28.04.2025 Справа № 940/539/25
Провадження по справі № 2/940/312/25
28 квітня 2025 року суддя Тетіївського районного суду Київської області Мандзюк С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, держави російська федерація в особі посольства держави російська федерація в Польщі, про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупації російською федерацією частини території України, порушенням прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності, внаслідок неналежного виконання своїх позитивних обов'язків,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з держави російська федерація 3500000 гривень моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, стягнути з держави Україна 1 гривню моральної шкоди, завданої порушенням його права на мир, та 1 гривню моральної шкоди за порушення його права на правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності внаслідок неналежного виконання своїх позитивних обов'язків.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 01.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, держави російська федерація в особі посольства держави російська федерація в Польщі, про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупації російською федерацією частини території України, порушенням прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності, внаслідок неналежного виконання своїх позитивних обов'язків, залишено без руху із наданням позивачу строку п'ять днів з дня отримання ним копії ухвали для усунення недоліків.
Ця ухвала надсилалась позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою (м. Тетіїв, вул. Тиха, 4), яка повернулася до суду 18.04.2025 не врученою з відміткою Укрпошти про причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».
Клопотань чи заяв позивача про надсилання поштової кореспонденції на іншу адресу до позовної заяви не додано. Відомості про наявність у позивача електронного кабінету відсутні.
Крім того, на виконання статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 01.04.2025 своєчасно внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому позивач у вільному доступі мав можливість ознайомитись з її змістом.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18 зазначив: «Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Згідно з постанов Верховного Суду від 20.01.2023 року у справі № 465/6147/18, від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або, принаймні, повинна була дізнатися про повідомлення.
Верховний Суд в ухвалі від 17.11.2022 у справі № 560/5541/20 висловив позицію, що суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Зважаючи на вищевикладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється, зокрема у неотриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
В ухвалі у справі Войцеховський Артур Сергійович проти України (заява № 41881/18) зазначено, що органи влади можуть нести відповідальність лише за ненадсилання відповідних документів заявнику. Сам факт того, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому Касаційним судом, недостатньо, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявника за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені. Більше того, Суд зазначає, що заявник не запитав суди про стан провадження у своїй справі протягом більше року після винесення рішення апеляційного суду, незважаючи на високу ймовірність, враховуючи те, що історії провадження, що відповідач буде оскаржувати рішення, винесене на користь заявника. У зв'язку з цим, Суд повторює, що зацікавлена сторона зобов'язана виявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів, щоб залишатися в курсі подій у провадженні (див., серед іншого, Teuschler проти Німеччини (dec.), № 47636/99, 4 жовтня 2001 року).
Відтак, суд вважає, що позивач був повідомлений належним чином про залишення позовної заяви без руху.
Станом на 28.04.2025, з урахуванням достатнього строку, встановленого судом для надходження до суду поштової кореспонденції, у разі направлення позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху документів засобами поштового зв'язку - недоліки позивач не усунув, ухвалу суду не виконав.
Вказані недоліки позовної заяви є суттєвими і такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі до їх усунення.
Відповідно до ч. 3 статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до ч. 5 статті 185 ЦПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки, зокрема не надав оригінал квитанції про сплату судового збору в розмірі 16351,20 грн або документів, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною третьою статті 185 ЦПК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 177, 185, 260, 354 ЦПК України,
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, держави російська федерація в особі посольства держави російська федерація в Польщі, про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав внаслідок військової агресії та окупації російською федерацією частини території України, порушенням прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності, внаслідок неналежного виконання своїх позитивних обов'язків, вважати неподаною та повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного у цій ухвалі.
Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя С.В. МАНДЗЮК