Справа № 162/313/25
Провадження № 2-а/162/83/2025
28 квітня 2025 року селище Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Савича А.С.,
з участю секретаря судового засідання - Гичук О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови серії ВН № 519 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,
Позивач ОСОБА_1 через свого представника Колєсніка Б.В. 04.04.2025 звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови серії ВН № 519 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Свій позов мотивує тим, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 21.10.2024 було винесено оскаржувану постанову серії ВН № 519 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень. Правопорушення полягає в тому, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , будучи в належний спосіб сповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14.10.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 для визначення призначення на особливий період та проходження медичного огляду, а також за те, що він, не прибувши 14.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не пізніше трьох діб від визначених у повістці № 30060 дати і часу прибуття, не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 про причини своєї неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки, або в будь-який інший спосіб та надалі, станом на 21.10.2024 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, що не перевищує сім календарних днів, чим, на думку відповідача, порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: абз. 1 ч. 1 та абз. 12 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», під час дії особливого періоду, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Зазначає, що про існування постанови дізнався випадково 23.03.2025 із застосунку «Дія». У зв'язку з чим 24.03.2025 звернувся за правничою допомогою та уклав відповідний договір. Через свого представника 24.03.2025 ознайомився та отримав копію постанови серії ВН № 519 від 21.10.2024, а тому вважає, що строк оскарження вказаної постанови пропущено з поважних причин, тому просить його поновити.
Також стверджує, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 не з'ясовано повно, об'єктивно та всебічно обставин справи та не вирішено її у точній відповідності з законом. З урахуванням наведеного, просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ВН № 519 від 21.10.2024 про притягнення його до відповідальності, провадження у справі закрити та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою судді від 07.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, поновлено позивачу строк звернення до суду, розгляд справи постановлено провести у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами (а.с.39-40). Будь-яких заяв чи клопотань від учасників справи не поступало.
Відповідач відзиву на позов, а також матеріалів, які були витребувані судом, на підставі яких ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, станом на час судового розгляду справи не надав.
Розгляд справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності віднесено до категорії термінових адміністративних справ (ст. 286 КАС України).
У відповідності до вимог ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, суд доходить такого висновку.
Судом встановлено, що стосовно ОСОБА_1 було складено постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, серії ВН № 519 від 21.10.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Цією постановою ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він, будучи військовозобов'язаним, в належний спосіб оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14.10.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 для визначення призначення на особливий період та проходження медичного огляду. В подальшому ОСОБА_1 , не прибувши 14.10.2024 до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не пізніше трьох діб від визначених у повістці № 300060 дати і часу прибуття, не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 про причини своєї неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного в повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб та надалі станом на 21.10.2024 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, що не перевищує сім календарних днів. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 1 ч. 1 та абз. 12 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час дії особливого періоду (а.с.22).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 та абз. 12 ч. 3 ст. 22 цього Закону громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Разом з тим, поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абз. 11 ч.3 ст. 12 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Згідно з ст. 248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі №676/752/17, від 21.03.2019 у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 06.02.2020 у справі №205/7145/16-а зробив наступні висновки:
«………закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення...».
Згідно з ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Це означає, що ця норма Закону встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.
Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Відповідач не виконав свій обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, доказів на спростування тверджень позивача не надав.
Як убачається із матеріалів справи, розгляд справи щодо ОСОБА_1 , за результатами якої винесено оскаржувану постанову, відбувся без участі позивача.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що позивач ОСОБА_1 взагалі був повідомлений відповідачем про місце і час розгляду цієї справи, доказів про це відповідачем не надано.
Відтак суд доходить висновку, що позивач був позбавлений можливості реалізувати свої права, визначені ст. 268 КУпАП, зокрема право на захист. Зазначене є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Згідно з п.3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи наведені обставини, позов слід задовольнити частково, скасувати оскаржувану постанову і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Водночас, не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання протиправною оскаржуваної постанови, оскільки частина третя ст. 286 КАС України, згідно з якою суд при розгляді справ даної категорії наділений правом приймати рішення лише в чітко встановлених законом межах, не передбачає застосування такого способу захисту прав позивача як визнання протиправною постанови суб'єкта владних повноважень.
Позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12100,00 (дванадцять тисяч сто) гривень.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.20212 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 320/5750/21.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі, яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Колєсніком Б.В. укладено договір № 391 від 24.03.2025 про надання правничої допомоги (а.с.31-33).
У підтвердження факту надання позивачу правничої допомоги він подав до суду копії документів: договору про надання правничої допомоги від 24.03.2025, акта №1 про надання правничої допомоги від 31.03.2025, квитанції до прибуткового касового ордера № 158 від 31.03.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_1 були надані послуги на загальну суму 12100,00 (дванадцять тисяч сто) грн, яка включає в себе ознайомлення з матеріалами справи, аналіз нормативно-правової бази, що регулює спірні відносини, судової практики та формування правової позиції по справі (2100,00 грн), складення та подання до ІНФОРМАЦІЯ_2 запиту за вихідним № 323 від 26.03.2025 (2000,00 грн); складення, погодження з клієнтом та подання до суду позовної заяви (8000,00 грн).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04).
Суд звертає увагу, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін та була розглянута в першому судовому засіданні.
Окрім того, на переконання суду, послуги надані адвокатом, не потребують витрати значного часу на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, аналізу нормативно-правової бази, формування правової позиції, складання та погодження з клієнтом позову, отримання документів та вчинення іншої роботи, яка зазначена в Акті приймання-передачі наданої правничої допомоги.
З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 2500,00 грн, що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-247, 286 КАС України, статтями 247, 280, 293 КУпАП, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови серії ВН № 519 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - задовольнити частково.
Скасувати постанову ВН № 519 від 21.10.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 2500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Дата ухвалення судового рішення 28.04.2025.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: Колєснік Богдан Володимирович, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Любешівського районного суду
Волинської області А.С. Савич