Справа №:755/3213/25
Провадження №: 2-а/755/82/25
"28" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача в режимі відеоконференції - Воробей П.О.,
представника відповідача - Мельника М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, -
21.02.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області від 10.02.2025 р. про видворення громадянки російської федерації - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 10.02.2025 р. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для прийняття вказаного рішення стала перевірка якою було встановлено, що позивачка прибула на територію України, перетнувши державний кордон України через ПП "Бориспіль -D". Позивачка була документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 02.11.2022 р. У рішенні відповідач вказує, що після закінчення дозволеного строку перебування позивачка територію України не залишила, свідомо порушуючи міграційне законодавство України. Також відповідач вказує, що позивач з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не зверталась, та будь-яких інших дій для легалізації свого статусу на території України не вживала. В оспорюваному рішенні вказано, що у позивачки відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати її особу, та які б надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України. Одночасно з прийняттям оскаржуваного рішення відповідачем було прийнято рішення про поміщення позивачки в ПТПІ та подано позов до Ківерцівського районного суду Волинської області про затримання позивачки з метою ідентифікації та забезпечення подальшого видворення за межі України (справа №158/390/25). Однак рішенням суду від 13.02.2025 р. в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Позивачка не погоджується з рішенням про її примусове видворення за межі території України, вважає його таким, що порушує її права, винесеним без врахування фактичних обставин справи та таким, що загрожує її життю і здоров'ю. Позивач прибула на територію України 13.01.2022 р. і була документована посвідкою на тимчасове перебування № НОМЕР_1 строк дії якої закінчився 02.11.2022р. Під час перебування на території України в позивачки закінчувався строк дії паспортного документу країни громадянської належності (російська федерація) і напередодні широкомасштабного вторгнення країни - агресора на територію України, позивачем - 21.02.2022р. паспортний документ для продовження строку дії було здано до посольства російської федерації, про що свідчить довідка за №269035196 від 21.02.2024р. 24.02.2022р. розпочалось військова агресія рф проти України, внаслідок чого посольство російської федерації було закрито та розірвано дипломатичні стосунки між країнами, що позбавило позивачку можливості отримати відповідний документ з продовженим строком дії. Позивач неодноразово зверталась до органів ДМС України з проханням продовжити строк перебування на території України, та обміну посвідки на тимчасове перебування на території України, проте їй було відмовлено у продовженні строку перебування та обміну посвідки на тимчасове перебування на території України в зв'язку з відсутністю в неї дійсного паспортного документа іноземця. Позивачка неодноразово прибувала та фактично з 2013 року проживала на території України, їй присвоєний ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 . В Україні позивачкою було придбано та належить на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: квартира загальною площею 69,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була набута нею 28.12.2018р. на підставі договору купівлі-продажу за №2468, від 28.12.2018р. Позивачка має зареєстроване місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка зареєстрована в Єдиному державному демографічному реєстрі (унікальний номер 19901109-06648), а тому твердження відповідача про те, що позивач не ідентифікована не відповідають дійсності, оскільки саме ДМС України являється розпорядником Єдиного демографічного реєстру і має повний доступ до нього. Примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення. Рішення про примусове повернення позивачки до країни походження, чи іншої країни не приймалось. Крім того, позивачка перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянином України - ОСОБА_2 з 21.07.2020 року. При цьому, чоловік позивачки з 14.02.2023 р. перебуває на військовій службі. З посвідчення серії НОМЕР_3 виданим управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 від 19.07.2024р., гр. ОСОБА_2 являється учасником бойових дій, тобто бере безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". У судовому засіданні в справі №158/390/25 представник відповідача вказував, що видворення позивача може відбутись через пропускний пункт Доманово, що знаходиться на ділянці державного кордону України, що межує з республікою білорусь, яка являється союзником російської федерації та підтримує військову агресію проти України та голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, а також не приєдналась до продовження санкцій ЄС щодо російської федерації. Окрім того, позивачка приймала активну участь у волонтерській діяльності та співпрацювала з волонтерськими організаціями, надавала допомогу Збройним силам України, що також надає їй всі підстави вважати, що при її видворенні в країну походження або іншу країну суміжну з Україною, вона може бути піддана переслідуванню зі сторони проросійської влади в тому числі і бути безпосередньо передана владі російської федерації.
Ухвалою суду від 25.02.2025 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що вона завжди вчасно продовжувала строк дії посвідки на проживання в Україні, але після початку агресії рф органи ДМС відмовили їй у прийнятті документів на продовження строку дії посвідки та сказали аби вона їхала в росію. Позивачка зазначає, що має на території України місце реєстрації, РНОКПП, має у власності на території України нерухомість, займається волонтерською діяльністю, вона одружена з громадянином України і її чоловік є військовослужбовцем.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підставі викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснив суду, що органам ДМС рішенням суду було відмовлено у затриманні позивачки. Позивачка одружена з громадянином України, який є військовослужбовцем. Позивачка займається волонтерською діяльністю, має активну проукраїнську громадянську позицію. Позивачка зверталась до органів ДМС самостійно, а також разом зі своїм представником, але документи позивачки не були прийняті. Убачається, що відповідач має намір передати позивачку до білорусії, яка є союзником росії.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти задоволення позову посилаючись на те, що після закінчення строку дії посвідки позивачка незаконно перебувала на території України і до органів ДМС з метою легалізації свого становища не зверталась, а тому стороною відповідача було прийняте законне рішення про її видворення. Рішення про примусове повернення не приймалось через відсутність ідентифікації позивачки і в такому разі законодавство передбачає прийняття рішення про видворення без попереднього прийняття рішення про примусове повернення.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10.02.2025 року відповідачем було прийняте оскаржуване рішення про примусове видворення позивачки з України наступного змісту: 10.02.2025 року співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянку рф ОСОБА_1 , яка перебуває на території України з порушенням ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У ході перевірки встановлено, що вона прибула на територію України 13.01.2022, перетнувши державний кордон через ПП «Бориспіль-D». Була документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 02.11.2022 року. Після закінчення дозволеного строку перебування іноземка територію України не залишила, свідомо порушуючи міграційне законодавство України. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не зверталась. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживала. Окрім того, у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які б надавали право перетину державного кордону для виїзду з України (а.с. 15-17).
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.02.2025 року у справі №158/390/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2025 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянки російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення (а.с. 32-37, 76-80).
У цих рішеннях зазначені наступні обставини:
- З долучених ОСОБА_1 до матеріалів справи письмових доказів, судом встановлено, що особу відповідача належним чином ідентифіковано та встановлено її належність до громадянства російської федерації. Відповідач у справі виявила своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби під час процедури її ідентифікації, надавши усі необхідні дані;
- Разом з цим, ОСОБА_1 зареєстрована та має постійне місце проживання на території України, а саме, у належній їй на праві власності квартирі, одружена, отримала реєстрацій номер облікової картки платників податків, займається волонтерською діяльністю та час перебування на території України вживала заходи щодо легалізації такого перебування;
- Суд констатує, що відповідачка фактично стала заручником ситуації, а саме початком війни в України, що, в свою чергу, як форс-мажорна обставина, обмежило її права подальшої легалізації перебування на території України у терміни, встановлені Законом та отримання документа, який би надав право на перетин кордону (закриття посольства росії на території України);
- З матеріалів справи за долученими ОСОБА_1 письмовими доказами судом першої інстанції правильно встановлено, що особу відповідача належним чином ідентифіковано та встановлено її належність до громадянства російської федерації. Відповідач у справі виявила своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби під час процедури її ідентифікації, надавши усі необхідні дані;
- Разом з цим, ОСОБА_1 зареєстрована та має постійне місце проживання на території України, а саме, у належній їй на праві власності квартирі, одружена, отримала реєстрацій номер облікової картки платників податків, та на час перебування на території України вживала заходи щодо легалізації такого перебування;
- Як це встановлено судом першої інстанції з пояснень відповідача та судом апеляційної інстанції з долучених до матеріалів справи письмових доказів, відповідач у 2019 році отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні; придбала житло у м. Києві. У 2020 році уклала шлюб з громадянином України, в якому перебуває і дотепер. На даний час займається волонтерською діяльністю, а її чоловік з початку 2023 року перебуває на військовій службі. Оскільки термін дії посвідки на тимчасове проживання в України закінчився 02.11.2022 року, а відтак звернулась до міграційної служби для продовження дії такої, однак працівники компетентного органу, аргументуючи розірванням дипломатичних відносин із російською федерацією, в усному порядку неодноразово відмовляли останній у прийнятті документів та продовження терміну їх дії. Зауважила, що єдиним документом, який надавав їй право на перетин кордону був закордонний паспорт громадянки російської федерації, термін якого сплинув 20.02.2022. До посольства росії в Україні звернулась 21.02.2022 задля отримання нового документа, оскільки недійсний паспорт здано в посольство при поданні документів, однак новий паспорт так і не отримала, оскільки посольство росії в Україні припинило свою діяльність у зв'язку з початком війни;
- Судом апеляційної інстанції також враховано, що відповідач приймає участь у волонтерській діяльності пов'язаній з наданням матеріальної допомоги збройним силам України. Вказана діяльність підтверджується її постами про збір коштів на допомогу розміщеними в соціальній мережі «Фейсбук», скріншоти сторінок з мережі додані до матеріалів справи;
- На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи прецеденту практику ЄСПЛ та вимоги чинного законодавства констатує, що війна в Україні, як форс-мажорна обставина, обмежила право відповідача на подальшу легалізацію перебування її на території України у терміни, встановлені Законом та відповідно отримання документу.
Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про шлюбу, 21.07.2020 року позивачка уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 (а.с. 38).
03.11.2021 року позивачка отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні, строком дії до 02.11.2022 року. Підстава видачі: 04/14 (а.с. 44).
За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Разом з цим, пунктом ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Згідно ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» , Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Частиною 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Водночас, статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка є дружиною громадянина України, який з 14.02.2023 року перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_5 та є учасником бойових дій (а.с. 42-43).
На переконання суду встановлені обставини про те, що позивачка є дружиною військовослужбовця, займає активну проукраїнську позицію здійснюючи волонтерську діяльність та допомагаючи Збройним Силам України, свідчать про те, що на неї розповсюджуються положення ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка забороняє примусове видворення, оскільки наявність потенційної загрози такій особі опинитись та території росії або її союзників чи інших держав, які не пов'язані законодавчими обмеженнями щодо можливості передачі громадянина рф під юрисдикцію росії, вказує на реальну загрозу для життя, здоров'я, безпеки та свободи позивачки через її переконання.
Вказане свідчить, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення не врахував та не надав оцінки наведеним вище обставинам та протиправно прийняв рішення про примусове видворення позивачки, реалізація якого об'єктивно загрожуватиме життю і свободі особи, а тому позов підлягає до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19 Конституції України, ст.ст. 77, 241-246, 250, 251, 255, 288, 295, 297 КАС України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд, -
Позов громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України - задовольнити.
Рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про примусове видворення з України громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - визнати протиправним та скасувати.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст судового рішення складений 28.04.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - громадянка рф ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (м. Київ, вул. Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598).
Суддя -