Справа № 638/6650/25
Провадження № 1-кп/638/1553/25
Іменем України
29 квітня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у кримінальному провадженні №22024220000001137 від 04.11.2024 відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, Харківської області, одруженого, який не має на утриманні неповнолітніх дітей, з середньою спеціальною освітою, офіційно не працює, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не має інвалідності, не перебуває на обліку у нарколога чи психіатра, раніше не судимий.,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України,
встановив:
У провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт № 22024220000001137 від 04.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України.
29 квітня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора ОСОБА_6 , в якому прокурор просив продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" строком на 60 діб без визначення розміру застави.
Клопотання обґрунтовано тим, що вчинені ОСОБА_5 дії вказують на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме:
переховуватися від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): оскільки ОСОБА_5 , усвідомлюючи реальність та невідворотність покарання, а також те, що у разі засудження за вчинення інкримінованого злочину судом може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк вісім років, будучи без запобіжного заходу, або при застосуванні менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, може переховуватись від суду, з метою уникнення понесення можливого покарання. Разом із цим, обвинувачений розуміючи складність проведення судового розгляду в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи неможливість повного контролю державною владою кордонів та території України в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України та враховуючи набуті ним зв?язки з представниками країни-агресора, може переховуватись від суду, зокрема на території Російської Федерації чи тимчасово окупованих частинах території України;
вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): набуття ОСОБА_5 зв?язків з представниками іноземної держави країни-агресора Російської Федерації та передача останнім відомостей, які несуть шкоду національній безпеці України, дає підстави вважати про його негативну налаштованість до військовослужбовців Збройних сил України та співробітників правоохоронних органів, які забезпечують національну безпеку України, свідчить про можливість обвинуваченого продовжити вчинення кримінального правопорушення та вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
Також прокурор зазначає, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення кваліфікується як злочин проти основ національної безпеки України, внаслідок чого існує суспільний інтерес.
Таким чином, прокурор має достатні підстави вважати, що ризики, передбачені у п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. Більше того, відсутні будь-які підстави вважати про виникнення факту зменшення ймовірності існування таких ризиків.
Крім того, прокурор, керуючись положенням статті ч.4 ст.183 КПК України, просив не визначати обвинуваченому розмір застави, у зв'язку з вчиненням останньою злочину, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України.
У судовому засіданні прокурор клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав повністю та просив задовольнити.
Обвинувачений та його захисник проти задоволення клопотання заперечували, просили застосувати ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд, розглянувши подане прокурором клопотання, заслухавши думку учасників провадження, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Згідно п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , відповідно до ст.12 КК України є тяжким, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , судом враховується наявність ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
В розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тримання під вартою є виправданим якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Крім того, суд враховує, що на даний момент не всі ділянки державного кордону України контролюються органами державної влади, у зв'язку з чим, на переконання суду, обвинувачений може незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку останньої.
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні - злочину, суд вважає, що застосування відносно нього більш м'якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, у зв'язку з чим вважає за необхідне продовжити обвинуваченому строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб, тобто до 27 червня 2025 року.
Даних щодо неможливості застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я суду не надано.
Згідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначає розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Згідно до вимог ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України..
Враховуючи те, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч.2 ст.114-2 КК України, розмір застави обвинуваченому не визначається.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 206, 314, 315, 369, 372, 395 КПК України, суд, -
ухвалив:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення застави - до 27 червня 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1