28 квітня 2025 р. Справа № 520/24286/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 18.12.24 по справі № 520/24286/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - ДПП, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13 вересня 2017 року по 29 лютого 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 50616 грн 56 коп (п'ятдесят тисяч шістсот шістнадцять грн 56 коп);
- зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13 вересня 2017 року по 29 лютого 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 50616 грн 56 коп (п'ятдесят тисяч шістсот шістнадцять грн 56 коп).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження служби у Національній поліції України відповідачем протиправно не здійснена у повному обсязі виплата належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, зокрема, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі № 520/26782/23, на виконання якого відповідачем лише 29.02.2024 виплачені кошти у розмірі 2735,35 грн на банківський рахунок позивача, однак, без урахування середнього заробітку за час затримки відповідного розрахунку, що відповідно є протиправною бездіяльністю.
За викладених обставин вважає, що відповідач на виконання вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш, як за шість місяців у розмірі 50616,56 грн з розрахунку 275,09 грн на день за 184 дні затримки розрахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі № 520/24286/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ 48, 03048, ЄДРПОУ 40108646) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 50616,56 грн (п'ятдесят тисяч шістсот шістнадцять гривень 56 копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 по справі № 520/24286/24 та прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що звертаючись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку 29.08.2024 позивач пропустив, встановлений приписами частини 5 статті 122 КАС України, місячний строк звернення до суду, який, з урахуванням здійсненої 29.02.2024 виплати недоплаченого грошового забезпечення на картковий рахунок позивача, сплив 01.04.2024 (з урахуванням вихідних днів).
Зазначив, що посилання позивача на поважність причин пропуску звернення до суду з цим позовом через запроваджений воєнний стан та проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 є необґрунтованими, оскільки останнім днем коли позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, відповідно до довідки командира частини є 11.06.2024, однак починаючи з 12.06.2024 по день звернення до суду 29.08.2024 позивачем не надано жодних відомостей та документів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Національній поліції України.
Відповідно до витягу з наказу начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 31.08.2017 № 337 о/с позивач з 13.09.2017 звільнений з посади старшого інспектора - чергового відділу чергової служби Управління патрульної поліції у місті Харкові. (а.с. 6)
У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №520/26782/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 12.09.2017.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 12.09.2017.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за 714 годин з 08.08.2018 по 09.07.2019 р., компенсації за невикористану частину щорічної відпуски за 2017 рік (9днів), а також індексації грошового забезпечення з 13.09.2017 по 01.11.2017.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за 714 годин з 08.08.2018 по 09.07.2019, з урахуванням раніше виплачених сум, компенсації за невикористану частину щорічної відпуски за 2017 рік (9 днів) та індексації грошового забезпечення з 13.09.2017 по 01.11.2017. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 11.01.2024.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 520/26782/23 відповідачем 29.02.2024 виплачено позивачу суму в розмірі 2735,35 грн, що вбачається з роздруківки по картці позивача. (а.с. 27)
Позивач, вважаючи протиправним не вчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 вересня 2017 року по 29 лютого 2024 року, але не більше шести місяців (184 дні), звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України, оскільки при звільнення позивача з посади відповідачем протиправно не проведено з ОСОБА_1 остаточного розрахунку, зокрема, не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 12.09.2017 та за період з 13.09.2017 по 01.11.2017, а також грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за 714 годин з 08.08.2018 по 09.07.2019, компенсації за невикористану частину щорічної відпуски за 2017 рік (9 днів), що підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 520/26782/23.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, згідно якої при обмеженні виплати середнього заробітку 6 місяцями не підлягає застосуванню принцип співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 50616,56 грн (п'ятдесят тисяч шістсот шістнадцять гривень 56 копійок).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частинами 1, 2 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За приписами пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, служба в органах поліції.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проте, спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Так, за приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв'язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, колегія суддів дійшла висновку, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком відповідно до приписів частини п'ятої статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 по справі № 320/26833/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню апеляційним судом при вирішенні спірних правовідносин.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 у справі № 200/5338/19-а.
Колегією суддів встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 29.02.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі № 520/26782/23, що підтверджується скріншотом з мобільного банківського застосунку (а.с. 27),
Тобто, останнім днем строку звернення до суду з цим позовом є 01.04.2024 (з урахуванням вихідних днів).
Водночас до суду позивач звернувся лише 28.08.2024 за допомогою засобів системи «Електронний суд», тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про відсутність у нього можливості станом на 29.02.2024 перевірити стан рахунку та дізнатись про нарахування та виплату відповідачем коштів на виконання рішення суду, оскільки на теперішній час він є військовослужбовцем Збройних Сил України та у період, зокрема, з 25.02.2024 по 11.06.2024 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України на Донецькому напрямку, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 18.07.2024 № 1572/3420.
Крім того, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку з військовою агресією РФ, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З цього приводу, колегія суддів зазначає, що звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини.
При цьому, встановлення законом процесуальних строків має на меті дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі процесуальних строків її подачі.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Положеннями частин 2, 6 статті 121 КАС України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Отже, законодавством регламентовано право суду продовжити встановлений ним процесуальний строк та поновити строк, встановлений законом.
Крім того, відповідно до статті 129 Конституції України та статті 8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції в ухвалі від 09 вересня 2024 року по справі № 520/24286/24 дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом, оскільки до клопотання були додані копії довідок Військової частини НОМЕР_2 №3838 від 12.09.2023, якими підтверджено, що позивач перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 з 25.02.2023 та № 1572/3420, згідно з якою, заявник у період з 25.02.2022 по 04.09.2022, з 12.09.2022 по 24.10.2022, з 30.10.2022 по 07.04.2023, з 13.04.2023 по 16.07.2023, з 28.07.2023 по 12.02.2024, з 25.02.2024 по 11.06.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки вказані довідки підтверджують залучення позивача до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України лише за період з 25.02.2022 по 11.06.2024 включно, проте, не містять інформації щодо перебування ОСОБА_1 на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 з 12.06.2024 по 27.08.2024.
Отже, позивачем не надано доказів наявності поважних причин, які б унеможливлювали звернення до суду з цим позовом у період з 12.06.2024 по 27.08.2024 включно, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.
Фактично, з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся лише через 6 місяців після отримання належних останньому коштів, виплачених відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі № 520/24286/24 та більше ніж через 2 місяці після припинення участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у складі Військової частини НОМЕР_2 .
Щодо посилання скаржника на запроваджений в країні воєнний стан і пов'язані з цим обмеження, колегія суддів зазначає наступне.
Так, після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на звернення до суду, та їх обчислення до КАС України не вносилось.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Колегія суддів наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Колегія суддів погоджується, що введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Враховуючи викладене, не заперечуючи, що обставини введення в Україні воєнного стану могли утруднити ОСОБА_1 дотримання строку на подачу позовної заяви, колегія суддів зауважує, що для врахування судом таких обставин, як поважних, що перешкодили своєчасному зверненню до суду, позивач повинен був довести їх існування належними доказами.
Разом з цим, звертаючись до суду також у період введення воєнного стану (28.08.2024) з пропуском встановлено частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку, позивач взагалі не надав будь-яких доказів за період з 12.06.2024 по 27.08.2024.
Таким чином, позивачем не доведено поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність зусиль позивача і належної старанності.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом “Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
До того ж, суд апеляційної інстанції вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Отже, враховуючи, що позивачем пропущено встановлений законом місячний строк звернення до суду з даними позовними вимогами, не наведено будь-яких інших обґрунтувань та не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом у період з 12.06.2024 по 27.08.2024, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, а тому наявні підстави для застосування до позовної заяви ОСОБА_1 положень частини 3 статті 123 КАС України.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У свою чергу, згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно зі статтею 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За таких обставин, з огляду на встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, дату подання позову до суду (28.08.2024), колегія суддів, вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 по справі № 520/24286/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, що зумовлює задоволення апеляційної скарги відповідача.
Керуючись ст. ст. 122, 123, ч. 4 ст. 229, п. 8 ч. 1 ст. 240, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 по справі № 520/24286/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій