДР: чотири підстави заборони перевищення швидкості не залежать одна від одної та послідовно перераховані через кому: 1 - «швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7», 2 - «швидкість на ділянці дороги, де встановлено дорожній знак 3.29», 3 - «швидкість на ділянці дороги, де встановлено дорожній знак 3.31», 4 - «швидкість на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 ПДР»), а не носять обов'язковий сумісний характер одночасного застосування, як вказує позивач. Таким чином, поліцейським, при розгляді справи про адміністративне правопорушення і винесенні постанови по справі відносно позивача, доведено наявність події та складу адміністративного правопорушення і вини особи у його вчиненні. Твердження позивача, що йому під час розгляду справи не надано доказів вчинення правопорушення та у оскаржуваній постанові не зазначено будь-яких доказів, яким керувався поліцейський під час розгляду справи не відповідають дійсності та спростовуються наданими до відзиву доказами і зазначеними у ньому аргументами відповідача. Із наданих відеозаписів (відеофайл «clip-1», з 20 секунди запису) видно, як поліцейський запитує позивача, чи бажає він ознайомитися з доказами перевищення швидкості, на що позивач ігнорує пропозицію поліцейського та повідомляє, що це вже і так 2-й штраф за сьогодні за перевищення швидкості. Виїжджаючи на автодорогу М-05 та рухаючись на ділянці, де було вчинено адміністративне правопорушення, позивач чітко бачив, що дана автомобільна дорога має окремі проїзні частини, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою і, відповідно до п. 12.6 ґ) ПДР мав рухатися зі швидкістю не більше 110 км/год. Тим більше, що ПДР не передбачає окремого дорожнього знаку для позначення автомобільної дороги з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, оскільки така дорога з легкістю визначається візуально. На наданих до відзиву відеозаписах видно, що ділянка дороги, де було зупинено позивача, має окремі проїзні частини в протилежних напрямках і ці проїзні частини відокремлені розділювальною смугою. Також, посилання позивача на недотримання вимог п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 при складанні поліцейським постанови серії ЕНА №4045107 від 10 лютого 2025 року є безпідставними, оскільки відповідні вимоги, щодо доказів стосуються постанов, прийнятих саме судами під час розгляду справ про адмінправопорушення і не мають ніякого відношення до постанов, що виносяться поліцейськими. Зазначає, що вказана постанова приймалась в розрізі чинних на той час норм КУпАП, за якими повноваження щодо розгляду переважної більшості справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху належали виключно районним, районним у містах, міським чи міськрайонним судам (суддям). Натомість Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року, було розширено перелік адміністративних правопорушень, розгляд яких відбувається за скороченим провадженням та адміністративне стягнення за якими накладається уповноваженими працівниками органів Національної поліції на місці вчинення правопорушення. Разом з тим, на відміну від постанов судів, постанови у справах про адміністративні правопорушення, які виносяться уповноваженими працівниками органів Національної поліції, мають бланкову форму, що унеможливлює внесення до них більш ширшого переліку відомостей. В оскаржуваній постанові зазначено докази вчинення правопорушення та технічний засіб, на який зафіксовано таке правопорушення: перевищення швидкості транспортного засобу позивача було зафіксовано на прилад Трукам ТС000424, який зазначено в графі 5 постанови («Швидкість руху вимірювалась приладом TRUCAM ТС000424»); спілкування з позивачем та розгляд справи було зафіксовано на нагрудний портативний відеореєстратор № 475079, які зазначений в графі 7 постанови (коректність номеру технічного приладу можна звірити з наданими відеозаписами, де в лівому нижньому куті в інформаційному рядку вказаний спочатку його номер - 475079, потім дата, час, географічні координати місця, номер жетона поліцейського та рівень заряду акумулятора). Основні тайм-коди відеозаписів, які спростовують твердження позивача: відеозапис «1739188974_е6000_0210_120254» (з приладу TruCam ТС000424): зафіксовано вчинення правопорушення, а саме перевищення дозволеної швидкості руху; відеозапис «clip-0» (нагрудний відеореєстратор 475079): з початку запису - поліцейські роблять замір швидкості на прилад TRUCAM та зупиняють транспортний засіб, яким керував позивач; відеозапис «clip-1» (нагрудний відеореєстратор 475079). З огляду на викладене, оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції ч. 1 ст. 122 КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви - відсутні. До відзиву представником відповідача долучено оптичний носій з відеозаписами. До даного відзиву на адміністративний позов додається фото та відеозапис, зроблені лазерним вимірювачем швидкості «ТruСАМ LTI 20/20», серійний № ТС000424, із зображенням автомобіля і його державного номерного знаку, яким в момент правопорушення керував позивач. Також наголошує, що належним відповідачем по справі має бути саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення або управління патрульної поліції, яке є територіальним (відокремленим) підрозділом органу державної влади (в даному випадку - Департаменту патрульної поліції) та не є юридичною особою.
Ухвалою суду від 10 квітня 2025 року за клопотанням представника позивача, адвоката Тарчинської Л.Я. замінено первісного відповідача - Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції належним - Департаментом патрульної поліції.
11 квітня 2025 року представник відповідача Департаменту патрульної поліції надіслав до суду клопотання, згідно якого просить прийняти та врахувати відзив на позовну заяву з додатками, який було подано 06 березня 2025 року представником Котухом М.В., як такий, що поданий і від імені Департаменту патрульної поліції. Також проводити розгляд справи №595/244/25 за участі представника відповідача в режимі відеоконференції на підставі раніше поданого ним клопотання від 05 березня 2025 року.
23 квітня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» представником позивача, адвокатом Тарчинською Л.Я. подано відповідь на відзив, у якому представник позивача зазначає, що доводи, викладені в відзиві, є необґрунтованими, а відтак такими, що не визнаються стороною позивача. Окрім того, поданий представником відповідача відзив на позовну заяву не містить належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. У своєму відзиві представник відповідача суперечить сам собі, зокрема він стверджує, що ОСОБА_1 порушив п. 12.9.б) ПДР України, який забороняє водієві перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил. Натомість, описуючи обставини справи, представник відповідача стверджує, що водій транспортного засобу Skoda Fabia (д.н.з. НОМЕР_1 ) рухався по автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою зі швидкістю 138 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше як на 20 км/год, чим порушив пункт 12.9.б) ПДР України. Разом з тим в абзаці шостому на сторінці третій відзиву представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 12.6.ґ ПДР поза населеними пунктами на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою дозволяється рух зі швидкістю не більше 110 км/год. Ці ж самі обставини викладені і в абзаці 12 на 4 сторінці відзиву "Виїжджаючи на автодорогу М-05 та рухаючись на ділянці, де було вчинено адміністративне правопорушення позивач чітко бачив, що дана автомобільна дорога має окремі проїзні частини, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою і, відповідно до пункту 12.6 ґ) ПДР мав рухатися із швидкістю не більше 110 км/год. Тим більше, що ПДР не передбачає окремого дорожнього знаку для позначення автомобільної дороги з окремими проїзними частинами що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, оскільки така дорога з легкістю визначається візуально." З наведеного випливає, що обставини справи викладені у постанові ЕНА №4045107 повністю спростовуються відзивом. Ні в оскаржуваній постанові, ні у відзиві на позов не зазначено даних про те, який саме дорожній знак, 3.29. чи 3.31, був розташований на ділянці дороги, якою рухався позивач, яка максимальна швидкість була зазначена на знаку, чи обмеження швидкості було зазначено на розпізнавальному знаку встановленому на транспортному засобі відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 Правил. Натомість у своєму відзиві представник відповідача вказує, що транспортний засіб під керуванням позивача рухався зі швидкістю 138 км/год на ділянці дороги, де діє обмеження 110 км/год згідно з п. 12.6 ґ) ПДР та будь-які дорожні знаки, які встановлюють обмеження швидкості були відсутні на даній ділянці дороги, а позивач мав візуально визначити, що саме на цій ділянці дороги діє обмеження 110 км/год. Тому виникає питання, який саме пункт ПДР України порушив позивач - п. 12.9.б) чи п. 12.6 ґ)? Тобто обвинувачення не конкретизовано, що не дає можливості встановити за яке саме порушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності. Звертає увагу суду на те, що відповідачем не надано схеми організації руху на ділянці, де відбулась зупинка транспортного засобу позивача, а також розташування на ній дорожніх знаків та розмітки, що має важливе значення, оскільки з наданих матеріалів не можливо встановити наявність дорожніх знаків 3.29, 3.31, 30.3 чи окремих проїзних частин, що відокремлені одна від одної
розділювальною смугою на ділянці дороги, де позивач здійснював рух. Відповідачем долучено до відзиву схематичне розташування дорожніх знаків 5.76 "Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху" та фотозображення місць розташування дорожніх знаків 5.76 "Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху", які жодним чином не встановлюють обмеження швидкості руху, а лише інформують, що на цій ділянці дороги здійснюється автоматична відеофіксація порушень ПДР. Відтак, оскаржувана постанова не містить посилання на докази, якими було б підтверджено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Відповідач посилається на фіксацію порушення приладом TruCam TC000424. Проте, під час зупинки та розгляду справи на місці, поліцейський не надав позивачу можливості безпосередньо ознайомитись з показами цього приладу та відеозаписом моменту фіксації перевищення швидкості автомобілем ОСОБА_1 , чим порушив право останнього на захист, передбачене ст. 268 КУпАП (право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази). Твердження відповідача про нібито відмову позивача від ознайомлення з доказами не відповідає дійсності, оскільки на 2 хвилині 45 секунді відеозапису clip-1 позивач звертається до поліцейського: "Відеофіксацію можна якось скинути?" на що йому інспектор відповідає: "На телефон? Ну, Ви можете зняти все для себе як доказ" і продовжує роз'яснювати позивачу його права і після цього, як видно із відеозапису не надає йому можливості ознайомитися із доказами, які б підтверджували порушення позивачем вимог ПДР. Слова ОСОБА_1 про "попередній штраф", на які посилається відповідач, вирвані з контексту та не можуть слугувати ані підтвердженням факту порушення в даному конкретному випадку, ані доказом дотримання поліцейським процедури розгляду справи. Відповідач стверджує, що постанова відповідає вимогам ст. 283 КУпАП та Наказу МВС №1395. Однак, просте зазначення серійного номеру приладу TruCam та бодікамери у відповідних графах не є належним "описом обставин, установлених під час розгляду справи" та не містить мотивів прийняття рішення, як того вимагає суть ст. 280 КУпАП (обов'язок всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин). Це ускладнює ефективне оскарження постанови, оскільки зі змісту самої постанови неможливо зрозуміти, на підставі аналізу яких саме даних поліцейський дійшов висновку про наявність порушення. Також акцентує увагу суду на законності використання приладу TruCam. Не заперечуючи наявність у відповідача свідоцтва про повірку приладу TruCam TC000424, звертає увагу суду на необхідність перевірки дотримання поліцейським правил експлуатації даного приладу під час фіксації порушення (стабільність утримання, відсутність перешкод, правильне наведення на ціль тощо), а також чи була дана ділянка дороги офіційно включена до переліку місць використання TruCam, затвердженого відповідним наказом Департаменту патрульної поліції, враховуючи ту обставину, що на даній ділянці дороги здійснюється автоматична фіксація порушень ПДР. З огляду на викладене, оскільки відповідач у відзиві на адміністративний позов не спростував належними та допустимими доказами наведені позивачем факти порушення вимог законодавства при винесенні оскаржуваної постанови, то наведені останнім доводи у відзиві підлягають відхиленню судом.
Представник позивача - адвокат Тарчинська Л.Я. у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала із підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, скасувати постанову серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року.
Представника відповідача Котух М.В., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у поданому ним відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі передбачених ч. ч. 1, 2, 3 і 5 ст. 122 КУпАП.
У ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Крім того, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України 07 листопада 2015 року №1395 (далі Інструкція) передбачено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, зокрема за ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення ( п. 2 розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до положень п. 4 розділу І Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пункт 8 розділу ІІІ Інструкції передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна бути заслухана, досліджені докази і вирішені клопотання (п. 9 розділу ІІІ Інструкції).
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року, прийнятої поліцейським 2-го взводу 6-ої роти 1-го батальйону управління патрульної поліції в Черкаській області Шевчуком П.О., Шмигельський А.М. 10 лютого 2025 року о 12 год. 03 хв. на автодорозі М-05 Київ-Одеса 224 км, керуючи транспортним засобом марки SKODA FABIA, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 138 км/год., чим перевищив встановлену швидкість руху більше як на 20 км/год., швидкість вимірювалась приладом TruCam ТС 000424, чим порушив п. 12.9(б) ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Постановою серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року, винесеною поліцейським 2-го взводу 6-ої роти 1-го батальйону управління патрульної поліції в Черкаській області Шевчуком П.О., на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив постанову до суду та просить її скасувати.
Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, не створювати небезпечні умови для дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.4 Правил дорожнього руху, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
З метою забезпечення безпеки дорожнього руху на дорогах встановлюється безпечна та максимальна швидкість з якою дозволено рухатися транспортним засобам на певних ділянках доріг.
Відтак, згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху, безпечна швидкість швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах.
Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху дорожня обстановка сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Відповідно до п. 2.3 Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Відповідно до п. 12.1 Правил дорожнього руху, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Згідно п. 12.9.б) Правил дорожнього руху, визначено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
З матеріалів справи вбачається, що швидкість руху транспортного засобу «SKODA FABIA», номерний знак НОМЕР_1 , було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM ТС000424.
За технічними характеристиками лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі (без участі оператора).
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів а також мотоциклів.
Лазерний вимірювач швидкості LTІ 20/20 TruCam отримав сертифікат перевірки типу від 29 серпня 2012 року № UA.МІ/1-2903-2012.001.
Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/31919 чинного до 15 жовтня 2025 року, встановлено, що засіб вимірювальної техніки лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LT1 20/20 TruCam № ТС000424 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, при цьому діапазон вимірювання швидкості від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі +2 км/год в діапазоні від 2 до 200 км/год; +1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації (експертний висновок Державної Служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 18 вересня 2024 року).
Враховуючи наведене, показники приладу TruCam LTІ 20/20 ТС можуть бути допустимим доказом у даній справі про вчинення адміністративного правопорушення.
Як вбачається з листа ДП «Укрметртестстандарт» від 01 жовтня 2019 року № 22-38/49 лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 794 від 18 квітня 2023 року затверджено перелік ділянок автомобільних доріг і вулиць населених пунктів, на яких дозволена швидкість руху транспортних засобів контролюється за допомогою лазерних вимірювачів швидкості руху ТruСАМ, згідно якого вказана автодорога М-05 Київ-Одеса.
За змістом спірної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно пункту 12.6 б) ПДР України передбачено, що поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51 дозволяється рух зі швидкістю транспортним засобам, якими керують водії зі стажем до 2 років, - не більше 70 км/год.
Пунктом 12.6 ґ) ПДР України передбачено, що поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51 дозволяється рух зі швидкістю: іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год, на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
За правилами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Таким чином, вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем слід було довести протиправність правопорушення (проступку), зокрема об'єктивну сторону інкримінованого йому правопорушення.
Крім цього, у відповідності до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.
За змістом ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 4 ст. 70 КАС України, зобов'язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Позивач, як на основні підстави задоволення позовних вимог, покликається на те, що позивач правил дорожнього руху не порушував. В оскаржуваній постанові в графі 7 «До постанови додаються» відсутня будь-яка інформація як про технічний засіб, яким здійснено відео чи фотофіксацію правопорушення, так і про фотознімок з технічного приладу лазерного вимірювача швидкості руху «TruCam» серійний номер ТС 000424. Окрім того, поліцейським при розгляді справи не надано позивачу доказів, які б підтверджували, що саме транспортний засіб під керуванням позивача перевищив встановлене обмеження швидкості руху, так як він рухався в загальному потоці транспортних засобів.
Разом з тим, на спростування таких тверджень, з долучених відповідачем до позову доказів судом встановлено, що під час несення служби на 224 км автодороги М-05 «Київ - Одеса» 10 лютого 2025 року поліцейським в Уманському районі Черкаської області за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000424) було виявлено порушення Правил дорожнього руху, а саме: водій транспортного засобу марки «SKODA FABIA», номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 138 км/год, при дозволеній 110 км/год, чим порушив п. 12.9 (б) ПДР України. Після виявлення правопорушення працівником поліції транспортний засіб було зупинено, встановлено особу водія та складено спірну постанову.
З фото з приладу TruCam, наданого до відзиву, вбачається, що транспортний засіб марки SKODA FABIA, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 рухався на автодорозі М-05 «Київ - Одеса» 224 км (згідно координат 48°35'58.22"N 30°14'02.38"E), де діє обмеження швидкості у межах 110 км/год., зі швидкістю 138 км/год.
У постанові від 26 квітня 2018 року по справі № 338/1/17 Верховний Суд висловив позицію про вірність висновків суду першої інстанції, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
У постанові по справі № 357/10134/17 від 23 жовтня 2019 року Верховний Суд звернув увагу на приписи ст. 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Відсутність в матеріалах справи будь-якого доказу, як-то наприклад відеозапис з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, який би підтвердив факт порушення позивачем правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови.
Отож, надане суду фото з приладу TruCam, яке було предметом дослідження, є достатнім, належним та допустимим доказом того, що водій ОСОБА_1 у час та дату, яка вказана у спірній постанові, рухався транспортним засобом марки «SKODA FABIA», номерний знак НОМЕР_1 , на 224 км автодороги М-05 «Київ - Одеса», зі швидкістю 138 км/год, чим порушив п. 12.9 «б» ПДР України, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 122 КУпАП, що також підтверджується наданим відеозаписом з місця події.
На відеозаписі, доданому до відзиву, водій ОСОБА_1 будь-яких заперечень чи зауважень стосовно дій працівників поліції не висловлював. Поліцейський жодним чином не перешкоджав позивачу у користуванні своїми правами, у тому числі, не обмежував у праві ознайомлюватися з доказами, а саме з відеозапису (відеофайл «clip-1», з 20 секунди запису) видно, як поліцейський запитує позивача, чи бажає він ознайомитися з доказами перевищення швидкості, на що позивач ігнорує пропозицію поліцейського. Також при розмові з поліцейським позивач повідомляє, що у нього тимчасові права.
При цьому, при дослідженні диску з відеозапису вчинення правопорушення вбачається, що поліцейським не порушено процедуру розгляду та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а відтак всі доводи позивача з даного приводу суд вважає такими, що спрямовані на уникнення від відповідальності.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів щодо незаконності дій відповідача та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення судом не встановлено.
Відтак, надаючи оцінку доказам, наданим сторонами у їх сукупності, судом встановлено, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Постанова серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року обґрунтована, винесена на підставі та в межах повноважень наданих посадовій особі поліції, за наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, а отже є законною.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених у цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
За наведених вище обставин, суд доходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4045107 від 10 лютого 2025 року, слід відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат.
Керуючись ст. ст. 7-11, 72-77, 242 - 246, 257, 271, 286 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тарчинська Леся Ярославівна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646.
Суддя: Л. І. Созанська