Справа № 694/540/25
Провадження № 2/698/203/25
29 квітня 2025 р. Калинопільський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Баранова О.І.,
секретаря Пугачовської Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ "Споживчий центр" звернулося до суду з даним позовом, в якому зазначив, що 20.04.2024 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.04.2024-100001253. Відповідно до його умов ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачу кредит у розмірі 6000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 20.04.2024 року строком на 112 днів.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, за останнім виникла заборгованість, яка станом на 09.08.2024 року становить 19180,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000,00 грн., по процентам в розмірі 9580,00 грн., по комісії в сумі 600,00 грн. та по неустойці в розмірі 3000,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
ТОВ "Споживчий центр" просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь зазначену суму заборгованості за кредитом і судові витрати у справі.
Ухвалою суду від 10.04.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.04.2025 року відповідачем ОСОБА_1 на адресу суду надіслано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач заперечує факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів, зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та, що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Відповідач, вважає нараховані відсотки такими, що не відповідають засадам, закріпленим у ст.ст.509, 627 ЦК України. Відповідач просить суд відмовити в позові.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 20.04.2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 20.04.2024-100001253. Відповідно до його умов ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачеві кредит у розмірі 6000,00 грн. строком на 112 днів з дати його надання.
Кредитний договір №20.04.2024-100001253 від 20.04.2024 року відповідач ОСОБА_1 підписав електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) Е514.
20.04.2024 року відповідач ОСОБА_1 прийняв пропозицію про укладення кредитного договору, яка підписана електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) Е514.
На виконання умов договору від 20.04.2024 року відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 6000 гривень шляхом перерахунку на його банківський рахунок за допомогою системи LIQPAY електронного переказу, що підтверджується квитанцією (а.с.7).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги», встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем. При цьому, ТОВ «Споживчий центр» належним чином виконало свої обов'язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов'язки за договором.
Разом з тим, 21.05.2024 року відповідач ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором № 20.04.2024-100001253 від 20.04.2024 року на суму 500,00 грн.
Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач фактично вчинив конклюдентні дії щодо визнання факту укладання договору та існування заборгованості.
Щодо заборгованості відповідача за договором кредиту суд зазначає наступне.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором, станом на 09.08.2024 року становить 19180,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000,00 грн., по процентам в розмірі 9580,00 грн., по комісії в сумі 600,00 грн. та по неустойці в розмірі 3000,00 грн. (а.с. 14).
За вимогами ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відтак, оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернув, тому позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у розмірі 6 000,00 грн підлягає задоволенню.
Щодо нарахування відсотків за кредитним договором.
Звертаючись з позовом позивач просить стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 9580,00 грн., яка утворилась станом на 09.08.2024 року.
Суд не погоджується з вимогами позивача в цій частині, оскільки їх нарахування суперечить умовам укладеного між сторонами договору та нормам матеріального права.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу, визначеного цим договором строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року по справі №202/4494/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц, від 26 травня 2020 року по справі № 638/13683/15-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, тобто судова практика є сталою, змін не зазнавала, яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами Договору №20.04.2024-100001253 від 20.04.2024 року сторонами погоджено суму кредитних коштів - 6000,00 грн, строк користування кредитом 112 днів, дату повернення кредиту - 09.08.2024 року. Також, визначена процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розмір денної процентної ставки: 1,24%. (8309,21/6000)/112*100%). Загальні витрати за споживчим кредитом 8309,21 грн.
Таким чином, суд вважає, що відсотки підлягають стягненню з відповідача згідно умов укладеного договору в межах строку кредитування після отримання кредитних коштів за період з 20.04.2024 року по 09.08.2024 року, що становить 8309,21 грн., що підтверджується змістом кредитного договору.
Позивач серед іншого просить стягнути неустойку 3000,00 грн., але, відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, суд вважає, що нарахування неустойки в сумі 3000,00 грн. за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак задоволенню не підлягає.
Крім того, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комісії в розмірі 600,00 грн., то суд зважає на таке.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Положення кредитного договору №20.04.2024-100001253 від 20.04.2024 року про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 600,00 грн. суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості на загальну суму 600,00 грн., а відтак, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість по кредиту на загальну суму 14309,21 грн., з яких: 6000,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 8309,21 гривень - проценти за користування кредитом.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1807 грн. (14309,21 /19180 х 2422,40).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 611, 629, 1049,1050 ЦК України, ст. 3,4,11-13, 19,141, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №20.04.2024-100001253 від 20.04.2024 року в розмірі 14309 (Чотирнадцять тисяч триста дев'ять) гривень 21 копійка, з яких: 6000,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 8309,21 гривень - проценти за користування кредитом.
У задоволенні іншої частини вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1807 (Одна тисяча вісімсот сім) гривень, в рахунок відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене у судову палату у цивільних справах Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Калинопільський районний суд Черкаської області).
Головуючий Баранов О.І.