24 квітня 2025 р.Справа № 520/12422/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
позивач - ОСОБА_1 ; представник відповідача - Гвоздецька О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.03.25 року по справі № 520/12422/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області від 14.06.2022 № 289 о/с про звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського району управління поліції ГУНП в Харківській області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського району управління поліції ГУНП в Харківській області.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2023 року, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву та заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування поданої до суду заяви про залишення позовної заяви без розгляду вказано, що у даній категорії справ законодавством визначено строк для звернення до суду як місячний. Водночас, приписами ч. 4 ст.31 Закону України “Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» № 2337-VIII передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Представником відповідача вказано, що посилання позивача на той факт, що вона лише 13.12.2022 отримала повідомлення про звільнення з поліції не відповідає дійсності, бо ОСОБА_1 ознайомилась з наказами ГУНП в Харківській області від 03.06.2022 за № 296 та від 14.06.2022 за № 289 о/с - 18.06.2022, що підтверджується скріншотом з мобільного додатку. Також, 08.07.2022 позивачка, ознайомившись з вказаними наказами, надіслала зворотнє повідомлення. Крім того, представником відповідача зазначено, що позивач, відповідно до довідки УФЗБО в Харківській області вже з травня 2022 року не отримувала грошове забезпечення. Отже, ОСОБА_1 не виходячи на службу та не отримуючи при цьому грошове забезпечення, достеменно розумів, що був звільнений з лав Національної поліції. Відтак, строк на оскарження вказаного наказу, починається з 21.06.2022, а кінцевим терміном для звернення з позовною заявою є 04.07.2022, натомість позовна заява відправлена до Харківського окружного адміністративного суду лише 27.12.2022, що значно перевищує встановлений законодавцем строк на оскарження прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення. Вказані обставини, на переконання відповідача, свідчать на користь наявності підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
Ухвалою суду від 26.12.2024 року надано позивачу - ОСОБА_1 строк десять днів з дня отримання ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення разом доказами поважності причин пропуску строку; повідомлено позивача про необхідність виправлення зазначених недоліків адміністративного позову; роз'яснено позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали адміністративний позов буде залишено без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.240 КАС України.
Позивачем через канцелярію суду подано заяву про поновлення строку на звернення до суду, в якій просить суд поновити строк для звернення до суду ОСОБА_1 із позовною заявою про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії у справі № 520/12422/22.
В обґрунтування поданої до суду заяви вказано, що 24.02.2022 вранці через телефон її було викликано до приміщення Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області за сигналом «Бойова тривога», де було повідомлено про збройне вторгнення на територію України. Позивач отримала табельну особисту зброю, після чого було повідомлено про подальше перебування за місцем свого мешкання. Позивачем вказано, що вона перебувала у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 , до отримання будь-яких вказівок. Позивачем зазначено, що вона особисто з того часу ніяких додаткових вказівок не отримувала. В ніч на 03.03.2022 спочатку близько 22.00 було завдано авіаудару поблизу будинку АДРЕСА_2 . Близько 00:00 та 02.00 відбулося ще два авіаудари, один з яких зруйнував приміщення військомату, а другий приміщення Ізюмського РУП. Позивачем зазначено, що телефонний зв'язок у місті був. Але ніяких вказівок від начальника РУП та від її безпосередніх керівників не надходило, не було повідомлено про ні про збір особового складу, не було доведено шляхів евакуації, або навіть необхідність самої евакуацій. Особовий склад був наданий сам собі, а 07.03.2022 під час переховування у підвалі багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , за місцем мого мешкання, будинок внаслідок бойових дій був повністю знищений пожежею. На той момент, як вказує позивач, мобільний зв'язок вже у місті був відсутній. Разом зі своєю матір'ю та на власний ризик, позивач разом з табельною вогнепальною зброєю, службовим ноутбуком та службовими документами, ризикуючи особистим життям та проходячи блокпости військових рф, пішки подолали близько 20 км та прийшли за місцем проживання її матері у с. Липчанівка Ізюмського району Харківської області. В подальшому, як вказала позивач, вона проживала за вказаною адресою. Позивачем зазначено, що влітку 2022 року неодноразово до неї приїздили колишні співробітники Ізюмського РУП та агітували виходити на роботу до так званої «народної міліції», на що вона категорично відмовляла. Не маючи ніякої інформації про лінію фронту, його стан, позивач як жінка під загрозою застосування насильства до осіб жіночої статі, сама не могла на власну вдачу їди наосліп у будь-який бік, шукаючи Збройні Сили України. Стосовно доводів представника відповідача щодо припинення отримання позивачем з травня 2022 року грошового забезпечення позивачем вказано, що про вказані обставини вона не знала та не могла знати, оскільки інтернет був постійно в селі відсутній, взагалі не мала ніякої інформації про стан її карткового рахунку. На початку липня 2022 року від родичів, котрі мешкають в с. Веселе Ізюмського району Харківської області, позивачу стало відомо, що у вказаному селі на одному з полів виявлено місцину де є дуже слабкий сигнал мобільного зв'язку та позивач, перебуваючи 08.07.2022 на полі с. Веселе з метою пошуку телефонного сигналу для отримання будь-якої інформації, отримала на месенджер Ватсап повідомлення про її нібито звільнення з лав поліції. Оскільки у вказаній місцевості також перебували окупаційні війська та отримане позивачем повідомлення, як вона вважала, могло бути провокацією з метою схилення її до співпраці у так званій «народній міліції», вона відповіла текстом такого характеру, щоб вже до неї не було інших спроб щодо співпраці. Позивачем вказано на помилковість доводів відповідача щодо кінцевого терміну для звернення з позовною заявою 04.07.2022 та свідчіть про необізнаність службових осіб про військовий та загальний стан справ на території с. Липчанівка Ізюмського району влітку 2022 року, оскільки вона не мала жодної можливості це зробити. Після 10.09.2024, тобто звільнення території с. Липчанівка, стан справ одразу не вийшов на мирний шлях, дороги ще були заміновані та громадський транспорт не ходив, а телефонний зв'язок не працював. Та я не мала фізичної можливості одразу виїхати до м. Ізюм Харківської області. Через декілька днів після вказаних обставин позивач побачила у селі одного з працівників Ізюмського РУП, до якого звернулась із проханням повідомити про її місцезнаходження керівникам, проте після вказаного з нею ніхто не зв'язався. В подальшому позивач звернулась до військовослужбовців Збройних Сил України 22.09.2022 року з проханням підключення на інтернет-зв'язку, за допомогою чого зателефонувала своєму керівнику полковнику поліції ОСОБА_2 , але останній не відповів на дзвінок, у зв'язку з чим позивач направила смс-повідомлення. Позивач також вказала на обставини здійснення дзвінків іншим керівникам та тільки в подальшому знайшла нову адресу Ізюмського РУП та повідомила, що я зберегла табельну особисту вогнепальну зброю, особисті жетон поліцейського та посвідчення поліцейського, які були передані заступнику начальника сектору моніторингу Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 , який зателефонував зі свого особистого телефону до начальника СКЗ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_4 , яка вже позивачу повідомила у особистій бесіді про те, що вона була дійсно звільнена та запевнила, що не потрібно звертатися до суду, оскільки її може бути прийнято на службу знову у випадку позитивного проходження бесіду на поліграфі, бо в такому випадку ГУНП в Харківській області власноруч скасує свій наказ. Позивачем зазначено, що у місці її перебування не було зв'язку, але 26.10.2022 до неї приїздили працівники поліції Ізюмського РУП, яким вона передала службовий ноутбук з інформацією, який я весь час зберігала. Під час чергового намагання знайти зв'язок вона отримала повідомлення про те, що їй необхідно з'явитися до ГУНП в Харківській області для проходження тесту на поліграфі, у зв'язку з чим 07.11.2022 прибула до ГУНП в Харківській області та пройшла вказаний тест на поліграфі. Після вказаних обставин позивача було повідомлено про необхідність звернутися до суду з позовом про визнання протиправним наказу про її звільнення, та під час судового розгляду ГУНП в Харківській області звернеться до суду з пропозицією примирення та скасує власний наказ. Після вказаних обставин позивач звернулася до адвоката за отриманням правової допомоги, який повідомив, що для звернення до суду необхідно отримати офіційне підтвердження наказу про її звільнення, з огляду на що 15.11.2024 позивач приїхала до м. Харкова та звернулася із відповідною заявою. 13.12.2022 відповідь була отримана нею власноруч. Відтак, позивачем наголошено на обставинах того, що з моменту визволення Ізюмського району та до моменту подання позовної заяви до електронного суду, нею виконувалися всі дії щодо сповіщення її керівництва про місцезнаходження та виходу на службу.
Також позивачем через канцелярію суду подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду аналогічного змісту, в якій також вказано, що вона за наявності першої можливості, після деокупації, повернулась у м. Харків, з'явилась на роботу та написала заяву від 15.11.2022 року з проханням надати можливість приступити до виконання службових обов'язків, але листом від 30.11.2022 року була повідомлена про звільнення. Відтак про своє звільнення позивач дізналась лише 13.12.2022 року. Позивач не могла дізнатися про цей наказ раніше, аніж повернулась з окупованої території та з'явилась до відповідача для подальшого проходження служби, що відповідачем не спростовано.
Також позивачем надавалась заява про доповнення позовних вимог новими, в якій остання просила суд: задовольнити заяву ОСОБА_1 про доповнення позовних вимог новими у справі № 520/12422/22 та викласти прохальну частину позовної заяви у наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області від 14.06.2022 № 289 о/с про звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області;
- стягнути з ГУНП в Харківській області на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 14.06.2022 по дату поновлення на службі;
- рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, звернути до негайного виконання;
- рішення суду в частині нарахування та виплати на користь позивача середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, в межах стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
Представником відповідача подавались додаткові пояснення, в яких зазначено, що надані позивачем пояснення спростовуються додатково отриманими поясненнями від начальника ВРПП підполковника поліції Ільченка В.В., від начальника СКЗ Ізюмського РУП майора поліції Марюхіної І.О. та начальника СКОЗ Ізюмського РУП майор поліції Пишного О.В. Отже, зазначені в заяві про поновлення строку на звернення до суду, підстави на обґрунтування пропуску строку на звернення до суду, на думку відповідача, є не об'єктивними та такими, що стались в результаті власної бездіяльності та обрання пасивної поведінки до своєчасної реалізації права щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року у задоволенні заяви позивача про поновлення строку на звернення до суду - відмовлено.
Заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - залишено без розгляду.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що категорично не погоджується з ухвалою суду першої інстанції.
На думку позивачки, до суду не надано доказів належного повідомлення та ознайомлення позивачки із наказами про необхідність прибуття до відповідного підрозділу та відсутність доказів можливості залишення останнім окупованої території.
Позивач зазначає, що не вихід працівників на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов'язаних з ними обставин, зокрема перебування на тимчасово окупованій території, не свідчить беззаперечно про їх відсутність на службі без поважних причин. Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров'я таких працівників та їх сімей і не може вважатися відсутністю на роботі без поважних причин.
Висновки суду першої інстанції є неправомірними та зроблені лише з урахуванням пояснень керівників тих поліцейських, відносно яких проводилось службове розслідування, без надання оцінки доводам позивачки, без з'ясування всіх обставин, відсутності доказів фіксації неявки позивачки на службі, без врахування ступеня та наявності вини позивачки, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, її попередньої поведінки, ставлення до служби.
Позивач зазначає, що після початку окупації територіальної громади Ізюмського району, були відсутні будь-які офіційно визнані гуманітарні коридори, які б надавали можливість позивачці безпечно та без ризику для життя покинути окуповану територію. Більш того, позивачка як працівник державного органу України, знаходячись в окупації, перебувала в постійній небезпеці та під тиском окупаційної адміністрації.
З моменту визволення Ізюмського району та до моменту подання позовної заяви до суду, позивачка вважає, що нею виконувалися всі дії щодо сповіщення керівництва про місцезнаходження та виходу на службу.
На переконання позивача, нею не вчинено дисциплінарного проступку, що виразився у відсутності на службі в період з 01.05.2022 по 03.06.2022 без поважних підстав, невиконання усного наказу керівників ГУНП в Харківській області та неприйняття участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України у зв'язку з військовою агресією РФ проти України.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що з моменту звільнення с Липчанівка від окупації, ОСОБА_1 , якщо не вважала себе звільненою та не була повідомлена про це, повинна була прибути до підрозділу для несення служби або звернутися до ГУНП в Харківській області з повідомленням про готовність продовжити службу в поліції після деокупації території, на якій вона проживала.
І в разі негайного вчинення цих двох дій ОСОБА_1 додатково довідалася про своє звільнення з поліції та мала б можливість отримати документи про звільнення. Однак, цих дій ОСОБА_1 не здійснила, і маючи можливість прибути до місця дислокації підрозділу разом з ОСОБА_5 ще 12.09.2022, такою можливістю не скористалась, а продовжила проживати на території с. Липчанівка.
А в подальшому, дізнавшись про звільнення з поліції 27.09.2022 жодних дій на захист свого порушеного права не здійснила, для отримання відповідних документів до ГУНП в Харківській області не звернулась, а повернулась до місця мешкання, що свідчить про відсутність бажання вчиняти будь-які дії, спрямовані на подальше проходження служби в поліції.
Не вчинення активних дій з моменту звільнення с. Липачівка від окупації і до 27.09.2022 беззаперечно вказує на обрання ОСОБА_1 пасивної поведінки до служби, що виразилось у неприбутті на службу, якщо не вважала себе звільненою та пасивної поведінки щодо звернення до суду, якщо вважала себе звільненою.
І не прибуття на службу з моменту звільнення с. Липачівка від окупації по 27.09.2022 беззаперечно вказує тільки на один момент, що ОСОБА_1 знала, що її звільнено зі служби в поліції, а тому туди і не прибувала, а могла в цей час розмірковувати як діяти далі в обставинах звільнення.
На переконання представника відповідача, ОСОБА_1 не могла не розуміти, що звільнена зі служби в поліції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, а подана заява про поновлення процесуального строку є необґрунтованою, отже наявні підстави для задоволення заяви представника відповідача та залишення позовної заяви без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позову без рогляду з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Так, проходження служби в поліції врегульоване спеціальними законами - Законом України “Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII) та Законом України “Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Статут, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина 2 статті 77 Закону № 580-VIII).
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Загальні правила, закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (частина 4 статті 122 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з цим, частиною 4 статті 31 Статуту передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Колегія суддів зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут НП України.
При цьому, при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії" № 7888/03 тощо).
У свою чергу, під темпоральними (часовими) колізіями слід розуміти такі колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того ж самого питання принаймні двох норм права.
Правила конкуренції, крім вищезазначеного, можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, "молодша норма" припиняє суперечливу до неї "старшу": цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.
Тобто у контексті цього судового спору застосуванню підлягає Статут, яким передбачено порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.
Так, законодавцем внесено зміни до Статуту в період дії воєнного стану, зокрема, абзацом 1 частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту НП України визначено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Тобто цим пунктом охоплено такі види дисциплінарних стягнень, як зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність.
Абзацом 2 частини четвертої статті 31 Статуту визначено, що у разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Колегія суддів зазначає, що такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби мають бути реалізовані шляхом видання наказу по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення, як це передбачено частиною третьою статті 22 Статуту.
Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 120/7567/22.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі підлягає застосуванню абзац 2 частини 4 статті 31 Статуту, яким передбачено 15-денний строк звернення до суду з позовом про оскарження дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, який відраховується з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно з частиною 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що в клопотанні про поновлення строку та в апеляційній скарзі позивач зазначає, що лише листом 30.11.2022 № 1339/119-15/01-2022, який вона отримала під підпис 13.12.2022 року, їй повідомили, що наказом ГУНП в Харківській області № 289 о/с від 14.06.2022 її було звільнено з Національної поліції України відповідно до п.6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільненнязі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Стосовно висновків суду першої інстанції, що позивачка вважається такою, що ознайомлена з наказом про застосування дисциплінарного стягнення після спливу двох календарних днів з дня відправлення копій наказу з використанням електронної комунікації, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів які підтверджують факт отримання позивачем направлених повідомлень.
Тобто, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б вказували на те, що позивачка була ознайомлена з оскаржуваними наказами до 13.12.2022, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції передчасно постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду.
Що стосується посилання представника відповідача на скріншоти з переписки у месенджері WhatsApp, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Поряд з цим, відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною першою статті 7 Закону № 851-IV визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 99 КАС України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (зокрема у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
Крім того, колегія суддів зауважує, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 90 КАС України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 99 КАС України, у подібних правовідносинах.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Водночас, суд першої інстанції не дослідив належним чином та не надав оцінки скріншотам з додатку WhatsApp, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням вимог статті 90, 99 КАС України та у сукупності з іншими доказами.
Крім того, колегія суддів зазначає, що 24.04.2025 року у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача не змогла пояснити чим передбачено ознайомлення поліцейського з наказом про звільнення через месенджер WhatsApp.
Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про її звільнення, а суд першої інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного прийняття процесуального рішення у цій справі у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків про залишення без розгляду позовної заяви позивачу через пропущення останнім строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наданий відповідачем під час розгляду справи скріншот з мобільного додатку мессенджеру "WhatsApp" не може бути належним доказом направлення позивачу оскаржуваних наказів, оскільки з нього неможливо встановити на який номер телефону вказані накази були направлені, хто є автором листування та не відображено його зміст у повному обсязі.
Отже, доводи відповідача про інформування щодо звільнення, не можуть вважатися належним доказом повідомлення позивача про звільнення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення вказаного наказу про звільнення ОСОБА_1 .
Тобто, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про її звільнення.
Колегія суддів звертає увагу, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, колегія суддів вважає за потрібне звернути увагу на те, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене провадження в адміністративній справі.
Натомість ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву залишено без розгляду, тобто через два роки і три місяці.
У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, позивачка понад два роки має законні очікування про те, що її права будуть відновлені у судовому порядку.
Таким чином, враховуючи наведені обставиини у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивачки з наказом про її звільнення, які б підтвердили обізнаність позивача про її звільнення.
Наведене вище свідчить про те, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є передчасним.
Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 КАС України, є підставою для скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи..
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі № 520/12422/22 скасувати.
Справу № 520/12422/22 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 28.04.2025 року