Справа № 381/1853/24 Головуючий у суді І інстанції Осаулова Н.А.
Провадження № 22-ц/824/7842/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
28 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року, за клопотанням представника відповідача - адвоката Ничик А.В. провадження у справі № 381/1853/24 було зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
18 жовтня 2024 року представник позивачки - адвокат Олексієнко О.О. подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення провадження у справі.
07 листопада 2024 року на запит суду про надання інформації надійшов лист командира військової частини НОМЕР_1 , в якому було зазначено, що солдат ОСОБА_2 24 жовтня 2024 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та інформацією щодо його місця перебування командування військової частини не володіє.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2024 року поновлено провадження у справі № 381/1853/24.
03 грудня 2024 року представник відповідача - адвокат Ничик А.В. подала клопотання про зупинення провадження з посиланням на те, що ОСОБА_2 перебуває у складі Збройних Сил України, а саме проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та приймає участь у бойових діях.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року зазначене клопотання представника відповідача задоволено, провадження у справі № 381/1853/24 зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Олексієнка О.О. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що надана представником відповідача довідка військової частини НОМЕР_2 від 22 листопада 2024 року за № 28910/окпне містить інформації про те, що військова частина, у якій проходить службу ОСОБА_2 , переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції, що є обов'язковою умовою при вирішенні питання про зупинення провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12 листопада 2024 року № 325, отриманого на запит суду, солдат ОСОБА_2 прибув для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_3 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 11 листопада 2024 року № 215-РС та з 12 листопада 2024 року зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення і призначений на посаду водія-електрика, ВОС-790058А.
Суд першої інстанції не врахував, що вищевказані письмові докази не містять інформації про залучення до виконання завдань у зоні бойових дій військової частини, в якій відповідач перебуває на військовій службі, та/або залучення ОСОБА_2 до виконання завдань у зоні безпосередніх бойових дій, тому зробив передчасний висновок про зупинення провадження у даній справі лише з тих підстав, що відповідач перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України.
Отже, на переконання сторони позивачки, суд першої інстанції безпідставно зупинив провадження у справі оскаржуваною ухвалою на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки факт перебування відповідача у складі Збройних Сил Українине доводить факту перебування ОСОБА_2 у структурному підрозділі Збройних Сил України, що переведений на воєнний стан.
Крім того зазначає, стороною відповідача не вказано, у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи на період перебування ОСОБА_2 на військовій службі на відповідній посаді, враховуючи, що він не позбавлений можливості здійснити реалізацію наданих йому цивільно-процесуальним кодексом прав через свого уповноваженого представника.
На підставі викладеного, сторона позивачки вважає передчасним висновок суду про зупинення провадження у даній справі, оскільки відсутні докази на підтвердження наявності підстав, які передбачені змістом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з того, що відповідач перебуває на військовій службі відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12 листопада 2024 року № 325 та не може у зв'язку з цим реалізувати свої процесуальні права, зокрема, брати участь у судових засіданнях, знайомитися з матеріалами справи, надавати суду особисті пояснення, у тому числі письмові, тому існують обставини, які відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК Україниунеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений на підставі правильно досліджених судом письмових доказів та додержанням норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Такі правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Підстави, за наявності яких суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, передбачені статтею 251 ЦПК України.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Результат аналізу пункту 12 Положення № 1153/2008 дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17 (провадження № 61-9218св22), від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.
За приписами пункту 2 зазначеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі наданого представником відповідача та витребуваного в судовому порядку витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12 листопада 2024 року № 325 встановив, що солдат ОСОБА_2 , призваний за мобілізацією, прибув для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_2 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 11 листопада 2024 року № 215-РС та з 12 листопада 2024 року зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення і призначений на посаду водія-електрика 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, ВОС-790058А (а.с.185, 201, т. 1).
Згідно із копією довідки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 від 22 листопада 2024 року за № 28910/окп солдат ОСОБА_2 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, а також у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України: у період із 15 листопада 2024 року по теперішній час (а.с. 170, т. 1).
Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов'язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав у постановах від 05 грудня 2024 року у справі № 285/7724/23 (провадження № 61-11221св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 484/40/21 (провадження № 61-4547св23), від 14 лютого 2025 року у справі № 405/1261/24 (провадження № 61-15029св24) від 09 квітня 2025 року у справі № 405/9040/19 (провадження № 61-14807св24).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов'язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.
Закон зазначає, що не допускається зупинення провадження у певних категоріях справ, що стосуються інтересів дитини, або якщо відсутня сторона веде справу через представника (частини друга, третя статті 252 ЦПК України), однак ці положення не стосуються тих випадків, коли суд зобов'язаний зупинити провадження згідно з вимогами статті 251 ЦПК України.
Таким чином, обставини, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження свідчать про наявність достатніх і обґрунтованих підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Враховуючи викладене, наведені в апеляційний скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що цей суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивачки є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справіпостановлена відповідно до вимог процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року про зупинення провадження у справізалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній