Справа № 487/11417/24
Провадження № 2/487/1004/25
17.04.2025 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м.Миколаєва, у складі: Головуючого судді - Притуляк І.О., за участю: секретаря судового засідання - Богатої А.І., представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення часток співласників у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на частку у спільному майні в порядку набувальної давності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
30.12.2024 представник позивача адвокат Луконіна Н.В., шляхом формування у системі «Електронний суд», звернулася до Заводського районного суду м.Миколаєва з позовною заявою відповідно до якої просила:
визначити, що частки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 є рівними та становлять 1/3 кожного;
визнати за ОСОБА_2 право власності за набивальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 ;
визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказала, що позивач є матір'ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Сторони у справі, шляхом приватизації, набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 17.12.1998, виданим АТ Завод «Екватор», на підставі розпорядження №1763 та були зареєстровані за вказаною адресою.
Частки співвласників є рівними, оскільки підстави, які б давали можливість відступити від принципу їх рівності, відсутні (стаття 370 ЦК України).
До 2007 року позивач та її сини спільно проживали у вказаній квартирі, несли витрати по утриманню нерухомого майна.
У 2007 році ОСОБА_4 виїхав на постійне місце проживання до рф та з 02.12.2008 року набув громадянство даної держави, де і проживає по теперішній час, у належній йому на праві власності квартирі.
Зазначила, що ОСОБА_4 з 2007 року територію України не відвідував та фактично втратив всі соціальні зв'язки, належною йому на праві власності часткою у квартирі не цікавився, витрат по її утриманню та збереженню не здійснював. Будь-які особисті речі ОСОБА_4 у квартирі відсутні, що свідчить про його втрату будь-якого зв'язку з цим нерухомим майном.
Реєстрація ОСОБА_4 у квартирі, порушує права позивача, оскільки створює перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності нерухомим майном.
Протягом останніх сімнадцяти років ОСОБА_2 добросовісно, відкрито і безперервно користується належною відповідачу ОСОБА_4 часткою у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , який у свою чергу, втратив зв'язок та зацікавленість в цьому майні, у зв'язку з чим позивач має право набути її у власність в порядку набувальної давності.
Одночасно факт постійної відсутності ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 , у зв'язку з його вибуттям на постійне місце проживання до іншої країни, свідчить про втрату ним права користування житловим приміщенням даної квартири.
Метою звернення ОСОБА_2 до суду є поновлення її порушеного права власника на володіння, користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 08.01.2025 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху.
Ухвалою від 13.01.2025 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду у порядку загального позовного провадження.
27.02.2025 відповідач ОСОБА_3 подав до суду заяву, відповідно до якої вказав, що його брат з 2007 року у належній їм квартирі АДРЕСА_1 не проживає, оскільки виїхав на постійне місце проживання до рф. Будь-які особисті речі брата у квартирі відсутні.
Він особисто, останні п'ять років також у квартирі не проживає, оскільки винаймає інше житло.
Зазначив, що фактично спірною квартирою користується позивач, яка особисто несе витрати по її утриманню, проводить ремонтні роботи та сплачує комунальні послуги.
Проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Ухвалою від 17.03.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Луконіна Н.В. заявлені вимоги підтримала, підтвердила фактичні обставини, викладені у позовній заяві.
До судового засідання позивач не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, про час та місце проведення судового засідання була повідомлена своєчасно.
Представник позивача вважала за можливе провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 ..
До судового засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений своєчасно, у заяві від 27.02.2025, розгляд справи просив провести за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_4 до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, з урахуванням факту перебування за межами країни, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений у порядку ч.11 ст.128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Сторони по справі на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого АТ Завод «Екватор» 17.12.1998 на підставі розпорядження №1763, набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Вілповідно до Витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва №13.23-449077-2025 від 01.01.2025, сторони зареєстровані за вказаною адресою.
Відповідно до наданих суду письмових матеріалів, відповідач ОСОБА_4 з 2007 року проживає у рф, з 20.10.2008 набув громадянство даної держави та з 31.10.2020, зареєстрованим місцем його проживання є м.Обнінськ Калузька область.
Згідно до інформації ГЦСІ ДПС України №19/8273-25-Вих від 29.01.2025, ОСОБА_4 перебував в України з 27.06.2018 по 19.07.2018 та 21.06.2019 по 05.07.2019.
Відповідно до статті 357 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
За приписами ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, встановлені обставини справи слід прийти до висновку, що частки співвласників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 є рівними, 1/3 частка кожного, (що узгоджується з положеннями ч.2 ст.372 ЦК України).
Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Верховний Суд у Постанові від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц, зазначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов; законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов.
Окрім того, аналіз ст.344 ЦК України дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
У постанові ВП ВС від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначено, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Як було зазначено вище, квартира АДРЕСА_1 . належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
При спільній сумісній власності між співвласниками розподіляється не майно, а право власності, майно при цьому є єдиним цілим.
Таким чином, ОСОБА_2 правомірно користується всією квартирою, на відповідній правовій підставі, як її власник, спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частку у квартирі АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки позивач є титульни володільцем вказаного нерухомого майна.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. .
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , а тому не може бути визнаним таким, що втратива право користування указаним житлом.
Посилання позивача та її представника на той факт, що ОСОБА_4 є громадянином іншої держави, на території якої набув у власність нерухоме майно, у якому проживає та зареєстрований, не є такими що могли б нівелювати, вищезазначені норми цивільного та житлового законодавства.
Щодо заявленої ОСОБА_2 вимоги про визначення часток у праві спільної сумісної власності сторін на квартиру АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників, які у свою чергу володіють, користуються, та розпоряджаються таким майном за спільною згодою.
Так частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже, необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання часток співвласника у праві спільної сумісної власності позивач має довести, що між нею та відповідачами виник спір, щодо володіння, користування чи розпорядження вказаною квартирою.
Разом з тим, під час розгляду справи ОСОБА_2 не доведено що її права як співвласника нерухомого майна порушуються, не визнаються чи оспорюються відповідачами.
У свою чергу встановлена відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові, про що зазначає Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 в частині визначення часток у праві спільної сумісної власності сторін на квартиру АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 10,18,23,76, 258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення часток співласників у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на частку у спільному майні в порядку набувальної давності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,
Повне судове рішення складено 29.04.2025.
Головуючий суддя: І.О.Притуляк