Справа №760/13628/24
Провадження №2/760/4239/25
29 квітня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І. О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму боргу в розмірі 353 687 грн. 46 коп., та стягнути солідарно з відповідачів судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03 вересня 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), надав в борг ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач) грошові кошти в сумі 55 200 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті) гривень, що є еквівалентом 2 000 (двох тисяч) дол США, згідно курсу, встановленого НБУ України на дату укладення Договору, а саме 27,60 грн/1дол США, що підтверджується договором позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року, квитанція про оплату № Р24А805035339А29707 від 03 вересня 2020 року, а також Актом приймання-передачі грошових коштів до договору позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року. Договір позики та Акт приймання-передачі грошових коштів до договору позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року підписані шляхом накладення електронного цифрового підпису сторонами. Відповідно до пункту 1.2. договору позики, за користування позикою позичальник зобов'язаний щомісяця, до 20 (двадцятого) числа, починаючи з вересня 2020 року, сплачувати на рахунок позикодавця, вказаний у договорі, грошові кошти у розмірі, що становить гривневий еквівалент 50 (п'ятдесяти) дол США за курсом НБУ України, встановленим на дату їх перерахування позикодавцю, але у будь-якому разі не більше, ніж 1 725 (одна тисяча сімсот двадцять п'ять) грн. 02 вересня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року. Сторони погодили внести зміни до п. 5.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «Договір вважається укладеним з моменту передачі суми позики від позикодавця позичальнику («Дата укладення Договору») та діє до 25 серпня 2022 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами власних зобов'язань за договором». Решта пунктів договору залишилися без змін. Також 11 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач) укладено договір поруки до договору позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року (далі - Договір поруки). Згідно з п. 1.1 договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , що виникли з договору позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року, який був укладений між кредитором та боржником. Згідно вищевказаного договору позики, а також додаткової угоди № 1 до договору позики № 11/08/2020-126, ОСОБА_2 зобов'язувався повернути грошові кошти у повному обсязі до 25 серпня 2022 року. Станом на день подачі позовної заяви відповідачі борг не повернули, чим порушили виконання свого зобов'язання. Також відповідачі прострочили виконання зобов'язання за користування позикою згідно з п. 1.2. договору позики. З 20 лютого 2022 року грошові кошти за користування позикою не виплачувалися, що підтверджується актом звірки № 01 від 01 січня 2024 року. Проте, було декілька незначних виплат 02 червня 2022 року на суму 731 грн., 29 червня 2022 року на суму 731 грн., 07 листопада 2022 року - 975,16 грн., 04 грудня 2022 року - 487,58 грн., 12 лютого 2023 року - 487,58 грн., 13 березня 2023 року - 487,58 грн. Акт звірки №01 підготовлений позивачем, однак не підписаний ОСОБА_2 . Проте, позивач дотримуючись принципу добросовісності, визнає, що ОСОБА_2 до 20 лютого 2022 року виплачував щомісячно грошові кошти за користування позикою. Відповідно до пункту 3.1. договору позики, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п. 4 цього договору. На звернення, з проханням повернути гроші, відповідачі жодним чином не реагують, чим ухиляються від виконання зобов'язання. 02 січня 2024 року позивачем було відправлено досудову претензію ОСОБА_2 з вимогою про повернення позики, проте вона була проігнорована. У зв'язку з простроченням Відповідачами терміну виконання зобов'язання, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач вимушений звернутись до суду з відповідним позовом. Таким чином, станом на 03 червня 2024 року за договором від 11 серпня 2020 року до стягнення належить основна сума заборгованості, що становить 69 000 (шістдесят дев'ять тисяч) 00 грн. інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних проводиться згідно офіційного курсу НБУ на час пред'явлення позову. Загальна сума, яка підлягає стягненню за договором позики №11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року становить - 69000,00 грн., а також 3666,90 грн. - 3% річних та 8877,19 грн. - інфляційні втрати, пеня - 223215,00. Таким чином ОСОБА_2 зобов'язаний виплатити позивачу борг у розмірі - 353 687,46 (триста п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят сім) гривні 46 коп.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
12 червня 2024 року справу розподілено судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді по реєстру 13 червня 2024 року.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідачів у справі. Остання відповідь на такі запити надійшла до суду 20 червня 2024 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 червня 2024 року справу прийнято до провадження та постановлено вищевказану справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
17 лютого 2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу. Обгрунтовуючи це тим, що як доказ наявності боргу за договором позики 11/08/2020-126 від 11.08.2020, позивачем надано копію дублікату квитанції з АТ КБ "ПРИВАТБАНК" №Р24А805035339А29707 від 03.09.2020, відповідно до якої здійснено перерахування на рахунок ОСОБА_2 коштів в сумі 1708,98 Євро з призначенням: "Згідно договору позики 11/08/2020-126 від 11.08.2020. платник ОСОБА_1 ". В наданій позивачем копії договору позики не міститься умова про надання позики в іноземній валюті, зокрема в євро. В п. 1.1 договору позики зазначено, що кредит надається в гривнях, в сумі, що становить еквівалент двох тисяч доларів США за курсом НБУ, а не в доларах США чи в іншій іноземній валюті. Ніяких додаткових угод до договору позику, які б змінювали п.1.1. договору позики, позивачем не надано. Таким чином, відсутні докази виконання позивачем за зазначеним договором позики зобов'язання про надання позики (грошових коштів) в гривнях в сумі 55200 грн. Курс НБУ на дату перерахування 1708,98 євро (на 03.09.2020) складав 32,7996 грн/ євро, тобто еквівалент становив 56 053,86 грн, що явно не відповідає умовам договору позики, якщо навіть припустити, що це перерахування було зроблено саме за цим договором. Тобто наведене позивачем перерахування коштів за наданою копією дублікату квитанції не є доказом виконання позивачем умов п.1.1 договору позики 11/08/2020-126 від 11.08.2020. Також не є доказом копія акту приймання-передачі грошових коштів до договору позики №11/02/2020-126 від 11.08.2020. Зазначений акт не містить письмового підпису відповідача, а накладення начебто цифрового підпису є сумнівним і малоймовірним з огляду на те, що такий акт датований 11.08.2020 і він начебто підтверджує виконання позивачем зобов'язання про надання коштів в гривнях відповідно до умов договору позики, але копій платіжних документів про надання коштів датованих саме 11.08.2020 позивачем не надано, тобто не має доказу передачі коштів за договором позики 11.08.2020. Не надано ніяких експертних висновків, що зазначений акт містить електронно-цифровий підпис відповідача, а не є друкованою підробкою із зазначенням даних ЕЦП відповідача з якогось іншого документу. Відтак, наведені позивачем розрахунки та докази оплати не заслуговують на увагу, оскільки в розрахунку використовують суму начебто наданих коштів в гривнях, яка не підтверджується платіжними документами, а отже не може слугувати базою для розрахунків.
В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази. 12 липня 2024 року, 19 серпня 2024 року, 10 жовтня 2024 року, 29 жовтня 2024 року, 16 грудня 2024 року, 24 січня 2025 року та 27 березня 2025 року на адресу суду від позивача надійшли заяви, відповідно до яких позивач просить розгляд справи проводити за його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачі в судове засідання повторно не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду станом на день судового засідання не надходило.
З урахуванням викладеного, ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судом встановлено, що 11 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 11/08/2020-126 (а.с. 16 - 19).
Також 11 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки до договору позики № 11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року (а. с. 21-23).
Факт отримання коштів відповідачем підтверджено дублікатом квитанції
№ Р24А805035339А29707 від 03 вересня 2020 року (а.с. 15).
З акта приймання-передачі грошових коштів до договору позики
№ 11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року вбачається, що позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 55 200 грн. (а. с. 25).
02 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору позики № 11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року (а. с. 27).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Згідно зі ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики укладеним у письмовій формі, зміст якого, підтверджують факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, які позичальником позикодавцеві не повернуті.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 752/4079/16-ц, провадження № 61-7168св23).
Доказів про добровільне виконання даних зобов'язань відповідачами суду не надано.
Натомість позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, суд бере до уваги, що п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23).
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів боргу за договором позики № 11/08/2020-126 від 11 серпня 2020 року у розмірі 353 687 грн. 46 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 400 грн.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 133 ЦПК України).
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копію платіжної інструкції 0.0.3670929850.1 від 27 травня 2024 року про оплату за онлайн послуги юриста.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Однак, позивачем не надано документального підтвердження понесення витрат на правову допомогу у цій цивільній справі на суму 13 400 грн. 00 коп., вказані твердження документально не підтвердженні та не доведені, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з тим, при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3 536 грн. 87 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволених позовних вимог,
з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1 768 грн. 44 коп. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 16, 512, 514, 525, 526, 530, 625, 629, 1046, 1048, 1077 ЦК України, ст. ст. 12, 76-81, 89, 95, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 274, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість у розмірі 353 687 (триста п'ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 46 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 536 (три тисячі п'ятсот тридцять шість) грн. 87 коп.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя І. О. Тесленко