Справа № 484/4068/24
Провадження № 1-кс/484/98/25
КП № 42024150000000027
про відмову у задоволенні скарги
29 квітня 2025 року м. Первомайськ
Слідчий суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , із секретарем судового засідання ОСОБА_2 , у відсутність особи, яка подала скаргу - ОСОБА_3 , за участю його представника - адвоката ОСОБА_4 , за участю прокурора Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області - процесуального керівника в наданому кримінальному провадженні ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за скаргою ОСОБА_3 , поданою 30.01.2025 року через систему «Електронний суд», на постанову прокурора ОСОБА_5 від 22.01.2025 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42024150000000027 від 10.06.2024 року, -
30.01.2025 року ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернувся до суду зі скаргою на постанову процесуального керівника у кримінальному провадженні № 42024150000000027 від 10.06.2024 року ОСОБА_5 , винесену 22.01.2025 року про відмову у визнанні його потерпілим. У скарзі ОСОБА_3 просив скасувати зазначену постанову прокурора та зобов'язати прокурора належним чином розглянути його заяву від 21.01.2025 року про залучення в якості потерпілого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 42024150000000027 від 10.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Скарга мотивована тим, що зазначеним прокурором здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні, зареєстрованому на підставі його заяви. 21.01.2025 року він через офіційну електронну адресу Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся із заявою про залучення його до провадження як потерпілого. 22.01.2025 року прокурор ОСОБА_5 винесла постанову про відмову у визнанні його потерпілим. Таке рішення прокурора вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню. При цьому зазначив, що прокурор вчиняє дії, спрямовані на перешкоджання визнанню його статусу як потерпілого, а також процесуальної можливості здійснювати свій захист та захист його двох малолітніх дітей від домашнього насильства, що є порушенням його прав як особи, яка постраждала від злочину.
Вважає, що винесена прокурором постанова не відповідає вимогам ч.5 ст. 110 КПК України, наведені в ній мотиви є безпідставними, спростовуються заявою про вчинення злочину, заявою про залучення до провадження як потерпілого та матеріалами кримінального провадження, які прокурор не дослідив, тому що вони були направлені експерту для проведення експертизи. Постанова належним чином не вмотивована, винесена передчасно без дотримання вимог КПК України та без посилання на матеріали досудового розслідування.
Вважає, що висновок прокурора про відсутність у його заяві інформації про вчинення відносно нього домашнього насильства, необґрунтований і спростовується змістом самої заяви. ОСОБА_3 зазначив, що прокурор в оскаржуваній постанові не вказав на відсутність правових підстав для визнання особи потерпілою, зазначених у ч.5 ст. 55 КПК України, а послався лише на передчасність прийняття рішення про наявність чи відсутність можливості зробити вказані висновки. Прокурор не зазначив у постанові, на підставі яких саме доказів він прийшов до висновку про відсутність факту завдання моральної, фізичної або майнової шкоди ОСОБА_3 , не зазначив, яким чином було спростовано твердження ОСОБА_3 про необхідність залучення його як потерпілого, не навів жодної передбаченої КПК України підстави для відмови в задоволенні клопотання про визнання заявника потерпілим.
Також прокурор проігнорувала те, що ОСОБА_6 була засуджена за перешкоджання виконанню рішення суду про її зобов'язання не перешкоджати у його спілкуванні з дітьми та визначення способу участі ОСОБА_3 у спілкуванні з дітьми, в якій і діти, і він були визнані потерпілими. Навіть після засудження ОСОБА_6 жодного разу не виконала рішення суду, внаслідок чого було розпочато декілька кримінальних проваджень, які в подальшому об'єднані в одне. Прокурору ОСОБА_5 як процесуальному керівнику в такій справі відомо про вказані обставини.
ОСОБА_3 вважає, що з наведених вище підстав оскаржувана постанова є немотивованою, незаконною, прийнятою передчасно, без всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
Розгляд скарги неодноразово відкладався через відсутність матеріалів кримінального провадження, в якому ОСОБА_3 відмовлено у визнанні його потерпілим, оскільки кримінальне провадження перебувало в розпорядженні експерта Миколаївського НДЕКЦ МВС України для проведення психологічної експертизи відносно малолітніх дітей.
Крім того, справу двічі було передано іншим суддям для вирішення відводів, заявлених ОСОБА_3 слідчому судді ОСОБА_1 . Ухвалою слідчого судді ОСОБА_7 від 13.02.2025 року у задоволенні заяви про відвід відмовлено. Ухвалою слідчого судді ОСОБА_8 від 19.02.2025 року заяву про відвід залишено без розгляду як таку, що містить ознаки зловживання правом на відвід.
29.04.2025 року особа, яка подала скаргу - ОСОБА_3 - в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість участі у справі з поважних причин не подав. Ухвалою суду від 28.04.2025 року було задоволено клопотання ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак у призначений час ОСОБА_3 на зв'язок не вийшов.
В судове засідання явилися представник особи, яка подала скаргу - адвокат ОСОБА_4 та прокурор ОСОБА_9 , постанова якої оскаржується.
Суду надані матеріали кримінального провадження №42024150000000027 від 10.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Старший слідчий ОСОБА_10 в судове засідання не явився. Надав пояснення по скарзі, в яких просив відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Також просив розглянути скаргу в його відсутність.
Відповідно до ч.3 ст. 306 КПК України розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого, дізнавача чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Оскільки в даному випадку оскаржується рішення прокурора, слідчий відповідно до ст. 306 КПК України не є учасником судового розгляду скарги.
Також суд вважає, що явка до суду є правом, а не обов'язком особи, яка подала скаргу. Кожна особа користується своїми правами на власний розсуд. Крім того, участь в розгляді скарги приймає його представник - адвокат ОСОБА_4 . Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути скаргу по суті у відсутність особи, яка її подала, за участю її представника.
З наданих суду матеріалів кримінального провадження № 42024150000000027 від 10.06.2024 року вбачається, що постановою старшого слідчого СВ Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_10 від 07.03.2025 року надане кримінальне провадження закрите на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто досудове розслідування завершене. Однак, скаргу, яка наразі вирішується, ОСОБА_3 подав 30.01.2025 року, тобто до закриття кримінального провадження. За таких обставин суд вважає за необхідне вирішити надану скаргу по суті, оскілки від її вирішення залежить обсяг прав та обов'язків ОСОБА_3 в наданому кримінальному провадженні, що може суттєво вплинути на кримінальне провадження в цілому.
Представник особи, яка подала скаргу - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю підтримала скаргу, просила її задовольнити з наведених у скарзі підстав. Також додатково послалася на те, що консультативним висновком № 3 від 15.03.2024 року встановлено наявність реальних ознак того, що систематично матір'ю дітей ОСОБА_6 та їх вітчимом вчиняються протиправні дії по відношенню до його малолітніх дітей, тобто конкретно визначені особи, які постраждали від злочину. Також констатовано, що поведінка ОСОБА_6 має маніпулятивний характер, прямо впливає на негативне відношення дітей до нього як батька. Цим же висновком встановлено, що мати свідомо перешкоджає вихованню дітей батьком. Її вплив на дітей є суттєвим і таким, що спотворює реальне уявлення дітей про виховну поведінку їхнього батька. Наведене свідчить про наявність у відносинах батька з дітьми відчуження, тобто психічного стану, за якого дитина має міцний союз з одним з батьків і відхиляє стосунки з іншим без вагомих підстав. Відчужений батько за силою горювання прирівнюється до фізичної втрати дитини, а подеколи й глибокого переживання горя.
У висновку експертів № 21-7237 від 30.09.2022 року зазначено, що почуття дітей до вітчима можуть бути перенесені із системи їх взаємин з паном ОСОБА_11 , що часто зустрічається під час втрати одного з батьків на ранніх стадіях розвитку дитини. Ризиком у такому випадку є остаточна втрата стосунків з рідним батьком. Поведінка ОСОБА_6 , спрямована на зміну відношення дітей до батька, позбавлення їх можливості виховання батьком, фізичний розрив сімейних відносин між батьком і дітьми призводить до психологічного травмування як дітей, так і батька. Наполягала на тому, що відчуження одного з батьків є формою психологічного насильства, яке може проявитися і у переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях тощо. Вважає, що прокурор проігнорувала повідомлені у заяві про злочин обставини, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, в тому числі щодо ОСОБА_3 , а також переклала обов'язок збирання доказів і доведення певних обставин, в тому числі і завдання шкоди, на потерпілого, що є протиправним.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала, посилаючись на те, що після отримання клопотання ОСОБА_3 , за заявою якого було розпочате надане кримінальне провадження, про визнання його потерпілим, вона його ретельно вивчила і вчасно вирішила. При цьому дійсно, матеріали кримінального провадження були відсутні, оскільки були направлені для проведення експертизи, однак у неї в розпорядженні були наявні відскановані копії усіх матеріалів кримінального провадження, тому що вона є процесуальним керівником в даному кримінальному провадженні і старшим групи прокурорів. ОСОБА_3 , його представник, а також представники малолітніх потерплих неодноразово зверталися зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність слідчих і прокурорів в даному кримінальному провадженні, тож вона ретельно ознайомлена з ними, неодноразово сама давала на них відповіді і пояснення. Також зазначила, що під час вирішення нею клопотання про визнання особи потерпілим проводилася судово-психологічна експертиза і поставлені на її вирішення питання стосувалися виключно дітей, тож висновок такої експертизи не міг вплинути на вирішення статусу ОСОБА_3 як потерпілого. Під час розгляду клопотання нею встановлено відсутність доведених фактів спричинення шкоди ОСОБА_3 , зокрема його відчуження від дітей і заподіяння йому моральної шкоди, що виключає можливість визнання його потерпілим. Просила відмовити у задоволенні скарги.
Заслухавши представника особи, яка подала скаргу, прокурора, дослідивши додані до скарги документи і матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про те, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розсуд сторонами та віднесені до його повноважень, тобто за принципом диспозитивності суд розглядає справу лише в межах скарги на підставі наданих суду доказів. Суд має дотримуватись об'єктивності і неупередженості і не має права діяти як захисник сторони обвинувачення або особи, яка подала скаргу.
З доданої до скарги копії постанови вбачається, що 22.01.2025 року прокурор Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області ОСОБА_5 винесла постанову про відмову ОСОБА_3 у залученні до провадження як потерпілого.
Відповідно до ст. 60 КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження № 42024150000000027 розпочате 10.06.2024 року на підставі заяви ОСОБА_3 за правовою кваліфікацією за ст. 126-1 КК України за фактом можливого вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх дітей ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /т.1 а.с.1 матеріалів кримінального провадження (далі КП)/.
Інформацію до ЄРДР внесено відповідно до ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.06.2024 року /т.1 а.с.4 КП/ на підставі заяви ОСОБА_3 про кримінальне правопорушення від 28.05.2024 року /т.1 а.с.7 КП/, в якій він зазначив, що подає таку заяву в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_13 як їх законний представник. У заяві ОСОБА_3 повідомив про те, що у консультативному висновку експерта №3 зазначено про факти систематичного, впродовж кількох років вчинення матір'ю дітей ОСОБА_6 та їх вітчимом ОСОБА_14 протиправних дій по відношенню до дітей, зокрема фізичного та психологічного насильства. При цьому ОСОБА_3 зазначає саме про психологічне насильство щодо дітей, яке виявилося зокрема і в їх відчуженні від батька.
Щодо будь якого насильства відносно себе, як фізичного, так і психологічного, ОСОБА_3 у своїй заяві про кримінальне правопорушення не повідомляє.
Не йдеться про наявність інформації про вчинення насильства щодо ОСОБА_3 і в зазначеній вище ухвалі слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово звертався до слідчого із заявою про визнання його потерпілим у даному кримінальному провадженні з тих самих підстав, про які зазначив і в адресованій прокурору заяві.
Так, 08.08.2024 року постановою слідчого ОСОБА_3 відмовлено у визнанні потерпілим в даному кримінальному провадженні /т.1 а.с.137 КП/. Таке рішення слідчого ОСОБА_3 оскаржив до суду і слідчим суддею Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_7 19.08.2024 року було відмовлено у задоволенні скарги. В мотивувальній частині судового рішення слідчим суддею зазначено про відсутність переконливих доказів завдання ОСОБА_3 шкоди та взяття до уваги положення КПК України, якими забезпечено самостійність слідчого у своїй діяльності /т.1 а.с.278 КП/.
Крім того, 09.08.2024 року слідчим двічі було відмовлено заявнику у визнанні його потерпілим з тих самих підстав /т.1 а.с.168-170, 178-180/. Такі постанови ОСОБА_3 не оскаржував.
Крім того, слідчим 14.08.2024 року /т.1 а.с.240-242/ прийнято аналогічну постанову, яка була оскаржена ОСОБА_3 до слідчого судді. Ухвалою слідчого судді від 16.10.2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено /т.1 а.с.433 КП/.
З матеріалів кримінального провадження не встановлено, що ОСОБА_3 подавав заяву про вчинення щодо нього систематичного домашнього насильства, також він не надав слідчому жодних доказів на підтвердження таких фактів, а один із малолітніх потерпілих у цьому кримінальному провадженні прямо скаржиться на вчинення фізичного насильства по відношенню до нього та його матері ОСОБА_6 заявником ОСОБА_3 .
Також слід відзначити, що кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1 КК України, відповідно до п.1 ч.1 ст. 477 КПК України здійснюється у формі приватного обвинувачення і може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
За наведених вище обставини суд погоджується з висновком прокурора про те, що в межах досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України ОСОБА_3 не є потерпілим у кримінальному провадженні № 42024150000000027.
В даному випадку ОСОБА_3 у наданому кримінальному провадженні має статус заявника.
Відповідно до ч.1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
Відповідно до ч.2 цієї статті прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, в тому числі, мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України постанова прокурора повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК.
Такі вимоги КПК України при винесенні оскаржуваної постанови прокурором дотримані в повній мірі. За таких обставин суд вважає, що прокурором була застосована належна правова процедура і оскаржувана постанова відповідає вимогам ст. 36, ч.5 ст. 55, п.2 ч.5 ст. 110, 220 КПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 36, 55, 110, 220, 303, 306, 307, 309, 370, 371 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3 від 30.01.2025 року на постанову прокурора Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області від 22.01.2025 року про відмову у визнанні потерпілим, у якій він просив скасувати зазначену постанову та зобов'язати прокурора належним чином розглянути його заяву від 21.01.2025 року про залучення в якості потерпілого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 42024150000000027 від 10.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає відповідно до ч.3 ст. 307 КПК України.
Слідчий суддя: