Справа № 292/1175/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лотуга В.Ф.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
28 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративні правопорушення № 6/128,
Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №6/128 від 04.07.2024, складену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.
Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також ухвалення оскаржуваного рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги, а також відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, колегія суддів ухвалила здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
04 липня 2024 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відносно позивача винесено постанову №6/128 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено штраф в розмірі 17000 грн.
Зі змісту постанови № 6/128 від 04.07.2024 встановлено, що позивач, як такий, що ухилявся від виконання військового обліку, 25.06.2024 розшуканий та доставлений органами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивачу було вручено повістку про виклик на 28.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що засвідчується розпискою на ім'я останнього, де він поставив особистий підпис.
На визначений час позивач до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, але (з його слів) в телефонному режимі на номер чергового шостого відділу повідомив про неможливість прибути на вказану дату, так як проходить медичне обстеження.
В подальшому, позивач не прибув до відділу у строк, що не перевищує сім календарних дні, а тому було направлено звернення до поліції про розшук і доставку останнього до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З моменту вручення повістки і до моменту його розшуку та доставки, позивач самостійно до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не з'явився. На момент складання постанови позивач не оспорив допущене порушення шляхом надання підтверджуючих документів, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення.
Отже, позивач під час особливого періоду, маючи обов'язок з'являтися за викликом до ТЦК та СП, порушуючи вимоги ч.1 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ст.ст.23, 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у строк визначений в повістці, протягом трьох днів від визначених у повістці дати та часу, (з його слів) повідомив в телефонному режимі про неможливість прибути вчасно, проте згідно журналу вхідних дзвінків телефону чергового ІНФОРМАЦІЯ_2 , за даний період не зафіксовано дзвінків з телефонного номеру ОСОБА_1 , а також відсутні інші докази, які можуть свідчити, що останній повідомляв про причини неявки. В подальшому, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в строк, що не перевищує сім календарних днів. ОСОБА_1 до розгляду справи не надано документів, які б свідчили про поважні причини не прибуття. Своїми умисними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
У постанові зазначено, що її копію надіслано ОСОБА_1 поштовим оператором "Укрпошта".
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що винесена постанова відповідає вимогам закону, а відповідачем доведено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.
Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
За частиною першою статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Отже, 08 серпня 2024 року (дата вчинення правопорушення) діяв особливий період.
Згідно з пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закон № 3543, відповідно до абзацу другого частини першої, абзацу восьмого частини третьої якої громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
З аналізу зазначених норм вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Отже, за змістом зазначених положень статті 22 Закону № 3543-XII відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за неприбуття особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у місце та строк, зазначені в отриманих ними документах, зокрема, повістці.
Так, пунктом 2 частини 1 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Абзацами 19-21 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
Надаючи оцінку обставинам справи, судова колегія зазначає, що відповідно до положень законодавства про військову службу, оборону та мобілізацію, на громадян, яким вручено повістку, покладається обов'язок прибути до ТЦК та СП у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити відповідний орган про поважність причин не прибуття за повісткою, які визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується позивачем у доводах апеляційної скарги, уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання законодавства з питань військового обов'язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, позивачу вручено повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 , де датою прибуття визначено - 28.05.2024. Про отримання даної повістки позивач особисто підписався в розписці, про що свідчить відрізний корінець врученої повістки.
Тобто, позивач був зобов'язаний прибути за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 саме 28.05.2024, проте, у визначений час він не з'явився.
Суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позовної заяви встановив, що позивач визнає факт неявки на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 28.05.2024, відзначаючи про поважність причини неявки, оскільки 28.05.2024 у зв'язку з поганим самопочуттям звертався до судинного хірурга КНП "Лікарня" Пулинської селищної ради, про що в телефонному режимі повідомив працівника ІНФОРМАЦІЯ_2 , але про наступну дату прибуття йому ніхто не повідомив.
У той же час, позивач будь-яких доказів на підтвердження того, що він повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 в телефонному режимі не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. При цьому, відповідно до журналу вхідних викликів телефону ТЦК, з номеру телефона НОМЕР_1 , який належить позивачу, 28.05.2024 дзвінків не було.
У медичній картці на ім'я позивача за 28.05.2024 є запис лікаря про скарги на біль в лівій гомілці. Встановлений діагноз: варикоз, хвороба вен лівої кінцівки. Рекомендована консультація судинного хірурга.
В даному випадку, суд першої інстанції вірно виснував, що надана копія медичної картки амбулаторного хворого підтверджує лише звернення позивача 28.05.2024 до лікаря КНП "Лікарня" Пулинської селищної ради, однак не підтверджує хворобу останнього, яка б позбавили його можливості особисто прибути у визначений строк до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташований в одному і тому ж населеному пункті - селищі Пулини, що і лікарня.
Будь-яких інших даних чи доказів, які б свідчили про неможливість прибуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 28.05.2024 року матеріали справи не містять.
Стосовно доводів позивача, про те, що після отримання повідомлення про необхідність явки 28.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення даних, він повідомив про оновлення власних даних у системі «Резерв+», то суд першої інстанції, в розрізі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, вірно відзначив, , що вказані обставини не звільняють військовозобов'язаного від виконання вимог щодо явки за повісткою до ТЦК, оскільки підстави для явки до ТЦК під час війни не обмежуються згаданими позивачем відомостями, які були ним своєчасно оновлені.
Як встановлено зі змісту апеляційної скарги, доводи апелянта грунтуються на недотриманні відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зважає на наступне.
Відповідно до повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП (в порядку ст.277-2 КУпАП) від 25.06.2024, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 викликає ОСОБА_1 , як особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП на 10 год. 30 хв. 04.07.2024 за адресою: АДРЕСА_2 . У повідомленні зроблено запис про те, що ОСОБА_1 ознайомлений з датою розгляду, проте підписувати та отримувати повідомлення відмовився в присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно роздруківки журналу викликів телефону ТЦК, 26.06.2024 мало місце три вхідних виклики з телефону № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .
Посилання позивача на те, що в день винесення оскаржуваної постанови - 04.07.2024, він перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КНП "Черняхівське територіальне медичне об'єднання" Черняхівської селищної ради, про що його дочка надала до ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідну довідку, не підтверджено жодними доказами.
До того ж, виписка з карти стаціонарного хворого, яка наявна в матеріалах справи, датована 05.07.2024 року, а тому даний документ фактично не міг бути наданий позивачем ІНФОРМАЦІЯ_2 саме 04.07.2024 року.
Судова колегія зауважує, що неможливість особистої участі у розгляді справи, незалежно від причин, що перешкоджали реалізації такого права, якщо про це позивачем не повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_4 і не подано заяви про відкладення розгляду справи, не впливає на правомірність процедури розгляду.
Відтак, судом не встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було допущено порушення прав позивача на його участь у вказаному розгляді справи, оскільки він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак не з'явився і про причини неявки ІНФОРМАЦІЯ_4 не повідомив.
При цьому, судова колегія констатує, що визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення правил військового обліку, є факт саме неявки позивача на 28.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою.
Відтак, постановляючи оскаржувану постанову, відповідач діяв правомірно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а оскаржувана постанова є обґрунтована, тобто прийнята з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення та надано до суду достатньо доказів в підтвердження правомірності свого рішення.
Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення у апеляційній скарзі не зазначено.
Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.