Справа № 127/35774/24
Провадження № 2/127/5295/24
(ЗАОЧНЕ)
22.04.2025 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Короля О.П.,
секретаря Милого Д.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом Заступника керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-монтажний комбінат «Торгтехніка» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,
Заступник керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Ремонтно-монтажний комбінат «Торгтехніка» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 03.01.2024 №0541/2024/4233064, укладеного між ТОВ РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 та застосувати наслідки недійсності правочину.
Позов мотивований тим, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено правовий режим воєнного стану, який триває дотепер.
Пунктом 3 ст. 8 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців передбачено організувати та забезпечити в установленому порядку виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Також, ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що підприємства, установи та організації, зокрема зобов'язані надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України щокварталу подають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомості про реєстрацію (перереєстрацію), переобладнання та зняття з обліку транспортних засобів, які перебувають у власності підприємств, установ та організацій і можуть бути призначені для задоволення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Порядок виконання військово-транспортного обов'язку для задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби на особливий період транспортними засобами і технікою усіх типів і марок вітчизняного та іноземного виробництва, їх повернення під час демобілізації та компенсації шкоди, завданої транспортним засобам і техніці внаслідок їх залучення під час мобілізації регулюється Положенням про військово-транспортний обов'язок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1921 (далі - Положення).
Відповідно до п. 14 Положення керівник підприємства, установи та організації зобов'язаний:
здійснювати разом із представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та військових формувань відбір транспортних засобів і техніки за типами і марками, технічним станом відповідно до наданих зведених або часткових нарядів;
забезпечувати дотримання вимог до технічного стану та укомплектованості транспортних засобів і техніки, призначених для задоволення потреб військових формувань на особливий період;
утримувати транспортні засоби і техніку, призначені для задоволення потреб військових формувань на особливий період, у стані постійної готовності до передачі військовим формуванням;
забезпечувати своєчасну доставку транспортних засобів і техніки, призначених для задоволення потреб військових формувань на особливий період, до визначених пунктів передачі відповідно до часткових нарядів.
У силу вимог п. 15 Положення керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1.
Відповідно до Відомості про наявність і технічний стан транспортних засобів і техніки, а також громадян, які працюють на підприємстві, в установі та організації на таких транспортних засобах і техніці, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю Ремонтно-Монтажний Комбінат «Торгтехніка» (далі - ТОВ РМК «Торгтехніка») до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), станом на 19.06.2023 за ТОВ РМК «Торгтехніка» зареєстровано автомобіль марки SСАNIА моделі R480, номерний знак НОМЕР_1 .
Зокрема, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 за ТОВ РМК «Торгтехніка» 11.02.2023 зареєстровано автомобіль марки SСАNIА моделі R480, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .
Разом з цим, з метою уникнення виконання військово-транспортного обов'язку ТОВ РМК «Торгтехніка» указаний транспортний засіб було відчужено на користь фізичної особи.
Так, наказом директора ТОВ РМК «Торгтехніка» від 26.12.2023 № 11 вирішено продати автомобіль марки SСАNIА моделі R480, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .
Як наслідок, 03.01.2024 між ТОВ РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки SСАNIА моделі R480, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .
Ціна транспортного засобу згідно з умовами договору становить 104850 грн. .
У подальшому 03.01.2024 директор ТОВ РМК «Торгтехніка» Шевченко А.А. скерував начальнику територіального сервісного центру заяву №2046537081 про проведення операції «315 - Перереєстрація ТЗ на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ».
Згідно з реєстраційною картою ТЗ (заява 2049454141 NZA 105799498) вказаний транспортний засіб 04.01.2024 зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 (директором ТОВ РМК «Торгтехніка»).
Пунктом 11 Положення передбачено, що для державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів у територіальних органах з надання сервісних послуг МВС (крім транспортних засобів, власниками яких є громадяни), крім документів, необхідних для реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку, представником підприємства, установи чи організації, транспортні засоби яких підлягають реєстрації (перереєстрації), зняттю з обліку, подається довідка, форма якої визначається Міноборони, з відміткою керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про постановку транспортного засобу на військовий облік або зняття з такого обліку.
Так, для державної перереєстрації права власності на указаний вище транспортний засіб за громадянином ОСОБА_1 до територіального органу з надання сервісних послуг МВС ним подано підроблену довідку від 18.12.2023 № 1452/з відповідно до якої, вказаний транспортний засіб знятий з військового обліку.
Отже, спірний автомобіль був перереєстрований за підробленим документом, а договір купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2024/4233064 укладений з метою уникнення військово-транспортного обов'язку з боку ТОВ РМК «ТОРГТЕХНІКА», що безпосередньо шкодить інтересам держави під час дії воєнного стану.
Ухвалою суду від 08.11.2024 в справі відкрите загальне позовне провадження.
Належним чином повідомлені відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ТОВ РМК «Торгтехніка» відзиву на позов не подали, в судові засідання не з'явились.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : ІНФОРМАЦІЯ_1 подав пояснення і просив позов задовольнити.
До суду надійшло клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : ІНФОРМАЦІЯ_1 про проведення судового засідання без представника цього учасника справи.
За згодою прокурора судом проведено заочний розгляд справи.
При розгляді справи прокурор підтримав позов, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши письмові пояснення в позовній заяві та в поясненні третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 та матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено правовий режим воєнного стану, який триває дотепер.
Пунктом 3 ст. 8 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців передбачено організувати та забезпечити в установленому порядку виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Також, ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що підприємства, установи та організації, зокрема зобов'язані надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України щокварталу подають до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відомості про реєстрацію (перереєстрацію), переобладнання та зняття з обліку транспортних засобів, які перебувають у власності підприємств, установ та організацій і можуть бути призначені для задоволення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Порядок виконання військово-транспортного обов'язку для задоволення потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби на особливий період транспортними засобами і технікою усіх типів і марок вітчизняного та іноземного виробництва, їх повернення під час демобілізації та компенсації шкоди, завданої транспортним засобам і техніці внаслідок їх залучення під час мобілізації регулюється Положенням про військово-транспортний обов'язок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1921 (далі - Положення).
Відповідно до п. 14 Положення керівник підприємства, установи та організації зобов'язаний:
здійснювати разом із представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та військових формувань відбір транспортних засобів і техніки за типами і марками, технічним станом відповідно до наданих зведених або часткових нарядів;
забезпечувати дотримання вимог до технічного стану та укомплектованості транспортних засобів і техніки, призначених для задоволення потреб військових формувань на особливий період;
утримувати транспортні засоби і техніку, призначені для задоволення потреб військових формувань на особливий період, у стані постійної готовності до передачі військовим формуванням;
забезпечувати своєчасну доставку транспортних засобів і техніки, призначених для задоволення потреб військових формувань на особливий період, до визначених пунктів передачі відповідно до часткових нарядів.
Відповідно до п. 15 Положення керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1.
Відповідно до Відомості про наявність і технічний стан транспортних засобів і техніки, а також громадян, які працюють на підприємстві, в установі та організації на таких транспортних засобах і техніці, поданої ТОВ РМК «Торгтехніка» до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), станом на 19.06.2023 за ТОВ РМК «Торгтехніка» зареєстровано автомобіль марки SСАNIА моделі R480, номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 за ТОВ РМК «Торгтехніка» 11.02.2023 зареєстровано автомобіль марки SСАNIА моделі R480, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .
Наказом директора ТОВ РМК «Торгтехніка» від 26.12.2023 № 11 вирішено продати автомобіль марки SСАNIА моделі R480, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .
03.01.2024 між ТОВ РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки SСАNIА моделі R480, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 .
Ціна транспортного засобу згідно з умовами договору становить 104850 грн.
Згідно з реєстраційною картою ТЗ (заява 2049454141 NZA 105799498) вказаний транспортний засіб 04.01.2024 зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 .
Обгрунтовуючи підстави визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля положеннями ч.3 ст.228 ЦК України позивач зазначає, що цією нормою встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Метою укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, який перебуває на військовому обліку, позивач визначає те, що шляхом його відчуження ТОВ РМК «Торгтехніка» у подальшому бажало уникнути виконання військово-транспортного обов'язку, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства в умовах воєнного стану.
Наявність таких намірів у ТОВ РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 позивач підтверджує тим, що директором продавця та покупцем є одна і та ж особа, а також усвідомленням протиправності укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, який є підставою для зняття цього транспортного засобу з військового обліку, та суперечністю мети інтересам держави і суспільства.
Керуючись ст.215, ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 03.01.2024 №0541/2024/4233064, укладений між ТОВ РМК «Торгтехніка» і ОСОБА_1 , та застосувати наслідки недійсності правочину.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Згідно з положеннями ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
На думку позивача, договір купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2024/4233064 від 03.01.2024 був укладений з метою подальшого уникнення військово-транспортного обов'язку зі сторони ТОВ РМК «Торгтехніка», що суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним, виходячи з положень ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203, ч.3 ст. 228 ЦК України.
Порушення військово-транспортного обов'язку зі сторони ТОВ РМК «Торгтехніка» прокурор вбачає у недотриманні норм Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993 та Положення про військово-транспортний обов'язок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1921, при цьому відповідач застосовує вказані норми законодавства в редакції, чинній на дату звернення до суду. Між тим, на час вчинення оскаржуваної угоди ст.ст. 1, 6, 21 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993 мали іншу редакцію.
Законом України від 11.04.2024 №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, ст.6 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993 викладено в новій редакції. Зокрема ч.7 ст.6 зазначеного Закону передбачає, що з моменту оголошення загальної мобілізації транспортні засоби, які призначені для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період та перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, забороняється відправляти за межі території України та до інших областей, передавати права власності на них юридичним особам або громадянам, в оренду (лізинг), надавати їх як предмет застави для виконання зобов'язань за договорами про надання кредиту та гарантії перед банківською установою, а також вчиняти інші дії, що унеможливлюють передачу таких транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням. Відправлення таких транспортних засобів під час загальної мобілізації до суміжних областей дозволяється після повідомлення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про місце перебування транспортних засобів на строк не більше одного місяця.
Редакція абзаців п'ятого - десятого частини першої статті 21 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993 щодо обов?язків підприємств, установ і організацій в редакції, що діє з 18.05.2024 року передбачають наступне: "утримувати в належному стані техніку, будівлі, споруди та об'єкти інфраструктури, що належать для передачі в разі мобілізації Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту або призначені для спільного з ними використання у воєнний час;
сприяти територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінню та/або регіональним органам Служби безпеки України, відповідним підрозділам розвідувальних органів України у їхній роботі в мирний час та в особливий період;
забезпечувати своєчасне оповіщення і прибуття працівників, які залучаються до виконання обов'язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою - п'ятою статті 22 цього Закону, на збірні пункти шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів із подальшою компенсацією витрат за здійснення такого процесу з Державного бюджету України, яка здійснюється не пізніше ніж через місяць після подання відповідного звернення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
забезпечувати в разі мобілізації доставку транспортних засобів та техніки на збірні пункти та у військові частини у строк та місце, зазначені в частковому наряді;
здійснювати заходи щодо підготовки до розгортання спеціальних формувань, призначених для передачі в разі мобілізації до Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, розгортання та передачі їх в особливий період згідно з мобілізаційними планами;
надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом".
За змістом п.14 ст.1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993 в редакції, чинній з 18.05.2024 визначено, що частковий наряд - розпорядчий документ голови місцевої державної адміністрації, в якому встановлено під час мобілізації для керівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також суб'єктів господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності завдання з передачі Збройним Силам України, іншим військовим формуванням визначених транспортних засобів і спеціальної техніки, пункти збору та строки передачі.
Договір купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2024/4233064 був укладений 03.01.2024, тобто до внесення відповідних змін до Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993р., тобто до відповідної заборони на відчуження транспортних засобів та виникнення відповідних обов'язків у ТОВ РМК «Торгтехніка».
За цих підстав надання оцінки щодо законності укладення оскаржуваного договору із застосуванням до цих правовідносин вимог Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» в редакції, яка діяла з 18.05.2024 та як наслідок застосування ч.3 ст.228 ЦК України, на переконання суду, є помилковим.
В матеріалах справи містяться відомості про наявність і технічний стан транспортних засобів і техніки, а також громадян, які працюють на підприємстві, в установі та організації на таких транспортних засобах і техніці, які подавались ТОВ РМК «Торгтехніка» до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В цих відомостях зазначений автомобіль марки SCANIA, моделі R480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , але суд констатує, що згідно з такими відомостями за ТОВ «РМК «Торгтехніка» всього зареєстровано 34 транспортні засоби. За таких обставин позивачем не доведено завідомо протиправної мети укладення договору купівлі-продажу з метою уникнення військово-транспортного обов?язку, оскільки після продажу автомобіля у ТОВ «РМК «Торгтехніка» залишилось ще 33 транспортні засоби, які могли бути використані для забезпечення виконання військово-транспортного обов?язку.
Доказів про те, що станом на дату укладення спірного договору ТОВ РМК «Торгтехніка» доводились часткові наряди із зазначенням вказаного транспортного засобу як такого, що підлягає передачі Збройним Силам України, іншим військовим формуванням позивачем до матеріалів справи не надано, внаслідок чого суд позбавлений можливості дійти висновку, що ТОВ «РМК «Торгтехінка» був порушений військово-транспортний обов?язок щодо цього конкретного автомобіля.
Стверджуючи, що спірний автомобіль був перереєстрований за підробленим документом позивач керується лише висновками експертизи від 31.05.2024 № СЕ-19/102-24/10224-ПЧ та від 05.06.2024 № СЕ-19/102-24/10287-ДД, складеними в кримінальному провадженні №12024020000000087 від 24.01.2024.
Враховуючи те, що вказані висновки експертиз здійснені в межах кримінального провадження №12024020000000087 від 24.01.2024, вони не можуть братись судом до уваги до набрання законної сили відповідним вироком суду за наслідками судового розгляду обвинувального висновку в кримінальному провадженні № 12024020000000087 від 24.01.2024.
Відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 свідчить про передчасність тверджень Позивача щодо наявності саме у нього умислу та відповідної мети щодо перереєстрації транспортного засобу за підробленим документом та не доводить того факту, що договір купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2024/4233064 укладений з метою уникнення військово-транспортного обов'язку зі сторони ТОВ РМК «Торгтехніка». Ці обставини можуть бути встановлені виключно в межах кримінального провадження та підтверджені судом під час винесення вироку.
З огляду на вказані вище норми законодаства суд не може погодитись з тим, що оскаржуваний договір підлягає визнанню його недійсним з підстав, викладених позивачем у позовній заяві.
Поряд з цим суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 роз'яснила принцип «суд знає закони», зазначивши, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04.12.2019 № 917/1739/17 вказала, «…при цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі N 761/6144/15-ц (провадження N 61-18064св18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі №755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
З матеріалів справи слідує, що оскаржуваний договір купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2024/4233064 від 03.01.2024 укладений між ТОВ «РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 як фізичною особою. Зі сторони ТОВ «РМК «Торгтехніка» договір підписано Хващевською Людмилою Володимирівною, яка діє на підставі довіреності №11-23 від 26.12.2023, підписаної директором ТОВ «РМК «Торгтехніка» Шевченком Анатолієм Анатолійовичем.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц (провадження N 61- 11797св18) зроблено висновок із застосування статті 232 ЦК України та вказано, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов'язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 як директор ТОВ РМК «Торгтехіка» розумів наслідки укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу та свідомо бажав їх настання і саме з цією метою надав довіреність ОСОБА_2 на підписання цього договору від імені ТОВ РМК «Торгтехніка», внаслідок чого підприємство втратило право власності на автомобіль марки SCANIA моделі R480, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а ОСОБА_1 набув право власності на цей автомобіль як фізична особа.
В цьому випадку в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії директора ТОВ РМК «Торгтехніка» ОСОБА_1 , який усвідомлював, що вчиняв оскаржуваний договір всупереч інтересам довірителя - ТОВ РМК «Торгтехніка» та або свідомо допускав їх настання.
З огляду на викладене суд вважає, що оспорюваний Заступником керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону договір купівлі-продажу транспортного засобу №0541/2024/4233064 від 03.01.2024 року підлягає визнанню його недійсним на підставі ст.232 ЦК України як такий, що укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною із застосуванням наслідків недійсності цього правочину у виді двосторонньої реституції.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
З відповідачів на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону підлягає солідарне стягнення витрат із сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ч. 3 ст. 13, ст. 16, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 203, 215, 216, ч. 3 ст. 228, ч. 1 ст. 232, ст. 237 ЦК України, ст.ст. 1, 6, 21 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» №3543-XII від 21.10.1993, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX від 11.04.2024, ст. ст. 4, 76-81, 89, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 03.01.2024 №0541/2024/4233064, укладений між ТОВ РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 та застосувати наслідки недійсності правочину.
Стягнути солідарно з відповідачів ТОВ РМК «Торгтехніка» та ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р НОМЕР_4 , КЕКВ 2800, код ЄДРПОУ 38296363) у відшкодування витрат із сплати судового збору 3028,00 грн.
Прокурор може оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне рішення суду складено 28.04.2025.
Відомості про учасників справи :
Заступник керівника Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, вул. Стрілецька, 105-Б, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 38296363;
Відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Ремонтно-монтажний комбінат «Торгтехніка», вул. Гонти,24, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 02132409;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .
Суддя