Справа № 500/1609/25
28 квітня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши з особливостями, визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -
Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області звернулося до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській таі Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить скасувати постанову державного виконавця від 14.03.2025 у ВП № 76718523 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській таі Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.03.2025 ВП № 76718523 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду є протиправною, оскільки при її винесенні державним виконавцем належним чином не перевірено факт виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Позивач зазначає, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі №500/4261/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром. Позивач покликається на те, що умовами для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання судового рішення та відсутність поважних причин невиконання судового рішення. Вважає, що в спірному випадку наявні поважні причини невиконання рішення суду в частині не перерахунку пенсії, оскільки невиплата пов'язана з відсутністю відповідного фінансового забезпечення, а тому підстави для застосування штрафу за невиконання рішення суду відсутні. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 26.03.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
31.03.2025 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто, у зв'язку чим ухвалою суду від 07.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження із особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, з якого слідує, що згідно заяви стягувача встановлено, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду № 500/4261/24 від 11.11.2024 про здійснення з 01.03.2024 виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не виконано.
Відповідно до інформації зазначеної у зверненні ОСОБА_1 встановлено, що розмір пенсії стягувача в січні зменшився. Вимогою державного виконавця № 2005/03.1-23 від 12.02.2025 зобов'язано боржника Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надати інформацію щодо зменшення розміру пенсії стягувача ОСОБА_1 з посиланням на норми законодавства. На адресу Відділу 19.02.2025 надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області № 1900-0802-5/7687 від 17.02.2025 з якого встановлено, що на виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області проведено з 01.03.2024 виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
У результаті виконання рішення суду розмір пенсії з 01.12.2024 склав 28586,74 грн. Нараховано доплату пенсії в сумі 44790,66 грн. за період з 01.03.2024 по 30.11.2024.Проте, Кабінет Міністрів України своєю Постановою №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період «воєнного стану» від 3 січня 2025 року обмежив виплату спеціальних пенсій, розмір яких більший за 23,61 тис. грн - 10 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність, запровадивши відповідні знижувальні коефіцієнти на суми, які перевищують цей поріг.Оскільки сума пенсії ОСОБА_1 перевищує 23610 грн., то при перерахунку пенсії застосовувалися обмежувальні коефіцієнти. Відповідно розмір пенсії ОСОБА_1 становить 25836,80 грн.
Враховуючи наведені вище обставини, оскаржувану постанову про накладення штрафу, як зазначає відповідач, державним виконавцем було винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі №500/4261/24 зобов'язано Головне управління ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням проведених виплат.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Батрин Мирославою Петрівною на підставі заяви стягувача винесено постанову від 05.12.2024 про відкриття виконавчого провадження № 76718523 з виконання виконавчого листа №500/4261/24, виданого 11.11.2024 про зобов'язання Головного управління ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням проведених виплат.
Листом від 20.12.2024 №1900-0802-5/61871 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило орган ДВС, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі №500/4261/24 виконано. Здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром із урахуванням проведених виплат. З 01.03.2024 загальний розмір пенсійної виплати становить 28586,74 грн. Доплата пенсії по рішенню суду за період з 01.03.2024 по 30.11.2024 становить 44790,66 грн. Щодо виконання рішення суду в частині здійснення виплати нарахованої доплати, то така виплата буде здійснена після виділення коштів з Державного бюджету України в силу вимог статті 23, пункту 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України.
14.03.2025 державним виконавцем підготовлено та скеровано на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вимогу виконавця про виконання рішення суду.
14.03.2025 за невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, та зобов'язано виконати рішення суду.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем зазначено, що станом на 14.03.2025 вимог виконавчого документа не виконано, а також не повідомлено поважні причини такого невиконання. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Вважаючи постанову від 14.03.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн протиправною, позивач звернувся до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадженнявід 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
З матеріалів виконавчого провадження суд встановив, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі заяви стягувача винесено постанову від 05.12.2024 про відкриття виконавчого провадження №76718523 з виконання виконавчого листа №500/4261/24, виданого 11.11.2024 про зобов'язання Головного управління ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром з урахуванням проведених виплат.
Водночас судом встановлено, що 21.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області на виконання рішення суду від 26 серпня 2024 року у справі №500/4261/24 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 без обмеження її максимальним розміром, що підтверджується розрахунком на доплату пенсії за пенсійною справою №N/A 3560 (за дорученням №ДN/A3560/98) по рішенню суду за період з 01.03.2024 по 30.11.2024.
Відтак, при перерахунку пенсії позивача на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі №500/4261/24 відповідачем було визначено розмір пенсії позивача 28586,74 грн, без обмеження її максимальним розміром, що підтверджується відповідним розрахунком пенсії з 01.03.2024.
Встановлені судом фактичні обставини зумовлюють висновок суду про вчинення відповідачем всіх необхідних дій по виконанню рішення суду від 26.08.2024 у справі №500/42618/24.
За змістом оскаржуваної постанови невиконання боржником рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі №500/4261/24 зводиться до того, що перерахована пенсія стягувачу не виплачена у перерахованому розмірі.
Проте, суд враховує, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та у справі № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20 та відповідно до ч. 5 с. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов'язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм України «Про виконавче провадження» можуть вважатися обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Крім цього, встановлення таких обставин як: - невиконання судового рішення; - наявність поважних причин такого невиконання, необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Обов'язок з'ясування цих обставин покладено на державного виконавця.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 по справі № 420/70/19 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 640/9234/19 суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні, останню винесено лише у зв'язку з фактичним невиконанням судового рішення та без з'ясування і оцінки причин цього невиконання, якщо таке встановлено.
Будь-яких заходів щодо з'ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито.
Надаючи оцінку вжитих позивачем заходів щодо виконання рішення суду судом не встановлено наявності вини та умислу на навмисне невиконання рішення суду у цій справі з боку позивача.
Судом з'ясовано, що перерахунок пенсії на виконання рішення суду від 26 серпня 2024 року у справі №500/4261/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області проведено ще 21.11.2024, тобто до відкриття виконавчого провадження 05.12.2024, що підтверджується розрахунком пенсії за пенсійною справою ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром.
Окрім цього, про проведення такого перерахунку Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило орган ДВС листом від 20.12.2024, тобто до винесення оскаржуваної постанови від 14.03.2025 про накладення штрафу.
Надалі Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 01.02.2025 при розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 застосовані положення постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025, судового рішення щодо правомірності чого матеріали виконавчого провадження не містять.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області штрафу за невиконання судового рішення. При цьому суд зазначає, що вказане не виключає існування принципу обов'язковості виконання судового рішення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що державний виконавець передчасно прийняв постанову про накладення штрафу від 14.03.2025 у виконавчому провадженні №76718523 в розмірі 5100 грн щодо примусового виконання виконавчого листа №500/4261/24, виданого 11.11.2024 Тернопільським окружним адміністративним судом, не переконавшись у виконанні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення суду.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно з ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Відтак, беручи до уваги, що позивач в даній справі виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона виконавчого провадження, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3028,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 287, 291, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.03.2025 у виконавчому провадженні №76718523 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769);
відповідач:
- Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, 76019 код ЄДРПОУ 43316386);
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Грицюк Р.П.