іменем України
Справа № 126/5/25
Провадження № 2/126/432/2025
"15" квітня 2025 р. м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Рудя О.Г.
секретар Кучанська В. М.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бершадської міської ради про визнання права власності на квартиру,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона - ОСОБА_1 працювала в Відкритому акціонерному товаристві «Красносільський цукровий завод» та проживала в квартирі АДРЕСА_1 в яку була вселена відповідно до ордеру від 13.03.1997 року.
Наказом ВАТ «Красносільський цукровий завод» № 44 від 13.12.1999 року позивачці передано у власність квартиру по АДРЕСА_2 та делеговано виконавчому комітету Красносільської сільської ради повноваження щодо прийняття рішення по видачі свідоцтва про право власності на квартиру, що приватизується.
Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради № 9 від 16.03.2000 року «Про видачу свідоцтва про право особистої власності на приватизацію квартир», вирішено видати свідоцтво про право особистої власності відповідно до наказу № 42 від 13.12.1999 року по ВАТ «Красносільського цукрового заводу» про безоплатну передачу квартири у приватну власність, а підпунктом 1.3, цього рішення по наказу № 44 від 13.12.1999 року по ВАТ Красносільський цукровий заводу ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 .
Свідоцтво про право власності, відповідно до вище вказаного рішення № 9 від 16.03.2000 року, виконавчого комітету Красносільської сільської ради позивачка не отримала.
В грудні 2023 року позивачка звернулась до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Лещенка С.І. із заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер звернення 58350792.
Відповідно до Технічного паспорта на квартири АДРЕСА_1 , загальна площа квартири складає 46.9 кв.м., житлова 24,4 кв.м., що підтверджується технічним паспортом на квартиру.
07.12.2023 року Державний реєстратор прав на нерухоме майно розглянув її звернення та додані документи і прийняв рішення № 70579383 від 07.12.2023 року, в якому зазначив, що позивачкою не подано свідоцтво про право власності на квартиру або інший документ, що посвідчує право власності та зупинив розгляд заяви до усунення зазначених недоліків. В усному порядку їй було пояснено, що потрібно звернутись до Бершадської міської ради, яка є правонаступником Красносільської сільської ради із заявою про витребування свідоцтва про право власності.
Вона звернулась до Бершадської міської ради із клопотанням видати їй свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 08 серпня 2023 року за № 02-07/529/1 від 08.08.2023 року, відповідачем повідомлено, що її звернення щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_3 розглянуто. Повідомлено, що порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не передбачено видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно.
Таким чином надати Державному реєстратору документи необхідні для реєстрації права власності, на вище вказану квартиру, вона не має можливості.
12.01.2024 року, своїм рішенням Державний реєстратор прав на нерухоме майно за № 71093235 їй відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Підстава відмови - не подано свідоцтво про право особистої власності або іншого документа, який посвідчує право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
В зв'язку з цим вона змушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 24.4 кв.м.
Позивач ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача Бершадської міської ради, Скакун С.В., також в судове засідання не з'явилася, подала відзив на позовну заяву, в якому просила провести розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами та за відсутності представника відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вивчивши та дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як передбачено ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
У відповідності зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Судом встановлено, що наказом ВАТ «Красносільський цукровий завод» № 44 від 13.12.1999 року позивачці передано у власність квартиру по АДРЕСА_2 та делеговано виконавчому комітету Красносільської сільської ради повноваження щодо прийняття рішення по видачі свідоцтва про право власності на квартиру, що приватизується, що підтверджується копією наказу, що міститься в матеріалах справи.
Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради № 9 від 16.03.2000 року «Про видачу свідоцтва про право особистої власності на приватизацію квартир», вирішено видати свідоцтво про право особистої власності відповідно до наказу № 42 від 13.12.1999 року по ВАТ «Красносільського цукрового заводу» про безоплатну передачу квартири у приватну власність, а підпунктом 1.3, цього рішення по наказу № 44 від 13.12.1999 року по ВАТ Красносільський цукровий заводу ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 , що підтверджується архівним витягом виконавчого комітету Красносільської сільської ради № 01-11-605 від 14.11.2023.
Свідоцтво про право власності, відповідно до вище вказаного рішення № 9 від 16.03.2000 року, виконавчого комітету Красносільської сільської ради позивачка ОСОБА_1 не отримала.
В грудні 2023 року позивачка звернулась до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Лещенка С.І. із заявою про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер звернення 58350792.
Відповідно до Технічного паспорта на квартири АДРЕСА_1 , загальна площа квартири складає 46.9 кв.м., житлова 24,4 кв.м., що підтверджується технічним паспортом на квартиру.
07.12.2023 року Державний реєстратор прав на нерухоме майно розглянув її звернення та додані документи та прийняв рішення № 70579383 від 07.12.2023 року, в якому зазначив, що позивачкою не подано свідоцтво про право власності на квартиру або інший документ, що посвідчує право власності та зупинив розгляд заяви до усунення зазначених недоліків. В усному порядку їй було пояснено, що потрібно звернутись до Бершадської міської ради, яка є правонаступником Красносільської сільської ради із заявою про витребування свідоцтва про право власності.
Після цього ОСОБА_1 звернулась до Бершадської міської ради із клопотанням видати їй свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 08 серпня 2023 року за № 02-07/529/1 від 08.08.2023 року, відповідачем повідомлено, що її звернення щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_3 розглянуто. Повідомлено, що порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не передбачено видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно.
Таким чином надати Державному реєстратору документи необхідні для реєстрації права власності, на вище вказану квартиру, позивач не має можливості.
12.01.2024 року, своїм рішенням Державний реєстратор прав на нерухоме майно за № 71093235 позивачу відмовив у проведенні реєстраційних дій. Підстава відмови - не подано свідоцтво про право особистої власності або іншого документа, який посвідчує право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирішуючи позовні вимоги суд враховує наступні вимоги закону.
Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державно житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні які знаходиться державний житловий фонд, приватизація державного житлового фонд; здійснюється шляхом передачі квартир (будинків) у власність громадян на підставі рішення відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержанні заяви громадянина.
Згідно пункту 1 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 р. № 396 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 р. за № 109/17404 (далі Положення), Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення) визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Відповідно до пункту 17 Положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Крім того, пунктом 18 Положення встановлений перелік документів, які подаються до органу приватизації.
Відповідно до пунктів 69, 72 розділу «IV. Ордер на жиле приміщення» Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 р. № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації.
Як встановлено ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Такі випадки визначені в ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Аналогічну норму місить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.
Умовою для проведення приватизації житла є обов'язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.
При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім'ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім'ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 15 ЖК України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
За змістом статті 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.
Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до пункту другого статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Позивач була вселена та мешкає у квартирі на законних підставах, законність її проживання не оспорюється.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності є набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
На підставі п. 37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК в редакції від 2003 року, власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Згідно вимог статей 391 і 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 396 ЦК України передбачено, що в разі відсутності документів на право власності власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.
Оцінюючи в судовому засіданні докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню і за ОСОБА_1 слід визнати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 24.4 кв.м.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Бершадської міської ради Вінницької області про визнання права на приватизацію житла та права приватної власності на квартиру - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 24.4 кв.м.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. Г. Рудь