28 квітня 2025 р.Справа № 545/522/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 18.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Зуб Т.О., повний текст складено 18.03.25 року по справі № 545/522/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України третя особа Інспектор взводу № 2 роти № 3 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції старший лейтенант Харченко Вадим Сергійович
про скасування постанови про адміністративне правопорушення
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- інспектор взводу № 2 роти № 3 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції старший лейтенант Харченко Вадим Сергійович, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3923189 від 23.01.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, провадження по справі закрити.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 18.03.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3923189 від 23.01.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, провадження по справі закрито. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Департамент патрульної поліції Національної поліції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу , вважає , що судом не було проведене об'єктивне дослідження обставин справи, неповно з'ясовано судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, надано неналежну правову оцінку, що призвело до порушення судом норм матеріального права. Вказує , що апелянт не зобов'язаний окремо доводити, що особа керувала транспортним засобом, якщо вже встановлено факт невикористання засобів пасивної безпеки, що і є кваліфікуючим елементом правопорушення за частиною п'ятою статті 121 КУпАП. На відеозаписах з нагрудної камери поліцейського № 467634, якою здійснювався запис 23.01.2025, з достовірністю встановлено, що позивач в дійсності перебував в транспортному засобі TESLA MODEL S державний номерний знак НОМЕР_1 та був при цьому не пристебнутий. На 05:39 хвилині відеозапису, Позивач говорить поліцейському, що пасок безпеки зняв перед блок постом, тобто, на момент вчиненого правопорушення ОСОБА_1 не заперечував факт руху на транспортному засобі, навіть навпаки, підтвердив той факт, що зняв ремені безпеки під'їжджаючи до блок посту. Таким чином, Апелянт вважає, що відсутність пристебнутого ременя безпеки є самостійним порушенням, яке не залежить від факту руху транспортного засобу. Незалежно від того, чи перебуває автомобіль у русі чи зупинений на блокпості, вимога щодо пристебнення встановлена з метою забезпечення максимальної безпеки. Департаменту патрульної поліції вважає , що судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовано обставини справи, що мали значення для справи, порушено норми матеріального права, як наслідок необґрунтовано прийнято рішення про скасування постанови серії ЕНА № 3923189 від 23.01.2025. Посилаючись на обставини та обґрунтування, викладенні в апеляційній скарзі , просить суд скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 18.03.2025 у справі № 545/522/25 , прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Позивачу на адресу, зазначену в позовній заяві, надіслано копії ухвал про відкриття та призначення справи до розгляду, судову повістку та копію апеляційної скарги.
Також, позивача додатково повідомлено про дату, місце та час розгляду справи телефонограмою.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Крім того, вказана категорія справ відповідно до вимог ст. 286 КАС України розглядається в скорочені строки.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено , що постановою серії ЕНА № 3923189 від 23.01.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 ставиться в провину керування транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що суду не надано беззаперечних доказів руху транспортного засобу та керування ОСОБА_1 автомобілем з непристебнутим ременем безпеки, що виключає можливість встановити наявність правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП. Відтак, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення. Враховуючи, що факт вчинення позивачем порушення ПДР України не підтверджено відповідачем належними і допустимими доказами, суд першої інстанції вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП, внаслідок чого оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного.
Завданням КпАП України є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 указаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.1 ПДР останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно пп. «в» п. 2.3 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Отже, користування ременями безпеки є обов'язком водія (за умови обладнання автомобіля таким засобом), недотримання якого є підставою для притягнення його до відповідальності за ч. 5 ст. 121 КпАП України.
Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому , колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзаців 1-2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Дослідивши відеозапис з нагрудної камери інспектора поліції, колегія суддів, зазначає, що з нього не вбачається сам факт керування позивачем транспортного засобу не будучи пристебнутим засобами пасивної безпеки, а саме ременем безпеки.
З відеозапису вбачається, що інспектор поліції знаходиться вже біля припаркованого транспортного засобу, наявність чи відсутність ременів безпеки в автомобілі відеозйомкою не зафіксовано.
Тобто, колегія суддів зазначає, що на відеозаписі міститься лише фіксація процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, проте самого факту його вчинення на відео не зафіксовано.
Отже, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.5 статті 121 КпАП України, жодного доказу не надано.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.08.2019 у справі №152/976/17, фіксація саме вчинення адміністративного правопорушення позивача, а не притягнення до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Доводи позивача про те, що він перед блокпостом відстебнувся для можливого виходу з автомобіля і надання автомобіля для перевірки, судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України №1456 від 29.12.2021 затверджено Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану(Порядок №1456).
Відповідно до п.5 Порядку №1456 право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.
Відповідно до приписів п.10 цього Порядку уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби, зокрема в разі: порушення водієм Правил дорожнього руху; проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду.
Відповідно до Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1455 (Порядок №1455), блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в'їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що порядок проїзду блокпостів не регламентовано, а ні Законами № 580-VIII та № 389-VIII, а ні Порядками №1455 та 1456 і є лише рекомендаціями ЗСУ та місцевих військових адміністрацій.
Згідно вимог Правил дорожнього руху Дорожній знак 2.2 - це дорожній знак пріоритету, який наказує водіям здійснити обов'язкову короткочасну зупинку перед ним.
Проїжджаючи знак 2.2, водій зобов'язаний зупинитися перед розміткою 1.12 (стоп-лінія) або ( у разі її відсутності) перед знаком, незалежно від наявності інших учасників дорожнього руху.
Крім того, за загальними рекомендаціями Міністерства оборони щодо проїзду блок-постів, відповідно до яких, під'їжджаючи до блокпоста водіям необхідно зменшити швидкість і підготувати документи до перевірки, відео-реєстратор має бути вимкнений і знятий з лобового скла, так само як і телефон. Помітивши знак «СТОП» - потрібно зупинитися, а потім вимкнути фари й ввімкнути аварійні вогні, очікуючи команди від уповноваженої особи.
Тобто, проміжок часу між зупинкою транспортного засобу перед знаком «Стоп» та подальшим рухом є в кожному випадку різним, залежно від кількості транспортних засобів та завантаженості під час перевірки уповноважених на те осіб. Ці фактичні обставини мають значення для встановлення об'єктивної сторони правопорушення та наявності вини правопорушника.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що позивач самостійно повідомив інспектора , що пасок безпеки він зняв перед блок постом , тобто позивач визнає вчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки в силу правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень трактуються на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.
Таким чином, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в даному випадку відповідачем в порушення вимог статті 72 КАС України не виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано належних і допустимих доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, що в свою чергу не дає можливості встановити вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних відносинах відповідачем не доведено вчинення ОСОБА_1 порушення підпункту «в» пункту 2.3 ПДР України, адміністративна відповідальність за яке передбачена частиною 5 статті 121 КУпАП, у зв'язку з чим слід дійти висновку про наявність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3923189 від 23.01.2025 року.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 02.12.2019 по справі 766/16904/16-а, від 24.01.2019 по справі № 428/2769/17, яка є обов'язковою для врахування в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею частиною 5 статті 121 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 18.03.2025 по справі № 545/522/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий