Справа № 487/8968/24
Провадження № 1-кс/487/310/25
25.04.2025 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , в присутності прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві клопотання слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Миколаєві) ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 62024150010000116 від 18.01.2024 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Новогродівка, Покровського району, Донецької області, громадянина України, українця, раніше не судимого, що має середню спеціальну освіту, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за контрактом, який на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді комірника відокремленого відділу зберігання військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України
встановив:
14.10.2024 слідчий Першого СВ (з дислокацією у м. Миколаєві) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, ОСОБА_6 , за погодженням із прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
У клопотанні слідчий зазначає, що Першим СВ (з дислокацією у м. Миколаєві) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024150010000116 від 18.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
18.09.2024 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Підставою для внесення клопотання стало те, що ОСОБА_4 підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, посилаючись на неможливість запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м'якої міри запобіжного заходу ніж тримання під вартою, просив про його задоволення.
Захисник у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання, вважав за можливе застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Крім того вказав, що ризики, зазначені в клопотанні, не доведені, зокрема слідчим не зазначено, що саме і яким чином може знищити ОСОБА_4 , разом з тим останній не може впливати на свідків, які є військовослужбовцями та знаходяться у зоні бойових дій.
Підозрюваний у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання, підтримав позицію захисника.
Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, заслухавши думку сторін кримінального провадження, слідчий суддя доходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із матеріалів клопотання вбачається, що Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 62024150010000116 від 18.01.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин ОСОБА_4 з одного боку та Міністерство оборони України в особі Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_8 з іншого боку 19.01.2021 уклали контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки.
На підставі витягу з наказу №188 від 17.09.2020 командира військової частини НОМЕР_1 солдата строкової служби ОСОБА_4 призначено на посаду механіка-водія евакуаційного відділення евакуаційного взводу евакуаційної роти евакуаційного батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення.
На підставі витягу з наказу №213 від 23.10.2020 командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду комірника відокремленого відділу зберігання військової частини НОМЕР_1 ,
Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу за контрактом є день зарахування до списків особового складу військової частини. Відтак, з 19.01.2021, тобто з моменту зарахування до військової частини НОМЕР_1 останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
З моменту видання Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти воєнний стан, який триває дотепер.
Згідно п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби, а також поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Про запроваджений в Україні воєнний стан та порядок проходження військової служби солдату ОСОБА_4 достеменно було відомо і до часу самовільного залишення місця служби останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.
Проходячи військову службу старший солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Так в ході досудового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_4 24.11.2023 (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, проходячи її на посаді комірника відокремленого відділу зберігання військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно всупереч вищезазначених вимог закону, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків з військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив пункт дислокації військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 та продовжував незаконно перебувати поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби.
25.03.2024 солдат ОСОБА_4 з'явився до військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 та повідомив про себе як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби.
Крім того в ході досудового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_4 01.04.2024 (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, проходячи її на посаді комірника відокремленого відділу зберігання військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно всупереч вищезазначених вимог закону, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків з військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив пункт дислокації військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 та продовжує незаконно перебувати поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби.
18.09.2024 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва своєю ухвалою від 24.10.2024 надав дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_4 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
24.04.2025 підозрюваного ОСОБА_4 затримано на підставі ухвали слідчого судді від 24.10.2024.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується дослідженими у судовому засіданні матеріалами кримінального провадження, а саме: повідомленням командира військової частини, матеріалами службового розслідування та протоколами допиту свідків.
Так у рішенні Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства» 14310/88, 28 жовтня 1994 р. наголошено « … Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 … є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причино виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Європейський суд з прав людини у рішенні «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 р. зазначив «…наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин …».
Фактичні дані, які містяться у наданих органом досудового розслідування доказах, на думку слідчого судді, здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_4 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, а отже підтверджують наявність обґрунтованої підозри, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Разом з тим із матеріалів кримінального провадження та пояснень наданих у судовому засіданні слідчий суддя доходить до переконання про доведення прокурором існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, про що свідчить таке: ОСОБА_4 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки військовослужбовець підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, у зв'язку з чим, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування, здійснити виїзд на непідконтрольну Україні територію Луганської, Донецької областей чи АР Крим, або на окуповану територію; підозрюваний може особисто або через своїх колег, які є військовослужбовцями військової частини, схиляти свідків у даному кримінальному провадженні до дачі завідомо неправдивих показів, які виправдовують його, чим перешкоджати встановленню істини у провадженні, чи взагалі схиляти до відмови давати свідчення, а також інших можливих свідків, які дотепер не допитані, але підлягають допиту за обставинами кримінального провадження, які йому достовірно відомі; ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки на даний час не проведено всіх необхідних і можливих слідчих дій з метою отримання доказів вини підозрюваного. Знаходячись на свободі військовослужбовець дізнавшись від органу досудового розслідування про здобуті в ході слідства докази на обґрунтованість його підозри та виявлені під час слідства обставини кримінального правопорушення, наявні у наданих йому додатках до клопотання про обрання запобіжного заходу, може вживати заходи до перешкоджання об'єктивності досудового розслідування.
При цьому слідчий суддя вважає недоведеними ризики, передбачені п. 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки аргументи, наведені в клопотанні, не дають можливості встановити, на підставі яких доказів сторона обвинувачення стверджує, що підозрюваний, будучи раніше не судимим, може вчинити інше кримінальне правопорушення, та знищити чи сховати будь-яку з речей та документів.
Крім того слідчим суддею враховано, що Указом Президента України № 64/2022 на території України починаючи з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Відповідно до положень ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Згідно із ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує те, що ОСОБА_4 не одружений, раніше не судимий, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 під час дії воєнного стану, має зареєстроване місце проживання.
Крім того відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків. Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, після внесення якої він повинен бути звільнений з під варти.
Позиція Європейського суду з прав людини стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та визначення її розміру, цілковито відображується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. Суд підтвердив, що відповідно до вказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Враховуючи встановленні при розгляді клопотання дані про особу підозрюваного, тяжкість правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, та його роль у вчиненні, слідчий суддя вважає за необхідне визначити заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі, на думку слідчого судді, може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. 176-178, 182-183, 193-197, 309, 392-395 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Клопотання слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_6 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід - тримання під вартою до 16.06.2025 року.
Визначити розмір застави, після внесення якої підозрюваний ОСОБА_4 повинен бути звільнений з під варти, у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти, внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Покласти на ОСОБА_4 у разі звільнення під заставу такі зобов'язання:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Попередити ОСОБА_4 про наслідки невиконання обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, роз'яснивши, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала слідчого судді в частині тримання під вартою ОСОБА_4 діє до 16.06.2025 року (включно).
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, протягом 5 днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя Заводського
районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1