28 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/12885/24
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.03.2024 № 050130002235 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 19.03.2024 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1- р/2020 від 23.01.2020 та рішенні Верховного Суду по справі № 360/3611/20.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на час звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй виповнилося 45 років, її страховий стаж становить 26 років 06 місяців 02 дні, із них пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 09 років 05 місяці 12 днів, а з 20.05.1996 по 01.04.2015 стаж роботи становить 18 років 10 місяців 11 днів, що відповідає вимогам пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020. Тому позивач вважає, що набув право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, а не відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і відмова відповідача у призначенні пенсії з підстав недосягнення нею пенсійного віку є протиправною.
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до пункту першого частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідач вважає, що дія рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року не поширюється на статтю 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки Конституційним Судом України не розглядалось питання та не приймалося рішення щодо відповідності Конституції України даної статті Закону. Спірні правовідносин між позивачем та відповідачем регулюються виключно положеннями статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 з підстав відсутності необхідного віку, передбаченого Законом.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 19.03.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.39, 32).
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 26.03.2024 № 050130002235 (а.с. 32).
Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1993 по 18.06.1997, оскільки даний період перетинається з періодом роботи. Для зарахування до страхового стажу періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи з відомостями про форму навчання та довідку про реорганізацію.
Пільговий стаж по Списку № 1 становить 9 років 5 місяців 12 днів. За доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди.
В призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відмовлено в зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (а.с. 32).
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1993 по 18.06.1997, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який був прийнятий на зміну положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Отже, оскільки і Закон № 1058-IV, і Закон № 1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону № 1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058-IV.
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Пункт «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (набув чинності з 01.04.2015, далі - Закон № 213-VIII) передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції до 11.10.2017 передбачав, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017) (далі - Закон № 2148-VIII), яким текст Закону № 1058-IV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно частини першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом № 2148-VIII у новій редакції був викладений також пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, де зазначається, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Конституційним Судом України згідно пункту 3 вищевказаного рішення було вирішено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону № 213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача, зокрема, щодо пенсійного віку, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до Закону № 213-VIII та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції Закону № 2148-VIII.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини другої статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, до даних правовідносин підлягає застосуванню пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, щодо пенсійного віку, який складає для жінок - 45 років.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення за призначенням пенсії 19.03.2024 позивач досягла віку 45 років.
Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Так, згідно трудової книжки від 27.05.1996 серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 01.09.1993 по 18.06.1997 навчалась в Донецькому індустріальному технікумі (а.с.18-19).
В період з 20.05.1996 була прийнята на роботу до ВАТ «Авдіївській коксохімічний завод» (а.с.18-19).
Відповідачем не зараховано період навчання з 01.09.1993 по 18.06.1997, оскільки даний період перетинається з періодом роботи.
Згідно диплому ІД № 001967 від 20.06.1997 та додатку до нього від 20.06.1997 ОСОБА_1 дійсно навчалась в період з 01.09.1993 по 18.06.1997 в Донецькому індустріальному технікумі.
Відповідно до пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавством передбачено перелік документів, якими можливо підтвердити час проходження навчання, при цьому, обов'язок подання документів про освіту, уточнюючих довідок про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки вимагається лише за умови відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З диплома від 27.05.1996 серія НОМЕР_2 та додатку до нього від 01.07.1999, слідує, що позивач, в 01.09.1993 вступила до Донецького індустріального технікума і в 18.06.1997 закінчила навчання за спеціальністю збагачення та брикетування вугілля, здобувши кваліфікацію технік-технолога (а.с. 33-34).
Таким чином, суд вважає, що період навчання позивача з 01.09.1993 по 30.06.1999 підлягає до зарахування до пільгового стажу позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області від 26.03.2024 № 050130002235 про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах, то суд зазначає наступне.
З практики Європейського суду витікає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Частиною першою статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, зокрема, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Отже, вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2024 про призначення пенсії.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В силу вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 908,40 грн.
Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.03.2024 № 050130002235 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2024 про призначення пенсії.
В решті позову відмовити
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.04.2025.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ