24 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3690/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Станової Ю.В., адвоката (дов. від 13.01.2025),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» - не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 (суддя Спичак О.М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 (головуючий суддя Мальченко А.О., судді: Скрипка І.М., Козир Т.П.)
у справі № 910/3690/24
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - залізниця, позивач, скаржник)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» (далі - товариство, відповідач)
про стягнення 156 855 549,10 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Залізниця звернулася до суду з позовом (з урахуванням заяви від 01.05.2024 про збільшення позовних вимог) до товариства про стягнення 156 855 549,10 грн, з яких: 42 248 484,38 грн штрафу та 48 544 856,85 грн пені, - за прострочення поставки товару за договором від 22.12.2022 № ЦЗВ-07-04522-01 (далі - договір) за період з 22.07.2023 по 19.01.2024, а також попередньої оплати за частково непоставлений товар у сумі 49 778 703,13 грн та нарахованих на попередню оплату пені у сумі 8 816 699,27 грн за період з 11.08.23 по 08.02.2024 та штрафу у сумі 7 466 805,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної поставки частини товару та щодо не поставки частини товару взагалі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/3690/24 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства на користь залізниці нараховані за прострочення поставки частини товару штраф у сумі 42 248 484,38 грн та пеню у сумі 46 304 054,25 грн, а також попередню оплату за непоставлену частину товару у сумі 49 778 703,13 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що залізницею доведено порушення товариством строків, визначених умовами договору, на поставку товару, що є підставою для стягнення штрафу, заявленого позивачем та пені у частині (з урахуванням арифметичного розрахунку періодів та сум нарахування, здійснених судом). Оскільки інша частина товару товариством на момент звернення залізниці до суду не поставлена взагалі, то правомірними є вимоги про повернення невикористаної частини попередньої оплати за товар. Стосовно неустойки (штрафу та пені), нарахованої на невикористану частину попередньої оплати, то суд першої інстанції виснував про відсутність підстав для її задоволення, оскільки взаємовиключними є наявність одночасного обов'язку постачальника з поставки товару та повернення попередньої оплати. Крім того, встановлені місцевим судом обставини свідчать про продовження виконання сторонами умов договору поставки та відсутність підстав вважати, що обов'язок відповідача поставити товар припинився.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025, рішення місцевого суду змінено, шляхом виключення задоволених місцевим судом вимог залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару у сумі 49 778 703,13 грн.
Постанова апеляційної інстанції у зазначеній частині змін рішення місцевого суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів припинення зобов'язань стосовно не поставленої товариством частини товару, шляхом вчинення залізницею окремого одностороннього правочину, та виникнення у зв'язку з таким припиненням нового зобов'язання постачальника - повернути суму попередньої оплати. А тому неправильними є висновки місцевого суду щодо задоволення вимог залізниці про повернення невикористаної частини попередньої оплати.
Зокрема, суд апеляційної інстанції в цій частині зазначив, що після укладення додаткової угоди від 08.08.2023 та виконання зобов'язань, що виникли на підставі договору поставки від 22.12.2022 в редакції додаткової угоди від 08.08.2023 № 2, залізниця не зверталася до товариства у порядку, визначеному умовами договору, а саме, з вимогою про повернення суми попередньої оплати за непоставлений за Специфікаціями № 3 та № 4 товар у кількості 4 одиниць або ж розірвання договору в порядку односторонньої відмови, що виключає можливість задоволення вимог про стягнення як суми попередньої оплати, так і нарахованих позивачем штрафних санкцій. Суд вказав, що закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо поставки та оплати товару в межах строків, визначених умовами цього Договору. Апеляційна інстанція виснувала, що оскільки на виконання умов договору залізниця перерахувала товариству кошти у якості передоплати за товар, то, незалежно від закінчення строку дії договору, як підстави виникнення зобов'язань, у товариства є чинним обов'язок здійснити поставку цього товару.
З огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та незастосування статей 202, 611, 615 ЦК України при розгляді позовних вимог про стягнення 49 778 703,13 грн попередньої оплати, 8 816 699,27 грн пені та 7 466 805,47 грн штрафу, нарахованих за неповернення попередньої оплати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини оскаржуваного рішення з відображенням висновків апеляційного суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови, про відсутність правових підстав для задоволення цих вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій залізниця просить: постанову апеляційного господарського суду скасувати повністю; рішення місцевого суду скасувати у частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу та пені, нарахованих за неповернення частини попередньої оплати за договором поставки; справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва у частині позовних вимог про стягнення штрафу та пені за неповернення попередньої оплати за договором поставки.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстави касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування: - судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм: статей 549, 598, 615, частини другої статті 693 ЦК України та статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладених у постановах: Верховного Суду: від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23; від 20.11.2024 у справі № 910/11243/23 (в аспекті доводів касаційної скарги щодо правомірності позовних вимог про стягнення попередньої оплати).
Окрім цього зазначає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в ході розгляду справи порушені норми процесуального права, а саме: статті 73, 74, 76, 78, 79, 86, 236-238 ГПК України, що за доводами скаржника унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи (в частині позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені) за неповернення відповідачем попередньої оплати за товар). Зокрема, з посиланням на висновок Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 в контексті обов'язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Доводи інших учасників справи
Товариство не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- між залізницею (покупець) та товариством (постачальник) 22.12.2022 укладено договір поставки, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, згідно зі специфікацією № 1 (у кількості дев'яти одиниць), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору. Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації № 1 до цього договору (пункт 1.2. договору);
- поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки - протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати (пункт 4.2. договору);
- рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення), - вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки у форматі PDF або у будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документа. Документ вважається отриманий постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця (пункт 4.5. договору);
- датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (пункт 4.6. договору);
- загальна ціна договору 374 092 200 грн з ПДВ (пункт 6.3. договору);
- покупець здійснює попередню оплату у розмірі 25% вартості партії товару протягом 5-ти банківських днів на підставі рахунку-фактури, який надається постачальником протягом 3-х робочих днів з дня направлення відповідної письмової рознарядки згідно з пунктом 4.5. договору. Оплата 75% вартості партії товару за фактично поставлений товар здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової/податкових накладної/накладних, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію товару, обумовлену згідно з пунктом 4.2. цього договору та при наявності документів, зазначених у пункті 5.4. договору, з урахуванням попередньої оплати відповідно до абзацу першого цього пункту (пункт 7.2. договору);
- при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого у строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково сплачується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого у строк товару за кожен день прострочення (пункт 9.3.1. договору);
- якщо протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати постачальник не здійснив відвантаження товару відповідно до умов договору, постачальник протягом 3 банківських днів з дня надання письмової вимоги покупцем, яка надається у порядку встановленому пунктом 4.5. цього договору, зобов'язаний повернути суму сплаченої попередньої оплати на розрахунковий рахунок покупця. За порушення строків повернення попередньої оплати покупець має право стягнути з постачальника штраф у розмірі 15% від вартості неповернутої попередньої оплати, а за прострочення понад 10 банківських днів додатково стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день неповернення попередньої оплати (пункт 9.3.3. договору);
- договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 22.12.2023. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару в межах строків, визначених умовами цього договору (пункт 16.1. договору);
- залізниця 23.12.2022 подала товариству письмову рознарядку № ЦЗВ-20/3587 на поставку товару за договором на суму 374 092 200 грн з ПДВ;
- покупець 28.12.2022 сплатив постачальнику попередню оплату у розмірі 25% вартості товару у сумі 93 523 050 грн, на підставі виставленого останнім рахунку-фактури від 22.12.2022 № СФ-0000234 на суму 374 092 200 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, копії яких долучені залізницею до позовної заяви. А тому товариство мало поставити залізниці товар протягом 190 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати у строк до 06.07.2023 включно;
- товариство 01.05.2023 поставило залізниці товар на суму 33 498 000 грн разом з ПДВ (без ПДВ - 27 915 000 грн, ПДВ - 5 583 000 грн), що підтверджується актом прийому-передачі товару № 1;
- 06.06.2023 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки, якою змінили загальну ціну договору, що остаточно склала 311 743 500 грн без ПДВ;
- у той же день сторони склали акт коригування товару № 1/К, в якому скоригувати вартість товару, поставленого за актом від 01.05.2023 № 1, зменшивши його на суму ПДВ;
- товариство 16.06.2023 поставило залізниці товар на суму 37 623 750 грн, що підтверджується актом прийому-передачі товару;
- у строк, визначений вимогами пункту 4.2. договору, тобто станом на 06.07.2023 товариство загалом поставило залізниці товару на загальну суму 65 538 750 грн;
- залізниця 24.07.2023 направила на електронну адресу товариства (що ним не заперечується) вимогу від 20.07.2023 вих. № ЦЗВ-20/2598 про повернення попередньої оплати за договором поставки;
- 08.08.2023 сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору поставки, якою анулювали специфікацію 1 (у редакції додаткової угоди від 06.06.2023 № 1) та включили до договору специфікації № 2, № 3 та № 4. Вказаною додатковою угодою № 2 сторони втретє змінили загальну суму договору поставки, вказавши що ціна договору становить 347 195 312,50 грн з ПДВ;
- товариство поставило залізниці товар: 05.12.2023 - у сумі 25 133 250 грн; 28.12.2023 - у сумі 25 133 250 грн; 29.12.2023 - у сумі 44 656 512,50 грн, - а загалом у зазначений період у сумі 94 923 012,50 грн;
- у свою чергу залізниця сплатила на користь товариства грошові кошти у сумі 116 717 415,63 грн, а загалом за весь період поставки 210 240 465,63 грн, натомість постачальник здійснив поставку товару загалом у кількості 5-ти одиниць товару на загальну суму 160 461 762,50 грн.
Прострочення виконання поставки товару у кількості 5-ти одиниць та не поставка товару у кількості 4-х одиниць стала підставою для звернення залізниці із цим позовом.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши порушення товариством строків, визначених пунктом 4.2. договору щодо поставки товару, дійшов висновків про правомірність застосування положень пункту 9.3.1. договору стосовно нарахування і стягнення штрафу та пені за поставлену з простроченням частину товару (у кількості 5-ти одиниць) за період з 22.07.2023 по 07.01.2024. Водночас, здійснивши арифметичний розрахунок заявленої до стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, місцевий суд погодився з розрахунком штрафу у сумі 42 248 484,38 грн. Стосовно ж нарахування пені зазначив, що період нарахування такої з 22.07.2023 по 19.01.2024 на суму стягнення 48 544 856,85 грн - є помилковим, зважаючи на вимоги частини шостої статті 232 ГК України, а тому вірним є нарахування пені за період з 22.07.2023 по 07.01.2024, що загалом складає 46 304 054,25 грн. Вказане стало підставою для часткового задоволення позовних вимог залізниці про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Стосовно вимог залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару, місцевий суд зазначив, що матеріали справи не містять, а відповідачем не доведено факту поставки 4-х одиниць товару, а тому виснував про наявність підстав для задоволення вказаних позовних вимог повністю у сумі 49 778 703,13 грн (210 240 465,63 грн (сума оплачених залізницею коштів за поставку) - 160 461 762,50 грн (сума вартості фактично поставленого товару у кількості 5-ти з 9-ти одиниць).
Змінюючи рішення місцевого суду шляхом виключення задоволених місцевим судом вимог залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару у сумі 49 778 703,13 грн, суд апеляційної інстанції виснував про не встановлення місцевим судом припинення правовідносин сторін з поставки товару у кількості 4-х одиниць. Так, за висновком апеляційної інстанції після укладення додаткової угоди від 08.08.2023 № 2 та часткового виконання зобов'язань, що виникли на підставі договору поставки в редакції цієї додаткової угоди, залізниця не зверталася до товариства у порядку, визначеному умовами договору, а саме: з вимогою про повернення суми попередньої оплати за непоставлений за специфікаціями № 3 та № 4 товар у кількості 4 одиниць або ж розірвання договору в порядку односторонньої відмови. Між тим умовами договору (пункт 16.1.) передбачено, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо поставки та оплати товару в межах строків, визначених умовами цього договору. Оскільки на виконання умов договору залізниця перерахувала товариству кошти у якості попередньої оплати за товар, то незалежно від закінчення строку дії договору, як підстави виникнення зобов'язань, у товариства є чинним обов'язок здійснити поставку цього товару. Зазначене, за висновком суду апеляційної інстанції виключає можливість задоволення вимог залізниці про стягнення як суми попередньої оплати, так і нарахованих на неї позивачем штрафних санкцій.
В свою чергу, місцевий суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені), нарахованих на суму попередньої оплати відповідно до вимог пункту 9.3.3. договору, мотивував своє рішення продовженням сторонами договору поставки правовідносин щодо його виконання шляхом укладання додаткової угоди від 08.08.2023 № 2 (навіть після звернення залізниці з вимогою від 20.07.2023 про повернення попередньої оплати), що виключає припинення правовідносин сторін за договором поставки. При цьому за висновками місцевого суду, період нарахування пені за прострочення поставки товару та період нарахування пені за прострочення повернення попередньої оплати співпадають, що є також додатковим аргументом відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, нарахованої на суму попередньої оплати.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стали питання наявності чи відсутності правових підстав для стягнення: - неустойки (штрафу та пені), нарахованої за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару у кількості 5-ти одиниць; - попередньої оплати та неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату, за непоставлений товар у кількості 4-х одиниць.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою залізниці є рішення місцевого суду, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду виключно у частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування і стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на суму невикористаної попередньої оплати, а також постанова апеляційного господарського суду, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару та відповідно змінено рішення місцевого суду шляхом виключення задоволеної місцевим судом зазначеної частини вимог залізниці.
В іншій частині, зокрема, питання правильності задоволення позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, а також процесуальні питання пов'язані з правомірністю збільшення позивачем вимог у цій справі не є предметом оскарження жодною із сторін та відповідно Судом не переглядаються.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Щодо вимог про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару.
Позивач вказує на не врахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм: статей 549, 598, 615, частини другої статті 693 ЦК України та статті 202 ГК України, викладених у постановах: Верховного Суду: від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23; від 20.11.2024 у справі № 910/11243/23.
Разом із цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у наведених ним постановах.
Так, у справі № 910/5282/23 причиною виникнення спору було, зокрема питання наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Водночас в апеляційній інстанції рішення у цій справі переглядалося виключно у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а предметом розгляду судом касаційної інстанції в постанові, на яку посилається скаржник, було виключно питання стягнення пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару. Відповідно висновків щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України в тому контексті, про який стверджує скаржник (зокрема, в аспекті доводів касаційної скарги щодо правомірності позовних вимог про стягнення попередньої оплати) Верховний Суд у справі № 910/5282/23 не здійснював.
Водночас розглядаючи доводи скаржника у зазначеній справі, Верховний Суд зазначив, що вимога про повернення попередньої оплати за договорами на користь АТ «Укрзалізниця», у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, є такою, що передбачена як умовами договорів, так і регламентована положеннями статті 693 ЦК України. Тому суди обґрунтовано встановили наявність підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати за договорами. Так, у справі № 910/5282/23 судами встановлено, що у пункті 6.8. договорів-1, 2 постачальник зобов'язаний у разі нездійснення ним поставки товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка. Таким чином, вказані висновки щодо правомірності вимог з повернення авансового платежу, суди засновані на наявності грошового зобов'язання у відповідача на підставі відповідного пункту договору.
Водночас у справі, яка наразі переглядається (№ 910/3690/24) судами встановлено, що у даному випадку залізниця не зверталася до товариства у порядку, визначеному умовами договору, а саме з вимогою про повернення суми попередньої оплати за непоставлений за Специфікаціями №3 та №4 товар у кількості 4 одиниць або ж розірвання договору в порядку односторонньої відмови.
Так, суд першої інстанції у даній справі вказував, що як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2023 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки, в якій сторони дійшли згоди специфікацію № 1 у другій редакції (в редакції додаткової угоди від 06.06.2023 № 1) анулювати, включити до договору Специфікацію № 2, Специфікацію № 3 та Специфікацію № 4. Також, вказаною додатковою угодою сторони змінили ціну договору, вказавши, що загальна ціна договору становить 347 195 312,50 грн з ПДВ. Додаткова угода № 2 набирає чинності з дати її підписання. Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2023 відповідач поставив позивачу товар у сумі 25 133 250 грн, 28.12.2023 - товар у сумі 25 133 250 грн, 29.12.2023 - товар у сумі 44 656 512,50 грн, що разом становить 94 923 012,50 грн.
Тобто, після надсилання позивачем відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати, яка по суті є реалізацією покупця права на припинення правовідносин з поставки (у зв'язку з простроченням поставки товару постачальником), сторонами вчинялися дії, які свідчать про продовження правовідносин за договором поставки, зокрема між сторонами укладена додаткова угода № 2 до вказаного договору, відповідач постачав позивачу товар, позивач приймав товар та здійснював за нього оплату (додатково до здійсненої суми попередньої оплати).
Таким чином, правовідносини у справі № 910/5282/23 враховані судами у прийнятті рішень не є подібними до справи, яка наразі переглядається, зокрема за встановленими судами обставинами, що мають значення для правильного вирішення справи.
У справі № 910/11243/23, на яку також посилається скаржник розглядався спір про стягнення пені за затримку поставки товару, а також інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму не повернутої попередньої оплати за договором поставки у порядку статті 625 ЦК України, який достроково розірвано. У вказаних спірних правовідносинах зобов'язання відповідача з поставки товару припинилося внаслідок односторонньої відмови позивача від договору.
Водночас у справі, яка є предметом касаційного розгляду (№ 910/3690/24) спірним є питання щодо стягнення попередньої оплати та неустойки (штрафу та пені) на суму неповернутої попередньої оплати у розмірі встановленому договором) при зверненні за відповідним стягненням поза межами встановленого строку дії договору. При цьому обставини дострокового розірвання договору (припинення зобов'язання з поставки товару) у справі яка переглядається відсутні.
Крім того, як і у в справі № 910/5282/23 касаційний перегляд здійснювався Верховним Судом в межах доводів і вимог скаржника виключно щодо відмови судами попередніх інстанцій у стягненні з відповідача пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару, що не є предметом оскарження у справі яка наразі переглядається Судом. Відповідно правових висновків (в аспекті доводів касаційної скарги щодо правомірності позовних вимог про стягнення попередньої оплати у спірних правовідносинах) Верховний Суд у справі № 910/5282/23 не здійснював.
А тому висновки Верховного Суду, на які посилається залізниця не є релевантними до цієї справи ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.
Водночас, Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
Згідно зі частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.
За таких обставин колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 922/1778/24, повний текст якої, і, відповідно, сформовані Судом висновки щодо застосування норм права, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.03.2025, тобто після подання касаційної скарги залізницею у справі № 910/3690/24 (касаційна скарга подана 13.03.2025).
Так, предметом розгляду вказаної справи, зокрема були вимоги про повернення суми авансового платежу у зв'язку з невиконанням договору (зокрема і після закінчення строку його дії), з огляду на припинення дії договору та невиконання частково робіт на суму отриманого відповідачем авансового платежу. Верховний Суд у цій справі, не погодився з правомірністю рішення суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми авансового платежу за невиконані відповідачем договірні зобов'язання.
При цьому Верховний Суд у зазначеній постанові з посиланням у т.ч. на висновки Великої Палати, викладені у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 виснував таке.
«Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору».
«Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося».
«Оскільки закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, зобов'язання сторін, передбачені договором в частині розрахунків не є припиненими.
Прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати не пов'язано з датою закінчення строку дії договору, оскільки відсутні підстави ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання обов'язку повернути суму попередньої оплати».
Отже, Верховний Суд зауважує, що частина перша статті 631 ЦК України, положення якої кореспондується зі змістом частини сьомої статті 180 ГК України, визначають, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. При цьому варто розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним. Оскільки факт закінчення строку дії двостороннього договору, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не є підставою для припинення зобов'язальних правовідносин сторін цього договору (тому що згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином) і не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов'язання.
Однак, Верховний Суд зазначає, що в кожному конкретному випадку необхідно брати до уваги зміст умов конкретного договору, його предмет та основні положення, які визначають зобов'язання сторін та обставини виконання ними умов договору, а також положення договору, які встановлюють наслідки закінчення строку виконання зобов'язань або строку дії договору, з урахуванням положень норм законодавства.
У цій справі (№ 910/3690/24), виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин продовження виконання зобов'язань з поставки/прийняття товару за договором поза строками визначеними пунктом 4.2. договору сторони своїми конклюдентними діями (що відповідає практиці та звичаям ділового обороту) фактично змінили визначені договором строки його виконання, шляхом наступних поставок товару відповідачем та прийняття його позивачем поза межами дії договору і поза межами встановленого сторонами строку для здійснення такої поставки.
Отже поставка товару за спірним договором могла бути реалізована протягом строку дії договору, безпосередньо пов'язана зі строком фактичного виконання зобов'язань з поставки товару (оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено погодження сторонами спору іншого строку поставки товару, з огляду на поставку товару поза межами попередньо погодженого строку або продовження строку дії договору).
Водночас Верховний Суд частково погоджується з доводами скаржника щодо відсутності обмежень в реалізації ним передбаченого частиною другою статті 693 ЦК України права вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати шляхом подання позову до суду. За висновком Верховного Суду реалізація цього права позивачем у спірних правовідносинах призвела до зміни товарних зобов'язань відповідача на грошові, що узгоджується з приписами статті 653 ЦК України. При цьому з огляду на встановлені судами обставини продовження виконання договору після першої вимоги про повернення попередньої оплати, Суд відхиляє посилання на повторність такої вимоги та зазначає, що волевиявлення сторони за частиною другою статті 693 ЦК України має бути однозначним.
З огляду на зазначене, Верховний Суд виснував про правильність висновків суду першої інстанції про наявність у відповідача у цій справі обов'язку щодо повернення попередньої оплати у сумі 49 778 703,13 грн та правомірного задоволення вказаних позовних вимог про стягнення з відповідача невикористаної частини авансового платежу.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду вказав на те, що залізниця не зверталася з вимогами про розірвання договору і такий продовжує свою дію, а тому умови пункту 9.3.3. договору, які передбачають повернення невикористаного авансу, не можуть бути застосовані.
Водночас зі змісту частини другої статі 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. І вразі настання такої умови покупець може діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. А тому волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23).
Суд також зазначає, що можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а тому суд не може замість останнього вирішувати питання щодо доцільності чи недоцільності обрання ним одного з двох варіантів поведінки, передбачених частиною другою статті 693 ЦК України та, у зв'язку з цим, відмовляти в позові.
Принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) не надає права суду втручатися в розпорядження учасником справи своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23.
Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. А строк вказаного договору закінчився, що виключає можливість його розірвання.
Зважаючи на вищевикладене, Верховний Суд погоджується з доводами залізниці та вважає неправильним висновок апеляційного суду про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача попередньої оплати за фактично непоставлений за договором товар у кількості 4-х одиниць, тому що договір, на думку апеляційної інстанції, продовжує свою дію (в частині зокрема зобов'язань поставки товару) і не припинений в односторонньому порядку залізницею. Так, суд апеляційної інстанції (на відміну від місцевого суду) допустив не правильне застосування частини другої статті 693 ЦК України та частини першої статті 530 ЦК України (залишивши поза увагою вимоги положень частини першої статті 631 ЦК України і частини сьомої статті 180 ГК України) до спірних правовідносин зважаючи на їх специфіку. А саме: фактичне продовження виконання зобов'язань сторін як поза межами строку виконання зобов'язань, так і поза межами строку дії договору та подальше припинення зобов'язання товариства поставити залишок товару через вчинення покупцем активної дії (волевиявлення) шляхом звернення з позовом до суду з вимогою про повернення попередньої оплати за не поставку товариством частини товару поза межами строку дії договору.
Таким чином, доводи скаржника стосовно неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення попередньої оплати за непоставлений товар частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, з мотивів, викладених у цій постанові.
Враховуючи міркування зазначені у цій постанові, наявні підстави для скасування судового рішення апеляційної інстанції, яким виключено шляхом змін задоволені місцевим судом вимоги залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару у сумі 49 778 703,13 грн, яке відповідає закону.
Щодо аргументів скаржника про стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату за непоставлену частину товару.
Нарахування неустойки (штрафу та пені) на попередню оплату за непоставлену частину товару у зазначених правовідносинах є похідною вимогою від вимоги про повернення попередньої оплати.
Обґрунтовуючи правомірність заявлених залізницею вимог у цій частині, позивач вказує на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. При цьому скаржник, цитуючи пункти 71, 72 зазначеної постанови, наводить міркування Суду щодо стандартів доказування, зокрема стандарту вірогідності доказів, обов'язку і тягаря доказування в розрізі змагальності господарського процесу.
Між тим Суд звертає увагу, що загальні вказівки про застосування норм процесуального права (принципу змагальності, доказування тощо) є універсальними. Такі висновки мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи.
У справі № 924/233/18 предметом спору було стягнення боргу за поставлений товар, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочення оплати поставленого за договором товару. В аспекті ж вірогідності доказів (на що звертає увагу скаржник, посилаючись на зазначену постанову), то за висновками Суд докази у цій справі (зокрема, акт звірки) не міг бути доказом в контексті його вірогідності на підтвердження обставин наявності боргу суб'єкта господарювання, його розміру, визнання боржником такого боргу тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами і акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб, то такий може доводити обставини спірних правовідносин і бути більш вірогідним, ніж докази надані на його спростування. Водночас питання нарахування неустойки на попередню оплату не було предметом дослідження вказаної справи (на відміну від справи № 910/3690/24, зокрема і в контексті доводів скаржника щодо аналізу більш вірогідних доказів на підтвердження правомірності вимог залізниці щодо стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату за непоставлену частину товару, ніж докази надані на спростування правомірності позовних вимог в цій частині). Вказане скаржником, за висновком Верховного Суду є питанням незгоди скаржника з оцінкою доказів, проте в силу приписів статті 300 ГПК України Верховний Суд позбавлений права здійснювати переоцінку доказів та обставин справи .
Обставини, які досліджувалися у справі № 924/233/18, не є подібними з тими, що встановлені у справі № 910/3690/24.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення (у частині позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату за непоставлену частину товару) ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 не знайшли свого підтвердження.
Щодо інших аргументів касаційної скарги, то такі стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.
При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією з основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності.
Отже, категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає у тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
За наведених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою залізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 910/3690/24 у частині судових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату за непоставлену частину товару.
Верховний Суд, ураховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи позивача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваної постанови в частині, якою змінено рішення місцевого суду шляхом виключення задоволених місцевим судом вимог залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару, за результатом перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).
Таким чином, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 19.02.2025 зі справи слід скасувати у частині, якою змінено рішення місцевого суду шляхом виключення задоволених місцевим судом вимог залізниці про стягнення попередньої оплати за непоставлену частину товару, а рішення суду першої інстанції від 18.09.2024 у зазначеній частині слід залишити в силі.
В іншій частині доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, оскільки не вбачається визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни судових рішень попередній інстанцій у частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату за непоставлену частину.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою залізниці (щодо позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату за непоставлену частину товару) у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити.
Судові витрати
Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що Суд задовольняє касаційну скаргу залізниці у частині позовних вимог про стягнення попередньої оплати у сумі 49 778 703,13 грн, судовий збір, понесений скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на товариство у сумі 1 194 688,88 грн.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у цій справі у частині вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахованої на попередню оплату, судові витрати у сумі 390 804,12 грн, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Щодо повороту виконання
Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у частині вимог залізниці про стягнення попередньої оплати Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви залізниці, що не позбавляє права позивача, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглядав справу, як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення попередньої оплати відповідно до приписів частин дев'ятої та десятої статті 333 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 910/3690/24 про стягнення штрафу у сумі 7 466 805,47 грн та пені у сумі 8 816 699,27 грн, нарахованих на попередню оплату, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 у справі № 910/3690/24 скасувати у частині зміни рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 про стягнення 49 778 703,13 грн попередньої оплати.
4. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/3690/24 про стягнення 49 778 703,13 грн попередньої оплати залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Узелектро» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 1 194 688,88 грн.
6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя А. Ємець