28 квітня 2025 року м. Рівне №460/14433/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2
про зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд зобов'язати відповідача видати посвідчення члена сім'ї померлого Захисника України.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй відмовлено в отримані статусу та посвідчення члена сім'ї померлого Захисника України, посилаючись на те, що молодший сержант ОСОБА_2 - її син, помер після звільнення з військової служби у ЗСУ. Вважає таку відмову протиправною, оскільки ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України. Також ОСОБА_2 отримав поранення в ході ведення бойових дій. Просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки молодший сержант ОСОБА_2 звільнений з лав ЗСУ 15.07.2024 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер внаслідок гострої серцево-судинної недостатності. Тобто смерть настала не під час проходження військової служби, що є обов'язковою умовою при процедурі видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивачем було подано відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизовано доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наведено аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.
Ухвалою суду від 04.03.2025 залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 надав додаткові пояснення, в яких повністю підтримав позицію ІНФОРМАЦІЯ_1 викладену у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
15.07.2024 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №201 молодший сержант ОСОБА_2 (син позивача) звільнений з військової служби.
ІНФОРМАЦІЯ_5 молодший сержант ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 02.08.2024.
У відповідності до лікарського свідоцтва про смерть №588 від 02.08.2024 причиною смерті є кардіоміопатія нез'ясованого походження.
23.10.2024 позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про отримання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби.
25.10.2024 листом №1/3/19209 відповідач повідомив про відсутність підстав для видачі посвідчення, оскільки підставою для його видачі має бути смерть військовослужбовця, яка настала під час проходження військової служби.
З метою захисту своїх прав позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону №2011-ХІІ, особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 4 Закону №3551-ХІІ, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-ХІІ).
За приписами абзацу 1 пункту 19 частини 1 статті 6 Закону №3551-ХІІ, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Стаття 10 Закону №3551-ХІІ надає визначення сім'ї загиблих (померлих) ветеранів війни.
Так, відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 зазначеної статті закону, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Абзацом 5 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ визначено, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, серед іншого: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Кабінетом Міністрів України 28 травня 1993 року прийнято постанову за № 379 "Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби", якою, серед іншого, затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі порядок №379).
Пунктами 2-5 Порядку №379 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Підставою для видачі посвідчення є:
витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв'язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу;
свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім;
документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).
Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.
Для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі) до:
територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби;
уповноваженого структурного підрозділу (органу), на який покладаються функції з видачі посвідчень (далі - уповноважений орган) - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця СБУ, Управління державної охорони, розвідувальних органів, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Національної гвардії, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити висновок про те, що для отримання посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, заявнику до уповноваженого органу необхідно надати визначений пакет документів, серед яких, зокрема, мав бути документ про причини й обставини смерті, а також висновок ВЛК.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявне лікарське свідоцтво про смерть ОСОБА_2 №588 від 02.08.2024, проте такий документ жодним чином не відображає зв'язок між смертю ОСОБА_2 та проходженням ним військової служби, а лише містять відомості про те, що смерть настала унаслідок захворювання та містять медичний діагноз захворювання, яке стало причиною смерті останнього.
В матеріалах справи міститься довідка ВЛК №118/3 від 13.06.2024, якою визначено, що ОСОБА_2 потребує звільнення від виконання службових обов'язків на 30 (календарних) днів, а також свідоцтво про хворобу №118/4, відповідно до якого син позивача визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, крім цього визначено, що захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби.
Суд зауважує, що вказаний висновок ВЛК, яку ОСОБА_2 пройшов при житті, не містить та не може містити причини смерті останнього, у тому числі причинний зв'язок смерті з проходженням військової служби.
Отже, надані позивачем докази не містять інформації про причинний зв'язок смерті її сина із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби.
Оскільки відповідачу не були надані докази, які підтверджують, що син позивача помер внаслідок причин, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону №3551-XII, то суд не знаходить підстав для вирішення питання про оформлення ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) чи пропавшого безвісти під час проходження військової служби.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність своїх дій підтверджено належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до норм ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 28 квітня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2
Суддя С.А. Борискін