28 квітня 2025 року справа №200/111/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/111/25 (головуючий суддя у І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії з 01 березня 2024 року без обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 01 березня 2024 року нараховувати та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що після проведеного перерахунку пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1416/24 відповідачем обмежено розмір пенсії максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання належного розміру пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
При проведенні перерахунку пенсії позивача застосовані норми законодавства, Частиною 7 ст. 43 Закону № 2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію у відповідності до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно протоколу за пенсійною справою № 0503007077 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі № 200/1416/24, розмір пенсії позивача обмежено максимальним розміром до 23 610,00 грн (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, та зважаючи на визнання неконституційними положень ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону № 3668-VI, дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача в частині обмеження максимальним розміром пенсії позивача.
Оцінка суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким статтю 43 Закону № 2262-XII було доповнено новою частиною, відповідно до якої максимальний розмір пенсій, призначених за даним Законом (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, що встановлена абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зазначені зміни і доповнення до статті 43 Закону № 2262-XII були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
01.10.2011 набрав чинності Закон України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", яким фактично було введено в дію обмеження граничного розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, шляхом викладення частини 5 статті 43 Закону № 2262-XII у новій редакції, за якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
01.01.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким доповнено частину 5 статті 43 Закону № 2262-XII і визначено, що тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У подальшому до Закону № 2262-XII були внесені додаткові зміни та доповнення, у зв'язку з чим частина 5 статті 43 Закону № 2262-XII, яка була викладена в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI) та доповнена Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 911-VIII), стала частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції Законів № 3668-VI та № 911-VIII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 зазначені вище положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України визначено, що частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII є такою, що втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII були внесені зміни - слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
З огляду на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, зміни, що полягають у зміні слів та цифр, які були внесені Законом № 1774-VIII до визнаної неконституційною (фактично відсутньої на час внесення цих змін) норми Закону № 2262-XII (частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII), є нереалізованими.
Наведене дозволяє зробити висновок про те, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положень про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, внесені Законом № 1774-VIII зміни та доповнення до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною та втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для вказаного вище обмеження пенсії.
Аналогічна за змістом правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі № 569/2950/17, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, тощо.
Таким чином, з 20.12.2016 (дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016) частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI, які фактично дублюють частину 7 статті 43 Закону № 2262-XII, змін не зазнали.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне чи множинне тлумачення, мають завжди трактуватися на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 Великою Палатою Верховного Суду, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" стосовно захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтями 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" вказав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону № 2262-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Водночас, як вже неодноразово зазначалося у цьому рішенні, частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій, втратила чинність з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016, а зміни, що були внесені Законом № 1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, самі по собі не створюють підстав для вказаного вище обмеження пенсії.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/111/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 200/111/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 28 квітня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв