Справа № 120/9845/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
28 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 18.03.2024 відповідач склав податкове повідомлення-рішення № 0053104-2412-0210-UA05020290000092626, яким зобов'язав позивача сплатити суму податкового зобов'язання в розмірі 15799,44 грн у якості податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Вважаючи вказане податкове - повідомлення рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України).
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
В силу положень пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є та був у спірний період (2023 рік) власником нерухомого майна площею 467,3 кв.м, а саме частини корівника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана обставина у межах розгляду цієї справи є безспірною та підтверджується, зокрема, нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу 25/100 частко нежитлової будівлі від 18.11.2017 (реєстраційний № 2291) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.11.2017 № 104285263.
Таким чином, як власник відповідної нерухомості, позивач вважається платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи з належної йому площі об'єкта за вказаною адресою та ставок податку, встановлених за рішенням Турбівської селищної ради Вінницької області від 13.07.2021 № 8/14-395 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території Турбівської селищної територіальної громади".
Разом з тим в силу положень пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції чинній впродовж спірного періоду) не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Законом № 3603-IX від 23.02.2024, який набрав чинності з 16.03.2024, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, а саме:
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин та їх існування у 2023 році для застосування податкової пільги, передбаченої пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, та звільнення платника податку від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідною була сукупність таких умов:
1) будівля (споруда) належить на праві власності сільськогосподарському товаровиробнику, в тому числі фізичній особі;
2) будівля (споруда) відноситься до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
3) будівля (споруда) не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Надаючи оцінку наявності перерахованих умов для застосування податкових пільг в контексті розгляду цієї справи, суд виходить з наступного.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором України будівель та споруд ДК 018-2000.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 будівлі для тваринництва, 1271.2 будівлі для птахівництва, 1271.3 будівлі для зберігання зерна, 1271.4 будівлі силосні та сінажні, 1271.5 будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, 1271.6 будівлі для тепличного господарства, 1271.7 будівлі рибного господарства, 1271.8 будівлі підприємств лісівництва і звірівництва, 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором України будівель та споруд ДК 018-2000.
Колегія суддів зазначає, що частка нежитлової будівлі за адресою: вул. Революційна, буд. 55, с. Чупринівка, Липовецький район, Вінницька область, яка належить позивачу на праві власності, є корівником, тобто за своїми технічними характеристиками підпадає під визначення об'єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведених у пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Однак віднесення нежитлової будівлі до відповідного класу ще не є безумовною підставою для звільнення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє, від сплати цього виду податків, адже законодавець ставить у залежність використання сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку не, чи є можна вважати позивача сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Водночас застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 0340/1905/18.
Позивач наголошує на тому, що спірна нежитлова будівля використовується ним для ведення особистого селянського господарства, у власності позивача є земельні ділянки з відповідним цільовим призначенням, а також сільськогосподарська техніка, окрім того, позивач включений до Державного аграрного реєстру, що у сукупності свідчить про те, що він є сільськогосподарським товаровиробником відповідно до норм чинного законодавства.
Даючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Підпунктом 14.1.76 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).
Відтак належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 10.04.2020 у справі № 823/1751/17, від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17 та від 22.04.2021 у справ № 822/3289/17.
При цьому колегія суддів зауважує, що останнє із зазначених рішень апеляційного суду стосується нежитлових будівель за тією самою адресою ( АДРЕСА_1 ), які, однак, належать іншому співвласнику.
Крім того, згідно з постановою Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 "фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону".
Разом з тим як встановлено з матеріалів справи, позивач зареєстрований в Державному аграрному реєстрі та має у власності декілька земельних ділянки, які призначені для ведення особистого селянського господарства.
При цьому належні позивачу на праві власності земельні ділянки використовуються для вирощування сількогосподарських культур, що підтверджується довідкою Турбівської селищної ради Вінницької області від 15.12.2023 № 08-10/3069.
Також у власності ОСОБА_1 є велика сільськогосподарська техніка, а саме комбайн зернозбиральний, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини від 26.01.2021, вантажний автомобіль "ЗІЛ ММЗ-самоскид", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію від 03.10.2008, трактор колісний, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини від 10.12.2021.
Наведеним спростовуються твердження апелянта про те, що позивач не займається підприємницькою діяльністю та не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником.
Той факт, що нежитлові будівлі, на які нараховані грошові зобов'язання, позивачем не здаються в оренду (лізинг, позичку) відповідачем не заперечується, тобто є безспірним.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність обов'язкових умов, які є необхідними для звільнення від оподаткування належного позивачу об'єкта нежитлової нерухомості, відмінного від земельної ділянки, відповідно до положень пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України за 2023 рік.
У зв'язку з чим, колегія суддів звертає увагу на зміну з 16.03.2024 редакції цієї норми, за приписами якої від оподаткування звільняються будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.