Справа № 128/2137/24
25 квітня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нагірняк Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В позовній заяві викладено наступну позицію.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 . На час смерті ОСОБА_3 , разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживав його син ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Пултівцької сільської ради №980 від 02.12.2020.
Щодо встановлення факту родинних відносин.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , яке заповнено російською мовою ІНФОРМАЦІЯ_2 , у графі «батько» зазначено « ОСОБА_4 », в графі «мати» зазначено « ОСОБА_5 ». Відповідно до довідки Пултівецької сільської ради №796 від 30.09.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно являється рідним сином ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , 1928 року народження, яка померла в 2017 році, які не перебували в шлюбі. Таким чином, через видачу свідоцтва про народження позивача російською мовою, при видачі паспорта громадянина України позивачу було змінено прізвище, яке відрізняється від прізвища його батька.
Щодо пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини.
До оформлення спадкових справ ОСОБА_1 приступив в 2020 році. Однак, постановою від 24.03.2021 №443/02-31 представнику позивача ОСОБА_7 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у визначений законом строк ОСОБА_1 не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та не надав належних доказів фактичного прийняття спадщини. Окрім того, з наданих документів та використовуючи дані Державного реєстру актів цивільного стану громадян не можливо встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Позивачем ОСОБА_1 пропущено строк на прийняття спадщини з поважних причин, а саме через хворобу, що підтверджується копією виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02.06.2021 та довідкою про перебування позивача на амбулаторному лікуванні з 01.06.2016 по 27.06.2016 від 05.10.2021 №01-328.
Щодо належного відповідача.
Іншим спадкоємцем померлого ОСОБА_3 є його син, брат позивача, ОСОБА_2 .
З огляду на вищевикладене просить: встановити факт, що ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три місяці після набрання рішенням суду законної сили; судові витрати залишити за позивачем.
Ухвалою суду від 17.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання; за клопотанням позивача витребувано із Вінницької районної державної нотаріальної контори докази - копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23).
Ухвалою суду від 02.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 37).
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Варцаба С.А. в судове засідання для розгляду справи по суті не з'явились. Представником позивача подано заяву, в якій позовні вимоги він підтримує повністю та просить справу розглянути у його відсутність та відсутність позивача (а.с. 38, 39).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення (а.с. 33).
Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез'явлення в судове засідання сторін, які попередньо подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність, не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність сторін.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу проводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
На підставі досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів судом встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Лисянка Жмеринського району Вінницької області, зареєстрований в АДРЕСА_2 (а.с. 12-14).
З копії свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке заповнено російською мовою вбачається, що його батьками вказані « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_5 » (а.с. 5).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лисянка Вінницького району Вінницької області (а.с. 6).
Згідно копії довідки виконкому Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області №738 від 16.09.2020 ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно до дня смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
Відповідно до копії довідки виконкому Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області №796 від 30.09.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно є рідним сином ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , 1928 року народження, яка померла в 2017 році, які в шлюбу не перебували (а.с. 9).
Відповідно до копії довідки виконкому Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області №980 від 02.12.2020 на момент смерті ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 16).
Згідно копії виписки із медичної карти амбулаторного хворого, що заведена у КНП «Вінницький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Агрономічна АЗПСМ (сільська), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звертався до медичної установи 20.12.2013, 02.06.2016, 10.06.2018, 11.02.2019, 24.06.2020 (а.с. 10).
З копії довідки КНП «Якушинецький центр первинної медико-санітарної допомоги» №01-328 від 05.10.2021 (а.с. 11) вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходився на амбулаторному лікування у Вінницькій (сільській) АЗПСМ з 01.06.2016 по 27.06.2016 та продовжував хворіти.
Згідно копії заяви ОСОБА_2 від 30.11.2020, що адресована Вінницькій районній державній нотаріальній конторі та посвідчена секретарем виконкому Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, останній зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Даною заявою ОСОБА_8 повідомив, що він відмовляється від належної йому частки у спадщині (земельної ділянки (паю)), яка залишилася після смерті його батька (а.с. 15).
Постановою державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори №443-02-31 від 24.03.2021 представнику спадкоємця ОСОБА_1 - ОСОБА_7 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_1 на дві земельні ділянки площею 1,6982 га, кадастровий номер 0520685500:04:003:0032, та площею 0,1648 га, кадастровий номер 0520685500:05:003:0046, розташовані на території Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, які належить ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ОСОБА_1 у встановлений законом строк не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та не надав належних документів фактичного прийняття спадщини. До того ж з наданих документів та використовуючи дані Державного реєстру актів цивільного стану громадян не можливо встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 7).
З листа Вінницької районної державної нотаріальної контри №1155/01-16 від 22.06.2024 (а.с. 26) вбачається, що відповідно до Спадкового реєстру спадкоємці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 до нотаріальної контори та приватних нотаріусів по питанню відкриття спадщини не зверталися, спадкова справа не заводилася.
Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, пов'язані зі спадкуванням, які регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).
Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 28 червня 2023 року у справі №205/7626/21, від 31 липня 2024 у справі №706/275/22.
У позовній заяві позивач вказує, що до оформлення спадкових справ він приступив у 2020 році. Окрім того, причиною пропуску строку для прийняття спадщини позивач вказав, що у період з 01.06.2016 по 27.06.2016 він перебував на амбулаторному лікуванні.
Такі причини пропуску строку для прийняття спадщини, на переконання суду, не можна вважати поважними з огляду на те, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні лише у період з 01.06.2016 по 27.06.2016. Разом із тим, як встановлено судом спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, визначений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк для прийняття спадщини почався з 14.05.2016 та тривав до 14.11.2016. Доказів, які б свідчили про поважність причин неподання позивачем нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у інший період окрім з 01.06.2016 по 27.06.2016, позивачем не надано суду. Отже, позивач не був позбавлений можливості в інший час протягом зазначеного шестимісячного строку подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Доказів того, що позивач за станом здоров'я фізично не міг цього зробити до суду не надано.
Крім того, позивач не обґрунтував належними доказами того, чому заяву про прийняття спадщини ним через представника було подано лише 24.03.2021.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 (справа №295/14178/21) зазначив, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.
Обставини перебування ОСОБА_1 на лікуванні мали місце, хоча й у межах шестимісячного строку для прийняття спадщини, проте не увесь цей час, і лише одноразово.
Окрім того, у постанові від 13 квітня 2022 року у справі № 373/118/20 Верховний Суд дійшов висновку, що нетривале перебування позивача на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні не є у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання. Отже, у позивача не було об'єктивних, непереборних, істотних труднощів подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв'язку з чим Верховний Суд скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове про відмову в задоволенні позову.
Отже, позивач не довів суду існування об'єктивних та неподоланних перешкод для прийняття ним спадщини.
Водночас суд звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві стверджує про те, що на час смерті ОСОБА_3 він постійно проживав разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 , що доводиться довідкою виконавчого комітету Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області №980 від 02.12.2020 (а.с. 16).
За таких обставин суд доходить висновку, що відсутні підстави, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, оскільки позивач, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що спадщину вже прийняв.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтями 79, 80 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на підставі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами викладені у позовній заяві обставини, які б переконливо свідчили про існування поважних причин, пов'язаних із об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача, як спадкоємця, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а тому позов ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
При цьому, суд не приймає до уваги визнання відповідачем ОСОБА_2 позову, про що він вказав у своїй заяві (а.с. 33) з огляду на те, що таке визнання суперечить закону.
Окрім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 (справа № 675/2136/19) суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Щодо позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме
провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами.
Родинні відносини (споріднення) (у теорії права) - це кровний зв'язок між людьми, з наявністю якого закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв'язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника). Виходячи з вимог діючого ЦК України поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов'язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.
Доказом родинних відносин є зокрема свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії судових рішень, які набрали законної сили щодо встановлення факту родинних відносин, погосподарські/домові книги, покази свідків.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження факту родинних відносин між ним та спадкодавцем ОСОБА_3 подано копію свідоцтва про народження позивача, яке заповнено російською мовою та батьком вказаний « ОСОБА_4 » (а.с. 5), копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (а.с. 6) та довідку виконкому Пултівецької сільської ради №796 від 30.09.2020, згідно якої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно є рідним сином ОСОБА_3 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 9). Однак, в даній довідці не зазначено число та місяць народження ОСОБА_3 та не надано будь яких інших доказів, що унеможливлює встановити факт родинних відносин.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою та недоведеною, тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1220, 1221, 1222, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, керуючись, ст.ст. 1, 2, 4, 10, 12, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 280, 293-294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_2 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_1 .
Суддя Л.П. Шевчук