Постанова від 23.04.2025 по справі 753/5643/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/5082/2025

Справа № 753/5643/23

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Осіпенко Л.М., ухвалене в м. Київ 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про зміну розміру аліментів, позбавлення батьківських прав,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь додаткові витрати на навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 46 842,75 грн. за період з вересня 2020 року по березень 2023 року.

Позов мотивувала тим, що 10 серпня 2002 року зареєструвала шлюб з відповідачем, який розірвано рішенням Краматорського міського суду від 18 травня 2013 року в справі № 234/4523/13-ц. Під час спільного подружнього життя у них народилися сини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розлучення діти проживають з нею. ОСОБА_3 не бере участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_7 , не провідує та не спілкується з ним. В липні 2022 року вона перемістилася з синами на безпечну територію до м. Києва, після евакуації ОСОБА_7 з 01 вересня 2022 року почав навчання у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземної мови м. Києва, дорослішає, ходить до школи, потребує постійних витрат на одяг, харчування, розвиток здібностей.

Вказувала, що самостійно утримує та виховує дітей, організовує навчальний процес дитини. З метою можливості забезпечення освітнього процесу дистанційного навчання та розвитку сина на електронних освітніх ресурсах була вимушена придбати йому ноутбук. Крім того, дитина має хист до вивчення комп'ютерного програмування, що обумовило його участь в конкурсах та інтенсивах з програмування, він є учнем в закладі з навчання робототехніки та програмування «RoboCode» з кількох курсів, що потребує додаткових витрат.

Звертала увагу, що на її утриманні, крім неповнолітнього ОСОБА_7 , знаходиться старший син ОСОБА_8 , який продовжує навчання, є студентом 2 курсу денної форми навчання до червня 2025 року. Її власний дохід складається з пенсії в розмірі 2300 грн. та допомоги ВПО у розмірі 6000 грн. Оскільки вони вимушені винаймати приміщення у м. Києві та витрачати половину доходу на оренду квартири, то сукупного доходу ледь вистачає на життя, натомість відповідач працює в ПрАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» провідним інженером і має постійний дохід.

Зазначала, що з 11 вересня 2020 року до теперішнього часу на навчання ОСОБА_7 в комп'ютерній школи «Академія ШАГ», в закладі з навчання робототехніки та програмування «RoboCode» та придбання ноутбука для занять нею понесені витрати в розмірі 93685,50 грн., половину яких має відшкодувати відповідач.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_3 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, допустити рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання. Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивувала тим, що 21 грудня 2021 року Краматорським міським судом Донецької області було ухвалено рішення, за яким було визначено розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_7 частки з усіх видів доходів відповідача, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, вказане рішення суду набрало законної сили лише 30 травня 2023 року.

На даний час відповідач своїми діями намагається будь-яким способом самоусунутися від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, приховує дійсний рівень доходів, аліментів, які стягуються з відповідача, в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, недостатньо для матеріального утримання сина. Беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку і дохід відповідача, вважала, що розмір аліментів має бути змінений, збільшивши розмір аліментів до 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Наголошувала, що відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі та в спортивних секціях, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, всі питання щодо виховання вирішуються нею особисто. Навіть після 24 лютого 2022 року, коли ОСОБА_7 опинився у небезпеці через військову агресію рф, ОСОБА_3 жодного разу не поцікавився станом та безпекою дитини, жодної фінансової підтримки не надав.

12 червня 2019 року рішенням Краматорського міського суду Донецької області в справі № 234/1354/17 було встановлено спосіб та порядок участі батька у вихованні сина, а 07 серпня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, яким визначив місце проживання ОСОБА_7 з матір'ю. Судом встановлено, що з батьком дитина не спілкується з 2016 року, після ухвалення судом рішення щодо встановлення способу та порядку участі у вихованні дитини відповідач не відвідував сина, жодної допомоги сину не надав, в тому числі після введення воєнного стану в Україні.

Вказувала, що відповідач ухиляється від виховання сина, свідомо нехтує своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини вважала за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

В підготовчому судовому засіданні 25 жовтня 2023 року судом постановлено ухвалу про об'єднання в одному провадженні зазначених справ. Об'єднаній цивільній справі присвоєно №753/5643/23, провадження №2/753/4079/23 (а. с. 169 - 170 т. 1).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, за заявою позивача відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (а. с. 197 т. 4).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2024 року в позові ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав відмовлено, попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, а саме змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на відповідача судові витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 9000 грн. та в апеляційній інстанції 5000 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладала хронологію подій, зазначала, що на даний час відповідач намагається будь-яким чином самоусунутися від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина. Аліментів, які стягуються з відповідача, в розмірі 1416 грн., в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, недостатньо для матеріального утримання сина. Відповідач залишив без належної батьківської уваги сина, а також ніяким чином не бере участі в утриманні та вихованні ОСОБА_4 .

Відповідач приховує дійсний розмір доходів, належної матеріальної допомоги не надає, ОСОБА_1 власними силами матеріально забезпечує, здійснює догляд та виховання неповнолітнього сина, а також виконує всі інші обов'язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання то розвитку ОСОБА_4 .

Наводила зміст ст. 192 СК України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 143-цс13, ч. 1, 2 ст. 27, ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, вказувала, що при визначенні розміру аліментів, що підлягає стягненню на утримання дитини, суд повинен перш за все враховувати інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, при цьому враховувати розмір доходу відповідача, але не надавати цьому пріоритет, оскільки розмір заробітної плати є мінливим.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18 про те, що інтереси дитини переважають над майновим становищем платника аліментів.

Вказувала, що беручи до уваги розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та дохід відповідача, позивач подала до суду заяву про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітнього сина, неодноразово звертаючи увагу суду, що в зв'язку з активними воєнними діями в рідному місті, діяльність ТОВ «АлексСхід», де позивач офіційно працювала до 24 лютого 2022 року, призупинена, і її дохід на сьогоднішній день складається з пенсії в розмірі 2300 грн. та допомоги ВПО в розмірі 6000 грн. Оскільки вона вимушена винаймати помешкання у м. Києві та витрачати половину доходу на оренду квартири, сукупного доходу ледь вистачає на життя.

Зауважувала, що представник відповідача свою позицію обґрунтовує лише тим, що ОСОБА_3 ніде не працює та має ряд відкритих виконавчих проваджень, а інтереси дитини не відповідають його матеріальному стану, аліменти в розмірі 1416 грн. є достатніми для розвитку неповнолітнього сина.

Вказувала, що судом не враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, однак це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, і у таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Наголошувала, що відповідач ОСОБА_3 ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі та в спортивних секціях, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, тобто створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем одноособово, дитина знаходиться на повному її утриманні.

Зазначала, що судом першої інстанції не надано належної оцінки письмовим доказам, а саме довідкам, характеристикам ОСОБА_4 , починаючи з 2016 року до 2024 року, дані доказами судом не досліджені.

Крім того, в суді першої інстанції було надано в якості доказу постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в справі № 202/3043/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, якою встановлено, що відповідача було визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а саме відповідач приходив уночі до місця проживання дітей, в присутності яких вчинив бійку з матір'ю та бабусею дитини, намагався викрасти дитину, тобто мало місце домашнє насильство по відношенню до матері та бабусі в присутності дитини, яку намагалися вкрасти; з батьком дитина не спілкується з 2016 року, що встановлено рішенням Краматорського міського суду в справі № 234/1354/17. Таким чином, наведені обставини підтверджують, що в присутності дитини батько вчиняв домашнє насильство і взагалі з 2016 року не спілкується та не бачиться з дитиною.

Вказувала, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 червня 2019 року в справі № 234/1354/17 було встановлено спосіб та порядок участі батька у вихованні сина, проте з набранням чинності рішенням суду законної сили ОСОБА_3 жодного разу не з'явився в житті сина. З відповідними заявами (повідомленнями) ОСОБА_1 зверталася до Органу опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради, служби у справах дітей Краматорської міської ради, служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо ухилення від сплати аліментів, щодо невиконання рішення суду про порядок зустрічі з дитиною та залишення дитини в небезпеці під час військової агресії рф проти України, копії даних документів надавалися суду першої інстанції, проте не були досліджені належним чином.

Пояснювала, що в липні 2022 року перемістилася разом із синами на підконтрольну територію до м. Києва, звертала увагу суду першої інстанції, що навіть після 24 лютого 2022 року, коли неповнолітня дитина ОСОБА_4 опинився у небезпеці через військову агресію рф, ОСОБА_3 жодного разу не поцікавився станом та безпекою неповнолітньої дитини, жодної фінансової підтримки не надав.

Зазначала, що судом першої інстанції висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо дитини не було прийнято до уваги, належно не досліджено та не надано належної уваги.

Вказувала, що представником відповідача на судових дебатах озвучено тезу, що даний висновок не може бути доказом по справі, оскільки ОСОБА_3 направлялися пояснення на електронну адресу Дарницької районної державної адміністрації, але не були розглянуті на засіданні, про що відповідні докази надавалися суду. Дані обставини не відповідають дійсності, оскільки жодних доказів направлення пояснень до Дарницької районної державної адміністрації представником відповідача у встановлені процесуальні строки надано не було.

Звертала увагу, що ОСОБА_6 , який досягнув віку і рівня розвитку, щоб сформулювати власну думку щодо позбавлення батьківських прав відповідача, був запрошений до судового засідання, де надав особисті пояснення, що не заперечує щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до нього.

Наводила зміст ст. 150, 164, 150, 157, 7, 155 СК України, п. 7, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст. 6 Декларації прав дитини, ст. 19, 27 Конвенції про права дитини, ст. 51 Конституції України.

Підкреслювала, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу систематично ухиляється від виконання батьківських обов'язків.

Зауважувала, що судом першої інстанції не були з'ясовані всі обставини справи та належним чином не досліджено докази, не з'ясовано, коли фактично відповідач бачив свого сина, чи відомо відповідачу, де навчається його син, які має вподобання та навички, яким спортом займається, чи має хронічні хвороби тощо.

Вказувала, що суду першої інстанції надавалися докази з місць навчання дитини та медичного обслуговування, проте прийняті до уваги не були. Отже, є всі підтверджуючі документи та докази, що з 2016 року відповідач ОСОБА_3 самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 .

Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_9 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Наводив власні спростування щодо доводів позивача про збільшення розміру аліментів, визначених за рішенням суду; щодо законодавчого обмеження загального розміру усіх відрахувань із заробітної плати боржника, вказував, що після ухвалення Краматорським міським судом Донецької області рішення від 21 грудня 2021 року в справі № 234/2708/21, що набрало законної сили після апеляційного перегляду та залишення без змін 30 травня 2023 року, матеріальний стан платника аліментів ОСОБА_3 значно погіршився, що виходячи з норм ст. 182, 192 СК України та відповідних висновків Верховного Суду, не дає правових підстав для додаткового збільшення розміру аліментів, визначеного рішенням суду. Задоволення позову ОСОБА_1 , в тому числі часткове, в будь-якому випадку призведе до перевищення максимально допустимого законом загального розміру стягнення із заробітної плати відповідача, який не може перевищувати 50 % заробітної плати боржника. Крім того, фактичний незадовільний майновий стан ОСОБА_3 у теперішній час та невизначеність можливості його поліпшення не надає йому можливості надавати будь-яку матеріальну допомогу ОСОБА_1 на утримання дитини. При цьому посилання позивача на недостатність аліментів, стягнутих на її користь рішенням суду, в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, для матеріального утримання сина, не є підставою для збільшення розміру аліментів, визначених за рішенням суду.

Зазначав, що оскільки розмір аліментів визначених рішеннями суду на утримання його дітей ОСОБА_7 , 2010 року народження, та ОСОБА_10 , 2018 року народження, у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, є однаковим, тому діти знаходиться у рівних умовах, що є законним та справедливим.

Щодо позовної вимоги та доводів апеляційної скарги про позбавлення відповідача батьківських прав, пояснював, що з вересня 2015 року ОСОБА_1 стала всіляко перешкоджати спілкуванню ОСОБА_3 з сином, заблокувала в телефоні сина мобільний номер ОСОБА_3 та номери всіх його родичів, не давала вітати дитину з днем народження та іншими святами, брати з собою на вихідні та на відпочинок, постійно налаштовувала дитину проти батька, казала, що у батька нова сім'я і син йому більше по потрібний. За кожної спроби зустрічі з сином ОСОБА_1 влаштовувала скандал та не допускала їх зустрічей та спілкування.

За наведених обставин ОСОБА_3 був змушений звертатися до суду з позовом про визначення порядку спілкування з сином, справа № 234/1354/17, рішенням від 12 червня 2019 року в якій позов ОСОБА_3 задоволено частково та визначено ОСОБА_3 способи участі у спілкуванні та вихованні його сина ОСОБА_7 .

Вважав, що документи, надані ОСОБА_1 у якості письмових доказів на підтвердження позовних вимог у цій справі, що були отримані нею в період з 2016 по 2020 роки, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки цим документам судами всіх інстанції у справі № 234/1354/17 вже була надана належна юридична оцінки та спростовані доводи ОСОБА_1 відносно нібито неправомірної поведінки ОСОБА_3 .

Пояснював, що з власного досвіду встановив, що будь-які спроби ОСОБА_3 довести його право на спілкування з сином та подальші судові спори про порушення його права спілкування з сином з боку ОСОБА_1 вкрай негативно позначаються на емоційному та психологічному стані дитини, оскільки ОСОБА_1 для досягнення своєї мети ні перед чим не зупиниться, в тому числі перед порушенням психіки дитини. В подальшому після початку воєнної агресії з боку рф та введенням в Україні воєнного стану ОСОБА_1 разом з синами виїхала на тимчасове проживання до м. Києва, при цьому, враховуючи, що ОСОБА_3 не проживає у м. Києві, та поведінку ОСОБА_1 , він тривалий час фактично позбавлений будь-якої можливості спілкуватися з сином та брати належну участь у його вихованні.

Стверджував, що щиро любить сина та бажає брати участь у його вихованні та вільно спілкуватися з ним, однак з огляду на наведені обставини вважає, що відсутність у нього в теперішній час можливості спілкування з сином є не наслідком його небажання, а цілком є результатом поведінки матері дитини ОСОБА_1 та постійного вчинення нею перешкод у спілкуванні з дитиною. За цих обставин він категорично заперечує проти задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Вказував, що дані обставини були викладені ним у його заяві до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної державної адміністрації від 23 жовтня 2023 року у відповідь на запрошення на засідання комісії, яке мало бути проведене 26 жовтня 2023 року, дані документи були долучені належним чином до матеріалів справи в якості письмових доказів. Разом із тим, Службою у справах дітей та сім'ї Дарницької районної державної адміністрації при підготовці висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав зазначені доводи відповідача взагалі не були досліджені та Службою при ухвалення рішення не враховані. За таких обставин вважав висновок щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, наданий Службою у справах дітей та сім'ї Дарницької районної державної адміністрації необґрунтованим і таким, що суперечить інтересам дитини.

Наголошував, що оскільки позивачем не було надано суду на підтвердження заявленої нею позовної вимоги щодо позбавлення відповідача батьківських прав беззаперечних та достатніх доказів, що ОСОБА_3 у порушення ст. 150 СК України не виконує обов'язки щодо виховання та розвитку дитини, позовні вимоги не підлягали задоволенню.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові про зміну розміру аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не наводить обставин, які свідчать про те, що з часу ухвалення рішення Краматорського міського суду Донецької області 21 грудня 2021 року у справі № 234/2708/21 про зміну розміру аліментів змінились умови, які можуть бути підставою для збільшення розміру аліментів з 1/4 до 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача. Відмовляючи в позові про позбавлення батьківських справ, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно дитини і неможливості зміни такої поведінки, що могли бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Судом встановлено, що з 10 серпня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 травня 2013 року у справі №234/4523/13-ц) (а. с. 28 т. 1).

Від шлюбу сторони мають двох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 26, 27 т. 1).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 червня 2013 року у справі № 234/4954/13-ц, яке набрало законної сили 25 червня 2013 року, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки від доходу щомісяця, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 квітня 2013 року, та до повноліття старшої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 30 т. 1).

Постановою заступника начальника Краматорського відділу ДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 15 лютого 2022 року закінчено виконавче провадження ВП № 39107510 з примусового виконання виконавчого листа № 2/234/2013/13, виданого 11 червня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки від доходу щомісяця, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 квітня 2013 року, та до повноліття старшої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв'язку з досягненням старшою дитиною повноліття та стягнення аліментів в повному обсязі та відсутністю заборгованості по їх сплаті (а. с. 39 зворот т. 1).

Постановою заступника начальника Краматорського відділу ДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 09 червня 2023 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/234/2013/13, виданого 11 червня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів, відновлено в зв'язку з проведенням перевірки та скасуванням постанови державного виконавця від 15 лютого 2022 року про закінчення виконавчого провадження (а. с. 41 зворот т. 1).

Крім того, ОСОБА_3 має дитину від іншого шлюбу з ОСОБА_13 , укладеного 06 вересня 2016 року (а. с. 201 т. 2), а саме ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 202 т. 2).

Постановою державного виконавця Краматорського міського ВДВС ГТУЮ у Донецькій області від 03 січня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу в справі № 234/17195/18, виданого 04 грудня 2018 року Краматорським міським судом Донецької області (а. с. 203 т. 2), яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_13 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 05 листопада 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 32 т. 1).

Також судом встановлено, що після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, після початку військової агресії на території України, позивач разом з синами виїхали на тимчасове проживання до м. Києва, згідно довідок від 27 липня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, і наразі неповнолітній син сторін проживає з позивачем (а. с. 44 т. 1).

Згідно довідки про доходи від 26 травня 2023 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області (м. Краматорськ) і отримує пенсію по інвалідності; за період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2023 року розмір отриманої пенсії складає 37520 грн. (а. с. 81 т. 2).

На а. с. 83 - 84 т. 2 знаходиться копія виписки з рахунку АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 квітня 2022 року по 27 травня 2023 року, у якій відображено рух коштів по рахунку ОСОБА_1 .

Повнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно довідки Національного університету «Львівська політехніка», є студентом ІІ курсу денної форми навчання, закінчує навчання у червні 2025 року (а. с. 80 т. 2).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 року в справі № 234/17708/21, яке набрало законної сили 13 травня 2024 року, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно, починаючи стягнення з 23 грудня 2021 року до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2025 року (а. с. 225 - 231, 234 - 238 т. 4).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2021 року у справі № 234/2708/21, яке набрало законної сили 30 травня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення розміру та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини позов частково задоволено, визначено розмір аліментів, що стягуються за рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 червня 2013 року у справі № 234/4954/13-ц, з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) (а. с. 34 - 36 т. 1, 165 - 173 т. 2).

Постановою старшого державного виконавця Краматорського відділу ДВС у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження за заявою стягувача з примусового виконання виконавчого листа № 234/2708/21, виданого 30 травня 2023 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 64 т. 4).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року у справі № 202/3043/23, яке набрало законної сили 12 грудня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, місце проживання неповнолітнього сина сторін визначено з його матір'ю (а. с. 68 - 72 т. 1).

На а. с. 178 - 180 т. 2 знаходиться копія звіту про здійснені відрахування та виплати ПрАТ «НКМЗ» по виконавчому листу від 11 червня 2013 року про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_15 , з вересня 2013 року по липень 2021 року.

Станом на 30 червня 2023 року відповідач мав заборгованість по аліментам у розмірі 6 572,83 грн., яку погашено, що підтверджується розрахунком заборгованості від 18 жовтня 2023 року (а. с. 42 - 43 т. 1, а. с. 79 т. 4).

Судом також встановлено, що ОСОБА_15 працює у ПрАТ «НКМЗ», яке призупинило свою діяльність на підставі наказу від 28 лютого 2022 року № 64, та отримує щомісячний дохід у вигляді заробітної плати, що з листопада 2022 року не перевищувало 1 045,80 грн., останнє нарахування заробітної плати здійснено в лютому 2023 році, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 13 жовтня 2023 року (а. с. 80-81, 82-84, 85-87 т. 4).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області 12 червня 2019 року у справі № 234/1354/17, яке набрало законної сили 25 вересня 2019 року, ОСОБА_1 зобов'язано не чинити перешкоди батькові у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 . Визначено батьку способи участі у спілкуванні та вихованні сина шляхом щотижневих зустрічей батька з сином щосереди з 18-30 години до 20-00 години, кожну першу та третю неділю місяця з 17-30 години до 20-00 години в загальнодоступних громадських місцях (місцях дитячих розваг та відпочинку, розвивальних гуртках, скверах, парках тощо), з урахуванням режиму дня дитини, стану здоров'я, бажання дитини та його думки щодо присутності матері, попередньо погоджуючи з останньою конкретний день, час та місце вищевказаних зустрічей, а також обов'язок привести дитину на зустріч та повернути за місцем проживання. Роз'яснено сторонам, що реалізація визначених судом способів участі батька у спілкуванні та вихованні сина, який проживає разом з матір'ю, повинна відбуватися з дотриманням одночасно певних умов - за бажанням батька та вчиненням ним реальних заходів, спрямованих на реалізацію його прав на підставі судового рішення; з урахуванням бажання дитини та його думки щодо необхідності присутності матері під час побачень; з об'єктивної можливості матері бути присутньою під час побачень, якщо на цьому наполягає дитина; в загальнодоступних громадських місцях, зокрема місцях дитячих розваг та відпочинку, розвивальних гуртках, скверах, парках тощо, перелік яких з об'єктивних причин не може бути чітко зазначений судом; у визначені судовим рішенням дні та часи, які можуть бути розширеними за згодою сторін (а. с. 64 - 67 т. 1, 102 - 114 т. 4).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 :

згідно довідки дошкільного навчального закладу №88 «Катюша», виданої 08 серпня 2016 року, не відвідував батьківські збори та за період перебування дитини у Краматорському дошкільному навчальному закладі №88 «Катюша» з 2013 року жодного разу не відвідав садок, усіма питаннями щодо навчання та виховування сина займалась виключно мати (а. с. 54 т. 1);

згідно довідки КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 м. Краматорська» №38 від 29 червня 2016 року, жодного разу не приводив дитину на плановий огляд чи лікування, усіма питаннями щодо лікування сина займається виключно мати (а. с. 55 т. 1);

згідно інформації про стан утримання, навчання та виховання ОСОБА_4 , виданої Краматорською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 35 від 04 жовтня 2017 року, 21 травня 2018 року, 22 травня 2019 року, батько ОСОБА_3 один раз заходив до школи ознайомитись із умовами навчання та успіхами сина-першокласника, в 2017 - 2018 та 2018 - 2019 навчальному році батько школу не відвідував (а. с. 63 - 65, 68 т. 3);

згідно довідки Краматорської міської громадської організації «Розвиток» №5 від 17 квітня 2019 року, не брав участь у вихованні сина, не приводив і не забирав дитину з занять та за період навчання дитини, жодного разу не відвідав навчальний заклад, усіма питаннями щодо навчання та виховування сина займалась виключно мати (а. с. 56 т. 1);

згідно характеристики учня ОСОБА_4 , виданої Ліцеєм №35 імені ОСОБА_16 Краматорської міської ради Донецької області за період навчання дитини у 1-4 кл. ліцею № 35, не брав участі у батьківських зборах класу, де навчається син, не спілкувався з адміністрацією, проте один раз спілкувався з класним керівником щодо навчання сина (а. с. 57-58 т. 1);

згідно листа Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 291 з поглибленим вивченням іноземної мови №88 від 24 серпня 2023 року, не відвідував навчальний заклад, не брав участі в батьківських зборах, шкільних святах, не спілкувався з класним керівником чи адміністрацією школи щодо навчання сина впродовж 2022-2023 навчального року (а. с. 62 т. 1);

Згідно характеристики учня ОСОБА_4 , виданої Опорним закладом загальної середньої освіти імені Василя Стуса, ОСОБА_4 проживає з мамою та братом; про батька не згадує, ситуацій щодо проведення часу із батьком не наводить у приклад (а. с. 60 т. 1).

Позивач ОСОБА_1 , згідно характеристик учня ОСОБА_4 , виданих Опорним закладом загальної середньої освіти імені Василя Стуса, а також спеціалізованою загальноосвітньою школою № 291 з поглибленим вивченням іноземної мови № 291, цікавиться навчанням дитини та відповідально ставиться до його виховання в сім'ї, постійно надає допомогу класному керівнику (а. с. 59, 61 т. 1).

Крім того, згідно листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Дарницького району міста Києва» №01-16/877 від 24 серпня 2023 року, позивач забезпечує супровід дитини в медичну установу, спілкується з сімейним лікарем з приводу рекомендацій та лікування (а. с. 63 т. 1).

31 липня 2023 року ОСОБА_1 зверталась до Органу опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради, Служби у справах дітей Краматорської міської ради та Служби у справах та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про невиконання відповідачем рішення суду про стягнення аліментів на утримання свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 . У цих заявах позивач просила прийняти до відома факт залишення відповідачем свого сина ОСОБА_4 в небезпеці після 24 лютого 2022 року та факт злісного ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина (а. с. 73 - 81 т 1).

13 вересня 2023 року позивач звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 (а. с. 45 - 53 т. 1).

23 жовтня 2023 року ОСОБА_3 направляв засобами електронного зв'язку до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації заяву, підписану електронним підписом, в якій просив врахувати, що в теперішній час не знаходиться в м. Києві, тому не має можливості бути особисто присутнім на даному засіданні комісії Служби у справах дітей; з 2015 року ОСОБА_1 стала всіляко перешкоджати його спілкуванню з сином ОСОБА_4 , за кожної спроби зустрічі з ОСОБА_4 влаштовувала скандал і під будь-яким приводом не допускала їх зустрічей та спілкування. Зазначав, що він щиро любить свого сина та бажає брати участь у його вихованні та спілкуватись з ним, просив визнати недоцільним позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 88 - 132 т. 4).

Органом опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, представником якої є третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, надано висновок від 25 грудня 2023 року №101-11202 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування зазначено, що за поясненнями ОСОБА_1 , після розірвання шлюбу ОСОБА_3 самоусунувся від будь-якої участі у житті сина; на час проживання у м. Краматорську ОСОБА_3 проживав на паралельній вулиці, проте будь-яких спроб щодо спілкування та побачень з дитиною останній не вживав; за час спільного проживання у шлюбі ОСОБА_3 вчинялись протиправні дії та застосовувалося фізичне насильство відносно ОСОБА_1 , що було предметом численних кримінальних проваджень з вироками судів про притягнення його до відповідальності, у період вагітності матері дитини батько наносив їй тілесні ушкодження, у зв'язку з чим ОСОБА_4 народився у вкрай тяжкому стані з численними гематомами.

Малолітній ОСОБА_4 у ході бесіди пояснив, що підтримує наміри матері стосовно позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , та не хоче щоб він був його батьком, пояснив, що бачив батька вісім років тому.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 червня 2019 року встановлено ОСОБА_3 спосіб і порядок участі у вихованні сина, проте вказане рішення суду останнім не виконується. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року визначено місце проживання ОСОБА_4 з матір'ю, даним рішенням також встановлено, що з ОСОБА_7 батько не спілкується з 2016 року. Після ухвалення судом рішення щодо встановлення способів та порядку участі у вихованні дитини батько дитини не відвідував сина ані за місцем проживання, ані за місцем навчання. У зв'язку з введенням воєнного стану на території України, ОСОБА_1 разом з дитиною у 2022 році виїхали з міста Краматорська та проживають у місті Києві, як ВПО, для дитини створені належні умови для проживання, відпочинку та розвитку.

Питання щодо надання до суду висновку про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 було винесено на розгляд комісії з питань захисту прав дитини Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації 26 жовтня 2023 року, 09 листопада 2023 року. На вказані засідання батька дитини було належним чином запрошено, проте він не з'явився, будь-яких заяв (заперечень) по суті позову щодо позбавлення його батьківських прав не надав. Спеціалістом служби представника батька ОСОБА_3 - адвоката Кіреєва В.В. під час телефонних розмов було запрошено на вказані засідання комісії та запропоновано останньому надати пояснення стосовно вирішення спору, на що представник батька дитини висловив заперечення щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , проте жодних заяв (відзиву на позовну заяву) щодо недоцільності позбавлення батьківських прав не надав.

На засіданні комісії були присутні ОСОБА_1 , представник матері дитини та малолітня дитина ОСОБА_4 , який пояснив, що не пам'ятає батька, не спілкується з ним та не заперечував, щоб батька позбавили батьківських прав. Беручи до уваги вищезазначене, рекомендації комісії, з урахуванням думки дитини можна зробити висновок, що ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не намагається забезпечити достатній життєвий рівень дитині, не турбується про стан її здоров'я.

Керуючись ст. 56 ЦК України, ст. 19, 164 СК України, на виконання ухвали суду, а також з метою захисту прав та інтересів дитини орган опіки та піклування Дарницького району м. Києва вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 (а. с. 148 - 151 т. 4).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Також в судовому засіданні був опитаний неповнолітній син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на день вирішення справи досяг 14-річного віку та який розповів, що він навчається у дев'ятому класі, проживає з мамою та старшим братом. Після того, як батьки розійшлися, він намагався спілкуватися з батьком, телефонувати йому, зі свого телефону та з телефону бабусі, проте він не відповідав. Востаннє бачив батька, коли навчався у третьому класі школи. А коли він навчався у четвертому класі школи, батько одного разу передавав подарунок. Наразі батько - чужа для нього людина, він його забув.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції позов не визнав, посилаючись на відсутність будь-яких підстав для збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , визначених у розмірі 1/4 частки від доходу рішенням суду, оскільки єдиним джерелом доходу відповідача є заробітна плата у ПрАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», але внаслідок військової агресії з боку рф проти України та введення в Україні воєнного стану було роботу ПрАТ «НКМЗ» тимчасово призупинено, у зв'язку з чим розмір заробітної плати зменшився в 6 разів, а з березня 2023 року виплата заробітної плати припинилась. Необхідні витрати, у тому числі і сплату аліментів за вказаним рішенням суду здійснює за рахунок власних збережень. Аліменти сплачуються відповідачем щомісячно у визначеному державним виконавцем розмірі, заборгованості з оплати аліментів не має.

Із заробітної плати відповідача на підставі виконавчих документів підлягають примусовому стягненню: 1) аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу); 2) аліменти на користь ОСОБА_13 на утримання сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу); 3) на користь ОСОБА_17 моральна шкода, завдана кримінальним правопорушенням, у розмірі 30 000,00 грн.

Крім того зазначав, що максимально допустимий законодавством розмір відрахувань з заробітної плати аліментів за кількома виконавчими документами, а також відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати боржника.

Посилання позивача, що аліментів, які стягуються з відповідача на її користь за рішенням суду, в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, недостатньо для матеріального утримання сина, не є підставою для збільшення розміру аліментів, визначених за рішенням суду.

Вимогу про позбавлення батьківських прав відповідач також не визнав та вважав її необґрунтованою, посилаючись на те, що у травні 2012 року сімейні відносини сторін припинились, шлюб було розірвано за рішенням суду. Але після припинення сімейних відносин відповідач регулярно відвідував своїх дітей, брав на вихідні та на відпочинок.

З вересня 2015 року позивач стала всіляко перешкоджати спілкуванню відповідача з сином ОСОБА_7 : заблокувала в телефоні сина мобільний номер відповідача та номери всіх його родичів, не давала вітати дитину з днем народження, з новим роком та іншими святами, брати із собою на вихідні та на відпочинок. Відповідач вважає, що позивач налаштовувала дитину проти батька. За вищенаведених обставин відповідач був змушений звернутися до суду для визначення в судовому порядку періоду часу спілкування з сином ОСОБА_7 (цивільна справа № 234/1354/17) про усунення перешкод у спілкуванні, встановлення способів та порядку участі у вихованні дитини, що розглядалась. Навіть після визначення вказаним судовим рішенням законного часу спілкування із сином ОСОБА_7 ситуація не змінилася, а навпаки погіршилась.

В подальшому, після початку воєнної агресії з боку рф та введення в Україні воєнного стану, позивач разом з синами виїхали на тимчасове проживання до міста Києва. Відповідач не проживає у місті Києві, у зв'язку з чим, враховуючи поведінку позивачки, він тривалий час фактично позбавлений будь-якої можливості спілкуватись з сином та брати належну участь у його вихованні. Відповідач стверджує, що він щиро любить свого сина та бажає брати участь у його вихованні та вільно спілкуватись з ним.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 364/1139/19 провадження № 61-11271св20)).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що: «розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».

Вирішуючи даний позов, суд першої інстанції вірно визначився із тим, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2021 року у справі № 234/2708/21 розмір аліментів з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина був збільшений з 1/6 частки до 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу); позивач не вказує на нові обставини, які свідчать про те, що з часу ухвалення вказаного рішення змінились умови, які можуть бути підставою для збільшення розміру аліментів з 1/4 до 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Апеляційний суд погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що саме лише посилання позивача на те, що розмір аліментів є недостатнім для належного утримання дитини, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та дохід відповідача не може бути достатньою підставою в розумінні ст. 192 СК України для задоволення вимоги про збільшення розміру аліментів.

Судом першої інстанції враховано, що, крім дитини сторін, відповідач сплачує аліменти на утримання іншої малолітньої дитини від іншого шлюбу у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно.

Крім того, суд першої інстанції правомірно врахував, що відповідач працює у ПрАТ «НКМЗ», яке призупинило свою діяльність на підставі наказу від 28 лютого 2022 року № 64, та отримує щомісячний дохід у вигляді заробітної плати, що з листопада 2022 року не перевищує 1 045,80 грн., останнє нарахування заробітної плати здійснено в лютому 2023 році, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 13 жовтня 2023 року (а. с. 80-81, 82-84, 85-87 т. 4).

Також апеляційний суд враховує, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 року в справі № 234/17708/21, яке набрало законної сили 13 травня 2024 року, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно, починаючи стягнення з 23 грудня 2021 року до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2025 року (а. с. 225 - 231, 234 - 238 т. 4).

За даних обставин з матеріалів справи вбачається, що матеріальний стан відповідача з часу встановлення відповідачу аліментних зобов'язань рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2021 року у справі № 234/2708/21 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно не покращився, а навпаки погіршився, і доводами апеляційної скарги протилежного не доведено.

Посилання позивача в апеляційній скарзі, що відповідач постійно приховує дійсний розмір доходів, належної матеріальної допомоги не дає, не підтверджуються належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення.

Крім того, позивачем не доведено погіршення власного майнового стану, а її посилання в апеляційній скарзі на те, що в зв'язку з активними воєнними діями у м. Краматорськ, діяльність ТОВ «АлексСхід», де позивач офіційно працювала до 24 лютого 2022 року, призупинена, а також на те, що вона вимушена винаймати помешкання у м. Києві та витрачати половину доходу на оренду квартири, не підтверджуються належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом як припущення.

Таким чином, будь-яких доказів покращення матеріального стану відповідача, або погіршення матеріального стану позивача, або зміни сімейного стану позивача або відповідача з часу встановлення аліментних зобов'язань рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2021 року у справі № 234/2708/21, поліпшення чи погіршення здоров'я позивача або відповідача, здоров'я та матеріального становища дитини суду надано не було, а недостатність розміру стягнутих судом аліментів, зміна розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку не є визначеною ст. 192 СК України підставою для зміни розміру аліментів, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що позов про збільшення розміру аліментів не знайшов свого підтвердження, є недоведеним, необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано положення ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої обмеження на відрахування із заробітної плати не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, у таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення розміру аліментів, передбачених ст. 192 СК України, та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на ст. 192 СК України, ст. 3, 27 Конвенції про права дитини, якими передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, висновків суду першої інстанції не спростовують. Також відхиляються посилання ОСОБА_1 на правові висновки Верховного Суду в постанові від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18 про те, що інтереси дитини переважають над майновим становищем платника аліментів, з огляду на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильного застосування зазначених норм матеріального права не допущено і судове рішення наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , апеляційний суд враховує таке.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 18 травня 2023 року у справі № 760/9726/17, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/11903/23, від 20 листопада 2024 року у справі № 757/33144/22-ц, від 27 листопада 2024 року у справі № 439/2302/23.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.

Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

Судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно застосовано вищенаведені норми матеріального права та в повній мірі враховано правові висновки Верховного Суду, а також рішення ЄСПЛ.

Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що позивач як на підставу позову про позбавлення батьківських прав посилалася на те, що відповідач жодного з покладених законом на нього як батька обов'язків не виконує, не приймає участі у вихованні сина, вже тривалий час не бачиться та не спілкується із дитиною, не цікавиться її станом здоров'я, має заборгованість по аліментам.

Суд першої інстанції правомірно врахував, що ознакою ухилення від обов'язків по вихованню дитини, як підставою позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи судом першої інстанції під час розгляду даної справи не встановлені.

Судом першої інстанції, з огляду на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, враховано аргументи відповідача, який заперечував проти позбавлення його батьківських прав, має намір та бажання спілкуватись з сином, однак в нього виникають труднощі у спілкуванні у зв'язку з неприязним ставленням до нього матері дитини ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не має заборгованості по аліментам, а також, що позивач чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, у зв'язку з чим він звертався до суду з позовом про усунення цих перешкод та встановлення графіку спілкування з дитиною. Так, рішенням Краматорського міського суду Донецької області в справі № 234/1354/17, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 05 травня 2020 року, зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено батьку ОСОБА_3 способи участі у спілкуванні та вихованні сина. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач ніколи не чинила позивачу перешкод у спілкуванні з сином, що вона зацікавлена у спільному вихованні сина, Верховний Суд визнав необґрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами справи (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89107346).

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що батько не спілкується з дитиною з 2016 року.

Також судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виникли неприязні стосунки. Ця обставина встановлена рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 червня 2019 року у справі в справі № 234/1354/17 за позовом батька до матері дитини про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Вказаним рішенням встановлено, що між колишнім подружжям ОСОБА_18 об'єктивно існують значні напружені відносини, що випливають з підстав розірвання шлюбу, створенням позивачем іншої сім'ї, непорозумінням з приводу участі у вихованні спільних дітей, зокрема сина ОСОБА_4 , які з часом віддалилися від біологічного батька.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що неприязні стосунки, які склались між сторонами після розлучення, не налагодились та тривають на день вирішення цієї справи, проте, непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, і такі ж правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 756/15048/20, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18).

В судовому засіданні не було встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо, умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Також не встановлено, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції вмотивовано не погодився з висновком органу опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 25 грудня 2023 року №101-11202 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , визнавши його необґрунтованим, оскільки такий висновок зроблений без наведення достатніх аргументів щодо свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, якими орган опіки керувався при прийнятті рішення (свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійний характер; непроявлення інтересу до дитини). Доказів на підтвердження вказаних обставин у висновку не наведено, при цьому засідання комісії було проведено без участі батька дитини ОСОБА_3 , відомостей про його належне повідомлення про проведення відповідного засідання до матеріалів справи не долучено, оскільки відповідне запрошення було направлене органом опіки на електронну адресу відповідача, а також на засіданні комісії не було враховано його пояснення та заперечення щодо позбавлення його батьківських прав.

З огляду на складення органом опіки та піклування висновку про доцільність позбавлення батьківських прав без урахування пояснень самого ОСОБА_3 , без з'ясування причин невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, апеляційний суд погоджується, що такий висновок не містить відомостей, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків. Крім того, вказаний висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Наведені обставини не спростовані позивачем, відтак апеляційний суд не може погодитись з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано думки органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Судом першої інстанції не встановлено обставин, які би вказували на те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином і брати участь у його вихованні й утриманні, що він остаточно та свідомо самоусунувся від виконання цих обов'язків. Те, що певний час вихованням і розвитком сина займалася мати, з якою дитина проживає, не є безумовною ознакою того, що батько не бажає брати участь у вихованні й утриманні сина, тобто свідомо й умисно нехтує батьківськими обов'язками.

Натомість, поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки, а самі лише обставини недостатнього спілкування батька з дитиною та недостатня участь його у вихованні, з урахуванням того, що батько не відмовляється від обов'язку забезпечувати дитину матеріально, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано належної оцінки довідкам, характеристикам дитини з місця навчання, про те, що батько не брав участь у вихованні сина, не приводив і не забирав дитину з занять та за період навчання дитини, не відвідував навчальний заклад, усіма питаннями щодо навчання та виховування сина займалась виключно мати, а також, що після набрання законної сили рішенням суду про участь батька у вихованні дитини за позовом ОСОБА_3 останній жодного разу в житті сина не з'явився.

Отже, встановлені судом обставини не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв'язків сина та батька.

Зауваження суду першої інстанції, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який має застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей, повністю узгоджуються з вищевикладеними правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду, і доводами апеляційної скарги не спростовані.

Оскільки при розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що ОСОБА_3 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а також, оскільки у справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності за невиконання батьківських прав відносно дитини, або жорстокого поводження з нею, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відмову в позові про позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про надання ОСОБА_3 можливості виправити ситуацію щодо участі у вихованні дитини, попередивши його про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина.

Апеляційний суд враховує, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, з одночасним попередженням відповідача щодо необхідності змінити ставлення до виховання сина, відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що неповнолітній ОСОБА_4 в судовому засіданні надав особисті пояснення, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до себе, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24), згідно яких, простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

Виходячи із обставин даної справи, доводи апеляційної скарги про неврахування судом думки дитини, яка досягла віку та рівня розвитку, щоб сформулювати власну думку щодо позбавлення батьківських прав, є непереконливими з огляду на тривале проживання дитини із матір'ю, обмеження спілкування з батьком та тривалий конфлікт між батьками, а також з урахуванням частини третьої статті 171 СК України, відповідно до якої суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В суді апеляційної інстанції позивачем було заявлено клопотання про заслуховування думки дитини, яке було відхилено судом відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, оскільки думку дитини було заслухано судом першої інстанції і даним обставинам надано відповідної оцінки.

Повторне викладення в апеляційній скарзі фактичних обставин справи, зазначених у позовній заяві, які були перевірені судом першої інстанції із наданням належної правової оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, та повторне посилання на норми матеріального права, наведених у позові, не становить саме по собі передбачену ст. 376 ЦПК України підставу для скасування законного і обґрунтованого рішення та задоволення позову.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що в постанові Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в справі № 202/3043/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини встановлено, що згідно вироку від 27 квітня 2018 року в справі № 234/16614/16-к, відповідач уночі приходив до місця проживання дітей, у присутності яких вчинив бійку з матір'ю та бабою дитини, намагався вкрасти дитину. Так, зазначені обставини викладені в описовій частині постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в справі № 202/3043/23, як стислий виклад позиції позивача.

Посилання позивача в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не з'ясовано, коли фактично відповідач бачив свого сина, чи відомо відповідачу, де навчається його син, які має вподобання, які навички, яким спортом займається та чи має хронічні хвороби, а також не враховано, що відповідач після початку широкомасштабного вторгнення не поцікавився станом та безпекою дитини і не надав жодної фінансової підтримки, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а є власним баченням процедури оцінки доказів з боку позивача.

Апеляційний суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду 15 червня 2021 року в рамках справи № 904/5726/19, провадження № 12-95гс20 (ЄДРСРУ № 98524308) вказала, що активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачами та відповідачами, вибором і складанням до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і загального з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги, що судом допущено упереджене ставлення та необ'єктивна оцінка дійсних обставин справи, надано перевагу доказам зі сторони відповідача, а докази зі сторони позивача взагалі не досліджувались та належну оцінку не отримали, відхиляються апеляційним судом, оскільки спростовуються змістом мотивувальної частини рішення, з якого вбачається, що судом першої інстанції забезпечено повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права, а саме вступна та резолютивна частина рішення від 31 жовтня 2024 року взагалі сторонам не проголошувалося під час судового засідання, спростовуються протоколом судового засідання від 31 жовтня 2024 року та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані. При цьому помилкове зазначення в протоколі судового засідання, що судом проголошено ухвалу, не спростовують правової суті прийнятого судом та проголошеного іменем України в судовому засіданні 31 жовтня 2024 року судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 квітня 2025 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.