Справа № 500/928/25
21 квітня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (надалі-Позивач), 23.01.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - Відповідач 1) із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262640006792 від 30.01.2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
Позивач вважає, що дане рішення про відмову в призначенні пенсії є протиправним.
Ухвалою суду від 21.02.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 19.03.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
За результатами розгляду документів позивача, до страхового стажу не враховано період з 21.08.1990 по 22.10.1991, оскільки відсутній номер розпорядження про прийняття. Період з 01.12.1999 по 03.11.2000, оскільки в номері наказу про звільнення міститься виправлення. Зокрема, період з 01.12.1999 обчислено згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.
На підставі викладеного представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві просив в задоволенні позову відмовити.
31.03.2025 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 23.01.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - Відповідач 1) із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви про призначення пенсії позивач надав оригінали всіх необхідних документів, а саме: паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, диплом, трудову книжку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262640006792 від 30.01.2025 року відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.
Не погодившись із оскаржуваним рішенням відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до абз.1 ч.І, абз.1 ч.2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон України № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон України № 1788-12) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до записів трудової книжки Позивача (серія НОМЕР_1 ) у спірні періоди, невраховані Відповідачами до загального стажу, Позивач працював:
21.08.1990 - прийнятий на посаду головного бухгалтера (розпорядження від 21.08.1990);
22.10.1991 - звільнена з роботи за власним бажанням (розпорядження №19 від 22.10.1991).
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р. затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 3 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
При цьому, також слід враховувати, що навіть певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії (аналогічна позиція зазначена у п.29 постанови Верховного Суду від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а).
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Тобто, обов'язок ведення трудових книжок покладено на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити права Позивача на включення спірних періодів роботи до мого страхового стажу і на призначення пенсії з врахуванням таких періодів.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі № 677/277/17.
Також, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Слід зазначити, що відсутність номеру розпорядження у записах про прийняття на роботу, є формальними неточностями у документах, оскільки факт роботи Позивача в Центрі сприяння реалізації соціальних, культурних та екологічних програм «Коло», підтверджується датами про прийняття і звільнення з роботи, датам розпоряджень про прийняття і звільнення, а також печатками підприємств і підписом відповідальних осіб при звільненні, а за загальним правилом, формальні неточності не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо неврахування спірного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Тому невизнання Відповідачами даних періодів роботи порушує право позивача на соціальний захист та отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 і рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №200/5107/20-а.
Для отримання уточнюючих довідок про підтвердження стажу роботи Позивача у спірні періоди, вона звернулась до Державного архіву міста Києва.
Листом № 068/05-12/876 від 25.04.2024 року Державний архів місті Києві повідомила Позивача, що: «документи Центру сприяння реалізації соціальних, культурних та екологічних програм «Коло» на зберігання до Державного архіву м. Києва не надходили.
Відповідно до Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п.4.1 Інструкцї зазначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Однак, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 262640006792 від 30.01.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 21.08.1990 по 22.10.1991 в Центрі сприяння реалізації соціальних, культурних та екологічних програм «Коло» - підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначення ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 23.01.2025 року, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити призначену пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення за її призначенням, а саме з 23.01.2025 року, то суд зазначає наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії позивачу з 23 січня 2025 року. Відтак, позов належить задовольнити частково.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 12.02.2025 року.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 262640006792 від 30.01.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 21.08.1990 по 22.10.1991 в Центрі сприяння реалізації соціальних, культурних та екологічних програм «Коло».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії з 23 січня 2025 року, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження/місце проживання: вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053 код ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Подлісна І.М.