Справа № 320/20752/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
28 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів, моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту з питань виконання кримінальних покарань "Про скасування надбавки за особливості проходження служби" від 17.02.2022 №69/ОС-22, яким скасовано надбавку за особливості проходження служби ОСОБА_1 з 05.01.2022;
- стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, адреса: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі №320/4126/21 Департаментом з питань виконання кримінальних покарань за період з 23.12.2021 по 04.01.2022 у розмірі 7242,24 грн.;
- стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, адреса: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) невиплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 68210,37 грн., а саме:
- надбавки за особливості проходження служби у розмірі 59682,34 грн.;
- інші доплати у розмірі 8528,03 грн.;
- стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, адреса: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) не виплачену допомогу для оздоровлення за 2021 та 2022 роки у розмірі 32195,00 грн.;
- стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, адреса: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) не виплачену допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2022 роки у розмірі 32195,00 грн.;
- стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, адреса: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 300000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі №320/4126/21 за період з 23.12.2021 по 04.01.2022 у розмірі 7242,24 грн.; зобов'язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2022 рік. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі №320/4126/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 10 березня 2021 року №305/ОС-21 щодо звільнення ОСОБА_1 з Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі п. 4 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів) з 11 березня 2021 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони та кінології Управління з питань організації охорони Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, з 12 березня 2021 р.; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони та кінології Управління з питань організації охорони Департаменту з питань виконання кримінальних покарань; стягнуто з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 12 березня 2021 р. по 22 грудня 2021 р. (по дату винесення рішення суду) в розмірі 172 606 (сто сімдесят дві тисячі шістсот шість) грн. 72 коп.
Наказом Департаменту з питань виконання покарань від 04.01.2022 № 3/ОС-22 поновлено підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу нагляду і безпеки по південному регіону Управління забезпечення діяльності у південному регіоні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, що є рівнозначною посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони та кінології Управління з питань організації охорони Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, з 12.03.2021 (том 1 а.с. 27).
Наказом Департаменту з питань виконання покарань від 01.02.2022 № 48/ОС-22 встановлено надбавку за особливості проходження служби у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років: підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшому інспектору з особливих доручень відділу нагляду і безпеки по південному регіону Управління забезпечення діяльності у південному регіоні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, з 05.01.2022 (том 1 а.с. 29-30).
На підставі подання виконуючого обов'язки начальника Управління забезпечення діяльності у південному регіоні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань наказом Департаменту з питань виконання покарань від 17.02.2022 № 69/ОС-22 скасовано надбавку за особливості проходження служби підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшому інспектору з особливих доручень відділу нагляду і безпеки по південному регіону Управління забезпечення діяльності у південному регіоні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, з 05.01.2022 (том 1 а.с. 31-32).
15.12.2022 позивачем на ім'я начальника Департаменту з питань виконання покарань подано рапорт про звільнення зі служби. Також, у вказаному рапорті позивач просив виплатити йому допомогу на оздоровлення та допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2022 роки (том 1 а.с. 36).
Наказом Департаменту з питань виконання покарань від 19.12.2022 № 867/ОС-22 ОСОБА_1 звільнено зі служби відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), з 20.12.2022 (том 2 а.с. 91).
Вважаючи, що відповідачем порушено право позивача на своєчасне виконання рішення суду, на виплату грошового забезпечення у повному обсязі та виплату допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, останній звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, зокрема у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.
Матеріалами справи підтверджується, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 320/4126/21, яким допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на посаді, що є рівнозначною посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони та кінології Управління з питань організації охорони Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, виконано відповідачем 04.01.2022, шляхом прийняття наказу Департаменту з питань виконання покарань № 3/ОС-22.
Таким чином, період затримки за період з 23.12.2021 по 03.01.2022 становить 12 днів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 320/4126/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 603,52 грн.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача не підлягають доказуванню у межах розгляду даної справи.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 7242,24 грн.
Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань "Про скасування надбавки за особливості проходження служби" від 17.02.2022 №69/ОС-22, суд зазначає наступне.
Главою 5 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок № 925/5), передбачено, що особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника органу чи установи в межах кошторисних призначень встановлюється надбавка за особливості проходження служби у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років.
Розмір надбавки за особливості проходження служби визначається залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків особою рядового або начальницького складу за посадою. У разі несвоєчасного або неякісного виконання завдань надбавка скасовується або розмір її зменшується у порядку, визначеному у пункті 5 цієї глави.
Розмір надбавки, визначеної пунктом 1 цієї глави, встановлюється особам рядового і начальницького складу індивідуально наказом органу або установи на підставі мотивованого подання керівника структурного підрозділу, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку.
Зазначені подання погоджуються з фінансовою службою органу або установи в частині дотримання фонду грошового забезпечення.
У разі призначення особи рядового або начальницького складу на іншу посаду або покладення на неї тимчасового виконання обов'язків надбавка за особливості проходження служби переустановлюється з дотриманням вимог цього пункту.
Особам рядового і начальницького складу, зазначеним у пункті 1 цієї глави, залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків розмір надбавки за особливості проходження служби може збільшуватись до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років.
Перелік посад (підрозділів), за якими встановлюється і виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років, визначається Міністерством юстиції України.
У разі зміни якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків розмір надбавки за особливості проходження служби змінюється наказом органу або установи на підставі мотивованого подання керівника структурного підрозділу, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку.
З аналізу наведених норм вбачається, що встановлення надбавки за особливості проходження служби пов'язано безпосередньо з якістю, складністю, обсягом та важливістю виконуваних обов'язків особою рядового або начальницького складу за посадою.
Поряд з цим, з моменту поновлення позивача на посаді до звільнення останнього зі служби, ОСОБА_1 не виконував обов'язків за посадою, у зв'язку з перебуванням на лікарняному, про що він власноруч зазначив у позовній заяві.
Таким чином, доводи позивача про відсутність правових підстав для скасування останньому виплати надбавки за особливості проходження служби, спростовані наведеними положеннями Порядку № 925/5.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача про невідповідність подання вимогам законодавства, оскільки Порядком № 925/5 встановлено лише одну вимогу до змісту такого подання - вмотивованість останнього.
З матеріалів справи вбачається, що у поданні в.о. начальника Управління забезпечення діяльності у Південному регіоні зазначено про невиконання ОСОБА_1 службових обов'язків та у зв'язку з відсутністю якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи вмотивованість подання в.о. начальника Управління забезпечення діяльності у Південному регіоні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Враховуючи, що позовна вимога про стягнення надбавки за особливості проходження служби у розмірі 59682,34 грн є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 17.02.2022 №69/ОС-22, така вимога також не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення інших доплат у розмірі 8528,03 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 1 глави 17 Порядку № 925/5 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, за весь період безперервного перебування на лікуванні в лікувальних закладах, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з органу або установи (крім випадків, коли чинним законодавством передбачено більш тривалі терміни перебування на лікуванні), а також тим, які через хворобу або необхідність догляду за хворими членами сім'ї тимчасово звільнені від служби на підставі листків звільнення від службових обов'язків з тимчасової непрацездатності (інших документів, виданих згідно із законодавством), зберігається виплата грошового забезпечення, яке складається з окладів за спеціальними званнями, окладів за останніми штатними посадами, які вони займали на день вибуття на лікування, надбавок за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі й установлених на загальних підставах, визначених у главі 13 цього розділу.
Як зазначає позивач, останнього було поновлено на посаді у період тимчасової непрацездатності позивача. При цьому, поза увагою залишено те, що пунктом 1 глави 17 Порядку № 925/5 гарантовано збереження виплати грошового забезпечення, а не розмір такого забезпечення.
Пунктом 3 глави 1 Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає:
щомісячні основні види грошового забезпечення;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Позивач пояснює, що різниця у виплаті грошового забезпечення виникла внаслідок зменшення розміру премії.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що пунктом 1 глави 13 Порядку № 925/5 передбачено, що керівники органів і установ мають право преміювати осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Пунктом 4 глави 13 Порядку № 925/5 виплата премії особам рядового і начальницького складу та позбавлення їх премії здійснюються згідно з наказами.
Накази про преміювання осіб рядового і начальницького складу видаються на підставі поданих рапортів (заяв) керівників структурних підрозділів щодо преміювання осіб рядового і начальницького складу, погоджених з фінансовим підрозділом у частині дотримання фонду преміювання, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку. У рапортах з клопотанням про встановлення премії, позбавлення (зменшення) премії та у відповідних наказах про преміювання зазначаються конкретні причини, визначені затвердженими показниками, що стали підставою для цього.
Із довідки про щомісячні види грошового забезпечення від 21.12.2022 № 9/1-72 вбачається, що у період з січня по грудень 2022 року позивачеві виплачувалась премія, а тому доводи останнього про недоплату відповідачем 8528,03 грн не знайшли свого підтвердження.
За наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення допомоги для оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2022 роки, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 глави 14 Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Виплата допомоги для оздоровлення особам рядового і начальницького складу здійснюється на підставі наказу органу або установи, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку.
Зазначені рапорти попередньо погоджуються фінансовою службою відповідного органу або установи.
Пунктом 7 глави 14 Порядку № 925/5 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, допомога для оздоровлення не виплачується.
Допомога для оздоровлення надається особам рядового і начальницького складу в році, у якому вони стали до виконання обов'язків за посадою після прибуття з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років, у розмірах, встановлених пунктом 3 цієї глави.
Зі змісту наведених норм вбачається, що єдиною підставою для відмови у наданні матеріальної допомоги на оздоровлення є перебування осіб рядового і начальницького складу у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років.
Водночас, виплата допомоги на оздоровлення не залежить від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань та/або економії фонду грошового забезпечення.
При цьому, зважаючи, що допомога для оздоровлення є одноразовим видом грошового забезпечення та виплачується один раз на рік, суд вважає, що вимога позивача про стягнення допомоги на оздоровлення за 2021 рік є безпідставною.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що у рапорті від 15.12.2022 позивач просив виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення.
Натомість, під час прийняття наказу від 19.12.2022 № 867/ОС-22 відповідачем протиправно не розглянуто рапорт позивача та не було виплачено останньому допомогу на оздоровлення за 2022 рік.
Оскільки визначення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення віднесено до дискреційних повноважень органу Державної кримінально-виконавчої служби, належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві допомогу на оздоровлення за 2022 рік.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 1, 2 глави 15 Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу здійснюється за місцем проходження служби на підставі наказу органу або установи, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку.
Наказ видається на підставі мотивованого рапорту цієї особи, погодженого керівником структурного підрозділу та фінансовою службою відповідного органу або установи.
Пунктом 8 глави 15 Порядку № 925/5 передбачено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується лише за наявності економії фонду грошового забезпечення.
У листі від 05.01.2023 № 8/1-215/Гр відповідач повідомив позивача про відсутність видатків для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується лише за наявності економії фонду грошового забезпечення, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі 300000,00 грн, суд зазначає наступне.
Так, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).
Згідно частин першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, за змістом яких, суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Втім, позивачем не доведено, що оскаржуваними рішенням відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням викладеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк