23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 201/6750/16-ц
провадження № 61-4218св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06 червня 2008 року ВАТ «Морський транспортний банк», який з листопада 2010 року перейменовано на ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 00232/RD про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 308 955,00 доларів США з терміном погашення до 05 червня 2017 року та сплатою 11,9 % річних.
На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору банк і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки від 06 червня 2008 року № 00247rd, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Позичальник належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 борг за кредитом і відсотками у розмірі 294 555,59 доларів США, що станом на 06 грудня 2012 року еквівалентно 2 354 382,83 грн, та пеню і штрафи у розмірі 115 064,63 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13, яке в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції, припинено іпотеку ОСОБА_2 та знято відповідні обтяження, у зв'язку з чим предмет іпотеки за договором дарування відчужено сину іпотекодавця - ОСОБА_1 , який набув статусу нового іпотекодавця та має всі його права й обов'язки.
Крім того, заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» борг за кредитом і відсотками в розмірі 294 555,59 доларів США, що еквівалентно 2 354 382,83 грн, та заборгованість за пенею і штрафом у розмірі 115 064,63 грн, усього 2 469 447,46 грн, із яких: тіло кредиту - 255 431,36 доларів США, що еквівалентно 2 041 662,86 грн, відсотки на основну суму боргу - 39 124,23 доларів США, що еквівалентно 312 719,97 грн, пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн, пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн, штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,18 грн. Це рішення не було виконане, що стало підставою для збільшення розміру боргу. Станом на 05 липня 2015 року заборгованість становить 405 938,71 доларів США та 116 674,13 грн, із яких: тіло кредиту - 255 431,36 доларів США, відсотки на основну суму боргу - 150 507,35 доларів США, з яких: 39 124,23 доларів США, стягнуті за рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року, 111 383,12 доларів США, донараховані за період із 07 грудня 2012 року до 05 липня 2016 року, пеня за несплачену суму кредиту, стягнуту судовим рішенням, - 55 585,36 грн, пеня за несплачені відсотки за користування кредитом, стягнуті судовим рішенням, - 36 542,08 грн, штраф, стягнутий судовим рішенням, - 22 937,19 грн.
Посилаючись на наведене, банк просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 00232/RD та договором іпотеки, яка станом на 05 липня 2015 року становить 405 938,71 доларів США та 116 674,13 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2016 року позов ПАТ «Марфін Банк» задоволено.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2019 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову ПАТ «Марфін Банк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе кредитних зобов'язань банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, однак, пред'являючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не надав суду оцінку іпотечного майна та не погодив його вартість з іпотекодавцем.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ПАТ «МТБ Банк» рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність у межах процедури виконавчого провадження, передбаченою Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 00232/RD та укладеним на його забезпечення договором іпотеки від 06 червня 2008 року № 00247rd, яка станом на 05 липня 2015 року становила 294 555,59 дол. США та 115 064,62 грн.
Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості позичальником не виконано, сторони передбачили в договорі іпотеки судовий спосіб звернення стягнення, а тому позов підлягає задоволенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.
Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в частині часткового задоволення позову ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд: не зазначив мотивів, з яких він виходив при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки; не вказав усі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; не врахував, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника, особа якого є відмінною від іпотекодавця, не позбавляє відповідача права на оспорення розміру такої заборгованості; не перевірив доводи відповідача про часткове виконання заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року в справі № 201/283/14-ц у межах виконавчого провадження. Крім того, апеляційний суд не встановив межі строку кредитування та не перевірив розмір заборгованості, на погашення якої пред'явлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі не перевірив, чи підлягають нарахуванню відсотки за користування кредитом та пеня після спливу строку кредитування. У зв'язку з невстановленням дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційний суд дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову ПАТ «МТБ Банк».
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ПАТ «МТБ Банк» рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року скасовано.
У задоволенні позову ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», відмовлено.
Встановивши факт неналежного виконання основного зобов'язання позичальником за кредитним договором, а також факт переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_1 , який в силу вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця та несе всі його обов'язки, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно. Водночас апеляційний суд зазначив, що не може встановити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення, у рахунок якої позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року за наслідками розгляду касаційної скарги ПАТ «МТБ Банк» постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції:
не виконав вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року;
не врахував, що: наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством; при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду;
не дослідив наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 00232/RD станом на 05 липня 2015 року та не оцінив цей документ, як доказ у справі щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором;
не встановив, коли настав строк виконання зобов'язання, з урахуванням заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц, не встановив, за який період банком нараховані проценти за користування кредитом, пеня та штраф;
не врахував, що відповідачем не надано доказів виконання заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц, які становили зміст його заперечень, не застосував правило частини першої статті 81 ЦПК України щодо покладення на відповідача обов'язку з доведення цієї обставини (відсутність заборгованості чи менший її розмір);
не врахував, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ПАТ «МТБ Банк» рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року скасовано.
Позовні вимоги ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», задоволено частково.
Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 157,1 кв. м, житловою площею 78,5 кв.м, що складається з 6 кімнат і лоджії, яка належить ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 03 грудня 2001 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) на праві власності на підставі договору дарування серія та номер 4120, виданого (посвідченого) 07 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., номер запису про право власності 7251332 згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 лютого 2016 року № 52360600, наданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., шляхом продажу даного майна на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність у межах процедури виконавчого провадження, передбаченою Законом України «Про виконавче провадження», у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 00232/RD та укладеним на його забезпечення договором іпотеки від 06 червня 2008 року № 00247rd станом на 06 грудня 2012 року в розмірі 291 581,79 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі НБУ) станом на 06 грудня 2012 року 2 330 613,25 грн, та заборгованість за пенею і штрафом у розмірі 115 064,63 грн, загалом у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року заборгованість становить 2 469 447,46 грн, із яких: тіло кредиту - 255 411,15 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на 06 грудня 2012 року становить 2 041 501,32 грн; відсотки на основну суму боргу - 36 170,64 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року 289 111,92 грн; пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн; пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн; штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,19 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду аргументована тим, що ПАТ «МТБ Банк» у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 прийнятих на себе кредитних зобов'язань, строк виконання яких настав 06 грудня 2012 року, враховуючи заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц, має право задовольнити їх за рахунок іпотечного майна, власником якого є ОСОБА_1 . Суд урахував, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки, не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд апеляційної інстанції врахував, що згідно листа приватного виконавця Ванжі О. В. від 04 березня 2024 року № 01.29/2046 заборгованість за виконавчими провадженнями № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 залишається непогашеною та складає: тіло кредиту - 255 411,15 доларів США; відсотки на основну суму боргу - 36 170,64 доларів США; пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн; пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн; штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,19 грн. Жодні не розподілені кошти станом на момент надання інформації на депозитному рахунку виконавця не перебувають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/4556/16-ц, від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції звернув стягнення на належну йому квартиру, хоча він у відносини з банком не вступав, кредити не брав та не підписував жодних документів. У постанові суду не зазначено мотивів, за яких суд дійшов висновку про задоволення позову банку. Апеляційний суд фактично самоусунувся від розгляду справи, виконуючи лише вказівки Верховного Суду про розрахунок заборгованості, хоча мав би встановити обставини, дослідити докази, чого суд не зробив. У квартирі він проживає разом із дружиною та малолітніми дітьми, іншого житла не має.
Доводи інших учасників справи
Представник ПАТ «МТБ Банк» - адвокат Мовчан Л. С. подав відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська цивільну справу № 201/6750/16-ц за позовом ПАТ «Марфін Банк», (правонаступник якого ПАТ «МТБ Банк») до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року до закінчення касаційного провадження.
Матеріали справи № 201/6750/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 16 квітня 2025 року справу № 201/6750/16-ц призначено до судового розгляду
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 06 червня 2008 року ВАТ «Морський транспортний банк», який з листопада 2010 року перейменовано у ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 00232/RD про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 308 955,00 доларів США на такі цілі: 280 000,00 доларів США - на споживчі потреби, 15 095,00 доларів США та 13 860,00 доларів США - на сплату страхових платежів відповідно до умов кредитного договору, з терміном погашення до 05 червня 2017 року та сплатою 11,9 % річних.
На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 06 червня 2008 року сторони уклали договір іпотеки № 00247rd, за умовами якого ОСОБА_2 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
Через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» борг за кредитом і відсотками у розмірі 294 555,59 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на 06 грудня 2012 2 354 382,83 грн, заборгованість за пенею і штрафом у розмірі 115 064,63 грн, загалом у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на 06 грудня 2012 року заборгованість становить 2 469 447,46 грн, із яких: тіло кредиту - 255 431,36 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на 06 грудня 2012 року 2 041 662,86 грн; відсотки на основну суму боргу - 39 124,23 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 06 грудня 2012 року 312 719,97 грн; пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн; пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн; штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,18 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13 задоволено частково позов ОСОБА_2 до банку та визнано недійсним договір іпотеки від 06 червня 2008 року № 00247rd.
На підставі зазначеного судового рішення 19 травня 2014 року іпотека ОСОБА_2 припинена, а обтяження за нею виключено з відповідних реєстрів.
07 жовтня 2014 року предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) за договором дарування відчужена позичальником на користь свого сина ОСОБА_1 , який набув статусу нового іпотекодавця.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2014 року скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року в справі № 175/6058/13 задоволено заяву банку про поворот виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року та зобов'язано реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України поновити первинний стан державної реєстрації договору іпотеки та обтяження і заборони за ним.
21 січня 2016 року банк направив на адресу відповідача та третіх осіб вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, якою попередив відповідача та третіх осіб про те, що у випадку її невиконання у відведений строк банк зі спливом цього строку має намір звернутися до суду про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога позичальником та іпотекодавцем виконана не була.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року витребувано у ПАТ «Марфін Банк» розрахунок заборгованості станом на час розгляду цієї справи з урахуванням сплачених коштів по виконавчому провадженню, що відкрито на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2008 року № 00232/RD станом на 13 грудня 2021 року боржник здійснив такі погашення:
24 жовтня 2019 року - 20,21 доларів США (погашено тіло кредиту після рішення суду у справі № 201/283/14-ц);
за період із 06 жовтня 2016 року до 26 листопада 2021 року - 2 823,32 доларів США (погашено відсотки на основну суму боргу після рішення суду у справі № 201/283/14-ц);
09 жовтня 2015 року - 0,01 грн (погашена пеня на несплачену суму кредиту після рішення суду у справі № 201/283/14-ц).
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/4556/16-ц, від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом розгляду цієї справи є звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку на забезпечення виконання умов кредитного договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе кредитних зобов'язань банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, однак, пред'являючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не надав суду оцінку іпотечного майна та не погодив його вартість з іпотекодавцем.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, встановив, що ПАТ «МТБ Банк», у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе кредитних зобов'язань, строк виконання яких настав 06 грудня 2012 року, має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, власником якого є ОСОБА_1 . Суд урахував, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд урахував, що згідно з листом приватного виконавця Ванжі О.В. від 04 березня 2024 року № 01.29/2046 заборгованість за виконавчими провадженнями № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 залишається непогашеною та складає: тіло кредиту - 255 411,15 доларів США; відсотки на основну суму боргу - 36 170,64 доларів США; пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн; пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн; штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,19 грн. Окрім того, станом на момент надання інформації жодні не розподілені кошти на депозитному рахунку виконавця не перебувають.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 572 ЦК України та частини першої статті 575 ЦК України іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Отже іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іпотека (як обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості) підлягає державній реєстрації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо іпотека припинена у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.
У пункті 9.6 зазначеної постанови від 15 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на невиконання позичальником умов кредитного договору та надав розрахунок, відповідно до якого станом на 05 липня 2015 року розмір заборгованості становить 405 938,71 доларів США та 116 674,13 грн, із яких: кредитні кошти - 255 431,36 доларів США; відсотки на основну суму боргу - 150 507,35 доларів США, з яких: 39 124,23 доларів США, стягнутих рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року; 111 383,12 доларів США, донарахованих за період із 07 грудня 2012 року до 05 липня 2016 року; пеня за несплачену суму кредиту, стягнуту судовим рішенням, - 55 585,36 грн; пеня за несплачені відсотки за користування кредитом, стягнуті судовим рішенням, - 36 542,08 грн; штраф, стягнутий судовим рішенням, - 22 937,19 грн.
Апеляційний суд установив, що відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2008 року станом на 13 грудня 2021 року боржниця сплатила частину коштів, зокрема: 24 жовтня 2019 року - 20,21 доларів США (погашено тіло кредиту після рішення суду у справі № 201/283/14-ц); за період із 06 жовтня 2016 року до 26 листопада 2021 року - 2 823,32 доларів США (погашено відсотки на основну суму боргу після рішення суду у справі № 201/283/14-ц); 09 жовтня 2015 року - 0,01 грн (погашена пеня на несплачену суму кредиту після рішення суду у справі № 201/283/14-ц);
Відповідно до листа приватного виконавця Ванжі О.В. від 04 березня 2024 року заборгованість за виконавчими провадженнями № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 залишається непогашеною та складає: тіло кредиту - 255 411,15 доларів США; відсотки на основну суму боргу - 36 170,64 доларів США; пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн; пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн; штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,19 грн.
Також апеляційний суд установив, що останній платіж за кредитним договором здійснено у листопаді 2021 року, доказів виконання заочного рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц відповідач не надав.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ПАТ «МТБ Банк», у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе кредитних зобов'язань, строк виконання яких настав 06 грудня 2012 року, має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, власником якого є ОСОБА_1 .
Верховний Суд погоджується з висновками суду та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначала, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
У справі, яка переглядається, договір дарування квартири був укладений під час дії рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13, яким було визнано недійсним договір іпотеки від 06 червня 2008 року № 00247rd.
Разом із тим, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2014 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13 скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року в справі № 175/6058/13 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Марфін Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року в справі № 175/6058/13 задоволено заяву банку про поворот виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року та зобов'язано реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Міністерства юстиції України поновити первинний стан державної реєстрації договору іпотеки та обтяження і заборони за ним.
Крім того, заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2014 року у справі № 201/283/14-ц стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» борг за кредитом і відсотками в розмірі 294 555,59 доларів США, що еквівалентно 2 354 382,83 грн, та заборгованість за пенею і штрафом у розмірі 115 064,63 грн, усього станом на 06 грудня 2012 року заборгованість становить 2 469 447,46 грн, із яких: тіло кредиту - 255 431,36 доларів США, що еквівалентно 2 041 662,86 грн, відсотки на основну суму боргу - 39 124,23 доларів США, що еквівалентно 312 719,97 грн, пеня на несплачену суму кредиту - 55 585,36 грн, пеня на несплачені відсотки за користування кредитом - 36 542,08 грн, штраф на підставі пункту 4.2 кредитного договору - 22 937,18 грн.
Доказів виконання вказаного рішення суду та сплати заборгованості матеріали справи не містять.
Оскільки іпотекодавець ОСОБА_2 , шляхом укладення договору дарування, переоформила предмет іпотеки на нового власника - свого сина ОСОБА_1 без згоди на це іпотекодержателя з метою унеможливити в подальшому виконання рішення суду про стягнення боргу, тим самим ухиляючись від виконання зобов'язань за кредитним договором, це не може свідчити про добросовісність сторін договору дарування.
Стаття 590 ЦК України регулює звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.
Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).
З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2008 року та укладеним між ВАТ «Морський транспортний банк», який з листопада 2010 року перейменовано у ПАТ «Марфін Банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи апеляційний суд також урахував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року при скасуванні попереднього судового рішення.
Доводи касаційної скарги заявника про те, що він є власником спірної квартири, у відносини з банком не вступав, кредитні кошти не брав та не підписував жодних документів, колегія суддів відхиляє, оскільки за приписами статті 23 Закону України «Про іпотеку», в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань іпотекодержатель в силу частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на цей момент.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 09 квітня 2025 року у справі № 569/11254/22.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Разом із тим, Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що вказаний Закон має бути застосований у цій справі, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Аналогічний за змістом висновок викладений Верховним Судом у постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-5796св22), від 05 лютого 2025 року у справі № 372/3757/22, від 09 квітня 2025 року у справі № 569/11254/22.
З огляду на наведене оскаржувана постанова підлягає зміні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити, зазначивши про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд змінив судове рішення, лише зупинивши його виконання в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року змінити, доповнивши її резолютивну частину абзацом сьомим такого змісту:
«Зупинити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування».
В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов