Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 квітня 2025 р. № 520/4181/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Вищого антикорупційного суду (просп. Берестейський, буд. 41,м. Київ,03057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259, місце знаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) з виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2.102,00 гривні.
2. Зобов'язати Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ 42836259, місце знаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) здійснити виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3.028,00 гривні).
В обґрунтування позову зазначено, що дії відповідача з виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2.102,00 гривні є протиправними та такими, що порушують права позивача на суддівську винагороду.
Ухвалою суду від 26.02.2025 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача 07.03.2025 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.
17.03.2025 року до суду від позивача надійшло клопотання, в якому просив зокрема: вийти за межі заявлених позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3.028,00 гривні) (пункт 2 позовних вимог позовної заяви), і застосувати інший спосіб захисту прав, який не суперечить закону і забезпечить їх ефективний захист, а саме: «Стягнути з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), користь суму недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року у розмірі 75.237,50 гривень».
26.03.2025 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких позицію щодо відмови в задоволенні позовних вимог підтримав.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що що Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11 квітня 2019 року за №128/2019 ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наказом виконуючого обов'язки голови ВАКС «Про зарахування до штату суду» від 25квітня 2019 року за № 44/к позивач зарахований до штату ВАКС та вважаюся таким, що приступив до виконання обов'язків судді з 26 квітня 2019 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Рішенням зборів суддів ВАКС від 07 травня 2019 року за № 6 був визначений день початку роботи ВАКС - 05 вересня 2019 року.
Наказом голови ВАКС від 09 грудня 2021 року за № 689/к позивачу з 02 грудня 2021 року була встановлена щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу за роботу з відомостями та їх носіями, що становлять державну таємницю та мають ступінь секретності «Цілком таємно».
Наказом голови ВАКС «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 20 квітня 2022 року за № 194/к позивачу була встановлена доплата за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з 26 квітня 2022 року.
Обґрунтовуючи доводи заявлених позовних вимог позивач вказав, що у період з 01 по 31 січня 2025 року включно для визначення базового розміру посадового окладу позивачу, а відповідно і для виплати йому суддівської винагороди, протиправно використав прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та дорівнює 2 102,00 гривні на місяць на одну особу, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який дорівнює 3 028,00 гривні на місяць та визначений ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом другим частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 №966-XIV "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX (далі - Закон України №3460-IX) встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Суд зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законом України №3460-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Проте Закон України №3460-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) на підставі Закону України №3460-IX була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем нараховано та виплачено позивачу за період з 01 по 31 січня 2025 року суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Така обставина не заперечується відповідачем у справі.
При цьому, як зазначено вище, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2025 на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, є неправомірною.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму - 2102,00 гривень, діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статей 135, 136 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Вищого антикорупційного суду з виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2.102,00 гривні та зобов'язання Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні).
Щодо заявленого позивачем клопотання про вихід за межі заявлених позовних вимог, в якому просить суд стягнути з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), користь суму недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року у розмірі 75 237,50 гривень, суд зазначає наступне.
Проведення такого розрахунку є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, який виплачує позивачу суддівську винагороду, тому в даному випадку саме на відповідача покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3.028,00 гривні), здійснивши відповідні розрахунки.
Крім того, стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази нарахування позивачу вказаної суми за період з 01 по 31 січня 2025 року, тому вимоги щодо її стягнення викладені в клопотанні є передчасними.
Отже, за результатами розгляду даної адміністративної справи суд не знайшов підстав для виходу за межі позовних вимог, а тому вказане клопотання не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Вищого антикорупційного суду (просп. Берестейський, буд. 41,м. Київ,03057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду з виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.
Зобов'язати Вищий антикорупційний суд здійснити перерахунок та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 січня 2025 року, на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3.028,00 гривні).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.