Справа № 522/18105/24
Провадження № 2/522/1719/25
25 квітня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Чорнухи Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гудзюк Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій просив стягнути з відповідача заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 25.10.2019 у розмірі 32795,72 гривень станом на 18.06.2024, а також судові витрати у розмірі 3028,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.10.2019 відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 25.10.2019. На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 90000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі). Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим у відповідача станом на 18.06.2024 виникла заборгованість у розмірі 32795,72 гривень, в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 32795,72 гривень; заборгованість за пенею 0 гривень; заборгованість за порушення грошового зобов'язання 0 гривень.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.
Ухвалою суду від 31.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання на 13.02.2025.
У судове засідання 13.02.2025 сторони не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце судового засідання. Разом із позовною заявою до суду позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, підтримання позовних вимог в повному обсязі, відсутність заперечень проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення судом. Відповідач 13.02.2025 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розгляд справи відкладено на 16.04.2025.
У судове засідання 16.04.2025 сторони не з'явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання. У матеріалах справи містяться клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача та заява відповідача про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19) зазначив про те, що у разі, коли наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав проголошення судового рішення до25.04.2025.
У зв'язку з неявкою у судові засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, не здійснювалось.
Повно і всебічно з'ясувавши обставин, дослідивши докази, наявні у справі, суд дійшов таких висновків.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
Судом встановлено, що 25.10.2019 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, згідно якої просив відкрити поточний рахунок у гривні на ім'я ОСОБА_1 та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку (а.с. 16).
Згідно Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладання якого відповідач підтверджує та зобов'язується виконувати його умови.
Згідно п. 3 Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг підписанням цього Договору відповідач підтверджує, що ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та отримав їх примірники у мобільному додатку.
Відповідно до п. п. 2.1., 2.4. Розділу I Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/Universal Bank (далі - Умов і правил обслуговування) (а.с. 17-29), Банк відкриває клієнту поточний рахунок, операції за яким здійснюються з використанням Платіжної картки та/або мобільного додатка, випускає та надає клієнту у користування Платіжну картку, а також забезпечує здійснення розрахунків за операціями, здійсненими з використанням Платіжної картки та/або мобільного додатка, згідно умов Договору в тому числі, платіжної системи MasterCard/Visa, та відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного Банку України. Своїм підписом на Анкеті-Заяві Клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення відповідного Договору він ознайомився та погоджується з умовами Договору, зокрема Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту та Тарифами, встановленим в Договорі порядком нарахування платежів та інших витрат, які повинен сплатити Клієнт, передбаченими Договором правами та обов'язками Сторін, а також іншу інформацію, яка перелічена в п. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відповідно до п. 2.5 Розділу I Умов і правил обслуговування укладаючи Договір Клієнт та Банк приймають на себе всі обов'язки та набувають всіх прав, передбачених усіма розділами, пунктами, підпунктами та складовими частинами Договору.
Згідно п. п. 1.1., 1.3. Розділу ІІ Умов і правил обслуговування Банк випускає Клієнту Платіжну картку на підставі Договору, що укладається шляхом підписання Клієнтом Анкети-заяви. Випуск Платіжної картки здійснюється в разі прийняття Банком позитивного рішення про можливість випуску Клієнту Платіжної картки. Клієнт погоджується з тим, що Кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) Кредитний ліміт.
Для надання послуг Банк видає Клієнту картку. Підписанням Анкети-Заяви Клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг «Monobank». Датою укладення Договору є дата підписання Клієнтом Анкети-заяви та отримання картки (п. 2.1. Розділу ІІ Умов і правил обслуговування).
Згідно п. 5.8. Розділу ІІ Умов і правил обслуговування Банк надає Клієнту Кредит для оплати всіх видаткових операцій, здійснених Клієнтом з використанням Платіжної картки або її реквізитів, а також для оплати Клієнтом Комісій і Плат, передбачених договором.
До матеріалів справи долучені копії Паспорту споживчого кредиту Чорної картки monobank (а.с. 32-34), Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 34).
У позовній заяві представник позивача посилається на те, що ним виконані зобов'язання за Договором в повному обсязі, а саме надано відповідачу кредит у розмірі 90000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 . Однак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт надання позивачем відповідачу кредиту.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.
Відповідно до п. п. 22.1., 22.2. ст. 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу.
Згідно п. 22.4. ст. 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:
для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;
для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.
Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).
Отже, факт отримання відповідачем кредитних коштів має підтверджуватись відповідними розрахунковими документами.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній станом на моменту укладення договору) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У п. п. 73, 74 постанови від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд відзначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.
Отже, належним доказом перерахування позивачем відповідачу коштів є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Однак, такі докази позивачем суду не надані.
Позивач не заявляв клопотання про витребування доказів. З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази перерахування коштів позивачем відповідачу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400 цс 19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Сам по собі розрахунок заборгованості (а.с. 6-15) не є доказом перерахування кредитних коштів відповідачу або оплати позивачем видаткових операцій за платіжною карткою відповідача та повинен оцінюватись в сукупності із доказами, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачу.
За таких обставин, враховуючи не надання позивачем належних та достатніх доказів перерахування позивачем відповідачу коштів у заявленій у позові сумі або оплати позивачем видаткових операцій за платіжною карткою відповідача згідно Умов і правил обслуговування, у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача витрати по оплаті судового збору не стягуються.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 610, 625, 626, 628, 629, 634, 1049, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Юлія ЧОРНУХА