28 квітня 2025 р. Справа № 520/23718/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.01.25 по справі № 520/23718/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2533-23-У, що видана 21.07.2021 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на користь ГУ ДПС у Харківській області зі ФОП ОСОБА_1 у розмірі 21953,65 грн.
В обґрунтування позову покликається на те, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб , звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З 01.07.2013 позивач є ФОП на звичайній системі оподаткування. Вимога про сплату недоїмки не відповідає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який не містить вимог щодо звільнення від сплати такого внеску лише пенсіонерів, пенсія яким призначено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». У зв'язку із наведеним просить позов задовольнити.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 року адміністративний ОСОБА_1 до головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2533-23-У, що видана 21.07.2021 головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ГУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з наступними змінами (далі - Закон № 1058-ГУ). Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ГУ пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Частина перша статті 9 Закону № 1058-ГУ передбачає, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника. При цьому в статті 10 Закону № 1058-ГУ зазначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
На відміну від пенсій за віком та по інвалідності, правила призначення пенсії за вислугу років регламентуються Законом № 2262-ХІІ.
На переконання представника відповідача, положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-ХІІ не поширюються на осіб, які отримують відповідно до закону № 2262-ХІІ пенсію за вислугу років.
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, системні дії апелянта суперечать принципу правової визначеності, оскільки апелянт повторно ініціює спір щодо обставин, які вже встановлені судами. Це є неприпустимим з огляду на принцип правової визначеності, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дії апелянта є системним порушенням прав військових пенсіонерів і свідчать про зловживання процесуальними правами.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та з 29.04.1993 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки із позивачем не укладалася відповідна угода про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що є виключною умовою для визнання позивача платником єдиного внеску за наведених обставин, а відтак суд прийшов висновку, що позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваної вимоги), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно положень п. 4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 5 вказаного Закону, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (частин7а 4 статті 25 вказаного вище Закону).
Згідно частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Питання про призначення пенсій військовослужбовцям врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.
Статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу) передбачено, що право на пенсію за вислугу років: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
За визначенням цієї ж статті пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно положень частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі і на службі в органах внутрішніх справ мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
В свою чергу, Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" прийнятий на забезпечення реалізації особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Отже Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" проведено розподіл пенсійних виплат, що виплачуються застрахованим особам на пенсію за віком (вислугу років); пенсію по інвалідності та пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідач наводить доводи про те, що фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, які отримують пенсію за вислугу років звільняються від сплати єдиного внеску з 01.01.2021.
При цьому, станом на 129.08.2024 за позивачем рахується недоїмка у сумі 21953,65 згідно з вимоги головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-23-У, що видана 21.07.2021.
Колегія суддів не бере до уваги, доводи відповідача як підставу для незастосування до нього частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", з огляду на наступне.
Законом України від 13 травня 2020 року № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" було внесено зміни, зокрема, до статті 4 до Закону України № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - у частині четвертій цифру "4" замінено цифрами "4, 5", а після слів "отримують пенсію за віком" доповнити словами "або за вислугу років".
Закон набув чинності 01.01.2021.
Положення частини 4 статті 4 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" не пов'язує звільнення особи від сплати єдиного внеску із досягненням нею певного віку. Необхідними умовами застосування вищезазначеного положення є статус пенсіонера за віком або інваліда та отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги.
В свою чергу, винесення вимоги про сплати недоїмки виключно за умови, що позивач отримує пенсію не на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", не відповідає вимогам положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки правовою нормою, яка міститься в ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", рівно як і іншими нормами права не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і, що пенсіонери, яким призначено пенсію за іншими (спеціальними) законами не мають право на пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Тобто, частина 4 статті 4 вищевказаного Закону передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Також, в зазначеній нормі законодавцем не виключені особи, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком за іншими (спеціальними) законами.
Системно аналізуючи положення статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", позивача можна віднести до пенсіонера за віком, у зв'язку із чим до нього застосовуються положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
При цьому, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений частиною третьою статті 10 Закону України №2464-VI, а саме особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Таким чином, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегія суддів наголошує, що позивачу призначено пенсію з 29.04.1993 у зв'язку із хворобою.
Таким чином, у позивача настали обставини, за якими останній звільняється від сплати за себе єдиного внеску, окрім випадку його добровільної участі у системі загальнообов'язкового страхування.
Позивач заяви про добровільну сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з ним не укладався.
Отже, позивач будучи суб'єктом господарювання, не приймав добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідачем не надано суду апеляційної інстанції доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки із позивачем не укладалася відповідна угода про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що є виключною умовою для визнання позивача платником єдиного внеску за наведених обставин, а відтак суд прийшов висновку, що позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску.
Отже, для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною та скасувати вимоги головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-23-У, що видана 21.07.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 року по справі № 520/23718/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 по справі № 520/23718/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін